26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 757/7504/20
провадження № 61-10235св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи (за позовом ОСОБА_1 ):
позивачка - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ,
відповідачі: Печерська районна в м. Києві державна адміністрація, Управління житлово-комунального господарства та будівництва Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ, державний реєстратор Білан Павло Павлович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;
учасники справи (за позовом ОСОБА_3 ):
позивачка - ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», Печерська районна в м. Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Кафідової О. В., Шебуєвої В. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, Управління житлово-комунального господарства та будівництва Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ (далі - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу КМР (КМДА) м. Київ), державного реєстратора Баліна П. П., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним ордера про заселення до кімнати, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування запису про державну реєстрацію права власності, надання права постійного користування кімнатою, визнання ОСОБА_1 наймачем кімнати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона разом з дочкою та сином проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
20 жовтня 2008 року вони набули право власності на 11/100 частин зазначеної квартири, шляхом реалізації в рівних частках права на приватизацію квартири (кімнати в квартирі спільного заселення).
Вона разом із сім'єю перебуває на черзі осіб, що потребують поліпшення житлових умов, у Печерській районній в м. Києві державній адміністрації з 28 листопада 1996 року. Станом на 03 лютого 2020 року номер загальної черги - 905.
У 2008 році у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , звільнилася окрема кімната.
Керуючись положеннями статті 54 ЖК УРСР, вона з дочкою та сином виявили бажання отримати зазначену кімнату у користування. Інші мешканці та наймачі спільної квартири за адресою: АДРЕСА_1 надали згоду на її заселення до спірної кімнати та переселення її дочки.
Будинок, у якому розташована зазначена квартира, знаходиться на балансі Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, до якої вона неодноразово зверталася з проханням надати спірну кімнату у користування.
05 лютого 2020 року Печерська районна в м. Києві державна адміністрація відмовила їй у наданні спірної кімнати у користування з тих підстав, що положення статті 54 ЖК УРСР поширюються на наймачів квартири, і не можуть застосовуватися до неї, оскільки вона вже була учасником приватизації та має право власності на кімнату у цій квартирі.
Така відмова у наданні спірної кімнати у користування є протиправною, оскільки предметом спору є жиле приміщення, яке звільнилося у квартирі і повинно надаватися не в порядку розподілу житлового фонду, як це передбачено статтею 42 ЖК УРСР, а в порядку, передбаченому статтею 54 ЖК УРСР, оскільки у квартирі проживає ще два наймачі і кожен з них на нього претендує.
Водночас на порушення вимог статті 54 ЖК УРСР ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було видано ордер на вселення до спірного житлового приміщення та надалі незаконно зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на 18/100 частин квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачка просила:
визнати недійсним ордер від 27 грудня 2018 року № 121, виданий ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про заселення спірної кімнати, що виданий на підставі рішення Печерської в м. Києві ради;
визнати недійсним свідоцтво про право власності на 18/100 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 , видане 03 червня 2021 року органом приватизації державного житлового фонду Печерської районної в м. Києві державної адміністрації;
скасувати запис про державну реєстрацію права власності від 19 липня 2021 року № 26654314 на 18/100 частин вказаної квартири за ОСОБА_3 ;
надати ОСОБА_1 право постійного користування кімнатою, загальною площею 28,3 кв. м, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку, передбаченому статтею 54 ЖК УРСР, з метою поліпшення житлових умов та визнати її наймачем цієї кімнати;
зобов'язати Печерську районну в м. Києві державну адміністрацію укласти з нею договір найму зазначеного житлового приміщення.
У серпні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»), Печерська районна в м. Києві державна адміністрація, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення та вселення позивача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона працює двірником Житлово-експлуатаційної дільниці «Хрещатик» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» та зареєстрована в кімнаті комунальної квартири житловою площею 28,3 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації
від 24 листопада 2014 року № 601 було задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ» (далі - ТОВ «Підприємство «Київ») про включення до числа службових кімнати площею 28,3 кв. м у загальній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації
від 06 вересня 2016 року № 458 «Про внесення змін до розпорядження Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 20 вересня 2013 року № 509
«Про перезакріплення майна, що перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва переданого до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації» кімната площею 28,3 кв. м у загальній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , передана до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації та закріплена за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва».
Надалі зазначена кімната була надана у її з чоловіком ОСОБА_4 користування на підставі ордера на право зайняття службового житлового приміщення від 27 грудня 2018 року № 121, виданого на підставі розпорядження Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 грудня 2018 року № 740, як працівнику КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва».
Вона неодноразово намагалася потрапити до наданої їй кімнати, однак кімната була зачинена, тобто вона не могла реалізувати своє право на проживання у цій кімнаті.
У чергове вона здійснила спробу потрапити до спірної кімнати 05 лютого 2020 року в присутності представників КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», які встановили, що кімната зачинена стороннім ключем. Під час обстеження, її зустріли мешканка квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 із чоловіком, які повідомили, що кімната заселена її дочкою і віддавати кімнату вони не будуть.
Посилаючись на те, що такі неправомірні дії сусідів унеможливлюють користування спірною кімнатою, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просила зобов'язати відповідачів ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , усунути їй перешкоди в користуванні спірною кімнатою, яка належить їй на праві приватної власності, шляхом виселення відповідачів та вселення її до цієї кімнати.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року цивільну справу № 757/7504/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій неправомірними, зобов'язання надати ізольоване приміщення в квартирі, що звільнилося, особі, що має право на переважне отримання такого житла, об'єднано з цивільною справою № 757/33724/20-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», Печерська районна в м. Києві державна адміністрація, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, та присвоєно об'єднаній справі № 757/7504/20-ц.
Короткий зміст ухвалених судових рішень
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позов ОСОБА_3 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 усунути ОСОБА_3 перешкоди у користуванні кімнатою житловою площею 28,3 кв. м у комунальній квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_3 до зазначеної кімнати та передачі ОСОБА_3 ключів від кімнати.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні, оскільки до набуття ОСОБА_3 права власності на спірну кімнату у квартирі загального користування така кімната мала статус службової, а отже, не могла бути надана у користування ОСОБА_1 відповідно до зазначених нею у позовній заяві підстав.
Крім того, посилаючись на те, що вона разом із сім'єю перебуває на черзі осіб, що потребують поліпшення житлових умов у Печерській районній в м. Києві державній адміністрації з 28 листопада 1996 року (номер загальної черги - 905), звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 фактично вимагає надати їй спірне приміщення позачергово, порушивши таким чином права інших осіб, які перебувають у загальній черзі.
Крім того, ОСОБА_1 претендує на користування кімнатою житловою площею 28,3 кв. м у комунальній квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , яка не є вільною, а отже положення статті 54 ЖК УРСР до спірних правовідносин не підлягають застосуванню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію права власності від 19 липня 2021 року № 26654314 на 18/100 часток вказаної квартири за ОСОБА_3 , суд першої інстанції зазначив, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності - № 26654314, дата реєстрації - 15 червня 2018 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41643274, здійснений державним реєстратором Другої київської державної нотаріальної контори Ткач О. А. на 11/200 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за іншою особою
( ОСОБА_6 ), яка не залучена до участі у справі.
Крім того, з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених прав, як скасування запису про державну реєстрацію права закон не передбачає.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_7 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вона має всі права власника на належну їй частку у комунальній квартирі, зокрема щодо вільного користування та володіння своїм майном.
Оскільки відповідачі проживають у квартирі ОСОБА_3 без її згоди та чинять їй перешкоди у користуванні належною їй кімнатою, чим порушують її право власності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2024 року ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на пункт 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що протягом розгляду справи судом першої інстанції вона не отримувала жодної судової повістки - повідомлення про час та місце розгляду справи, а також судових документів, які мали надаватися стороні у справі. Крім того, їй не було направлене оскаржуване рішення суду першої інстанції.
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, помилково застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах
від 23 червня 2020 року у справі № 905/516/19 та від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, оскільки ОСОБА_1 вимагала надати їй спірне житлове приміщення не у порядку розподілу житлового фонду, як це передбачено статтею 42 ЖК УРСР, а у порядку, передбаченому статтею 54 ЖК УРСР.
Суди не врахували, що ізольоване приміщення, що звільнилося у комунальній квартирі, надається особі яка проживає у цій квартирі, незалежно від перебування на квартирному обліку. Дорослі діти за своїм віком не можуть проживати в одній кімнаті. Крім ОСОБА_1 у квартирі проживають й інші наймачі, які також мають право на спірне приміщення.
Суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_3 , отримавши ордер на заселення до службового приміщення від 27 грудня 2018 року № 121, у встановлений законом місячний строк своє право на заселення не реалізувала. Лише через рік з дня видачі ордера вона звернулася до Печерської районної державної адміністрації щодо реєстрації цього ордера.
За таких обставин ордер від 27 грудня 2018 року № 121 підлягає визнанню недійсним на підставі статті 59 ЖК УРСР.
У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Полтавська Н. В., у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу КМР (КМДА) м. Київ, у якому заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.
У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшли пояснення (на заперечення на касаційну скаргу) від ОСОБА_5 .
У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшли пояснення від ОСОБА_5 на заперечення відповідача.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 з підстав, визначених пунктом 4частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); витребувано із Печерського районного суду міста Києваматеріали цивільної справи № 757/7504/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року.
У січні 2025 року матеріали справи № 757/7504/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги
ОСОБА_5 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (квартира спільного заселення), разом з дочкою та неповнолітнім сином. Вони є власниками 11/100 частки цієї квартири (кімната площею 27,5 кв. м) на підставі свідоцтва про право власності на житло
від 20 жовтня 2008 року.
Квартира за адресою: АДРЕСА_1 (квартира спільного заселення), складається з 9 ізольованих кімнат, що складають одну квартиру.
У 2008 році у зазначеній квартирі звільнилася окрема кімната житловою площею 28,30 кв. м.
ОСОБА_1 разом з своєю сім'єю перебуває на черзі осіб, що потребують поліпшення житлових умов, у Печерській районній в м. Києві державній адміністрації з 28 листопада 1996 року, станом на 03 лютого 2020 року номер загальної черги - 905.
Розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 листопада 2014 році № 601 житлова кімната житловою площею 28,30 кв. м у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 була включена до числа службових ТВО «Підприємство «Київ».
Розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації
від 06 вересня 2016 року № 458, житлова кімната жилою площею 28,30 кв. м у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , перезакріплена за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва».
Розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації
від 17 грудня 2018 року № 740 затверджено рішення адміністрації та профспілкового комітету КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» про надання службової кімнати житловою площею 28,30 кв. м у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , двірнику ЖЕД «Хрещатик» на родину з двох осіб, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . На підставі вказаного розпорядження було видано ордер від 27 грудня 2018 року № 121.
Розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 18 грудня 2019 року № 825 задоволено клопотання керівництва КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» про виключення із числа службових приміщень кімнати житловою площею 28,30 кв. м у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Надалі ОСОБА_3 здала ордер від 27 грудня 2018 року № 121 в житлово-експлуатаційну дільницю «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», на обслуговуванні якого перебуває будинок, в якому знаходиться спірна квартира.
Після здачі ордера ОСОБА_3 оформила особовий рахунок та уклала договори на отримання житлово-комунальних послуг.
У січні 2020 року ОСОБА_1 зверталася до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації з проханням надати спірну кімнату в користування їй та її родині.
Листом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 05 лютого 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у надані спірної кімнати - ізольованого приміщення, що звільнилося в квартирі, де проживають два та більше наймачі.
03 червня 2021 року органом приватизації державного житлового фонду Печерської районної в місті Києві державної адміністрації було прийнято рішення № 26 про видачу ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на 18/100 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з яким спірна кімната у квартирі спільного заселення приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
У пункті 24 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03 та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» (Gurepka v. Ukraine (no. 2), заява № 38789/04 наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France, заява № 23805/94, § 36)) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як свідчить позиція суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»
(сase of Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany)).
У зв'язку із цим розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо
якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням
статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною п'ятою статті 128 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час залучення ОСОБА_5 до участі у справі) передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей
128-130, 223, 372 ЦПК України.
Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те,що протягом розгляду справи судом першої інстанції вона не отримувала жодної судової повістки - повідомлення про час та місце розгляду справи, а також судових документів, які мали надаватися стороні у справі, Верховний Суд виходить з такого.
Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_5 була залучена до участі у розгляді цієї справи після подання ОСОБА_3 уточненої позовної заяви від 18 серпня 2022 року, яка була прийнята судом 17 січня 2023 року. Участі у судових засіданнях у суді першої інстанції заявниця не брала.
У травні 2024 року ОСОБА_5 звернулася до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва
від 14 грудня 2023 року.
У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження заявниця посилалася на те, що вона не була повідомлена про розгляд цієї справи і лише 29 квітня 2024 року від адвоката Чорного А. В., який діяв в інтересах її матері ОСОБА_1 , їй стало відомо про те, що вона є учасницею судового процесу.
Надаючи оцінку таким доводам ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції визнав наведені заявницею причини пропуску строку на апеляційне оскарження поважними та поновив зазначений процесуальний строк.
Тобто, встановивши факт неповідомлення заявниці про дату, час і місце розгляду справи судом першої інстанції, апеляційний суд розглянув її апеляційну скаргу по суті та залишив оскаржуване судове рішення суду першої інстанції без змін.
Підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення передбачені статтею 376 ЦПК України.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Установивши, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_5 , яка не була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, суду апеляційної інстанції належало застосувати правило, встановлене пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, скасувати рішення суду першої інстанції з обов'язкових підстав та ухвалити власне судове рішення по суті спору, що відповідає висновку викладеному у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду та направлення справи № 757/7504/20 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із процесуальних підстав, то решта доводів касаційної скарги щодо суті заявлених вимог не переглядаються, не оцінюються (постанова Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 207/4765/15-ц).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
У частині четвертій статті 411 ЦПК України визначено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи № 757/7504/20 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 рокускасувати, справу № 757/7504/20 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк