Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/7484/25
Провадження №2/711/3372/25
заочне
17.11.2025 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.,
при секретарі - Кобилка Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 03.08.2023 він дав в борг ОСОБА_2 , згідно з договором позики - розписки від 03.08.2023 - 36 000 грн. Відповідно до розписки від 03.08.2023 відповідач зобов'язувався повернути позику частинами у листопаді 2023 року та у грудні 2023 року по 18 000 грн., до 15 числа місяця. Відповідач, на виконання розписки від 13.07.2023, зобов'язувався позику сплачувати на карту Приватбанку № НОМЕР_1 .
Як зазначено, 05.08.2024 він надіслав претензію (вимогу), у порядку ст. 530 ЦК України, з вимогою сплатити борг у сумі 36 000 грн. 00 коп., згідно з договором позики - розписки від 03.08.2023, на карту Приватбанку № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 , яка залишена без реагування.
На підставі наведеного вище, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 36000 грн. 00коп. за договором позики (розписки) від 03.08.2023. Крім того, позивачем подане клопотання про звільнення його від сплати судового збору при подачі даного позову.
Ухвалою суду від 01.09.2025 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддею встановлено, що заяву подано з порушенням вимог цивільного процесуального законодавства.
Ухвалою суду від 01.09.2025 позовну заяву залишено без руху і надано термін для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вказаної вище ухвали суду, 09.09.2025 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків з додатками, яку прийнято судом.
Ухвалою суду від 12.09.2025 позовну заяву прийнято, відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті справи. Крім того, сторони заперечень щодо такого порядку розгляду справи не надали.
Відповідачем відзив на позов не подано.
У судове засідання позивач не з'явився, хоча повідомлявся судом про час, дату та місце проведення розгляду справи у встановленому законом порядку. Водночас, 24.10.2025 та 31.10.2025 до суду надійшли письмові заяви позивача про розгляд справи без його участі. Заявлені вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.
У судове засідання відповідач не з'явився, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку, шляхом направлення судових повісток до персонального електронного кабінету в системі «Електронний суд», що суд вважає, як повідомлення відповідача належним чином. Слід також зазначити, що згідно з положеннями ст. 8 ЦПК України, інформація про рух справи є відкритою, оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою можливо дізнатися необхідну інформацію щодо справи. Відзив на позовну заяву не подано.
Справу вирішено за правилами заочного розгляду, визначеними ст.ст. 280-282 ЦПК України, за відсутності відповідача, який повідомлявся судом у встановленому законом порядку про час, дату і місце розгляду справи та не з'явився в судове засідання без повідомлення причин, не подав відзиву проти позову, а позивач не заперечував проти такого порядку розгляду справи.
Враховуючи думку позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об'єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до розписки від 03.08.2023, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав у борг 36 000 грн. 00 коп. від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом перерахування на картковий рахунок у АТ «Ощадбанк». Крім того, ОСОБА_2 зобов'язався повернути ОСОБА_1 зазначену суму грошових коштів на карту АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 частинами до 15.12.2023, а саме: 18 000 грн. 00 коп. - 15.11.2023, 18 000 грн. 00 коп. - 15.12.2023. Оригінал цієї розписки знаходиться у позивача.
Вказана розписка підписана власноручно позичальником ОСОБА_2 , а тому, фактично відбулося укладення договору позики. Факт складання цієї розписки відповідачем не спростовується жодними доказами.
До того ж, зазначена вище розписка, що надана позивачу відповідачем, відповідає вимогам ч. 2 ст. 1047 ЦК України, яка вказує, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Водночас, у визначений розпискою термін, тобто до 15.12.2023, ОСОБА_2 не повернув кошти ОСОБА_1 , чим порушив свої договірні зобов'язання.
Судом також встановлено, що 05.08.2025 ОСОБА_1 , з використанням засобів поштового зв'язку АТ «Укрпошта», направив на адресу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) претензію (вимогу), в порядку ст. 530 ЦК України, про повернення грошових коштів, отриманих у якості позики, у розмірі 36 000 грн. 00 коп., на карту АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 (ШКІ - 1800100529394), яка залишена останнім без реагування.
Таким чином, грошові кошти не повернуті відповідачем у встановлений розпискою строк, а також після направлення відповідної вимоги про повернення означених коштів.
Зазначені обставини справи підтверджуються відповідними письмовими доказами, а тому суд вважає їх доведеними.
Відтак, відповідач порушив умови виконання зобов'язання, передбачені договором позики, а саме прострочив повернення позивачу коштів у сумі 36 000 грн. 00 коп.
Суд звертає увагу на те, що наявність оригіналів боргової розписки у позивача (кредитора), з урахуванням положень ст. 545 ЦК України, свідчить про те, що боргові зобов'язання на момент розгляду справи судом, не виконані.
Зазначене дає правові підстави для висновку, що відповідачем по відношенню до позивача порушені умови договору позики, а відтак отримані кошти у позику мають бути повернуті позивачу, враховуючи доведеність факту наявності між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документів, на підставі яких доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, між сторонами існує спір з приводу належності виконання зобов'язань за договорами позики, який регулюється нормами Цивільного Кодексу України.
Статтею 55 Конституції України та статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.12.2024 (справа № 369/205/20, провадження № 61-15629св23), від 20.02.2025 (справа № 677/1985/23 провадження № 61-452св25).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно із ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Тобто, розписка підписана відповідачем є документом, що стверджує про вчинення правочину між ним та позивачем, тобто сторонами фактично в письмовій формі був укладений договір позики.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Як визначено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно із ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України). Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики, розписка про отримання коштів внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Тобто, договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Правова позиція з цього приводу викладена в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, постанові від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, постанові 13.12.2017 у справі № 309/3458/14-ц.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, постанові Верховного Суду від 08.07.2019 справа №524/4946/16-ц.
Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно із ст. 525 ЦК України одноособова відмова від виконання зобов'язань і одноособова зміна умов договору не припустимі, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Водночас, судом враховані висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 483/1953/16-ц.
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно з умовами договору та вимогами цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що визначено ст. 610 ЦК України. Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до положень ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Позивач стверджує, що станом, як на момент подачі позовної заяви до суду, так і на час розгляду справи, відповідач борг не повернув, що підтверджується наявністю в нього оригіналу розписки від 03.08.2023.
Під час розгляду справи знайшли своє підтвердження доводи позивача про те, що ним була надана грошова позика відповідачу, про що складена відповідна розписка від 03.08.2023, за якою ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 36 000 грн. 00 коп. Також у вказаній вище розписці зазначено розмір отриманих відповідачем грошових коштів, валюта та строк їх повернення.
Судом також достовірно встановлено, що на виконання вказаного вище договору позики, ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_1 грошових коштів, а саме 36 000 грн. 00 коп., зокрема і на час розгляду справи.
У суду відсутні будь-які документи, що підтверджують факт повернення боржником вказаних вище грошових коштів (36 000 грн. 00 коп.).
До того ж, відповідачем не спростовано наявності заборгованості. Крім того, на час розгляду справи у суду відсутні підтверджуючі докази про те, що договір позики від 03.08.2023 визнаний недійсним чи є розірваним.
Відповідно до положень ст. 625 ЦК України, боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які покликався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про можливість задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі, а саме слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 36 000 грн. 00 коп.
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп., з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що підтверджується платіжним документом № 7876-1778-0142-6816 від 09.09.2025.
Тож, враховуючи те, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає сума 968 грн. 96 коп. (судовий збір).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-83, 141, 200, 206, 259, 265, 268, 273, 274, 277, 279, 280-282 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) заборгованість за договором позики (розписка) від 03.08.2023 у розмірі 36000грн. 00коп., судовий збір у розмірі 968грн. 96коп., а всього - 36968грн. 96коп.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 24.11.2025.
Головуючий суддя С.М. Позарецька