Справа №295/11754/24
Категорія 47
2/295/406/25
25.11.2025 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого судді Чішман Л.М.,
за участю секретаря Барашивець Т.С.,
представника позивача Сусло Л.А., представника відповідача Батрина М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, -
Голова Державної служби України з безпеки на транспорті Зборовський Є. звернувся до Богунського районного суду м. Житомира із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача 90 993 500,00 грн шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушення.
В обґрунтування вимог вказано, що 06.03.2017 ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді заступника Голови Укртрансбезпеки та здійснюючи повноваження Голови тендерного комітету, у порушення Вимог до техніко-економічного обґрунтування закупівлі та оснащення мобільних пунктів контролю, в ході засідання тендерного комітету проголосував за поданий Департаментом державного контролю Укртрансбезпеки перегляд технічних вимог до мобільних пунктів контролю в частині зменшення додаткового обладнання, запасних частин і устаткування та підписав протокол №2 засідання тендерного комітету Державної служби України з безпеки на транспорті, яким вирішено опрацювати проект технічних вимог до мобільних пунктів контролю та розробити тендерну документацію на придбання мобільних пунктів контролю.
07.06.2017 відповідач підписав протокол №5 засідання тендерного комітету Державної служби України з безпеки на транспорті, яким визначено переможцем ТОВ «Радіал-Україна» та прийнято рішення про намір укласти з ними договір.
За результатами проведення закупівлі UA-2017-03-06-000687-а, 23.06.2017 між Державною службою України з безпеки на транспорті в особі голови Ноняка М.В. та ТОВ «Радіал-Україна» в особі директора Кулікова В.В. укладено договір №38 про закупівлю на загальну суму 109 192 200, 00 гривень.
Займаючи вказану посаду, ОСОБА_1 прийняв управлінське рішення про зменшення додаткового обладнання, запасних частин і устаткування мобільних пунктів контролю, яке виразилось у тому, що він погодився і підписав як Голова тендерного комітету Укртрансбезпеки протокол №5 засідання, яким прийнято рішення визначити переможцем ТОВ «Радіал-Україна», що призвело до порушення вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування.
За результатами тендеру Державною службою України з безпеки на транспорті за договором про закупівлі №38 від 23.06.2017 у ТОВ «Радіал-Україна» придбано 78 одиниць вагових мобільних пунктів контролю (автомобілі KrASZ-LMZ2MP на базі шасі «Opel Movano») на загальну суму 109 192 200,00 грн.
Відтак, в результаті службової недбалості ОСОБА_1 , яка виявилась у підписанні договору про закупівлю №38 від 23.06.2017 та прийнятті рішення визначити переможцем ТОВ «Радіал-Україна», позивачу завдано шкоди у розмірі 90 993 500,00 грн.
Позивач зазначає, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №761/4289/24 відповідача звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 чт. 367 КК України, на підставі п. 3 ч. ст. 49 КК України у зв?язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, закрито кримінальне провадження N? 42019000000000284 від 06.02.2019 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. Цивільний позов в рамках вказаного кримінального провадження, у якому позивач був визнаний потерпілою юридичною особою, залишено без розгляду, роз?яснено про можливість вирішення спірних питань у порядку цивільного судочинства.
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Єригіною І.М. від 25.09.2024 позовну заяву залишено без руху, а в подальшому ухвалою від 11.10.2024 судом постановлено вважати позовну заяву неподаною та повернути позивачу (т. 1 а.с. 18-19, 27-28).
Постановою Житомирського апеляційного суду від 12.12.2024 ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 11.10.2024 скасовано, матеріали справи направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (т.1 а.с. 105-107).
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Єригіної І.М. від 27.12.2024 задоволено самовідвід (т. 1 а.с. 114-115).
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями ввід 30.12.2024 матеріали справи передані судді Богунського районного суду м. Житомира Чішман Л.М. (т. 1 а.с. 116).
Ухвалою суду від 03.01.2025 позовну заяву залишено без руху (т. 1 а.с. 117).
Ухвалою суду від 28.01.2025 у справі відкрито загальне позовне провадження (т. 1 а.с. 211).
25.02.2025 судом отримано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог (т. 1 а.с. 221-230).
В обґрунтування відзиву зазначив, що позовна заява є необґрунтованою, безпідставною, а викладені у ній обставини - голослівними, вчиненими без посилання на жодні докази, що унеможливлює задоволення позову у даній справі.
Адвокат зазначив, що до позову не долучено жодних документів, які б встановлювали вину відповідача у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення, не встановлено й факту події кримінального правопорушення, на яку позивач посилається як на підставу завдання йому шкоди.
Позивач не довів факти події кримінального правопорушення, завдання йому шкоди злочином та винуватості відповідача у його вчиненні, які за законом мають бути підтверджені виключно обвинувальним вироком суду. Цим самим, доведення таких обставин та фактів - обов'язок позивача у порядку цивільного судочинства, від яких він не є звільненим.
Відсутність обвинувального вироку виключає притягнення особи до кримінально-правової деліктної відповідальності.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності). За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у справі № 740/967/16-ц від 29.05.2019.
Твердження позивача, якими останній фактично презюмує вину відповідача у завданні йому шкоди з посиланням на те, що відповідач начебто прийняв рішення визначити переможцем тендеру ТОВ «Радіал-Україна» та підписав договір про закупівлю є голослівними, оскільки відповідач ніколи не підписував договір про закупівлю № 38 від 23.06.2017 як і не приймав та не міг приймати одноосібного рішення про визначення переможців тендеру.
Позивачем не доведено зв'язку між діями ОСОБА_1 та тими наслідками, на яких наполягає позивач - затвердження тендерної документації, обрання переможця тендеру, підписання договору про закупівлю. Жодна з наведених подій не є наслідком рішень відповідача.
Долучений обвинувальний акт не є доказом жодних з обставин, на які посилається позивач, зокрема не доводить існування кримінального правопорушення та/або вини особи в його вчиненні.
Також у відзиві, керуючись приписами ст. 93 ЦПК України, представник відповідача поставив позивачу ряд питань.
Позивач не скористався своїм правом на подачу відповіді на відзив.
07.07.2025 на адресу суду надійшла заява свідка в порядку ст. 93 ЦПК України в якій представник позивача надав відрповіді на питання поставлені відповідачем в відзиві на позовну заяву.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Зазначила, що вина відповідача у заподіянні позивачу шкоди у заявленому розмірі є доведеною в рамках кримінального провадження, яке було закрито за ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, закриття такого кримінального провадження не є реабілітуючою обставиною, відповідач не заперечував проти закриття провадження, не виявив бажання продовжувати розгляд справи з метою доведення своєї невинуватості.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зазначив, що у відповідності до усталеної судової практики у справі про закриття провадження за строками давності не встановлюється винуватість чи невинуватість особи. Вина особи може бути встановлена лише вироком суду. Зазначив, що закуплені вагові комплекси використовувались позивачем. Адвокат зазначив, що жодних експертиз для проведення визначення збитків не проводилось та в матеріалах справи не міститься.
В судовому засіданні була допитана ОСОБА_2 - судовий експерт КНІДСЕ, яка пояснила, що згідно згідно з п. 2.2 розділу ІІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, завданням судової економічної експертизи є дослідження фінансово-господарської діяльності, зокрема, для визначення розміру збитків, встановлення обґрунтованості розрахунків економічних показників, дослідження документів, бухгалтерського, податкового обліку і звітності, тощо. У даному випадку розмір збитків визначено у довідці, розмір збитків підтверджено експертом частково. В експертизу включено вартість техніки з урахуванням того, що вона не може використовуватись взагалі, на момент проведення експертизи експерт не володіла інформацією про фактичне використання чи невикористання комплексів у ДСБТ.
Заслухавши пояснення представників сторін, експерта, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі статтею 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першоїстатті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто збитками є фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені особою, або які мають бути нею зроблені, та упущену вигоду. При цьому, вказані витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням порушеного права особи, а саме, без здійснення таких витрат є неможливим відновлення порушеного права особою.
Для відповідальності у деліктних правовідносинах має бути наявний склад цивільного правопорушення: шкода; протиправна поведінка особи; причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою; вина особи.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такоговисокого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
В позовній заяві зазначено, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №761/4289/24 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 чт. 367 КК України, на підставі п. 3 ч. ст. 49 КК України у зв?язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, закрито кримінальне провадження №42019000000000284 від 06.02.2019 за обвинуваченням відповідача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. Цивільний позов в рамках вказаного кримінального провадження, у якому позивач був визнаний потерпілою юридичною особою, залишено без розгляду, роз?яснено про можливість вирішення спірних питань у порядку цивільного судочинства.
Вказана обставина не заперечувалась представником відповідача.
Проте позивачем до матеріалів справи не долучено ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №761/4289/24, проте позивачем надано копію вказаної ухвали без ідентифікації осіб щодо яких вона складена.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 761/4289/24 не встановлювалося: чи мали діяння, у вчиненні яких обвинувачувався відповідач; чи містили такі діяння склад злочину; чи винен у таких діяннях відповідач; чи взагалі зібрано достатньо доказів, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення.
ОСОБА_1 скористався своїм правом щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності і був звільнений судом від кримінальної відповідальності відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, обвинуваченому ОСОБА_1 роз"яснені юридичні наслідки щодо реалізації цього права, у тому числі, і те, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не має реабілітуючого характеру.
Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є притягнення особи як обвинуваченого та згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності.
Звільнення від кримінальної відповідальності в контексті цього правового інституту не свідчить про виправдання особи чи про визнання її невинною у вчиненні злочину. У даному випадку Кримінальний кодекс України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально - караного діяння, а тому передбачені розділом IX «Особливої частини» Кримінального кодексу України підстави звільнення від кримінальної відповідальності визнаються нереабілітуючими.
Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що містить склад конкретного злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Нереабілітуючі обставини, у свою чергу, передбачають констатацію факту вчинення особою кримінального правопорушення.
Згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).
Такі висновки узгоджені з позицією Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 12.09.2022 у справі № 203/241/17.
Таким чином є прийнятними заперечення представника відповідача що вина ОСОБА_1 має бути встановлена та доведена під час розгляду даної справи.
Позивачем, в якості доказів, долучено до матеріалів позову обвинувальний акт від 25.01.2024, що складений у кримінальному провадження № 42019000000000284 від 06.02.2019 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
Зі змісту обвинувального акта у вказаному кримінальному провадженні (т. 1 а.с. 128-151) вбачається, що:
"З метою сприяння інтеграції та модернізації транспортного сектору України та окремих підсекторів галузі транспорту відповідно до зобов?язань в рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а також оновлення Національної транспортної стратегії України відповідно до законодавства, стандартів і вимог ЄС та сприяння у її подальшій імплементації стартував проект технічної допомоги Європейського союзу «Підтримка імплементації Угоди про асоціацію та Національної транспортної стратегії» загальною вартістю 3 740 000 Євро, розрахований на 2016-2018 роки.
Відповідно до паспорта бюджетної програми на 2017 рік, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України N? 87/328 від 06.03.2017, зі змінами, внесеними наказом Міністерства інфраструктури України N? 192/530 від 25.05.2017, стратегічні цілі головного розпорядника, на досягнення яких спрямована реалізація бюджетної програми визначені як - проведення габаритно-вагового контролю для збереження автомобільних доріг загального користування від руйнування.
На виконання доручення Міністерства інфраструктури України від 27.01.2016 N? 83/12/11-16 ОСОБА_1 , як першим заступником Голови Укртрансбезпеки, було підписано лист від 04.02.2016 за N? 351/18/15-16, у якому Міністерству інфраструктури України надіслано техніко-економічне обґрунтування закупівлі та оснащення мобільного пункту контролю.
Після скерування Державною службою України з безпеки на транспорті техніко-економічного обґрунтування предмета закупівлі, Міністерством інфраструктури України 29.03.2017 було затверджено «План заходів, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів за КПКВК 3101230 «Здійснення заходів щодо підтримки впровадження транспортної стратегії України» на 2017 рік» та передано у відання Укртрансбезпеки грошові кошти у сумі 117 000 000 грн. для проведення закупівлі мобільних пунктів контролю.
Розпорядженням КМУ N? 1039-р від 28.12.2016 ОСОБА_1 призначено першим заступником Голови Державної служби України з безпеки на транспорті. Згідно наказу Голови Державної служби України з безпеки на транспорті N? 49-к від 13.01.2017 ОСОБА_1 з 13.01.2017 приступив до фактичного виконання посадових обов?язків першого заступника Голови Державної служби України з безпеки на транспорті.
Наказом Голови Державної служби України з безпеки на транспорті N? 31 від 17.01.2017 затверджено склад тендерного комітету, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено Головою тендерного комітету Державної служби України з безпеки на транспорті.
06.03.2017 ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді заступника Голови Укртрансбезпеки та здійснюючи повноваження Голови тендерного комітету, у порушення Вимог до техніко-економічного обґрунтування закупівлі та оснащення мобільних пунктів контролю, в ході засідання тендерного комітету проголосував за поданий Департаментом державного контролю УкртрансБезпеки перегляд технічних вимог до мобільних пунктів контролю в частині зменшення додаткового обладнання, запасних частин і устаткування та підписав протокол N? 2 засідання тендерного комітету Державної служби України з безпеки на транспорті, яким вирішено опрацювати проект технічних вимог до мобільних пунктів контролю та розробити тендерну документацію на придбання мобільних пунктів контролю.
Того ж дня, ОСОБА_1 , як Голова тендерного комітету Державної служби України з безпеки на транспорті, підписав протокол N? 3 засідання тендерного комітету, яким прийнято рішення затвердити тендерну документацію на закупівлю мобільних пунктів контролю, з якої було виключено додаткове обладнання, яким би мав бути оснащений мобільний пункт контролю.
07.06.2017 ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді Голови тендерного комітету державної служби України з безпеки на транспорт, підписав протокол N? 5 засідання тендерного комітету Державної служби України з безпеки на транспорті, яким визначено переможцем ТОВ «Радіал-Україна» та прийнято рішення про намір укласти з ними договір.
За результатами проведення закупівлі UA-2017-03-06-000687-а 23.06.2017 між Державною службою України з безпеки на транспорті в особі голови Ноняка М.В. та ТОВ «Радіал-Україна» в особі директора Кулікова В.В. укладено Договір N? 38 про закупівлю на загальну суму 109 192 200,00 гривень.
Крім того, на підставі вищевказаного договору та 78 актів приймання-передачі мобільних пунктів контролю з розрахункового рахунку Укртрансбезпеки з 27.11.2017 по 21.12.2017 на поточний рахунок ТОВ «Радіал-Україна» здійснено перерахунок коштів на загальну суму 109 192 200,00 гривень.
Отже, ОСОБА_1 прийняв управлінське рішення про зменшення додаткового обладнання, запасних частин і устаткування мобільних пунктів контролю, яке виразилось у тому, що він погодився і підписав як Голова тендерного комітету Укртрансбезпеки протокол N? 5 засідання, яким прийнято рішення визначити переможцем ТОВ «Радіал-Україна», що призвело до порушення Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування.
За результатами тендеру Державною службою України з безпеки на транспорті за договором про закупівлі N? 38 від 23.06.2017 у ТОВ «Радіал-Україна» придбано 78 одиниць вагових мобільних пунктів контролю (автомобілі KrASZ-LMZ2MP на базі шасі «Opel Movano») на загальну суму 109 192 200,00 грн.
Облаштування мобільних пунктів контролю не відповідають розрахунку видатків на придбання пересувних комплексів. Мобільні пункти контролю не можуть використовуватись за цільовим призначенням і виконувати покладені на них функції, оскільки не відповідають технічній документації та неукомплектовані належним чином".
щодо обвинувального акта
Обвинувальний акт не є доказом в розумінні ЦПК України, обвинувальний акт - це процесуальний документ досудового розслідування, який оформляє його результати, в якому підводяться підсумки досудового слідства.
Положення ст. 291 КПК України встановлюють, що обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором, у випадку погодження з ним останнього, та у самому обвинувальному акті, наряду з іншим, повинні бути викладені: фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.
Як слідує з вимог ст. ст. 91,92 вказаного Кодексу, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, наряду з іншим, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Вказані складові мають бути встановлені судом під час розгляду справи в судовому засіданні.
Долучений до матеріалів справи обвинувальний акт не містить підписів слідчого та прокурора, що взагалі ставить під сумнів його достовірність та автентичність.
Позивачем до матеріалів справи не долучено доказів, які вказують на те, що відповідача ОСОБА_1 розпорядженням КМУ №1039-р від 28.12.2016 призначено першим заступником Голови Державної служби України з безпеки на транспорті, не долучено наказ Голови Державної служби України з безпеки на транспорті №? 49-к від 13.01.2017 за яким ОСОБА_1 з 13.01.2017 приступив до фактичного виконання посадових обов?язків першого заступника Голови Державної служби України з безпеки на транспорті, не долучено наказу Голови Державної служби України з безпеки на транспорті №? 31 від 17.01.2017 яким затверджено склад тендерного комітету, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено Головою тендерного комітету Державної служби України з безпеки на транспорті, не долучено документ, що вказує, що 06.03.2017 ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді заступника Голови Укртрансбезпеки та здійснюючи повноваження Голови тендерного комітету, в ході засідання тендерного комітету проголосував за поданий Департаментом державного контролю УкртрансБезпеки перегляд технічних вимог до мобільних пунктів контролю в частині зменшення додаткового обладнання, запасних частин і устаткування та підписав протокол № 2, не долучено рішення про затвердження тендерної документації на закупівлю мобільних пунктів контролю, з якої було виключено додаткове обладнання, яким би мав бути оснащений мобільний пункт контролю, не долучено протокол № 5 засідання тендерного комітету Державної служби України з безпеки на транспорті, яким визначено переможцем ТОВ «Радіал-Україна», який 07.06.2017 підписав ОСОБА_1 перебуваючи на посаді Голови тендерного комітету державної служби України з безпеки на транспорті, не долучено договір № 38 про закупівлю на загальну суму 109 192 200,00 гривень, не долучені 78 актів приймання-передачі мобільних пунктів контролю.
Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами що відповідач є саме тією особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, що ОСОБА_1 виконував посадові обов?язки першого заступника Голови Державної служби України з безпеки на транспорті, що в коло його обов"язків входило підписання документів та прийняття управлінських рішень щодо придбання обладнання, внаслідок чого, суд позбавлений можливості встановити, що дійсно ОСОБА_1 приймав управлінське рішення про зменшення додаткового обладнання, запасних частин і устаткування мобільних пунктів контролю, що призвело до порушення Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування внаслідок чого останне не могло використовуватись за призначенням, чим завдав шкоди позивачу. Вказані докази є документами, які створені та перебувають у володінні позивача, перешкод в їх отриманні у позивача не було та про такі перешкоди не заявлено в суді, не подання належних та допустимих доказів не надає суду можливість встановити вину особи що завдала шкоди шкода, протиправну поведінку, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою.
щодо розміру шкоди
Заявлений розмір матеріальної шкоди позивач підтверджує висновками експертів.
Так до позовної заяви долучено висновки експертиз, що проводилися в ході розгляду кримінального провадження, а саме - висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 16.04.2020 №9769/9770/20-54 за результатами проведення комісійної автотоварознавчої експертизи (т. 1 а.с. 160-179) та висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 16.10.2020 №25092/20-72/252295/25296/20-71/25297/20-72 за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи у кримінальному провадженні №42019000000000284 (т. 1 а.с. 180-209).
Відповідно до висновку експертів за результатами проведення згадуваної комісійної судової економічної експертизи від 16.10.2020 висновки, відображені в довідці спеціалістів Держаудитслужби від 19.06.2020 щодо завданої шкоди (збитків) державному бюджету у сумі 90 993 500 грн, з урахуванням висновку комісійної автотоварознавчої експертизи №9769/9770/20-54 від 16.04.2020, документально підтверджуються на суму 90 993 500 грн.
Частинами 1, 2 ст. 95 ЦПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Долучені до позовної заяви докази, а саме копії висновків експертів не завірені у встановленому порядку, тому не відповідають формальним вимогам для використання в судовому процесі, внаслідок чого є недопустимими доказами і не можуть бути використані для ухвалення рішення судом.
В порядку ст. 93 ЦПК України представником Державної служби України з безпеки на транспорті Парикожа О.І. подано заяву свідка ( Т.2 а.с.187-193) , в якій зазначено, що останній попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправильні показання та за відмову від надання показань. Зі змісту заяви свідка вбачається, зокрема, що :
Відповідно до договору про закупівлю № 38 від 23.06.2017 Укртрансбезпекою було придбано 78 габаритно-вагових комплексів ( спеціалізовані службові транпортні засоби KrASZ-LMZ2MP) ( далі ГВК). ГВК взяті на баланс Укртрансбезпеки 01.12.2017. В період з 2018 по 2022 ГВК в кількості 78 одиниць використовувалися Укртрансбезпекою у здійсненні вагового контролю відповідно до розподілу по територіальних підрозділах. На початку 2022 року на тимчасово окупованих територіях було викрадено 8 одиниць. Таким чином , з 2022 по 2024 роки Укртрансбезпекою у ваговому контролі використовується 70 ГВК. За результатами перевірок складались акти, протоколи про адміністративні правопорушення та винесено ряд постанов про застосування адміністративних штрафів.
У 2018 році до Державного бюджету України перераховано 88728082 грн., з них за порушення законодавства про автомобільний транспорт -57755071,00 грн, за порушення норм габаритно-вагових параметрів на суму 30973011,00 грн.
У 2019 році до Державного бюджету України перераховано 94276591,00 грн., з них за порушення законодавства про автомобільний транспорт - 68057334,00грн, за порушення норм габаритно-вагових параметрів на суму 26219257,00 грн.
У 2020 році до Державного бюджету України перераховано 111800089,00 грн., з них 38837595,00 на вантажному траспорті, 55303440,00 грн. за порушення норм габаритно-вагових параметрів та 17659054,00 грн. за порушення законодавства на пасажирському траспорті.
У 2021 році до Державного бюджету України перераховано 172126338,00 грн., з них 61434591,00 на вантажному траспорті, 88253886,00 грн. за порушення норм габаритно-вагових параметрів та 22437860,00 грн. за порушення законодавства на пасажирському траспорті.
У 2022 році до Державного бюджету України перераховано 110850675,00 грн., з них 100261267,00 на вантажному траспорті, 10589408,00 грн. за порушення законодавства на пасажирському траспорті;
У 2023 році до Державного бюджету України перераховано 377490913,00 грн., з них 328561934,00 на вантажному траспорті, 48958979,00 грн. за порушення законодавства на пасажирському траспорті;
У 2024 році до Державного бюджету України перераховано 438862045,00 грн., з них 370259162,00 на вантажному траспорті, 68602883,00 грн. за порушення законодавства на пасажирському траспорті.
З наведеного вбачається, що придбані спеціалізовані службові транпортні засоби KrASZ-LMZ2MP використовувались за призначенням Укртрансбезпекою у здійсненні вагового контролю відповідно до розподілу по територіальних підрозділах. Розмір заявленої шкоди позивачем шкоди розрахований виходячи з непридатності в використанні спеціалізованих службових транпортних засобів KrASZ-LMZ2MP за призначенням в повному обсязі, що вказує на те, що розмір завданої шкоди заявлений позивачем не є реальними збитками які завдані Укртрансбезпеці.
Крім того, з пояснень експерта вбачається, що висновки складені щодо визначення розміру шкоди за обставин, що спеціалізовані службові транпортні засоби KrASZ-LMZ2MP взагалі не можуть використовуватись в господарській діяльності. Експерт в судовому засідання зазначила, що на момент проведення експертизи, експерт не володіла інформацією про фактичне використання чи невикористання комплексів у ДСБТ.
Позивачем не долучено до матеріалів справи докази, які вказують на ту обставину, що спеціалізовані службові транпортні засоби KrASZ-LMZ2MP доукомплектовувались додатковим обладнанням, внаслідок чого стали придатними до використання, як і не долучено доказів щодо вартості додаткового обладнання.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову, оскільки позивачем не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які вказують на завдану шкоду позивачу, її розмір, протиправну поведінку відповідача в завданні такої шкоди, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вину ОСОБА_1 .
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст. 1166,1190 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України від 31.03.1989 року, №3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна стягнення безпідставно нажитого майна», ст.ст.12,77, 81, 141, 280, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Державна служба України з безпеки на транспорті, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Фізкультурна, 9, код ЄДРПОУ: 39816845.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Повний текст рішення виготовлено 04.12.2025.
Суддя Л.М. Чішман