(додаткова)
4 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 520/9996/19
провадження № 61-6842св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву адвоката Ореза Валентина Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою,
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом
до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2020 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 підключити квартиру АДРЕСА_1 до централізованої мережі водовідведення (каналізації) шляхом відновлення трійника, за допомогою якого відбувалося підключення до системи та з'єднання металевої каналізаційної труби квартири № 2 із каналізаційним лежаком до домоволодіння
АДРЕСА_3 (колишня квартира АДРЕСА_4 ), а саме з житловим будинком літ. «А» згідно з копією технічного паспорту від 7 листопада 2016 року.
Постановою Одеського апеляційного суду від 4 березня 2021 року апеляційну
скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2020 року - без змін.
У квітні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Тарановський Д. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 4 березня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати до суду касаційної інстанції з додержанням вимог статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття касаційного провадження.
19 липня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Орез В. П. отримав копію ухвали про відкриття касаційного провадження, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення
з штрихкодовим ідентифікатором 0303607074771 (0602400038705).
28 липня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Орез В. П. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, крім іншого, просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час касаційного перегляду справи. До відзиву долучено докази понесення зазначених витрат.
Копію вказаного відзиву направлено ОСОБА_2 та його представнику - адвокату Тарановському Д. С., що підтверджується квитанціями АТ «Укрпошта» від 23 липня 2021 року ПН № 215600426655.
26 серпня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Тарановський Д. С. подав до Верховного Суду письмові пояснення, в яких виклав заперечення щодо доводів відзиву представника ОСОБА_1 - адвокат Орез В. П. по суті вирішення справи; заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу представник позивача не виклав.
Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв адвокат Тарановський Д. С., залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 4 березня 2021 року - без змін.
У квітні 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Ореза В. П. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн, які остання понесла у зв'язку з переглядом цієї справи у суді касаційної інстанції (подання відзиву на касаційну скаргу).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року
у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) виклала висновок, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні».
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року
у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничою допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничної допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду
від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року
у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними
в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц (провадження № 61-19582св20), від 9 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16 (провадження № 61-12783св21).
ОСОБА_2 протягом розгляду справи у суді касаційної інстанцій не подавав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, тому відсутні правові підстави для зменшення витрат, понесених ОСОБА_1 на відповідній стадії судового процесу.
Загальна сума понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, які вона просить стягнути з ОСОБА_2 , становить 6 000 грн.
У матеріалах справи наявні документи, на які посилається
ОСОБА_1 на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, а саме:
- договір про надання правової допомоги від 20 червня 2021 року, укладений ОСОБА_1 з адвокатом Орезом В. П.;
- опис виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом за вказаним договором;
- ордер серїі ВН № 1003218 від 23 липня 2021 року;
- квитанція до прибуткового касового ордеру від 23 липня 2021 року
на суму 6 000 грн, видана адвокатом Орезом В. П.
Встановлено, що за результатами розгляду справи судом касаційної інстанції касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані ОСОБА_2 судові рішення судів попередніх інстанції - без змін, тобто фактично прийнято доводи відзиву ОСОБА_1 на касаційну скаргу.
Розмір заявлених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу підтверджений матеріалами справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23 січня 2014 року
у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній
розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне врахувати практику ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у пункті 77 рішення від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч
проти Хорватії» (заява № 49083/18) ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). Водночас ЄСПЛ у зазначеній справі, присудивши 2 550 євро компенсації, які й просив заявник, не знайшовши підстав для їх зменшення.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Орез В. П., про ухвалення додаткового рішення у справі є обґрунтованою, підлягає задоволенню, а понесені позивачем витрати - відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Заяву адвоката Ореза Валентина Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені в суді касаційної інстанції на професійну правничу допомогу, у розмірі 6 000 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська