27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 646/6251/23
провадження № 61-9862св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції,
третя особа - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Задереєм Олександром Віталійовичем, на постанову Харківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю. від 02 липня 2025 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, про поновлення на роботі.
Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у трудових відносинах зі Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції та займала посаду державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори.
24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення рф до України. З метою збереження свого, а також неповнолітніх дітей, життя і здоров'я, була вимушена евакуюватися до Королівства Данії.
ОСОБА_1 зазначала, що була відсутня на роботі з поважних причин, а саме у зв'язку з вимушеним виїздом за кордон через збройну агресію російської федерації проти України, про що повідомила відповідача та писала йому заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати, яку він безпідставно не задовольнив.
Зазначила, що з моменту виїзду за кордон вона постійно перебувала на зв'язку зі своїм роботодавцем - Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції, зверталася із заявами про надання відпустки у відповідності до вимог чинного законодавства.
Вважала, що наявність на території України військового стану та загрози її життю та здоров'ю та її родині через військову агресію російської федерації відносно України, а також той факт, що роботодавцем не створені умови для безпечного виконання обов'язків вважає, що причини прогулу є поважними.
Просила визнати незаконним та скасувати наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 7206/04 від 04 серпня 2023 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 - задоволено, скасовано наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 7206/04 від 04.08.2023 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори з 05 серпня 2023 року; допущено рішення суду в частині поновлення на роботі до негайного виконання.
Додатковим рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі - задоволено частково, ухвалено додаткове рішення у цивільній справі, стягнуто з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в 5 000,00 грн; у іншій частині заяви відмовлено.
Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що звільнення позивачки відбулося незаконно. Сума витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5 000,00 грн відповідає критерію реальності, необхідності, розумності та співмірності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 02 липня 2025 року апеляційні скарги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - задоволено. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2024 року та додаткове рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2024 року - скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що жодних доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці з 21 липня 2023 року по 02 серпня 2023 року включно ОСОБА_1 не надала, ураховуючи, що сам по собі факт введення воєнного стану не є поважною причиною невиходу працівника на роботу, а порушень норм законодавства при відмові в наданні позивачці відпустки не встановлено, апеляційний суд дійшов висновку про те, що звільнення позивачки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено з дотриманням вимог закону.
Оскільки додаткове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід'ємною складовою, а апеляційний суд дійшов висновку про н необхідність скасування рішення суду, тому додаткове рішення також підлягає скасуванню.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
30 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 02 липня 2025 року, залишити в силі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2024 року та додаткове рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2024 року.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 336/3679/17, від 08 грудня 2022 року у справі № 686/14032/20, від 06 червня 2024 року у справі № 367/569/23, від 21 червня 2023 року у справі № 757/55435/18, від 14 грудня 2022 року у справі № 757/55431/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на те, що відповідачем не було належним чином зафіксовано дисциплінарне правопорушення, не враховано пояснення позивачки, а тому звільнення не може вважатись правомірним.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
22 вересня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Колотілова Н. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу позивачки, у якому просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає про те, що апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції та приймаючи оскаржувану постанову, вірно застосував норми матеріального права та врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду; повно та всебічно дослідив обставини у цій справі.
Надходження касаційної скарг до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 646/6251/23 з Основ'янського районного суду м. Харкова.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах зі Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції з 01 січня 2023, обіймаючи посаду державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори.
Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2023 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та відповідних Указів Президента України про продовження строку дії такого стану, на підставі заяв ОСОБА_1 , наказами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02 січня 2023 року № 339/04 та від 14 лютого 2023 року № 1312/04 ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати з 02 січня 2023 року по 31 березня 2023 року.
Згідно наказів Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 13 березня 2023 року № 2106/04, від 27 квітня 2023 року № 3574/04 та від 19 травня 2023 року № 4254/04 ОСОБА_1 було надано відпустки без збереження заробітної плати з 01 квітня 2023 року по 30 квітня 2023 року, з 11 травня 2023 року по 19 травня 2023 року та з 22 травня 2023 року по 30 червня 2023 року.
Наказами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24 квітня 2023 року № 1150/05 та від 05 липня 2023 року № 2504/04 ОСОБА_1 , на підставі її відповідних заяв, була надана щорічна відпустка з 01 травня 2023 року по 10 травня 2023 року та з 03 липня 2023 року по 20 липня 2023 року, у відповідності до статей 6, 12 Закону України «Про відпустки».
21 червня 2023 року та 28 червня 2023 року ОСОБА_1 подала Східному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції лист та заяву відповідно, в яких просила надати відпустку без збереження заробітної плати починаючи з 01 липня 2023 року, але не пізніше дня припинення або скасування дії воєнного стану у зв'язку з виїздом за межі України.
Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 30219/28116-24-23/15.6 від 30 червня 2023 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що структурні підрозділи та підвідомчі установи, які розташовані на території м. Харкові, працюють в штатному режимі. Разом з тим, розглядається запровадження дистанційної роботи працівників за умови перебування таких працівників на території України. У зв'язку з чим, надання іншого виду відпуски без збереження заробітної плати, за виключенням підстав передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», не погоджуються. Одночасно повідомлено, що ОСОБА_1 має право на частину щорічної основної відпустки за період роботи з 31 січня 2022 року по 30 січня 2023 року тривалістю 12 календарних днів та за період роботи з 31 січня 2023 року по 30 січня 2024 року тривалістю 06 календарних днів пропорційно до відпрацьованого часу, або відпустку повної тривалості 24 календарні дні, але в рахунок не відпрацьованої частини робочого часу.
18 липня 2023 року ОСОБА_1 направила Східному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції заяву щодо надання відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін з 21 липня 2023 року, а також заяву про щодо надання відпустки без збереження заробітної плати з 07 серпня 2023 року на 12 календарних днів, як працівнику, діти якого у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості.
20 липня 2023 року ОСОБА_1 направила Східному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції заяву, в якій просила надати відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін з 21 липня 2023 року до 18 серпня 2023 року, згідно частини першої статті 26 ЗУ «Про відпустки» на період дії воєнного стану.
Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 35665/32590-1-23 від 31 липня 2023 року повідомлено, що структурні підрозділи та підвідомчі установи, які розташовані на території м. Харкові, працюють в штатному режимі, у зв'язку з цим, заяви ОСОБА_1 від 18 липня 2023 року та 20 липня 2023 року про надання відпустки без збереження заробітної плати не погоджені. Одночасно повідомлено, що заява про надання відпустки без збереження заробітної плати відповідно до статті 25 ЗУ «Про відпустки», як працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, з 07 серпня 2023 року, про результати опрацювання якої буде повідомлено додатково.
Відповідно до листа Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02 серпня 2023 року № 36206/14.2/24/23 до управління надійшло подання начальника відділу з питань нотаріату у Харківській області Управління нотаріату міжрегіонального управління Д. Волика У 10.6/34/43/23ПД від 02 серпня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, з якої вбачається, що з 21 липня 2023 року по 02 серпня 2023 року включно ОСОБА_1 відсутня на робочому місці без підтверджуючих на те правових підстав. У зв'язку з чим державному нотаріусу Каліберда Т.М. запропоновано надати письмове пояснення з приводу відсутності на робочому місці з 21 липня 2023 року по 02 серпня 2023 року у термін до 12-00 год. 03 серпня 2023 року.
02 серпня 2023 року ОСОБА_1 до міжрегіонального управління надала пояснення, зокрема наявність бойових дій в м. Харкові та перебування за кордоном разом з дітьми.
Відповідно до подання начальника відділу з питань нотаріату у Харківській області Управління нотаріату Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Д. Волика, службової записки завідувача Четвертої Харківської міської нотаріальної контори Т.Козелько, актів про відсутність працівника на робочому місці, складених за період з 21 липня 2023 року 02 серпня 2023 року, табелю обліку використаного робочого часу, ОСОБА_1 у вказаний період відсутня на робочому місці.
Наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 04 серпня 2023 року № 7206/04 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення ОСОБА_1 » до ОСОБА_1 застосовано захід дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори за порушення трудової дисципліни, а саме: за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 36693/14.2/24/23 від 04 серпня 2023 року повідомлено ОСОБА_1 про те, що її заява від 18 липня 2023 про надання відпустки у зв'язку з її звільненням залишена без руху.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У статті 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).
