Справа № 545/2906/24 Номер провадження 22-ц/814/3537/25Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л. І. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
03 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Триголов В.М., Дорош А.І.
за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.
розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Гордієнка Юрія Юрійовича, представника Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 червня 2025 року (час ухвалення судового рішення з 14:02:30 (03 червня 2025 року) до - не зазначено; дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначено) у справі за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У липні 2024 року ДП «Ліси України» звернулось до суду з вказаним позовом, просило ухвалити рішення, яким:
-скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо зазначеної земельної ділянки;
-витребувати на користь ДП «Ліси України» земельну ділянку з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239, що знаходиться в межах кварталу 68 Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство ДП «Ліси України», площею 0,13 га, та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності;
-судові витрати покласти на відповідача.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що 23.08.2023 у ході моніторингу стану використання земель державного лісового фонду виявлено, що частина земельної ділянки лісового фонду в межах кварталу 68 Чалівського лісництва поза волею власника (держави), оскільки Полтавською районною державною адміністрацією не приймалося рішення про вилучення зазначеної земельної ділянки з постійного користування ДП «Полтавський лісгосп» (правонаступник ДП «Ліси України»), без згоди постійного лісокористувача, вибула у чуже незаконне володіння та зареєстрована з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239 за ОСОБА_1 .
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 12 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.
Додатковим рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 26 червня 2025 року стягнуто із Державного підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 30 000 грн та інші витрати, пов?язані з розглядом справи у сумі 6 000 грн.
В апеляційній скарзі адвокат Гордієнко Ю.Ю., представник Державного підприємства «Ліси України», посилаючись на порушення судом вимог матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги як доказ виписку із рішення виконавчого комітету Микільської сільської ради народних депутатів №98 від 20 вересня 1997 року, оскільки це рішення органу місцевого самоврядування не стосується спірної земельної ділянки. Матеріалами справи достовірно підтверджено, що право власності на спірну земельну ділянку вперше зареєстроване 05 березня 2021 року на підставі рішення Терешківської сільської ради від 25 лютого 2021 року. Отже, суд неправильно визначився із моментом вибуття майна з володіння власника, тому і висновок суду про порушення позивачем граничного строку для витребування майна, передбаченого ст.388 ЦК України, є помилковим.
Звертається увага, що позов пред?явлений у суд у липні 2024 року, підготовче провадження закінчене 10 грудня 2024 року, а ЗУ «Про внесення змін до Цивільного України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» набув чинності 09 квітня 2025 року, тому висновок суду про зворотню дію у часі зазначеного закону є помилковим.
Суд безпідставно послався на норму ч.5 ст.390 ЦК України, оскільки ДСГП «Ліси України» не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором.
Суд помилково послався у рішенні на відомості містобудівної документації, а саме «Генеральний план та план зонування території с.Колюшки Полтавського району», адже за змістом ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» така документація не є правовстановлюючим документом і не породжує будь-яких правомочностей власника, не містить будь-якої доказової цінності у спірних правовідносинах.
З посиланням на низку судових рішень Верховного Суду стверджується, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними і допустимими доказами для підтвердження прав лісогосподарського підприємства на землі лісу.
У відзиві адвокатка Нестеренко Н.М., представниця ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Наголошується, що наявними у справі доказами достовірно підтверджено, що спірна земельна ділянка вибула із володіння первісного власника (органу місцевого самоврядування) у вересні 1997 року і перейшла у приватну власність ОСОБА_2 .
Стверджується, що ОСОБА_1 , яка набула право власності на спірну земельну ділянку у березні 20221 року, є добросовісним набувачем, тому у будь-якому випадку відповідно до приписів ст.388 ЦК України не може нести відповідальність через порушення інших осіб.
Звертається увага, що доводи апеляційної скарги стосовно містобудівної документації суперечать змісту ЗУ «Про містобудівну діяльність». Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що під час розроблення «Генерального плану та плану зонування території с.Колюшники» не дивлячись на запит Терешківської сільської ради Полтавське управління лісового та мисливського господарства не надало інформації щодо наявності земель лісового фонду на території детального планування с.Колюшники.
Надані позивачем документи, у тому числі його відповідь на адвокатський запит, підтверджують, що встановлення меж лісового фонду геодезичним шляхом не проводилося, тобто позивачем не доведений належними і допустимими доказами факт накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239, загальною площею 0,13 га, ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер №728 від 16.03.2021, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Пусан Т.В. (т.1 а.с.16 (зворот).
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2021 продавець ( ОСОБА_3 ) передала у власність (продала), а покупець ( ОСОБА_1 ) прийняла у власність (купила) земельну ділянку площею 0,1300 га, кадастровий номер 5324083907:07:001:0239 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: Полтавська область, Полтавський район, село Клюшники, сплативши за неї грошову суму в розмірі 22 100 грн.
Земельна ділянка належала продавцю ОСОБА_3 на підставі рішення Терешківської сільської ради від 25 січня 2021 року, право власності зареєстроавне 05 березня 2021 року (номер запису про право власності : 40909200; у витягу із Державного земельного кадастру від 11 березня 2021 року відсутні відомості про обмеження у використанні земельної ділянки. (т.1 а.с.95-98).
Згідно з випискою з рішення Виконавчого комітету Микільської сільської ради народних депутатів про приватизацію земельних ділянок № 98 від 20 вересня 1997 ОСОБА_2 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,38 га та розташовану у селі Клюшники для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства (т. 1 а.с.119).
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2020 задоволено позов ОСОБА_3 до Терешківської сільської ради Полтавського району по визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування: визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок «літ. А-1» загальною площею 59,7 кв.м., що розташований на земельній ділянці комунальної власності площею 0,38 га, а саме:0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 0,13 га для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (т.1 а.с.120-123).
Відповідно до рішення другої сесії восьмого скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 02.12.2020 надано ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки орієнтовною площею 0.12 га для ведення особистого селянського господарства в с. Клюшники на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (т.1 а.с. 124). Рішенням п'ятої сесії восьмого скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 25.02.2021 затверджено ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано у безоплатно у власність вказану земельну ділянку ОСОБА_3 (т.1 а.с. 139).
Як вбачається з викопіювання з схеми зонування території з планувальними обмеженнями, витягу з графічної частини містобудівної документації «Генеральний план та план зонування території с. Клюшники Полтавського району Полтавської області», що розповсюджується на земельну ділянку до витягу з містобудівної документації наданому відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 16.04.2024, земельна ділянка 5324083907:07:001:0239 знаходиться в межах садибної забудови санітарно-захисної зони та зони земель сільськогосподарського призначення в межах санітарно-захисної зони (т.1 а.с. 146, 177-178).
Листом ДП «Xapкiвcька державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» №465 від 13.11.2023 підтверджено часткову приналежність земельної ділянки 5324083907:07:001:0239 до земель державного лісового фонду, зокрема зазначено, що згідно з матеріалами лісовпорядкування 2017 року земельна ділянка з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239 знаходиться в межах кварталу 68 Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство ДП «Ліси України», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239 з межами кварталу 68 Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство ДП «Ліси України» становить 0,13 га з загальної площі ділянки 0,13 га.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що фактично спірна земельна ділянка вибула з володіння законного власника за рішенням Микільської сільської ради народних депутатів 20 вересня 1997 року та перейшла у приватну власність до ОСОБА_2 , що підтверджується випискою з рішення виконавчого комітету Микільської сільської ради народних депутатів про приватизацію земельних ділянок від 20.09.1997 №98 (т.1 а.с. 119)
17.10.2020 (з моменту набрання законної сили рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2020) право власності на спірну земельну ділянку перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , потім - до ОСОБА_3 в порядку спадкування (т.1 а.с.120-123). У свою чергу, позивач набула право власності на спірне майно на підставі укладеного договору купівлі продажу від 16.03.2021 між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_1 (т.1 а.с. 95-98).
Спірна земельна ділянка не належить до майна, переліченого в абз.3 ч.3 ст. 388 ЦК України. Натомість, за інформацією з витягів з графічної частини містобудівної документації «Генеральний план та план зонування території с. Клюшники Полтавського району Полтавської області» (т. 1 а.с. 146-147), проекту «Организации и развития лесного хазяйства Полтавского лесхоззага Полтавской области Министерства лесного хазяйства Украинской ССР» (т.1 а.с. 23-29) закріплено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239 знаходиться в межах садибної забудови санітарно-захисної зони та зони земель сільськогосподарського призначення в межах санітарно-захисної зони.
Відповідно до змін внесених до ЦК України від 12.03.2025, які набули чинності 09.04.2025 та доповнили ст.390 частиною п'ятою такого змісту: «суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.»
Отже, навіть за умови наявності підстав для задоволення позовних вимог, суд позбавлений можливості витребувати на користь державного підприємства земельну ділянку у добросовісного набувача із чужого незаконного володіння, оскільки позивачем не виконано вимоги ст. 390 ЦК України.
Основною позовною вимогою є витребування земельної ділянки, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , та повернення її до законного володільця, а скасування державної реєстрації земельної ділянки, в свою чергу є похідною.
За загальним правилом, якщо суд відмовляє у задоволенні основної позовної вимоги, то й похідні вимоги, які залежать від неї, також мають бути відхилені. Похідною вимогою вважається та, задоволення якої прямо залежить від задоволення іншої (основної) вимоги.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.
Доводи апеляційного скарги про застосування судом до спірних правовідносин положень ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-IX від 12 березня 2025 року, який набув чинності 09 квітня 2025 року.
За загальним правилом акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, якщо у законі (акті цивільного законодавства) прямо не зазначено про його зворотню дію, тобто регулювання відносин, які виникли раніше.
Доводи апеляційної скарги про те, що закон № 4292-IX набрав чинності після закриття підготовчого судового засідання у справі, тому не може бути застосований до спірних правовідносин не є обгрунтованими, так як право законодавця визначити зворотню дію закону у часі і обов?язок суду застосувати до спірних відносин закон, який регулює ці відносини, не обумовлені стадією розгляду цивільного спору - суд керується правилами, визначеними ст.10 ЦПК України і ст. 5 ЦК України.
Відповідно до п.1, п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону № 4292-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (09 квітня 2025 року); положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Отже, ретроспективна дія цього закону розповсюджується лише на спори за позовами органів державної влади або органів місцевого самоврядування у частині умов та порядку компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна.
Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.
У цій справі позивачем державне підприємство, яке згідно положень свого статуту (є у вільному доступі) не уповноважене на здійснення функцій держави та представництво її інтересів у цивільному обороті.
З наведених підстав слід визнати обгрунтованими доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ч.3 ст.388, ч.5 ст.390 ЦК України у редакції закону № 4292-IX.
Разом з тим, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задволенні позову з огляду на таке.
Згідно ч.1 ст.388 ЦК України, яка залишилася незмінною після 09 квітня 2025 року, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Сталою судовою практикою визначені такі критерії застосування положень ч.1 ст.388 ЦК України.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.
Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.
На необхідності оцінювати критерії добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Крім того, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).
У постанові ВС від 11.03.2025 (справа № 922/647/22) зазначено: «Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.»
У межах розгляду цієї справи встановлено, що ОСОБА_1 придбала у власність спірну земельну ділянку у ОСОБА_3 16 березня 2021 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу (т.1 а.с.95-98).
Як слідує зі змісту п.2 вказаного договору, спірна земельна ділянка належала продавцю ОСОБА_3 на підставі рішення Терешківської сільської ради від 25 лютого 20221 року; право власності зареєстроване 05 березня 2021 року у встановленому законом порядку.
Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2020 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_3 в порядку спадкування визнано право власності на спірну земельну ділянку (т.1 а.с.120-122). У подальшому на підставі заяви ОСОБА_3 рішенням Терешківської сільської ради від 02 грудня 2021 року їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки (т.1 а.с.124). Спірна земельна ділянка розташована у межах села Колюшники згідно затвердженого «Генерального плану» (т.1 а.с.175-178,181-182). Під час проведення дій з виготовлення документації для затвердження «Генерального плану» Терешківська сільська рада направляла запит до Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства щодо наявності земель лісового фонду на планованій території, зокрема с.Колюшники, проте відповідь не була отримана (т.1 а.с.186-187). Рішенням Терешківської сільської ради від 25 лютого 2021 року затверджено ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки (т.1 а.с.139).
У пункті 6-ому договору купівлі-продажу від 16 березня 2021 року (т.1 а.с.96) зазначено, що згідно витягом з Державного земельного кадастру відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки відсутні.
Наведені вище обставини доводять, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної за відплатним договором, оскільки вона за станом на час придбання спірної земельної ділянки об?єктивно не мала підстав і не могла мати підстав вважати, що ця земельна ділянка перебуває у лісовому масиві і вибула з володіння держави з порушенням вимог закону.
З наведених мотивів заявлена вимога про витребування земельної ділянки не може бути задоволена.
Перевіркою матеріалів справи, апеляційним судом не встановлено обставин, які є обов?язковою підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Щодо витрат на правничу допомогу понесених ОСОБА_1 на правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого.
Матеріали справи не містять заперечень Державного підприємства «Ліси України» щодо правильності нарахування та стягнення з підприємства витрат понесених позивачем на послуги правничої допомоги, а отже відповідно постанови ВС від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 суд не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи та за відсутності обґрунтованих заперечень.
Як вбачається з акту наданих послуг від 27 листопада 2025 року, послуги з правничої допомоги надавались ОСОБА_1 - адвокатами: Нестеренко Н.М. та Ткаченко А.В., у вигляді надання правничої допомоги, а саме представництво інтересів клієнта у цивільній справі № 545/2906/24 за апеляційною скаргою Державного підприємства «Ліси України», що перебуває на розгляді у Полтавському апеляційному суді, які оцінені по 7 500 грн на кожного адвоката, однак представництво інтересів адвокатом Ткаченко А.В. в суді апеляційної інстанції не підтверджено матеріалами справи.
Отже, враховуючи обсяг виконаних робіт адвокатом Нестеренко Н.М., колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Державного підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу саме у розмірі 5000 грн.
Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив :
Апеляційну скаргу адвоката Гордієнка Юрія Юрійовича, представника Державного підприємства «Ліси України», залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 червня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 п?ять тисяч гривень витрат на правничу допомогу.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 03 грудня 2025 року.
Головуючий суддя О.А.Лобов
Судді: А.І. Дорош
В.М.Триголов