26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 754/3932/23
провадження № 61-844св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року у складі колегії суддів Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ящук Т.М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 23 листопада 2010 року у справі № 2-2632/10 стягнув солідарно з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 103 001,18 дол. США. Київський апеляційний суд постановою від 17 листопада 2021 року замінив ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчих листах № 2632/10, виданих Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з відповідачів солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 103 001,18 дол. США.
Станом на дату подання позову відповідачі не виконали судове рішення, у зв'язку з чим їм нараховано 3 % річних від суми заборгованості за період з 07 березня 2020 року до 08 березня 2023 року в розмірі 9270,09 доларів США на підставі статті 625 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 29 листопада 2023 року позов задовольнив частково. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання в розмірі 6 080,02 дол. США. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі мають грошове зобов'язання перед позивачем, яке на час звернення до суду з позовом не виконано. Розрахунок 3 % річних має здійснюватись за період з 07 березня 2020 року до 23 лютого 2022 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Київський апеляційний суд ухвалою від 05 вересня 2024 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наведені причини для поновлення строку на апеляційне оскарження не дають достатніх підстав для визнання їх поважними. ОСОБА_2 не надав належних доказів того, що він не міг виїхати з села Сміле у зв'язку із доглядом за батьками, а в подальшому за батьком, чи подати апеляційну скаргу іншим доступним способом зв'язку.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року та направити справу до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 461/7329/19; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідач вперше подав апеляційну скаргу 01 січня 2024 року. Ухвалу Київського апеляційного суду про повернення апеляційної скарги від 12 січня 2024 року представник відповідача за довіреністю отримав 24 січня 2024 року. Вдруге відповідач подав апеляційну скаргу 20 лютого 2024 року, тобто в межах 30-денного строку з дати отримання ухвали суду про повернення скарги. Відповідач добросовісно виконував свої обов'язки. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Відповідач надав докази для визнання поважними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
27 травня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2025 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 29 листопада 2023 року позов задовольнив частково.
Повний текст рішення складено 30 листопада 2024 року.
Копію оскаржуваного рішення направлено на електронну адресу представника відповідача 01 грудня 2023 року (довідка про доставку електронного листа).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 01 січня 2024 року подав апеляційну скаргу, яку Київський апеляційний суд ухвалою від 12 січня 2024 року повернув, оскільки апеляційна скарга подана електронною поштою і не підписана електронним цифровим підписом.
Копію ухвали апеляційного суду від 12 січня 2024 року скаржник отримав 24 січня 2024 року.
20 лютого 2024 року ОСОБА_2 повторно подав апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року.
Київський апеляційний суд в ухвалі від 07 березня 2024 року зазначив, що до 01 січня 2024 року (включно) відповідач строк на апеляційне оскарження рішення пропустив з поважних причин. Водночас суд залишив апеляційну без руху та надав строк для усунення недоліків, а саме для надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження з наведенням інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення в період з 25 січня 2024 року до 19 лютого 2024 року та вказав зазначити докази, які підтверджують ці обставини.
15 серпня 2024 року до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 про визнання поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження.
Клопотання обґрунтовано тим, що апеляційна скарга подана повторно в строк апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, від дати отримання ухвали про повернення апеляційної скарги вже з дотриманням вимог ЦПК України. Крім того, станом на дату повторного подання апеляційної скарги він знаходився в селі Сміле Сумської області у зв'язку із здійсненням догляду за батьком до його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який залишився один після смерті його матері ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка теж потребувала догляду. В селі немає можливості надіслати апеляційну скаргу в електронній формі, скріпивши електронним цифровим підписом. Пошта знаходиться в районному центрі, виїхати до якого він також не мав можливості, оскільки не міг залишити обох батьків, а в подальшому батька, який потребував допомоги.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених нормами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (частина перша статті 17 ЦПК України).
Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
Поважними причинами пропуску строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.
За обставинами цієї справи вперше із апеляційною скаргою на рішення районного суду від 29 листопада 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду 01 січня 2024 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 січня 2024 року визнано неподаною та повернуто апеляційну, оскільки апеляційна скарга подана електронною поштою та не підписана електронним цифровим підписом.
Копію цієї ухвали представник відповідача за довіреністю отримав 24 січня 2024 року.
Повторно із апеляційною скаргою ОСОБА_3 звернувся 20 лютого 2024 року, усунувши обставини, що стали підставою для її повернення.
Ухвалою апеляційного суду від 07 березня 2024 року визнано, що до 01 січня 2024 року (включно) строк на апеляційне оскарження відповідач пропустив з поважних причин. Водночас суд залишив апеляційну скаргу без руху для наведення апелянтом інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення в період з 25 січня до 19 лютого 2024 року.
На виконання цієї ухвали позивач подав заяву про усунення недоліків, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись, в тому числі на те, що повторна апеляційна скарга подана в строк апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом від дати отримання ухвали про повернення апеляційної скарги.
Апеляційний суд вважав, що наведені заявником причини пропуску строку не можуть бути визнані поважними.
Верховний Суд з таким висновком не погоджується з огляду на таке.
За загальним правилом повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (частина сьома статті 185 ЦПК України).
Cам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку. Однак при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду, яким чином діяла ця особа протягом зазначеного часу.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 705/124/23 (провадження № 61-16577св23).
Зважаючи на те, що ОСОБА_3 вперше звернувся із апеляційною скаргою 01 січня 2024 року, не допустив необ'єктивного зволікання з поданням повторної апеляційної скарги та подав її у розумний строк з дня отримання ухвали про повернення первісної апеляційної скарги, який не перевищує встановлений 30-денний строк на апеляційне оскарження, підписав її, чим фактично усунув недоліки, які були виявлені в попередній апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою є передчасним.
Верховний Суд вважає, що відмова у відкритті апеляційного провадження із зазначених підстав не відповідає принципу розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі й порушує сутність права останньої на доступ до суду, що з огляду на положення статті 6 Конвенції є недопустимим.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі «Голднер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Герен проти Франції» від 29 липня 1998 року, рішення у справі Мельник проти України від 28 березня 2006 року).
У справі «Ілхан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену ухвалу - скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов