Судді Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_1 у провадженні № 51-1325зпв18.
Більшістю голосів колегії суддів ухвалою від 28 листопада 2025 року заяву засудженої ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2013 року разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
Вважаю таке рішення неправильним і таким, що суперечить вимогам закону виходячи з наступного.
Кримінальна справа щодо ОСОБА_2 розглянута судами усіх інстанцій за правилами Кримінально-процесуального кодексу України в редакції 1960 року (далі - КПК 1960 року).
Так, вироком Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 09 листопада 2012 року ОСОБА_2 визнано винуватою та засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2013 року вирок залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2013 року вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Засуджена ОСОБА_2 17.05.2014 подала заяву про перегляд ухвалених щодо неї судових рішень на підставі статей 400-11, 400-12, 400-13, 400-14, 400-15 КПК 1960 року, з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
10 червня 2014 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву ОСОБА_2 допущено до провадження Верховного Суду України.
Ухвалою Верховного Суду України від 20 червня 2014 року відкрито провадження у цій справі та цього ж дня витребувано з Краснодонського міськрайонного суду Луганської області вказану кримінальну справу щодо ОСОБА_2 .
Загальновідомими є той факт, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації частина територій Луганської та Донецької областей є тимчасово окупованими.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» від 07 листопада 2014 року № 1085- р та додатку до нього м. Краснодон був внесений до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Ухвалою Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року зупинено провадження у кримінальній справі щодо ОСОБА_2 у зв'язку з неможливістю отримання кримінальної справи, оскільки у м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області не забезпечено поштовий зв'язок через проведення бойових дій.
Згідно з довідками Верховного Суду України кримінальна справа щодо ОСОБА_2 до суду не надходила.
Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 3 КПК судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
На підставі п. 1 параграфу 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» матеріали провадження за заявою ОСОБА_2 з Верховного Суду України передано до Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Верховним Судом впродовж 2018-2025 років вживалися організаційні заходи спрямовані на отримання кримінальної справи щодо ОСОБА_2 однак з огляду на об'єктивні обставини, цього зробити не вдалося.
Мої колеги уважали, що з огляду на те, що з 2014 року до суду не надходили жодні звернення від самої ОСОБА_2 , що може свідчити про втрату нею інтересу до розгляду поданої скарги, з урахуванням часу ухвалених судових рішень, строку призначеного їй покарання та спливу значного проміжку часу після його відбуття засудженою, вказану заяву потрібно повернути особі, яка її подала.
Проте жодною нормою КПК 1960 року не передбачено можливості повернення заяви особі, з роз'ясненням права на повторне звернення до суду, у провадженні де фактично провадження вже відкрито та витребувано матеріали справи, тобто заяву визнано обґрунтованою, тим більше з мотивуванням про втрату заявницею інтересу до її розгляду та з огляду на те, що будь-якого поштового або іншого сполучення між Україною та окупованими територіями чи Російською Федерацією наразі не існує і заявниця фактично позбавлена реальної можливості звернутися з такою заявою до Суду.
Окрім того, з тих самих підстав ОСОБА_2 не має можливості отримати копію цієї ухвали і її місце проживання та знаходження на даний час Суду невідомі.
Також в ухвалі Судом роз'яснено заявниці її право на повторне звернення до Суду з касаційною скаргою разом із клопотання про поновлення строку на оскарження, що суперечить вимогам закону та матеріалам провадження, оскільки такий ОСОБА_2 пропущений не був, і за її скаргою провадження вже відкрито судом касаційної інстанції
Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом?1 статті?6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є беззастережним. Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, на особу, яку обвинувачено у кримінальному правопорушенні, не можна покладати будь-який додатковий тягар доведення, чому вона не цікавилася станом розгляду справи, а її відсутність була зумовлена форс-мажором або непереборними обставинами.
За таких обставин вважаю, що рішення Суду про повернення ОСОБА_2 її заяви суперечить вимогам закону і є неправильним.
28 листопада 2025 року
Суддя ОСОБА_1