Провадження №2/359/3172/2025
Справа №359/7174/25
Іменем України
29 жовтня 2025 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Журавського В.В.
при секретарі Алфімовій І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Технофінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
1. Короткий зміст позовних вимог.
В середині червня 2025 року ТОВ «ФК «Технофінанс» звернулось до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що 26 квітня 2024 року уклав з ОСОБА_1 кредитний договір №2562802336-020752 (договір позики «Старт»). За яким ТОВ «ФК «Технофінанс» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 5000 гривень, а ОСОБА_1 зобов'язався протягом 20 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 1,4% від суми позики, нарахування яких здійснюється щоденно протягом строку кредитування без врахування дня надання позики. Згідно умов договору позичальник сплачує комісії: за використання позики 0,1% від суми позики та нараховується щоденно за супроводження договору надання цілодобової підтримки позичальнику з приводу виконання умов договору, обслуговування заборгованості (за наявності); одноразову комісію за видачу позики у розмірі 1.50% від суми позики, яка нараховується одноразово та підлягає сплаті в момент надання позики шляхом її утримання позикодавцем із суми позики. Відповідно до укладеного договору Позика надається на споживчі цілі та відповідач повинен був сплачувати заборгованість за графіком. ТОВ «ФК «Технофінанс» виконав своє зобов'язання за кредитним договором та надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5000 гривень. Відповідач неналежним чином виконував грошові зобов'язання, тому у нього виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 18345 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5000 гривень, заборгованості за відсотками у розмірі 1330 гривень, пені розмірі 10000 гривень та боргу послуг у 2015 гривень. Відповідач відмовляється добровільно сплатити заборгованість. Тому ТОВ «ФК «Технофінанс» просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 18345 гривень та судові витрати, які складаються з суми судового збору 2422 гривня 40 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 гривень.
2. Заяви (клопотання) учасників справи.
14 липня 2025 року представник позивача Дутка В.В. направила до суду заяву про розгляд справи без її участі ( а.с.80-83).
04 серпня 2025 року представник позивача ОСОБА_2 направила додаткові пояснення у справі, в яких позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі (а.с.85-95).
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав. Про час та місце розгляду цивільної справи був повідомлений належним чином, про що свідчать матеріали справи.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2025 року було відкрито провадження у цивільній справі та вирішено розгляд цивільної справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.76-77)
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, на підставі ч.1 ст.280 ЦПК України суд постановив проводити заочний розгляд цивільної справи.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Встановлено, що 26 квітня 2024 року ТОВ «ФК «Технофінанс» уклав з ОСОБА_1 кредитний договір №2562802336-020752. За умовами якого ТОВ «ФК «Технофінанс» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 5000 гривень, а ОСОБА_1 зобов'язався протягом 20 днів, повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 1,4% від суми позики, нарахування яких здійснюється щоденно протягом строку кредитування без врахування дня надання позики, 0,1% від суми позики за використання позики, що нараховується щоденно за супроводження договору надання цілодобової підтримки позичальнику з приводу виконання умов договору, обслуговування заборгованості (за наявності); одноразову комісію за видачу позики у розмірі 1.50% від суми позики, яка нараховується одноразово та підлягає сплаті в момент надання позики шляхом її утримання позикодавцем із суми позики (а.с.18-36).
ТОВ «ФК «Технофінанс» виконав своє грошове зобов'язання та надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5000 гривень. Вказана обставина підтверджується платіжним дорученням №8869 (а.с.44).
Між сторонами по справі виникли правовідносини, які регулюються гл.48 «Виконання зобов'язання» та гл.71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України.
5. Норми права, якими керується суд при вирішенні спору.
Згідно з п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3, ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно з вимогами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом ч.12 ст.11 цього Закону України електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
У відповідності до ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України позичальник зобов'язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. У такий спосіб сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
6. Мотиви, якими керується суд при вирішенні спору.
Встановлено, що кредитний договір (Договір позики «Старт») №2562802336-020752 від 26 квітня 2024 року був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора 64рТjK. У такий спосіб кредитний договір був укладений в електронній формі.
ОСОБА_1 неналежним чином виконував грошове зобов'язання, тому у нього виникла заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 5000 гривень, заборгованість за відсотками - 1330 гривень, що підтверджується довідкою про стан заборгованості за кредитним договором станом на 02 червня 2025 року (а.с.14-17).
Зі змісту розрахунків вбачається, що у ОСОБА_1 також виник борг по сплаті комісії за використання позики (борг послуг) в розмірі 2015 гривень 00 копійок. Однак сутність комісії за використання позики полягає в оплаті за користування чужими грошовими коштами. Правова природа такої комісії є тотожною правовій природі процентів за користування кредитом. Чинним цивільним законодавством України не передбачено подвійне стягнення боргу по сплаті процентів за користування кредитом.
Також, зі змісту розрахунків вбачається, що у ОСОБА_1 виник борг по сплаті пені в розмірі 10000 гривень 00 копійок.
В додаткових поясненнях позивач зазначає, що згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Провнесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу,пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф,пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Таким чином, за договорами укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань.
Однак з аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України випливає, що на кредитний договір, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь позикодавця неустойки, а нарахована позикодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем.
Вирішуючи питання про стягнення неустойки суд виходить з наступного.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина 1 ст. 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнити пунктом 6-1 такого змісту: «6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».
Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, який набрав чинності 24.12.2023.
Також, згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пункт 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу Україниє чинними.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 ЦК України).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13, від 16.12.2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29.06.2022 у справі №477/874/19 (пункт 69).
Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.10.2023 у справі № 706/68/23).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другоюстатті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що 10000 гривень пені підлягають списанню позикодавцем (позивачем у справі) в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за основним зобов'язанням, яка складається із заборгованості по тілу кредиту 5000 гривень, відсотків за кредитом за період з 26 квітня 2024 року по 5 травня 2024 року в розмірі 1330 гривень, а разом 6330 гривень, підлягають задоволенню, а в іншій частині позову про стягнення боргу послуг в розмірі 2015 гривень та пені за порушення відповідачем умов Договору в заявленому розмірі 10000 гривень - суд відмовляє.
З огляду на це, ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Технофінанс» належить стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 6330 гривень (18345-10000-2015).
7. Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З платіжної інструкції від 16 червня 2025 року, №1522 (а.с.68) вбачається, що при пред'явленні позову ТОВ «ФК «Технофінанс» сплатив судовий збір у розмірі 2422 гривень 40 копійок. Пред'явлений позов задоволений частково, а саме 34,5% ( 6330 / 18345? 100%). З огляду на це, з ОСОБА_1 на користь позивача слід примусово стягнути витрати на оплату судового збору у розмірі 835 гривень 73 копійок (2422,40 / 100% ? 34,5%).
Щодо позовних вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано будь-яких доказів з метою доведення понесених відповідачем витрат на правову допомогу.
Згідно Договору про надання правової допомоги від 03.01.2024, адвокат Кшуташвілі Вікторія Олексіївна, яка діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3861, виданого Радою адвокатів Дніпропетровської області 14.09.2018, зобов'язується надавати клієнтові Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» правничу допомогу, а клієнт зобов'язується оплачувати надані послуги та фактичні витрати адвоката.
Однак окрім Договору про надання правової допомоги від 03.01.2024, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Технофінанс» та адвокатом Кшуташвілі В.О. (зі змісту якого не вбачається оплата послуг адвоката у вказаному в позовній заяві розмірі), суду не надано жодних доказів на підтвердження заявленої в позовних вимогах розмірі 5000 гривень за проведену адвокатом роботу по стягненню заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , а тому в цій частині заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись п.5 ч.1 ст.3, ч.3, ч.6 ст.11, ч.12 ст.11, ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», ч.1 ст.526, ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України, ч.1 та ч.2 ст.141, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268, ч.1 ст.280 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінас» заборгованість за кредитним договором у розмірі 6330 гривень та витрати на оплату судового збору у розмірі 835 гривень 73 копійки.
У іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» що розташовується за адресою: 49005, м. Дніпро, вул. Глобинська, 2, офіс 207/2, код ЄДРПОУ 43868852.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте Бориспільським міськрайонним судом Київської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач має право на оскарження заочного рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного заочного рішення суду - 29 жовтня 2025 року.
Суддя підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Бориспільського міськрайонного суду В.В. Журавський