Справа № 127/29326/25
Провадження № 3/127/6226/25
03.12.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 14.09.2025 о 21.20 год по вул. М. Кішки, 3 в м. Вінниці ОСОБА_2 керував автомобілем марки Lexus, р.н. НОМЕР_1 , будучи тимчасово обмеженим у керуванні транспортним засобом постановою Шевченвського районного відділу ДВС № 43475419 від 17.04.2019.
ОСОБА_2 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнав і суду пояснив, що він автомобілем не керував, оскільки у нього є водій. Вони приїхали на зустріч і він відпустив водія у його справах. Коли приїхала поліція, автомобіль перебував у нерухомому стані.
ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що 14.09.2025 він підвозив ОСОБА_4 в район ринку «Урожай» на зустріч. Вони довго очікували на зустріч, тому він відпросився у своїх справах. ОСОБА_2 автомобілем не керував, автомобіль був у нерухомому стані на час його повернення у такому положенні, як він його залишив.
Заслухавши пояснення ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , думку захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту частини третьої статті 126 КпАП випливає, що відповідальність за згаданою нормою настає у разі керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Як суд зазначив вище, протокол стосовно ОСОБА_5 був складений у зв'язку з тим, що останній керував транспортним засобом, будучи тимчасово обмеженим у такому праві.
На підтвердження зазначеної обставини до протоколу про адміністративне правопорушення надані рапорт поліцейського (далі - Рапорт) та копія постанови старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Шеремета О.В. від 17.04.2019 (далі - Постанова).
Суд враховує, що будь-які об'єктивні дані, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 оскаржив зазначену вище постанову державного виконавця у судовому чи адміністративному порядку, суду не надані.
Разом з тим, оцінюючи доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в частині відсутності доказів керування її підзахисним транспортним засобом, суд вважає за доцільне зауважити таке.
У постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) Верховний Суд (далі - ВС) зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Аналогічний висновок ВС був зроблений у постанові від 12.07.2023 (справа 607/5610/23).
Тому Рапорт має бути оцінений у сукупності з іншими доказами.
У ОСОБА_6 наявне посилання на те, що був виявлений автомобіль з порушенням правил стоянки. Захисник зауважила при цьому, що відомості, які б свідчили про здійснення механічного руху автомобілем саме під керуванням ОСОБА_4 надані суду матеріали не містять. Такі твердження захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд вважає слушними. Натомість факт перебування автомобіля у нерухомому стані, окрім згаданих відомостей у Рапорті, підтверджений і показаннями ОСОБА_3 .
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
Окрім наведеного, у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 (справа № 3-133/2025) Конституційний Суд України зауважив, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов'язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов'язку для правозастосовного органу довести вину суб'єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.
Згідно зі статтею 62 Основного Закону України цей принцип має конкретний механізм, а саме: особу вважають невинуватою у вчиненні злочину і не можуть піддати кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (частина перша); ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (частина друга); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь особи (частина третя).
Конституційний Суд України у своїх юридичних позиціях зазначав, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким під час оцінювання доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості; презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладено на державу (абзаци другий, третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019).
Із Конституції України випливає, що поняття «вина“ і обов'язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб'єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб'єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).
Крім того, у справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).
Санкція правопорушення, за фактом вчинення якого складений протокол, передбачає з-поміж іншого такий вид стягнення як адміністративний арешт строком до 15 діб. Тому при розгляді зазначеної справи суду слід керуватись гарантіями, передбаченими Конвенцією, як по відношенню до обвинуваченої особи у кримінальному провадженні.
Аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів (точніше їх відсутність) з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об'єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 126 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.
Керуючись статтями 185, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: