28 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 755/10942/17
провадження № 61-13476ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2017 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 33 847,38 дол. США, із яких: 26 400 дол. США - заборгованість за кредитом, 7 447,38 дол. США - заборгованість за процентами.
Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 16 травня 2023 року у позові АТ «Сенс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовив.
Стягнув з АТ «Сенс-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати вартості судово-економічної експертизи у сумі 16 445 грн.
Київський апеляційний суд постановою від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Сенс-Банк» залишив без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 травня 2023 року - без змін.
Верховний Суд постановою від 29 травня 2024 року касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» задовольнив частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Дніпровський районний суд міста Києва ухвалою клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, подані до суду 07 квітня 2020 року (вх. № ЕП-2828) та 08 квітня 2020 року (вх. № 231691), задовольнив.
Закрив провадження у справі за позовом АТ «Сенс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Київський апеляційний суд постановою від 24 вересня 2025 року апеляційну скаргу представника АТ «Сенс-Банк» - адвоката Стовбуна О. Й. задовольнив.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року скасував, направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, надавши оцінку довідці АТ «Укрсоцбанк» від 15 серпня 2019 року № 12 щодо прощення боргу, не врахував письмові пояснення банку, фактичні обставини справи, встановлені преюдиційним рішенням суду у справі № 755/1881/19, та дійшов помилкового висновку про те, що АТ «Сенс Банк» реалізувало право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки на підставі іпотечного договору.
29 жовтня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року у зазначеній справі.
Верховний Суд ухвалою від 05 листопада 2025 року касаційну скаргу залишив без руху та встановив заявнику строк для усунення її недоліків.
20 листопада 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Вказані в ухвалі недоліки у встановлений судом строк заявником усунено.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку
про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції установив, що 13 грудня 2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 014-462-КЖ, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 60 000 дол. США, зі сплатою 12 % річних, з порядком погашення суми основної заборгованості до 10 числа кожного місяця 334 дол. США, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 12 грудня 2022 року включно.
Згідно з пунктом 1.2 договору кредиту, кредит надається позичальнику на придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Посилаючись на порушенням умов кредитного договору від 13 грудня 2007 року № 014-462-КЖ АТ «Сенс Банк» порушило питання про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 33 847,38 дол. США.
До ухвалення судом першої інстанції судового рішення в межах даного спору, представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, відсутність предмета спору, за наявності (на дату звернення з цими клопотаннями) довідки про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу, виданої представником по довіреності АТ «Укрсоцбанк» Бабаєва Н. Г., датована довідка 15 серпня 2019 року.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі - Конвенція). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами, у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 зроблено висновок, що суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Виходячи з положень статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.
Апеляційний суд встановив, що АТ «Сенс Банк» у письмових поясненнях, наданих суду першої інстанції 10 квітня 2023 року, зокрема, вказувало, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2021 року у справі № 755/1881/19 задоволено позов ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк»; визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 листопада 2018 року; скасовано державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-Банк» на квартиру АДРЕСА_2 ; припинено право власності АТ «Альфа-Банк» на вказану квартиру. В частині позовних вимог, пред'явлених до державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» міста Києва Алієва Гусєйна Азіз Огли відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Вказане рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2021 року у справі № 755/1881/19 в апеляційному порядку не оскаржувалося, набрало законної сили та виконано.
У зв'язку з викладеним банк зазначав, що довідка про прощення залишку заборгованості за кредитним договором видана у зв'язку з реєстрацією за кредитором права власності на предмет іпотеки. Однак оскільки в подальшому рішенням суду реєстрація права власності на іпотечну квартиру за кредитором була скасована, право власності АТ «Альфа-Банк» на іпотечну квартиру припинено, тому відсутні підстави вважати, що зобов'язання з решти боргу припинено, так як звернення стягнення на предмет іпотеки не відбулось (реєстрація скасована судовим рішенням), а відповідно, не відбулось і погашення боргу за рахунок іпотечного майна.
Таким чином, апеляційний суд, врахувавши письмові пояснення банку, фактичні обставини справи, встановлені преюдиційним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2021 року у справі № 755/1881/19, дійшов правильного висновку про скасування ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі, оскільки в цьому випадку не можна вважати відсутнім спору між сторонами.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, Верховного Суду від 27 вересня 2022 року у справі № 910/14363/21, від 30 жовтня 2019 року у справі № 686/5252/17, від 02 листопада 2022 року у справі № 759/12696/21, від 03 серпня 2021 року у справі № 814/775/20, від 20 листопада 2020 року у справі № 295/795/19, від 03 квітня 2018 року у справі № 911/2798/16, від 25 липня 2019 року у справі № 916/144/18, від 20 червня 2018 року у справі № 756/31271/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 802/1728/16-а колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права та порушення норм матеріального права при постановленні оскарженого судового рішення, були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції та фактично зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції, переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції,
чи ґрунтуються на власному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і незгоди із судовим рішенням, додаткового правового аналізу
не потребують, висновків суду не спростовують та на законність судового рішення
не впливають.
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали
(крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження,
якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову
у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення вбачається,
що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо
їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскарженого судового рішення, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі,
яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання
та оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров