суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Губської О. А., Дашутіна І. В., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Стрелець Т. Г.
справа № 990/171/25
провадження № 11-302заі25
1. Велика Палата Верховного Суду 20 листопада 2025 року розглянула апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 червня 2025 року у справі № 990/171/25 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення.
2. У цій справі Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою апеляційну скаргу задовольнила та скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 червня 2025 року у справі № 990/171/25.
Короткий виклад історії справи
3. ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, у якому просила:
1) визнати протиправними та скасувати підпункти 1, 2, 4 резолютивної частини рішення ВККС від 19 березня 2025 року № 56/зп-25 про визначення загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складання кваліфікаційного іспиту» та допуск до другого етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних господарських судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), стосовно ОСОБА_1 , що визначено в додатках до цього рішення, а саме:
- пункт 91 додатка 1 у частині затвердження декодованих результатів практичного завдання, виконаного 26 та 27 лютого 2025 року кандидатами на посади суддів апеляційних господарських судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами);
- пункт 145 додатка 2 в частині затвердження загальних результатів першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних господарських судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами);
- пункт 68 додатка 4 в частині відмови в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» та визнання такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних господарських судах, припинення участі у кваліфікаційному оцінюванні та оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах 72 кандидатів на посади суддів;
2) зобов'язати ВККС поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного суду на зайняття вакантних посад суддів апеляційних господарських судів, оголошеного рішенням Комісії 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), зі стадії перевірки практичних завдань (індивідуальні коди кандидата «004507» та «0053025») з урахуванням висновків суду у справі за цим позовом та встановленням результатів практичних завдань (індивідуальні коди кандидата «0044507» та «0053025») на рівні не менше прохідного бала, що становить 56,25 за одне практичне завдання.
4. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішення від 19 березня 2025 року № 56/зп-25 в оспорюваній частині Комісія прийняла без дотримання вимог закону щодо належного мотивування, а також критеріїв оцінювання.
Так, позивачка наполягала, що рішення Комісії з питання припинення участі кандидата в кваліфікаційному оцінюванні та визнання його таким, що не склав іспит, має містити мотиви цього рішення та відповідати вимогам, які висуваються до рішень суб'єктів владних повноважень. Таке рішення є несприятливим для особи, а тому має бути чітким, зрозумілим та не допускати його неоднозначного розуміння, сприйняття чи тлумачення. Наголошувала також, що у межах спірних правовідносин дискреція Комісії щодо визначення балів за виконання модельних судових рішень кандидатами врегульована Положенням про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методикою оцінювання кандидатів, затвердженими рішенням ВККС від 19 червня 2024 року № 185/зп-24 (далі - Положення № 185/зп-24), та Методичними вказівками з оцінювання практичного завдання з адміністративної, господарської та цивільної спеціалізацій, виконаного кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, затвердженими рішенням ВККС від 17 липня 2024 року № 228/зп-24 (далі - Методичні вказівки № 228/зп-24), яких має дотримуватися Комісія, коли оцінює виконання кандидатами цих елементів практичного завдання.
За доводами позивачки, вона не розуміє, які недоліки містили її практичні роботи та на підставі чого (яких критеріїв / методик / положення) за перше модельне судове рішення Комісія зняла 13,5 бала, а за друге модельне судове рішення - 30,5 бала. У цьому контексті зауважила, що оцінювання практичних робіт відповідач здійснив без документального фіксування результатів оцінювання відповідно до Методичних вказівок № 228/зп-24 та Положення № 185/зп-24, що породжує обґрунтований сумнів у об'єктивності відповідача під час оцінювання її практичних робіт. Цим самим Комісія, на думку позивачки, порушила основоположний принцип верховенства права, який включає принципи юридичної визначеності й легітимних очікувань, оскільки наслідки оцінювання Комісією практичних завдань, на відміну від завдань, де оцінювання проводилось не членами Комісії, а комп'ютерною програмою, є незрозумілими.
5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 30 червня 2025 року позов задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував рішення ВККС від 19 березня 2025 року № 52/зп-25 у частині затвердження кодованих результатів практичного завдання, виконаного ОСОБА_1 .
Визнав протиправними та скасував підпункти 1, 2, 4 резолютивної частини рішення ВККС від 19 березня 2025 року № 56/зп-25 про визначення загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складання кваліфікаційного іспиту» та допуск до другого етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних господарських судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), стосовно ОСОБА_1 , що визначено в додатках до цього рішення, а саме:
- пункт 91 додатка 1 у частині затвердження декодованих результатів практичного завдання, виконаного 26 та 27 лютого 2025 року кандидатами на посади суддів апеляційних господарських судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами);
- пункт 145 додатка 2 в частині затвердження загальних результатів першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних господарських судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами);
- пункт 68 додатка 4 в частині відмови в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» та визнання такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних господарських судах, припинення участі у кваліфікаційному оцінюванні та оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах 72 кандидатів на посади суддів.
Зобов'язав ВККС повторно оцінити практичні завдання, виконані ОСОБА_1 (перше модельне судове рішення, індивідуальний код учасника 0044507, друге модельне судове рішення, індивідуальний код учасника 0053025), з урахуванням Методичних
вказівок № 228/зп-24.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Встановлені обставини справи
6. Президент України Указом від 24 вересня 2016 року № 410/2016 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Гребінківського районного суду Полтавської області строком на п'ять років.
7. Рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, з яких в апеляційних судах із розгляду господарських справ - 58.
8. 30 грудня 2023 року позивачка звернулася до ВККС із заявою про участь у конкурсі на посаду судді апеляційного суду на зайняття вакантних посад суддів апеляційних господарських судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, у подальшому набула правового статусу кандидата на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів (господарська спеціалізація).
9. Рішенням Комісії від 19 червня 2024 року № 184/зп-24 (з урахуванням рішень Комісії від 31 липня 2024 року № 285/ас-24 та від 9 грудня 2024 року № 316/ас-24) призначено кваліфікаційне оцінювання в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних господарських судах. Цим рішенням також встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання: перший - складання кваліфікаційного іспиту; другий - дослідження досьє та проведення співбесіди.
10. Рішенням від 21 серпня 2024 року № 260/зп-24 Комісія затвердила тип 2 практичного завдання для виконання кандидатами на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах під час кваліфікаційного іспиту в межах конкурсу.
11. Рішеннями Комісії від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) та від 9 грудня 2024 року № 316/ас-24 призначено кваліфікаційний іспит у межах конкурсу та визначено черговість етапів його проведення: перший - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий - тестування когнітивних здібностей; третій - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду.
12. Рішенням від 23 жовтня 2024 року № 335/зп-24 Комісія затвердила кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного господарського суду, допустивши до тестування когнітивних здібностей 134 кандидати, які успішно пройшли перший етап кваліфікаційного іспиту, зокрема й
ОСОБА_1 13 . Рішенням від 22 січня 2025 року № 18/зп-25 Комісія затвердила кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей, складеного кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних господарських судах, та допустила до виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного господарського суду 98 кандидатів, які успішно пройшли другий етап кваліфікаційного іспиту, зокрема й ОСОБА_1 .
Цим рішенням Комісія також визначила особливості виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних господарських судах. Серед іншого визначила максимально можливий бал за виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних господарських судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року
№ 94/зп-23 (зі змінами), - 150, та прохідний бал за виконання практичного завдання - 75 відсотків максимально можливого бала, або 112,5 бала.
14. Згідно із визначеним у рішенні Комісії від 22 січня 2025 року № 18/зп-25 графіком 26 та 27 лютого 2025 року проведено третій етап кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного господарського суду, участь у якому позивачка взяла 27 лютого 2025 року.
15. Рішенням від 19 березня 2025 року № 52/зп-25 Комісія затвердила кодовані результати практичного завдання, виконаного кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних господарських судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).
16. Також рішенням від 19 березня 2025 року № 56/зп-25 Комісія затвердила декодовані результати практичного завдання, виконаного 26 та 27 лютого 2025 року кандидатами на посади суддів апеляційних господарських судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).
Згідно із цим рішенням ОСОБА_1 відмовлено в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», визнано її такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних господарських судах, і припинено її участь у кваліфікаційному оцінюванні та оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах.
Підставою такого висновку слугувало те, що ОСОБА_1 за результатами виконання практичних робіт отримала такі бали:
- 62,5 - перше модельне судове рішення, індивідуальний код учасника 0044507;
- 44,5 - друге модельне судове рішення, індивідуальний код учасника 0053025.
Що в сумі становить 107 балів.
17. ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, не погодившись із рішеннями ВККС від 19 березня 2025 року № 52/зп-25 та № 56/зп-25 у частині, що її стосується.
Постанова Великої Палати Верховного Суду (основні мотиви)
18. Велика Палата Верховного Суду, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених в апеляційній скарзі, не погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, натомість визнавши, що в межах спірних правовідносин відповідач діяв у межах та в спосіб, що визначені законом, з дотриманням принципів обґрунтованості, пропорційності та законності.
19. Постанову вмотивовано, зокрема, тим, що в оспорюваному рішенні ВККС відповідно до вимог чинного нормативного регулювання процедури кваліфікаційного іспиту належним чином навела підстави, на яких воно ґрунтується, послалася на відповідні правові норми й описала обставини, щодо яких вони (норми) засновані.
Так, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вона вже неодноразово надавала оцінку діям ВККС у межах процедури кваліфікаційного оцінювання на стадії кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання, зокрема у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 800/166/17, від 8 жовтня 2019 року у справі № 9901/49/19, від 19 листопада 2019 року у справі № 9901/90/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 9901/100/19, від 27 квітня 2019 року у справі № 9901/260/19, де зосереджувала увагу на легітимній меті дій Комісії щодо з'ясування відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання, що здійснюють члени ВККС за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.
Поряд із цим Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зміст процедур, які Комісія здійснює на зазначеному етапі, не зазнав істотних змін, а доводи скаржників і тоді здебільшого стосувалися необхідності фіксації / відображення міркувань / висновків членів Комісії, які проводили оцінювання практичного завдання. Велика Палата Верховного Суду також урахувала, що Комісія, відреагувавши на численні зауваження скаржників про незатвердження методики оцінювання результатів іспиту, показників та критеріїв оцінки практичного завдання, затвердила своїм рішенням від 17 липня 2024 року Методичні вказівки № 228/зп-24.
У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду врахувала пояснення ВККС, згідно з якими Методичні вказівки № 228/зп-24 є документом, що визначає підходи до оцінювання практичного завдання, виконаного кандидатами на посаду судді. Вони містять орієнтовні показники оцінювання, елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та можливу кількість балів, оцінювання відповідного елемента в загальній оцінці та покликані забезпечити стандартизований підхід членів Комісії до перевірки робіт та уніфікацію оцінювання, а також бути певним орієнтиром для кандидатів (учасників іспиту) і допомогою під час підготовки до виконання практичного завдання з урахуванням можливості розуміти розподіл балів.
20. На доводи позивачки, що затвердження Методичних вказівок № 228/зп-24 зобов'язує Комісію не лише їх дотримуватися, але й докладно документувати свої міркування / висновки щодо оцінки практичного завдання відповідно до шкали балів, визначеної згаданими вказівками, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що затвердження Методичних вказівок № 228/зп-24 загалом та концептуально не змінило правового врегулювання процедури кваліфікаційного іспиту та методики визначення його результатів, а відповідно й обсягу дискреційних повноважень членів ВККС на цьому етапі.
Велика Палата Верховного Суду погодилася із зауваженнями позивачки про необхідність і важливість дотримання суб'єктом владних повноважень правил, які він встановив у нормативних документах, що регулюють його діяльність. Проте зауважила, що з огляду на пояснену Комісією мету затвердження Методичних вказівок № 228/зп-24 та невнесення відповідних змін до форми і змісту документів і рішень, які ВККС ухвалює в процедурі кваліфікаційного іспиту на стадії виконання практичного завдання, немає підстав уважати позицію Комісії про допоміжний характер згаданого документа неправильною чи нераціональною.
21. Надаючи оцінку доводам позивачки про обов'язок Комісії відображати поелементне оцінювання (відповідно до шкали балів за Методичними вказівками № 228/зп-24) практичних робіт, Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що визначений пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 порядок оцінювання не містить вимог щодо виставлення оцінки окремо за певні елементи практичного завдання, як і не містить таких вимог Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Як виснувала Велика Палата Верховного Суду, за таких обставин незазначення в оспорюваному рішенні Комісії інформації про кількість балів, виставлених за кожен із визначених Методичними вказівками № 228/зп-24 елементів оцінювання, абсолютно не свідчить про порушення відповідачем порядку оцінювання учасників іспиту. До того ж ненаведення в оспорюваному рішенні ВККС оцінки за кожний з елементів оцінювання не може підтверджувати те, що члени екзаменаційної комісії здійснили перевірку практичного завдання позивачки без застосування чи без дотримання Методичних вказівок № 228/зп-24.
У цьому ж контексті Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Методичні
вказівки № 228/зп-24 складаються зі шкали оцінювання, визначають елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та показники оцінювання. Водночас обов'язку та способу фіксації балів окремо за кожен елемент практичного завдання Методичні вказівки № 228/зп-24 не містять. Тож, за висновком Великої Палати Верховного Суду, сама лише наявність затверджених Методичних вказівок № 228/зп-24 не означає, що в оспорюваному рішенні члени екзаменаційної комісії повинні були відобразити, крім остаточної оцінки практичного завдання, також і бали за кожний його елемент.
22. Твердження позивачки про те, що вона не розуміє, за якими критеріями члени екзаменаційної комісії виставили їй бали, Велика Палата Верховного Суду оцінила як її суб'єктивне негативне ставлення до результату кваліфікаційного оцінювання загалом та висловлення її особистих сумнівів щодо об'єктивності членів екзаменаційної комісії. Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що позиція позивачки щодо заниження виставлених їй балів є відображенням її суб'єктивного погляду щодо якості виконання практичного завдання, натомість внутрішнім розсудом щодо оцінювання такої роботи наділені саме члени Комісії, які оцінюють виконану практичну роботу загалом, а не її окремі елементи, дотримуючись водночас об'єктивності відповідного оцінювання.
23. Додатково Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висловлені суб'єктивні сумніви позивачки не можна визнати обґрунтованими з огляду на анонімний спосіб складання практичного завдання. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що саме анонімність кваліфікаційного іспиту, що узгоджується із частиною третьою статті 74 Закону № 1402-VIII, є основною гарантією для учасників щодо дотримання відповідачем загальних принципів проведення іспиту та забезпечення відповідно до пункту 1.6 Положення № 185/зп-24 об'єктивності, неупередженості, прозорості та рівності.
24. На підставі зазначеного Велика Палата Верховного Суду підсумувала: результати оцінювання практичного завдання визначаються за бальною шкалою від 0 до 150 (позивачка складала практичне завдання типу 2, тому шкала оцінювання за кожним завданням складала від 0 до 75 балів); нормативне врегулювання процедури кваліфікаційного іспиту не запровадило для Комісії обов'язку з відображення в підсумковому на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання рішенні поелементного оцінювання практичного завдання відповідно до шкали балів, визначених у Методичних вказівках № 228/зп-24; за своїм змістом Методичні вказівки № 228/зп-24 теж визначають сукупність (за шкалою) балів, які можна отримати за виконання практичного завдання, та визначення яких, як і загального бала за складання практичного завдання, відбувається за внутрішнім переконанням членів екзаменаційної комісії в межах їхніх дискреційних повноважень. Відображення цих балів у рішенні Комісії саме собою не вплине на вмотивованість цього рішення.
25. Крім того, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що за обставинами цієї справи суб'єктивні сумніви позивачки, обґрунтованості яких вона не довела, не можуть превалювати над публічно проголошеними принципами проведення кваліфікаційного іспиту для кандидатів на посади суддів, оскільки ВККС визначила перелік осіб, допущених до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», і задоволення позову ОСОБА_1 призведе до порушення прав усіх цих осіб як переможців відповідного етапу кваліфікаційного оцінювання.
Як виснувала Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, що позивачка визначила порушенням свого права незазначення ВККС у рішенні про затвердження результатів іспиту (чи інших процедурних документах) оцінок її роботи за окремими елементами згідно з Методичними вказівками № 228/зп-24, то їй варто було б розумно пояснити, як це вплинуло на обґрунтованість оспорюваного рішення.
Щодо необхідності наведення всебічного обґрунтування процесу оцінювання Велика Палата Верховного Суду виснувала, що було б об'єктивно недоцільно робити це в оспорюваному рішенні, яке стосується затвердження результатів кваліфікаційного іспиту щодо всіх осіб, які його складали, адже це потребувало б ухвалення персональних (індивідуальних) рішень щодо кожного окремого кандидата незалежно від того, був результат негативний чи позитивний, що мала б розуміти позивачка. Як констатувала Велика Палата Верховного Суду, запровадження такого підходу істотно змінило б строки, потрібні для проведення відповідних конкурсних (але не виключно) процедур, і потребувало б відповідних змін до нормативно-правового регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання.
Насамкінець щодо цього Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не оцінює доцільності відповідних змін до нормативно-правового регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання, зокрема й щодо відображення балів поелементного оцінювання практичного завдання, натомість у межах апеляційного розгляду цієї справи дала відповідь на питання, чи вплинуло незазначення такої інформації на права позивачки як учасниці такої процедури, і відповідь на це питання є негативною.
Мотиви окремої думки
26. Не погоджуємося із судовим рішенням, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) висловлюємо свою окрему думку з таких міркувань.
27. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
28. Тож, у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам), є предметом судового захисту.
29. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
30. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
31. Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
32. На підставі частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
33. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
34. Частини перша та друга статті 55 Конституції України гарантують, що права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
35. Важливо, що за правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
36. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
37. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
38. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
39. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
40. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, параграф 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, параграф 47).
У рішенні від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland) ЄСПЛ визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. До того ж такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
41. У цій справі позивачка оскаржила рішення ВККС, прийняті щодо неї за результатами виконання практичного завдання у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних господарських судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), що мало наслідком визнання її такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних господарських судах, та припинення її участі в зазначеному конкурсі.
42. Відповідно рішення відповідача безпосередньо зачіпають право позивачки на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.
43. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.
44. Отже, в цій справі перед судом постало завдання оцінити рішення ВККС, за яким відбулося втручання у приватне життя позивачки, за трьома наведеними аспектами за статтею 8 Конвенції (оцінка законності, законної мети та необхідності такого «втручання»).
45. Спірні правовідносини стосуються оцінювання практичного завдання за господарською спеціалізацією, яке позивачка виконала у межах проходження зазначеної вище конкурсної процедури.
46. Рішенням від 22 січня 2025 року № 18/зп-25 Комісія визначила особливості виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних господарських судах, зокрема визначила максимально можливий бал за виконання практичного завдання - 150 та прохідний бал за виконання практичного завдання - 75 відсотків максимально можливого бала, або 112,5 бала.
47. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 93 Закону № 1402-VІІІ ВККС уповноважена затвердити порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання.
48. На виконання зазначених повноважень ВККС затвердила Положення № 185/зп-24, в якому визначила організаційно-правові засади підготовки та проведення кваліфікаційного іспиту.
49. Пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 визначено порядок оцінювання результатів виконання практичного завдання.
50. Так, відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 практичне завдання оцінюється екзаменаційною комісією, склад якої затверджується рішенням Комісії.
51. Підпунктом 5.5.4 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 передбачено, що методичні вказівки з оцінювання практичного завдання затверджуються Комісією та оприлюднюються на її офіційному вебсайті.
52. Згідно з підпунктами 5.5.5, 5.5.6 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24 перевірка практичного завдання полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання. За результатами перевірки практичного завдання кожним членом екзаменаційної комісії виставляється індивідуальна оцінка роботи від 0 до 150 балів.
53. Після оцінювання практичного завдання усіма членами екзаменаційної комісії програмою виводиться остаточна оцінка учасника шляхом визначення середнього арифметичного бала на підставі індивідуальних оцінок з округленням до наближеного цілого числа або числа з десятковою частиною 0,5 (підпункт 5.5.8 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24).
54. Пунктом 5.6 розділу 5 Положення № 185/зп-24 передбачено, що бали за кожен етап іспиту визначаються окремо.
55. Кількість балів за кожне модельне судове рішення у разі виконання під час іспиту практичного завдання типу 2 визначається методичними вказівками з оцінювання практичного завдання (пункт 5.8 розділу 5 Положення № 185/зп-24).
56. Стадії встановлення результатів іспиту визначає пункт 6.1 розділу 6
Положення № 185/зп-24, якими є: затвердження кодованих результатів кожного етапу іспиту; затвердження декодованих результатів кожного етапу іспиту; затвердження загальних результатів іспиту.
57. Проаналізувавши наведені норми, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні цілком слушно зазначив, що Положенням № 185/зп-24 визначено як мету практичного завдання - виявлення рівня практичних навичок та умінь у правозастосуванні, так і спосіб його оцінювання, який передбачає перевірку відповідності виконаного завдання встановленим критеріям (методичним вказівкам), із виставленням індивідуальних балів кожним членом екзаменаційної комісії. Такий підхід покликаний забезпечити об'єктивність, прозорість та комплексність оцінювання здатності учасника застосовувати норми права в умовах, наближених до реальної судової практики.
58. Оскільки позивачка за результатом виконання практичного завдання набрала 107 балів, що є меншим за 75 відсотків від максимально можливого бала, то у ВККС були формальні підстави визнати її такою, що не склала іспит, і, відповідно, не допустити її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» з одночасним припиненням її участі в зазначеному конкурсі.
59. Своєю чергою позивачка у позовній заяві посилалася на протиправність такого рішення відповідача, стверджуючи про невмотивованість оцінювання її практичного завдання.
60. З урахуванням цих доводів позивачки спірні рішення потребували всебічної оцінки суду на предмет відповідності вимогам, визначеним у пункті 4 частини третьої статті 88
Закону № 1402-VIII, щодо вмотивованості висновків ВККС.
61. Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях сформувала сталу практику щодо оцінювання рішень ВККС на предмет відповідності пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII (до прикладу, постанови від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/21, від 20 березня 2025 року у справі № 990/134/21, від 5 червня 2025 року у справі № 990/117/24, від 4 вересня 2025 року у справі № 990/123/24), згідно з якою повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. Жоден суб'єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися в здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
62. Поряд із цим Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема в Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження.
63. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду аргументувала, зокрема, тим, що вимога стосовно обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.
64. Отже, відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата Верховного Суду мала перевірити висновки ВККС (що стосується позивачки) на предмет їх об'єктивності та обґрунтованості, оскільки це є ключовим питанням правового спору в розглядуваній справі в межах апеляційної скарги.
65. Щодо цього слід зазначити, що в Методичних вказівках № 228/зп-24, які ВККС затвердила на виконання наведених вище приписів Положення № 185/зп-24, вона визначила елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та кількість балів за кожен елемент оцінювання, а саме:
1) мотивувальна частина оцінюється від 0 до 45 балів, з яких:
- доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився / не погодився з висновками суду першої інстанції 0-16;
- мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі 0-14;
- чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду 0-5;
- висновки за результатами розгляду апеляційної скарги 0-10;
2) резолютивна частина - від 0 до 22 балів, з яких:
- висновки суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги 0-10;
- розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції 0-5;
- строк і порядок набрання постановою законної сили 0-4;
- порядок і строк оскарження постанови 0-3;
3) дотримання стилістики судового рішення - від 0 до 5 балів;
4) дотримання правил орфографії та пунктуації - від 0 до 3 балів.
66. Поряд із цим у примітці до Методичних вказівок № 228/зп-24 зазначено, що залежно від обставин справи, викладених в описовій частині постанови суду апеляційної інстанції, та виду судового рішення (про залишення оскарженого рішення без змін, його зміну чи скасування) ВККС може відступити від наведеної у Методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 %. У такому разі Комісія не може виходити за межі загальної кількості балів (75).
67. На наше переконання, аналіз змісту Методичних вказівок № 228/зп-24 дозволяє констатувати, що в них ВККС обмежила дискрецію членів її екзаменаційної комісії щодо оцінювання практичного завдання та виставлення балів за нього, визначивши, яку саме кількість балів і за який конкретний елемент оцінювання вони можуть виставити. У виключних випадках, обумовлених особливостями обставин справи, модельне судове рішення у якій стало елементом практичного завдання, члени екзаменаційної комісії можуть відступити від наведеної у Методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 % та за умови, що загальна кількості балів лишатиметься 75.
68. До того ж ані зміст підпункту 5.5.5 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24, ані зміст Методичних вказівок № 228/зп-24 не дозволяють дійти висновку, що ці Методичні вказівки, які ВККС затвердила для цілей перевірки практичного завдання, містять орієнтовні показники оцінювання, адже у них цілком однозначно та імперативно вказано, що перевірка практичного завдання здійснюється поелементно за чітко визначеною структурою та шкалою балів. Тобто Методичні вказівки № 228/зп-24 за їх суттю є керівною настановою (інструкцією) організаційно-методичного характеру, обов'язковою до виконання для екзаменаційної комісії на стадії перевірки й оцінювання практичного завдання.
69. Отже, оцінювання практичного завдання, яке виконав кандидат, має здійснюватися шляхом перевірки кожного визначеного в Методичних вказівках № 228/зп-24 елемента, зокрема мотивувальної та резолютивної частин судового рішення (за їх конкретними, визначеними цими Методичними вказівками, елементами), дотримання стилістики, орфографії та пунктуації.
70. Такий деталізований підхід має сприяти забезпеченню всебічної та об'єктивної оцінки якості роботи учасника, що, у свою чергу, гарантує належну перевірку рівня його професійних знань, аналітичних здібностей і вміння застосовувати норми права в конкретній правовій ситуації.
71. Водночас такий підхід до оцінювання вимагає і відображення у рішенні Комісії відомостей про оцінку кожного елемента практичного завдання та кількості балів за кожен елемент оцінювання, що дозволить як учаснику конкурсу, так і суду, який перевіряє правомірність рішень Комісії, пересвідчитися в дотриманні екзаменаційною комісією вимог Положення № 185/зп-24 та Методичних вказівок № 228/зп-24, а отже, в обґрунтованості виставлених балів та відсутності ознак суб'єктивного підходу під час оцінювання.
72. Як слушно зауважив суд першої інстанції, в цьому контексті особливого значення набуває дотримання з боку екзаменаційної комісії принципів належного документування результатів оцінювання та їх повноцінного відображення у матеріалах конкурсу, що є запорукою довіри до процедури добору кандидатів на посаду судді. Натомість відсутність деталізації в оцінюванні може викликати сумніви щодо об'єктивності процесу оцінювання та призвести до недостатньої обґрунтованості виставленого балу.
73. Крім того, відсутність деталізації в оцінюванні перешкоджає суду перевірити, чи дотрималася ВККС меж розсуду в оцінюванні практичного завдання та чи здійснено перевірку практичного завдання у спосіб, визначений підпунктами 5.5.5, 5.5.6 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24.
74. З доданих до матеріалів цієї справи документів (копій екзаменаційних відомостей та рішень ВККС від 19 березня 2025 року № 52/зп-25 і № 56/зп-25) неможливо встановити, які недоліки містило практичне завдання, що виконувала позивачка, які його елементи члени екзаменаційної комісії оцінили за низьким / високим балом, а отже, неможливо встановити, чому Комісія визнала позивачку такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних господарських судах, та припинила її участь у кваліфікаційному оцінюванні та в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах.
75. Відсутність такої деталізації унеможливлює перевірку того, чи дотрималася екзаменаційна комісія затверджених критеріїв та підходів до оцінювання практичного завдання, і не дозволяє встановити, чи діяла екзаменаційна комісія в межах наданих їй дискреційних повноважень та, відповідно, чи не діяла вона свавільно. Отже, за таких обставин суд позбавлений можливості пересвідчитись, чи була забезпечена послідовність, обґрунтованість і повнота оцінювання практичного завдання, яке виконала позивачка.
76. Необхідно враховувати, що частиною п'ятою статті 101 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов'язок ВККС викласти в рішенні мотиви його прийняття.
77. Отже, перевіряти правомірність прийнятих ВККС рішень щодо позивачки на відповідність пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суд має шляхом аналізу критеріїв та мотивів, які слугували підставою для їх прийняття та відображені в цих рішеннях.
78. У зв'язку із цим вважаємо за необхідне звернути увагу на один із складових елементів загального принципу верховенства права - принцип «належного врядування», який широко застосовується у судовій практиці.
79. У рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. На них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків. Дії або рішення суб'єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб'єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає в особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб'єкта владних повноважень в особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб'єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.
80. Ураховуючи зміст статті 8 Конституції України, можна зробити висновок, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
81. Конституційний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово наголошував на тому, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин. Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб'єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави (рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
82. У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
83. Згідно з Рекомендацією № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
84. У цій Рекомендації Комітет Міністрів Ради Європи сформулював основні принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Так, здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: не переслідує жодної іншої мети, окрім тієї, для якої було надано повноваження; дотримується об'єктивності та неупередженості, враховуючи лише чинники, що стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, уникаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належний баланс між будь-якими негативними наслідками, які можуть виникнути внаслідок рішення стосовно прав, свобод або інтересів осіб та метою, яку таке рішення переслідує; приймає своє рішення в розумний строк з урахуванням суті питання, що розглядається; застосовує будь-які загальні адміністративні практики послідовним чином, враховуючи конкретні обставини кожного випадку.
85. Подібні за своєю суттю принципи щодо дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості закріплені у частині другій статті 2 КАС України.
86. Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення судом перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом унаслідок реалізації дискреційних повноважень.
87. Європейська комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
88. У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
89. Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді мовиться про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
90. Отже, правова процедура є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів / вчинення дій адміністративними органами.
91. Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій.
92. ЄСПЛ у питанні здійснення судового контролю за реалізацією державними органами їхніх дискреційних повноважень послідовно висловлює правову позицію, згідно з якою надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 2 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 2 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
93. Таким чином, наділення ВККС свободою розсуду під час оцінки кандидата на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою.
94. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово викладала у своїх постановах, зокрема від 18 листопада 2024 року у справі № 990/92/24, від 20 березня 2025 року у справі № 990/85/24.
95. Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді, зокрема і прийняття рішення за результатами виконання кандидатами практичного завдання з відповідної спеціалізації, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про підтвердження / непідтвердження кандидатами здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання щодо яких розглядалося ВККС, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
96. У будь-якому випадку прийняті ВККС щодо кандидата на посаду судді рішення мають демонструвати, чим конкретно керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.
97. З огляду на викладене переконані, що вмотивованість рішення ВККС та викладення його змісту в такий спосіб, що надає можливість оцінити, чи дотрималася Комісія вимог Методичних вказівок № 228/зп-24, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності.
98. Затвердження Методичних вказівок № 228/зп-24 із чітким визначенням можливої кількості балів, що виставляється за виконання кожного елемента практичного завдання, з урахуванням вимог пунктів 5.5.4, 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 зобов'язує Комісію встановлювати відповідність змісту практичного завдання, що виконав учасник, саме за кожним з елементів практичного завдання окремо з подальшим виставленням загальної кількості балів.
99. У цьому контексті доцільно підкреслити, як це зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 4 вересня 2025 року у справі № 990/123/24, що здійснення суб'єктом владних повноважень своїх повноважень у спосіб, що призводить до виразно несправедливих, невмотивованих, нерозумних або деспотичних рішень, є порушенням правовладдя, яке вимагає, щоб жодна дискреція не була настільки необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною. Незабезпечення та недотримання наведених умов може свідчити про свавільність і необґрунтованість рішення ВККС.
100. До того ж частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
101. Однак, як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, у спірному випадку ВККС не надала доказів на підтвердження того, що її екзаменаційна комісія під час перевірки практичного завдання, яке виконала позивачка, дотримувалася Методичних
вказівок № 228/зп-24.
102. Водночас обставина того, що ВККС, за її ж поясненнями, не внесла відповідних змін до форми і змісту документів і рішень, які ухвалює в процедурі кваліфікаційного іспиту на стадії виконання практичного завдання, у жодному разі не може трактуватися так, що доводить те, що в межах спірних правовідносин Комісія діяла у межах та у спосіб, що визначені законом, з дотриманням принципів обґрунтованості, пропорційності та законності.
103. З огляду на викладене переконані, що в цій справі Велика Палата Верховного Суду не мала б застосовувати свою попередню практику оцінки дій ВККС у межах процедури кваліфікаційного оцінювання на стадії кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання, сформовану за правового регулювання, відмінного тому, що маємо в цьому випадку.
104. Так, суд першої інстанції, відхиляючи доводи відповідача щодо застосовності до спірних у цій справі правовідносин висновків Верховного Суду в справах № 800/166/17, № 9901/948/18, № 9901/49/19, № 9901/60/19 та № 9901/90/19, на наше переконання, цілком доречно зазначив, що в наведених справах суд оцінював, чи правильно застосовувала Комісія при прийнятті відповідних рішень приписи Порядку проведення іспиту та методики встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затвердженого рішенням Комісії від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16, Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16, а також Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, затвердженого рішенням Комісії від 3 жовтня 2018 року № 211/зп-18. Натомість у розглядуваній справі, оцінюючи практичне завдання, яке виконала позивачка, Комісія послуговувалася Положенням № 185/зп-24. Саме на виконання підпункту 5.5.4 пункту 5.5 розділу 5 цього Положення ВККС затвердила Методичні вказівки № 228/зп-24. Як слушно зазначив суд першої інстанції, затвердження цих Методичних вказівок є новим досвідом у діяльності Комісії, який спрямовано на відкритість та доступність її діяльності. Під час проведення попередніх конкурсних процедур відповідні вказівки, які б дозволяли зрозуміти розподіл балів, не затверджувалися. Затвердження цих Методичних вказівок із чітким визначенням балів за кожен елемент практичного завдання з урахуванням вимог підпункту 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 зобов'язує Комісію встановлювати відповідність змісту виконаного учасником завдання кожному з елементів практичного завдання, затверджених цими вказівками.
105. Слід також наголосити, що в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень саме на нього покладено обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
106. Отже, саме відповідач повинен доводити в суді правомірність прийняття своїх рішень.
107. Однак, на наше переконання, у цій справі ВККС, яка є суб'єктом владних повноважень, не довела, що втручання за спірними рішеннями у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивачки на повагу до особистого життя, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати й розвивати стосунки професійного характеру, відбулося на підставі закону та було необхідним і пропорційним.
108. На підставі наведеного, висловлюючи окрему думку, переконані, що рішення Комісії від 19 березня 2025 року № 52/зп-25 та № 56/зп-25 у частині, що стосується позивачки,не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними, як це зробив суд першої інстанції.
109. Натомість Велика Палата Верховного Суду помилково переклала на позивачку обов'язок спростовувати доводи відповідача щодо обґрунтованості оспорюваних рішень.
Судді: Н. В. Шевцова
О. А. Губська
І. В. Дашутін
О. В. Кривенда
С. Ю. Мартєв
Т. Г. Стрелець