Відповідно до статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов'язків.
Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2024 року в справі № 206/3355/19, від 28 лютого 2024 року в справі № 758/5941/21, від 10 січня 2024 року в справі № 522/142/20, від 25 січня 2023 року в справі № 734/2607/20 та інших виснував, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен враховувати конкретні обставини і будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають його вину.
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з'ясування поважності причини такої відсутності.
Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц та інших.
Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими до суду доказами.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17.
У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.
Реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 21 липня 2023 року по 02 серпня 2023 року включно ОСОБА_1 була відсутня на роботі.
ОСОБА_1 не заперечувала свою відсутність на роботі в ці дні. Однак зазначала, що була відсутня на роботі з поважних причин, а саме у зв'язку з вимушеним виїздом за кордон через збройну агресію російської федерації проти України, про що повідомила відповідача та писала йому заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати, яку він безпідставно не задовольнив.
Статтею 2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
Порядок надання відпусток без збереження заробітної плати врегульований главою VI КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Особливості надання відпустки в умовах воєнного стану визначені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».
У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов'язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».
Тобто, якщо працівник, який виїхав за межі території України, подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, роботодавець у період воєнного стану зобов'язаний надати йому таку відпустку на термін, який не перевищує 90 календарних днів. Надання відпустки тривалістю понад 90 календарних днів є правом роботодавця.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 разом зі своїми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхала за межі території України та з квітня 2022 року отримали тимчасовий захист у Королівстві Данії.
У цей період за заявами ОСОБА_1 відповідач неодноразово надавав їй відпустку без збереження заробітної плати.
Загальна тривалість такої відпустки на час подання позивачем чергової заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати за 2023 рік становила 168 календарних днів.
Таким чином, оскільки з часу виїзду за межі території України ОСОБА_1 реалізувала своє право на одержання в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати тривалістю до 90 календарних днів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у відповідача обов'язку надавати ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати з 21 липня 2023 року за її заявами від 28 червня 2023 року, 18 липня 2023 року та 20 липня 2023 року, оскільки надання такої відпустки було його правом.
Водночас установлено, що відповідачем не було погоджено надання позивачці чергової відпустки без збереження заробітної плати з 21 липня 2023 року, про що вона була належним чином повідомлена, що свідчать відповіді відповідача від 30 червня 2023 року та 31 липня 2023 року. Також у вказаних відповідях зазначено про наявність у ОСОБА_1 права на частину щорічної відпустки. Між тим, ОСОБА_1 не зверталася до відповідача з заявою про надання такої відпустки.
Посилання ОСОБА_1 на те, що вона не отримувала відповіді на її заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати від 18 та 21 липня 2023 року спростовуються матеріалами справи, зокрема листами направленими як 20 липня 2023 року, так і 24 липня 2023 року самою позивачкою на електронну адресу відповідача, в яких сама повідомляє про непогодження їй у наданні відпустки з 21 липня 2023 року до 19 та 18 серпня 2023 року. Отже, ОСОБА_1 було відомо про те, що відповідач не погодив їй надання відпустки без збереження заробітної плати з 21 липня 2023 року.
Таким чином ОСОБА_1 не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місті з 21 липня 2023 року по 02 серпня 2023 року включно.
Заява ОСОБА_1 від 18 липня 2023 року про надання відпустки без збереження заробітної плати з 07 серпня 2023 року на 12 календарних днів, як працівнику, діти якого у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, апеляційним судом обґрунтовано не прийнято до уваги, оскільки в даній заяві позивачка просила відпустку з 07 серпня 2023 року, а до роботи необхідно було приступити з 21 липня 2023 року.
З огляду на викладене, оскільки жодних доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місті з 21 липня 2023 року по 02 серпня 2023 року включно ОСОБА_1 не надала, враховуючи, що сам по собі факт введення воєнного стану не є поважною причиною невиходу працівника на роботу, а порушень норм законодавства при відмові в наданні позивачці відпустки не встановлено, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивачки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено з дотриманням вимог закону.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Задереєм Олександром Віталійовичем, залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 02 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун