іменем України
Справа № 210/6523/25
Провадження № 1-кп/210/693/25
28 листопада 2025 року
Металургійний районний суд міста Кривого Рогу в складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2
сторони кримінального провадження, які приймали участь у судовому засіданні: прокурор відділу Дніпровської обласної прокуратури ОСОБА_3 , обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , захисники обвинувачених - адвокати ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , представник потерпілого - ОСОБА_16 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 12 липня 2023 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42023040000000400 відносно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень за частиною 1 статті 255, частиною 2 статті 255, частиною 3 статті 27, частиною 4 статті 28, частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 27, частиною 4 статті 28 частиною 1 статті 366 КК України, -
До Металургійного районного суду міста Кривого Рогу надійшов для розгляду по суті обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.07.2023 за № 42023040000000400 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судових справ справу передано у провадження головуючої судді ОСОБА_1 , та ухвалою призначеного підготовче судове засідання.
Під час судового розгляду від прокурора в порядку статті 331 КПК України від прокурора відділу Дніпровської обласної прокуратури ОСОБА_3 надійшли клопотання про продовження в порядку частини 5 статті 194 КПК України обов'язків у зв'язку з внесенням застави та запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту (у нічний час) щодо обвинуваченої ОСОБА_9 .
Прокурор підтримав заявлене клопотання про продовження строку дії обов'язків та строків дії запобіжного заходу, застосованого щодо обвинуваченої на стадії досудового розслідування, з мотивів викладених у ньому.
Сторона обвинувачення вважає, що підстави для зміни обвинувачуваній ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту відсутні, і такий запобіжний захід повністю забезпечує виконання покладених на ОСОБА_17 обов'язків шляхом убезпечення від справдження хоча б одного з ризиків, передбаченим п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час є сталими та не зменшились.
Прокурор покликається на те, що наявні ризики неналежної процесуальної поведінки обвинувачуваних, які є обґрунтовані, тому клопотання підлягають задоволенню.
Сторона захисту - адвокат ОСОБА_14 , в цілому не заперечував проти задоволення клопотання прокурора, проте зазначив, що ризики описані формально, і докази на їх підтвердження відсутні.
Обвинувачена ОСОБА_9 , кожен окремо, думку свого захисника підтримала.
Представник потерпілого покладалась на розсуд суду.
Заслухавши позицію сторін та учасників кримінального провадження, дослідивши наявні в розпорядженні суду матеріали кримінального провадження, та матеріали, додані до клопотань, суд приходить до наступних висновків.
За змістом частини 3 статті 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до статті 12 КПК України під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Згідно з статтею 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданих клопотаннях, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей, визначених статтею 194 КПК України, частиною сьомої якої встановлено, що обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на обвинуваченого були покладені відповідні обов'язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов'язки скасовуються.
Зі змісту частини четвертої статті 199 КПК України слідує, що при продовженні строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або обов'язків, покладених на обвинувачених у зв'язку з внесенням застави, суд має з'ясовувати, чи зменшилися зазначені прокурором ризики або з'явилися нові ризики, які виправдовують їх застосування.
ОСОБА_9 в розумінні частини 2 статті 42 КПК України набула статусу обвинуваченої, оскільки обвинувальний акт щодо неї переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.
Отже, при вирішенні на стадії судового провадження питання про доцільність продовження строку дії запобіжних заходів та процесуальних обов'язків, покладених на обвинувачених, суд має врахувати наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачені можуть здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, а так само чи зменшилися зазначені прокурором ризики або з'явилися нові ризики, які виправдовують їх застосування.
При цьому, після скерування обвинувального акту до суду, обґрунтованість підозри судом не досліджується, оскільки досудове розслідування завершене і суд вирішує питання винуватості чи невинуватості особи за критеріями «поза розумним сумнівом» та «чітких переконливих доказів» після повного та всебічного дослідження обставин справи на підставі поданих доказів.
Суд враховує, що під час підготовчого судового засідання вирішувалося питання щодо заявлених ризиків, та їх доведеності.
Під час підготовчого провадження, суд не погодився з тим, що ризик переховування від суду залишився таким, як на стадії досудового розслідування, оскільки стороною обвинувачення не представлено доказів, що з моменту звільнення з-під варти та за час перебування на домашньому арешті (майже 6-ть місяців) обвинувачена вживала заходів щодо зміни місця свого постійного мешкання, намагалася перетнути державний кордон, піддавалася приводам або на неї накладалися грошові стягнення за неявку на виклик до органу досудового розслідування.
У поданому клопотанні такий ризик щодо обвинуваченої обґрунтовано лише суворістю покарання, яке може бути призначене у разі доведення винуватості. Інших доводів суду не представлено.
На обвинувачену під час досудового розслідування був покладений обов'язок не залишити населений пункт, в якому вона зареєстрована та проживає без дозволу слідчого чи прокурора.
Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту та обов'язків в порядку статті 194 КПК України на стадії досудового розслідування, суд враховуючи соціальний та сімейний стан обвинувачених, а також те, що об'єктивних даних, які б свідчили про те, що обвинувачені вживали заходів щодо впливу на свідків чи інших обвинувачених, набули статусу підозрюваних в іншому провадженні, вживали заходів щодо переховування, порушували умови домашнього арешту чи покладені обов'язки, тощо стороною обвинувачення не представлено.
Тому, враховуючи, що прокурором не обґрунтовано необхідність продовження обов'язку не залишити місто Кривий Ріг, а також мету такого обмеження, суд не вбачав підстав для його збереження в такому формулюванні.
Суд змінив такі обмеження, керуючись положеннями, визначеним у статті 8 ЄКПЛ.
Крім того, суд вбачав за доцільне, зменшити час перебування під домашнім арештом у нічний час, а саме: не залишати житло за місцем проживання без дозволу суду у нічний час (з 24.00 год. до 05.00 год.) , що узгоджується з періодом комендантської години.
На разі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.07.2023 за № 4202304000000040, перебуває на стадії судового розгляду.
Щодо ризиків
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинувачених, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.
КПК України покладає на слідчого, прокурора обов'язок обґрунтувати ризики кримінального провадження. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
При встановленні наявності ризиків, необхідністю запобігти яким може обґрунтовуватися продовження запобіжних заходів, суд враховує, що існування кожного ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, має підтверджуватися конкретними фактами, наявність яких має бути переконливо продемонстрована.
Саме до таких висновків зводиться усталена практика ЄСПЛ (п. п. 85, 86 рішення у справі «Макаренко проти України» (Makarenko v. Ukraine) від 30.01.2018): До обґрунтувань, які відповідно до практики Суду вважаються «відповідними» та «достатніми» доводами, входять такі підстави, як небезпека переховування від слідства, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину, ризик спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого», «…. Аргументи на користь чи проти звільнення не повинні бути «загальними та абстрактними».
Оцінюючи кожен факт, викладений на підтвердження заявлених стороною обвинувачення ризиків, необхідно оцінювати його у контексті чинників, перелічених у ч. 1 ст. 178 КПК. Вказане вбачається не лише зі змісту відповідної норми, але й практики ЄСПЛ. Зокрема, у п. 58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява №9190/03 від 04.10.2005, зазначено: «… Ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню».
Відповідно до частини 1 статті 178 КПК України під час вирішення питання про подальшу дію запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченими кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання обвинувачених винуватими у кримінальному правопорушенні, у вчиненні яких вони обвинувачуються; вік та стан здоров'я обвинувачених; міцність соціальних зв'язків обвинувачених в місці їх постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинувачених; майновий стан обвинувачених; наявність судимостей; дотримання обвинуваченими умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до них раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до статті 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.
Згідно з частиною 3 статті 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання.
Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків (ст. 182 КПК України).
Згідно з частиною 4 статті 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Положення частини 5 статті 182 КПК України чітко регламентують те, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Застосування будь-якого запобіжного заходу має наслідком покладання ряду процесуальних обов'язків на підозрюваного, обвинуваченого, які передбачені частиною 5 статті 194 КПК України.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави (абзац третій частини 4 статті 202 КПК України).
Стаття 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на повагу до приватного життя, до якого входить і право на працю та реалізацію професійних здібностей. Право на повагу до приватного життя дійсно може бути обмежене за умов застосування запобіжного заходу, в порядку та на умовах, визначених законом. В той же час обмеження мають бути законними, необхідними в демократичному суспільстві та спрямованими на захист суспільних інтересів, наприклад, захисту громадського порядку, запобігання злочинам, спробам переховування, тобто для досягнення законної мети.
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:
-ч. 2 ст. 255 КК України, за ознаками участь у злочинній організації;
-ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України, за ознаками заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене повторно, вчинене у великих розмірах, вчинене в умовах воєнного стану, вчинене в особливо великих розмірах, вчинене злочинною організацією;
-ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, за ознаками складання та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, а також внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, вчинене злочинною організацією.
Санкції статей (ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 191 КК України) відносить інкриміновані діяння до особливо тяжких злочинів, та передбачають безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04.04.2025 ОСОБА_9 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 60 днів, тобто до 01 червня 2025 року, без визначення розміру застави.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16.04.2025 підозрюваній ОСОБА_9 змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою проживання: АДРЕСА_1 , в межах строку досудового розслідування, із покладанням додаткових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
У подальшому, ухвалами слідчих суддів щодо ОСОБА_5 змінено та продовжувався запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час, із покладанням додаткових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Під час підготовчого провадження суд частково задовольнив клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту ОСОБА_9 , та поклав обов'язок не залишати житло за місцем проживання: без дозволу суду у нічний час (з 24.00 год. до 05.00 год.) до 30 листопада 2025 року включно, за виключенням випадків необхідності: отримання невідкладної медичної допомоги; слідування до укриття під час оголошення сигналу "Повітряна тривога", чи надзвичайних ситуацій техногенного, природного, воєнного характеру.
На підставі частини 5 статті 194 КПК України суд поклав наступні процесуальні обов'язки:
- не відлучатися за межі України без дозволу суду;
- прибувати до суду за кожною вимогою;
- повідомляти суд про зміну свого проживання, контактних номерів телефону;
- утримуватись від спілкування зі свідками та представниками потерпілого у цьому кримінальному провадженні.
Сторона обвинувачення вважає, що відсутні підстави для зміни обвинувачуваній ОСОБА_9 запобіжного заходу, оскільки саме домашній арешт повністю забезпечує виконання покладених на неї обов'язків шляхом убезпечення від справдження хоча б одного з ризиків, передбаченим п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час є сталими та не зменшились.
В обґрунтування ризику переховування від суду (п.1), прокурор посилається на те, що ОСОБА_9 зможе безперешкодно змінити місце свого постійного мешкання, покинути територію України з метою ухилення від кримінальної відповідальності та покарання, «враховуючи що відносно підозрюваної існує обґрунтована підозра у вчиненні корупційного особливо тяжкого злочину (ч.5 ст. 191 КК України), за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, що саме по собі може спонукати підозрювану до спроби уникнути ймовірного покарання шляхом переховування від органів слідства та суду».
Ризик незаконного впливу на інших обвинувачуваних у цьому ж кримінальному провадженні (п.3), прокурор зазначає, що обвинувачувана ОСОБА_9 перебуває у підпорядкуванні ОСОБА_4 , що підтверджується зафіксованими розмовами між вказаними особами в ході результатів проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Ризик вчиняти інші кримінальні правопорушення (п. 5) обґрунтовано тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_9 , була активним учасником злочинного об'єднання, яке функціонувало протягом тривалого часу (більше ніж протягом 2 років), та на систематичній основі здійснювали розкрадання бюджетних коштів, передбаченими на утримання кладовищ, надання послуг із забезпечення міжміських транспортних перевезень тіл загиблих (померлих) військовослужбовців, послуг з поточних ремонтів об'єктів благоустрою.
Суд зазначає, що у своєму клопотанні сторона обвинувачення не обґрунтовує ризик впливу на представника потерпілого та свідків, та не просить суд покласти на обвинувачену обов'язку утриматись від спілкування з іншими обвинуваченими. Натомість у прохальній частині клопотання просить продовжити обов'язок "утримуватись від спілкування зі свідками та представниками потерпілого у цьому кримінальному провадженні".
Стороною обвинувачення не надано доказів, що за час перебування під домашнім арештом ОСОБА_9 вживала заходів щодо тиску на свідків чи представника потерпілого. Проте суд вважає, що ризик впливу на свідків та представника потерпілого є ймовірним, і пов'язаний виключно з тим, що вказані особи не допитані судом безпосередньо, як того вимагає стаття 23 КПК України. Тому обов'язок "утримуватись від спілкування зі свідками та представниками потерпілого у цьому кримінальному провадженні" слід залишити з метою дієвості кримінального провадження.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення обвинуваченою (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України) суд вважає його необґрунтованим, адже ця обставина, обумовлена лише змістом пред'явленої підозри, а в подальшому обвинуваченням.
ОСОБА_9 раніше не судима, має міцні соціальні зв'язки, офіційні доходи. Доказів пред'явлення підозри чи обвинувачення в іншому кримінальному провадженні суду не представленою.
Також суд не погоджується з тим, що ризик переховування від суду залишається таким, як на стадії досудового розслідування, оскільки стороною обвинувачення не представлено доказів, що з моменту звільнення з-під варти та за час перебування на домашньому арешті (майже 6-ть місяців) вживала заходів щодо зміни місця свого постійного мешкання, намагалася перетнути державний кордон, піддавалась приводам або на неї накладалися грошові стягнення за неявку на виклик до органу досудового розслідування.
Такий ризик обґрунтовано лише суворістю покарання, яке може бути призначене у разі доведення винуватості. Інших доводів суду не представлено.
Як встановлено судом, на ОСОБА_9 був покладений обов'язок не залишити населений пункт, в якому вона зареєстрована та проживає без дозволу слідчого чи прокурора.
Суд вже врахував у попередній ухвалі від 02.10.2025 року, соціальний та сімейний стан обвинуваченої, а також те, що об'єктивних даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_9 з квітня 2025 року і по листопад 2025 року вживала заходів щодо впливу на свідків чи інших обвинувачених, набула статусу підозрюваної в іншому провадженні, вживала заходів щодо переховування, стороною обвинувачення не представлено.
За період дії запобіжного заходу доказів, що обвинувачена порушила обов'язок не залишити територію України, а також мету такого обмеження, суд не вбачав підстав для його звуження.
Покладені на ОСОБА_9 обов'язки на час судового розгляду, в достатній мірі та повно забезпечують належну процесуальну поведінку.
Оскільки судовий розгляд не завершено, суд вбачає за доцільно продовжити строк дії запобіжних заходів, з урахуванням ухвали від 02.10.2025 року.
На підставі викладеного, керуючись статями 181, 182, 194, 197, 202, 314, 315, 376 КПК України,
Клопотання прокурора відділу Дніпровської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинуваченій ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком до двох місяців, а саме по 26 січня 2026 року включно.
Покласти на ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язок не залишати житло за місцем проживання: АДРЕСА_1 без дозволу суду у нічний час (з 24.00 год. до 05.00 год.) на період з 28 листопада 2025 року до 26 січня 2026 року включно, за виключенням випадків необхідності: отримання невідкладної медичної допомоги; слідування до укриття під час оголошення сигналу "Повітряна тривога", чи надзвичайних ситуацій техногенного, природного, воєнного характеру.
На підставі частини 5 статті 194 КПК України покласти на ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні процесуальні обов'язки:
- не відлучатися за межі України без дозволу суду;
- прибувати до суду за кожною вимогою;
- повідомляти суд про зміну свого проживання, контактних номерів телефону;
- утримуватись від спілкування зі свідками та представниками потерпілого у цьому кримінальному провадженні;
На підставі частини 5 статті 195 КК України покласти на обвинувачену обов"язок здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон або інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Контроль за виконанням ухвали суду покласти на орган Національної поліції за місцем проживання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме до Відділення поліції №1 Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області та на прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у справі.
Роз'яснитиОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою особи, яка перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Роз'яснити, що в разі невиконання покладених ухвалою суду обов'язків, до неї може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.
Повний текст ухвали складено та проголошено 02 грудня 2025 року о 12 год. 15 хв. в залі судових засідань №309 Металургійного районного суду міста Кривого Рогу (м. Кривий Ріг, пр-т Миру, 24, 3-й поверх).
Суддя: ОСОБА_1