02.12.2025 Справа № 756/15878/25
Справа № 756/15878/25
1-кс/756/2828/25
02.12.2025 місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
слідчий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в місті Києві скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність дізнавача Оболонського УП ГУНП у м. Києві у кримінальному провадженні №12022105050000464 від 06.05.2025, яка полягає у нерозгляді клопотання від 22.09.2025 вх. №ЯВ-19278361,
До провадження слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 надійшла вказана скарга.
Обґрунтовуючи вимоги скарги, ОСОБА_3 зазначає, що 22.09.2025 вона через Урядовий контактний центр звернулась до дізнавача Оболонського УП ГУНП у м. Києві з клопотанням у порядку ст. 220 КПК України, натомість станом на 06.10.2025 її клопотання від 22.09.2025 не розглянуто, а тому бездіяльність дізнавача Оболонського УП ГУНП у м. Києві у кримінальному провадженні №12022105050000464 щодо цього факту оскаржено до Оболонського районного суду міста Києва.
Особа, яка звернулась зі скаргою, в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду скарги повідомлена належним чином. При цьому, до суду надійшла заява ОСОБА_3 , у якій остання просить суд розглядати скаргу за її відсутності, вимоги скарги підтримує та просить задовольнити.
Уповноважена особа Оболонського УП ГУНП у м. Києві у кримінальному провадженні №12022105050000464 в судове засідання не з'явилась, жодних заяв чи клопотань до слідчого судді не надходило.
Частиною 3 статті 306 цього Кодексу передбачено, що відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Згідно ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, слідчий суддя визнав можливим прийняти рішення по суті скарги за відсутності осіб, які не з'явилися, на підставі наданих доказів.
Дослідивши матеріали судового провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, задля чіткого та імперативного визначення процедур та запобігання свавільного використання владними органами своїх повноважень та забезпечення умов справедливого судочинства.
Як зазначено у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.04.2019 (справа №370/2316/18, провадження №51-9929 км 18), за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
Інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора є одним з елементів судового контролю за стадією досудового розслідування кримінальних проваджень.
Так, у рішенні по справі «Беллет проти Франції» від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд із огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Разом з тим, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1975), не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, особливо щодо умов прийнятності скарги, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави (рішення у справах «Мельник проти України» від 28.03.2006, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998, «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001).
Статтею 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування чітко визначено та регламентовано Главою 26 цього Кодексу.
Завданням слідчого судді відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, ч. 5 ст. 21 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Способи такого контролю обмежені визначеною кримінальним процесуальним законом процедурою.
Так, зі змісту скарги вбачається, що предмет оскарження, зазначений у тексті скарги охоплюється диспозицією п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України та направлена на оскарження бездіяльності дізнавача, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, тобто у нерозгляді клопотання, поданого учасником кримінального провадження в порядку та строки, визначені ст. 303 КПК України.
Ініціювання стороною захисту, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу (абз. 2 ч. 3 ст. 93 КПК України).
Частина 1 ст. 220 КПК України передбачає, що клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
Водночас, досліджуючи долучені на обгрунтування скарги документи, слідчим суддею встановлено, що всупереч вищевказаним імперативним приписам КПК України ОСОБА_3 клопотання про вчинення процесуальних дій у кримінальному провадженні №12022105050000464 від 06.05.2022 подано не до органу досудового розслідування, як це встановлено диспозицією ст. 93 КПК України, а на Урядову «гарячу лінію» Урядового контактного центру, що не співвідноситься з вимогами процесуального Закону.
У постанові Верховного Суду України від 30.11.2017 у справі № 5-272кс(15), зазначається, що «особливістю кримінальних процесуальних норм, на відміну від, наприклад, кримінально-правових, є те, що їхні структурні елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) у переважній більшості випадків не зосереджені в одній статті КПК, а окремо викладені законодавцем у різних статтях, іноді навіть розділах, КПК України, а отже, зміст окремої норми може бути виявлено лише шляхом системного тлумачення положень КПК».
Верховний Суд України у постанові від 16.03.2017 у справі №671/463/15-к зазначає, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій.
За встановлених слідчим суддею обставин, вимоги скарги ОСОБА_3 про зобов'язання дізнавача Оболонського УП ГУНП у м. Києві вчинити процесуальні дії відповідно до вимог ст. 220 КПК України щодо її клопотання від 22.09.2025 за вх№ЯВ-19278361 не можуть бути предметом розгляду слідчого судді, оскільки порушення заявником процедури ініціювання обов'язкових дій не свідчить про наявність бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора (можливість оскарження якої прямо передбачено спеціальною нормою кримінального процесуального закону), яку в подальшому може бути оскаржено у формі та спосіб, передбачений Главою 26 КПК України, внаслідок недоведення факту звернення із таким клопотанням до органу досудового розслідування у формі та спосіб, передбачений КПК України.
Таким чином, слідчий суддя, розглянувши скаргу в межах питань, які були винесені на його розгляд учасником кримінального провадження, та перевіривши надані в обґрунтування цих питань докази, з урахуванням вищенаведеного приходить до висновку, що в силу принципу змагальності сторін, особою, що подала скаргу, не надано належних та допустимих доказів та в судовому засіданні не встановлено таких, які давали б підстави дійти висновку про наявність наявність правових підстав та об'єктивних фактів для розгляду такої скарги слідчим суддею.
Застосовуючи аналагію при застосуванні висновку щодо застосування норм права, викладеній в ухвалі Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №569/17036/18 (провадження №51-598кмо19), відповідно до якої судом постановляється ухвала про закриття провадження у разі, якщо після відкриття провадження за скаргою буде встановлено, що вона відкрита за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які не можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, слідчий суддя приходить до висновку що провадження за скаргою підлягає закриттю.
Керуючись статтями 3, 5, 110, 303-307, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Закрити провадження за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність дізнавача Оболонського УП ГУНП у м. Києві у кримінальному провадженні №12022105050000464.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1