ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.06.2025Справа № 910/7915/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А. М., при секретарі судового засідання Рябокінь Є.О.., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" 62495, Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу Васищеве, вул. ПРОМИСЛОВА, будинок 1
до 1. ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1
2. ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 )
АДРЕСА_2 . Військової частини НОМЕР_3 (в/ч НОМЕР_3 )
АДРЕСА_3 . Військової частини НОМЕР_4 (в/ч НОМЕР_4 ) АДРЕСА_4
про визнання протиправним та скасування наказу, вилучення майна та стягнення
представники сторін:
від позивача: Лончак Т. І. (в режимі відеоконференції)
від відповідача 1: Луговик Є. В.
від відповідача 2: не з'явився.
від відповідача 3: не з'явився.
від відповідача 4: Захарова Ю. О.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування наказу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваний наказ виданий з перевищенням повноважень, передбачених Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", прийнятий з порушенням принципу пропорційності втручання в мирне володіння майном та порушує право власності товариства. Також в позовній заяві викладено клопотання про витребування доказів згідно ст. 81 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2024 у справі № 910/7915/24 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7915/24, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 05.09.2024.
Судом встановлено, що через систему "Електронний суд" подано: представником позивача 29.07.2024 - заяву б/н від 29.07.2024 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; 30.07.2024 представником відповідача подано заяву б/н від 29.07.2024 на виконання ухвали суду від 24.07.2024 про долучення доказів та 31.07.2024 - заяву про виправлення описки в заяві від 30.07.2024 в частині визначення процесуального статусу заявника. Документи долучені судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2024 задоволено заяву позивача заяву про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.
Судом також доведено до відома, що через систему "Електронний суд" подано: 05.08.2024 представником відповідача - заяву б/н від 02.08.2024 про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору та відзив б/н від 02.08.2024 на позовну заяву, з доказами їх надсилання на адресу позивача; 07.08.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 06.08.2024; 20.08.2024 представником відповідача - письмові пояснення б/н від 20.08.2024 (в порядку ст. 42 ГПК України), в яких відповідач просить суд стягнути з позивача штраф на підставі п. 3 ч. 2 ст. 43 ГПК України; 26.08.2024 представником позивача подано клопотання б/н від 23.08.2024 про витребування доказів; 02.09.2024 представником відповідача подані заперечення б/н від 02.09.2024 проти клопотання позивача про витребування доказів. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 30.07.2024 року через систему "Електронний суд" на виконання ухвали суду від 24.07.2024 року 30.07.2024 представником відповідача подано заяву б/н від 29.07.2024 року про долучення витребуваних вказаною ухвалою суду документів.
Також, 31.07.2024 року через систему "Електронний суд" представником відповідача подано заяву б/н від 31.07.2024 року про виправлення описки в заяві б/н від 30.07.2024 року в частині визначення процесуального статусу заявника.
Окрім цього, через систему "Електронний суд" надійшли: 05.08.2024 року від представника відповідача - відзив б/н від 02.08.2024 року на позовну заяву, з доказами надсилання копії на адресу позивача, а також 05.08.2024 року - заява б/н від 02.08.2024 року про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, з доказами надсилання позивачеві.
В свою чергу, 07.08.2024 року від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив б/н від 06.08.2024 року та 26.08.2024 року - клопотання б/н від 23.08.2024 року про витребування доказів згідно ст. 81 ГПК України, відповідно до якого останній просив суд витребувати у відповідача на підставі ст. 81 ГПК України копій наступних документів:
- документи, що підтверджують власника (власників) та місцезнаходження товарів, відчужених за Актом про примусове відчуження №30/11-23-ПВМ від 01.12.2023 р., станом на дату винесення ухвали суду;
- перелік автомобілів, які є на балансі або використовувалися, ремонтувалися ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) в період з 01.12.2023 року по дату винесення ухвали суду (виключно інформація про марки автомобілів та їх кількість);
- документи, які підтверджують передачу іншим юридичним особам (та містять вказівку на повну назву та код ЄДРПОУ такої особи), вибуття (встановлення, передачу, знищення, тощо) товарів, що були відчужені за Актом про примусове відчуження №30/11-23-ПВМ від 01.12.2023 року, станом 06.08.2024 року.
Судом також доведено до відома, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" представником відповідача подано: 20.08.2024 року - письмові пояснення б/н від 20.08.2024 року, відповідно до яких останній просить розглянути питання про наявність в позовній заяві ознак завідомо безпідставного позову та стягнути з представника позивача в дохід Державного бюджету штраф за зловживання процесуальними правами, а також відмовити в задоволенні позову; 02.09.2024 року - заперечення б/н від 02.09.2024 року проти клопотання позивача про витребування доказів.
Зазначені клопотання та документи судом долучено до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 05.09.2024 року представником відповідача подано клопотання б/н від 05.09.2024 року про долучення доказів, а саме листа Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві № 11-02/15913/23 від 17.08.2023 року, яке судом задоволено, даний документ долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) документи, які підтверджують передачу іншим юридичним особам (та містять вказівку на повну назву та код ЄДРПОУ такої особи), вибуття (встановлення, передачу, знищення, тощо) товарів, що були відчужені за Актом про примусове відчуження №30/11-23-ПВМ від 01.12.2023 станом 06.08.2024, та, відповідно, відкладено підготовче засідання у справі на 09.10.2024.
Поряд із цим, 06.09.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА надійшла заява б/н від 05.09.2024 про участь в усіх судових засіданнях по справі 910/7915/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням сервісу "Система захищеного відеоконференцзв'язку з судом" за посиланням - https://vkz.court.gov.ua.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2024 задоволено заяву представника позивача заяву про участь у судових засіданнях у справі № 910/7915/24 в режимі відеоконференції.
Проте, у зв'язку із перебуванням судді Селівона А. М. у короткостроковій, поза графіком відпустці, призначене на 09.10.2024 підготовче засідання ухвалою від 07.10.2024 було призначено на 13.11.2024.
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" надійшли: 06.09.2024 від представника позивача - відповідь на відзив б/н від 05.09.2024; від представника відповідача 09.10.2024 - заперечення б/н від 08.10.2024 на заяву про зміну предмету позову від 04.10.2024 та щодо клопотання про залучення співвідповідачів від 04.10.2024, 27.09.2024 - заява про долучення доказів б/н від 27.09.2024 на виконання ухвали суду від 05.09.2024, 30.09.2024 - письмові пояснення (в порядку ст. 42 ГПК України) б/н від 27.09.2024; 07.10.2024 від представника позивача надійшли клопотання про залучення співвідповідачів б/н від 04.10.2024, в якому позивач просить суд залучити до участі у справі в якості співвідповідачів ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ), Військову частину НОМЕР_3 (в/ч НОМЕР_3 ) та Військову частини НОМЕР_4 (в/ч НОМЕР_4 ), заява про зміну предмета позову б/н від 04.10.2024, з доказами надсилання на адресу відповідача, додаткові пояснення б/н від 04.10.2024, клопотання про долучення доказів б/н від 07.10.2024; від представника відповідача 05.11.2024 надійшло клопотання б/н від 05.11.2024 про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направлення представника через зайнятість в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції; від представника позивача 07.11.2024 надійшло клопотання б/н від 07.11.2024 про витребування доказів та заява про зміну предмету позову б/н від 07.11.2024, з доказами надсилання на адресу відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідачів задоволено та залучено до участі у справі № 910/7915/24 ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) в якості співвідповідача 2; Військову частину НОМЕР_3 (в/ч НОМЕР_3 ) в якості співвідповідача 3; Військову частину НОМЕР_4 (в/ч НОМЕР_4 ) в якості співвідповідача 4; заяву позивача б/н від 07.11.2024 про зміну предмету позову задоволено та подальший розгляд справи здійснюється з її урахуванням, а саме наступного предмета спору: "1. Визнати протиправним та скасувати Наказ від 26.08.2023 №781-АГ «Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану», виданий ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та погоджений Начальником Бучанської військової районної адміністрації Київської області Данилом МАВЛЯНОВИМ. 2. Вилучити у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (Код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ТОВ "ТПК "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА"(код ЄДРПОУ 33010822) майно на загальну суму 57902,00 грн., вилучене за Актом про примусове відчуження №30/11-23-ПВМ від 01.12.2023 р., а саме: Головний циліндр гальмів артикул 66-11-3505211-01-М, виробник ТОВ "АВТОЭЛЕМЕНТ" RU 26 шт. 3. Вилучити у ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) на користь ТОВ "ТПК "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА"(код ЄДРПОУ 33010822) майно на загальну суму 4939039,00 грн., вилучене за Актом про примусове відчуження №30/11-23-ПВМ від 01.12.2023 р., згідно визначеного позивачем переліку; 4. Вилучити у Військової частини НОМЕР_3 (В/Ч НОМЕР_3 ) на користь ТОВ "ТПК "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" майно на загальну суму 129992,00 грн., вилучене за Актом про примусове відчуження №30/11-23-ПВМ від 01.12.2023 р., згідно визначеного позивачем переліку; 5. Вилучити у Військової частини НОМЕР_4 на користь ТОВ "ТПК "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" майно на загальну суму 8730,00 грн., вилучене за Актом про примусове відчуження №30/11-23-ПВМ від 01.12.2023 р., згідно визначеного позивачем переліку; 6. Стягнути з Військової частини НОМЕР_3 (В/Ч НОМЕР_3 ) на користь ТОВ "ТПК "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" грошові кошти в сумі 12489,00 грн. в якості відшкодування вартості майна, яке неможливо повернути. 7. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ТОВ "ТПК "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" судові витрати зі сплати судового збору за немайнову вимогу та пропорційно судові витрати зі сплати судового збору за майнову вимогу і витрати на професійну правничу допомогу. 8. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) на користь ТОВ "ТПК "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" пропорційно судові витрати зі сплати судового збору за майнову вимогу і витрати на професійну правничу допомогу. 9. Стягнути з Військової частини НОМЕР_3 (В/Ч НОМЕР_3 ) на користь ТОВ "ТПК "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" пропорційно судові витрати зі сплати судового збору за майнову вимогу і витрати на професійну правничу допомогу. 10. Стягнути з Військової частини НОМЕР_4 (В/Ч НОМЕР_4 ) на користь ТОВ "ТПК "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" пропорційно судові витрати зі сплати судового збору за майнову вимогу і витрати на професійну правничу допомогу", відповідно, підготовче засідання у справі відкладено на 05.12.2024.
В свою чергу, у зв'язку з прийняттям судом до розгляду заяви позивача б/н від 07.11.2024 про зміну предмету позову попередньо подану через систему "Електронний суд" 07.10.2024 заяву позивача б/н від 04.10.2024 про зміну предмета позову протокольною ухвалою залишено без розгляду.
У підготовчому засіданні 05.12.2024 з метою надання відповідачам 2-4 можливості реалізації права на подання відзивів на позовну заяву, протокольною ухвалою оголошено перерву до 16.01.2025.
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" надійшли: 24.12.2024 від відповідача 3 - відзив б/н від 24.12.2024 на позовну заяву, з доказами надсилання на адреси інших учасників справи, 26.12.2024 від відповідача 4 - відзив на позовну заяву б/н від 25.12.2024, з доказами надсилання на адреси інших учасників справи, 31.12.2024 від позивача - відповідь на відзив відповідача 3 б/н від 30.12.2024, з доказами надсилання на адреси інших учасників справи, 06.01.2025 від відповідача 3 - заперечення на відповідь на відзив б/н від 04.01.2025, з доданими доказами направлення іншим учасникам справи, 14.01.2025 від відповідача 1 - клопотання б/н від 14.01.2025 про долучення доказів, а саме постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 у справі № 910/4455/24, з доказами надсилання іншим учасникам справи.
Окрім цього, через систему "Електронний суд" надійшли: 15.01.2025 від відповідача 3 - заява б/н від 15.01.2025 про проведення судового засідання без участі представника ВЧ НОМЕР_3 , від позивача 16.01.2025 - клопотання б/н від 16.01.2025 про відкладення розгляду справи та продовження строку проведення підготовчого судового засідання. Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду від 16.01.2025 було задоволено клопотання позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" про продовження строку підготовчого провадження у справі № 910/7915/24 на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі на 12.02.2025.
Поряд із цим, 10.02.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача 3 - Військової частини НОМЕР_3 (В/ч НОМЕР_3 ) надійшла заява від 10.02.2025 про участь в усіх судових засіданнях по справі 910/7915/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням сервісу "Система захищеного відеоконференцзв'язку з судом".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 задоволено заяву представника відповідача 3 від 10.02.2025 про участь в судових засіданнях у справі № 910/7915/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Також судом доведено до відома, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" надійшли: 20.01.2025 від представника відповідача 2 - відзив на позовну заяву б/н від 20.01.2025, з доказами надсилання на адреси учасників справи; 27.01.2025 від представника позивача - відповідь на відзив відповідача 2, з доказами надсилання учасникам справи; 05.02.2025 - клопотання позивача б/н від 03.02.2025 про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду справи № 910/4455/24; 04.02.2025 та 05.02.2025 - заперечення б/н від 04.02.2025 та б/н від 05.02.2025 відповідача 1 на клопотання позивача про зупинення провадження у справі; 06.02.2025 - заперечення відповідача 4 б/н від 06.02.2025 на клопотання позивача про зупинення провадження у справі та 08.02.2025 - заперечення відповідача 3 б/н від 08.02.2025 на клопотання позивача про зупинення провадження у справі.
Розглянувши в підготовчому засіданні 12.02.2025 клопотання позивача про зупинення провадження у справі, оскільки справа № 910/4455/24, у якій, як наголошує позивач, коло питань, яким буде надана правова оцінка судом касаційної інстанції співпадає з предметом доказування у даній справі № 910/7915/24 і правовідносини є подібними, перебуває на касаційному перегляді колегією судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, приймаючи до уваги передбачену п.7 ч. 1 ст. 238 ГПК України можливість зупинення провадження у справі виключно у разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі та протокольною ухвалою відмовив у задоволенні відповідного клопотання позивача.
Також, у зв'язку з відсутністю передбачених господарським процесуальним законодавством підстав для визнання дій позивача щодо звернення з клопотанням про зупинення провадження у справі № 910/7915/24 зловживанням правами та, відповідно, підстав для застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 132, п.2 ч. 1 ст. 135 ГПК України, судом протокольною ухвалою від 12.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача 1 про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами згідно ст. 43 ГПК України.
Окрім цього, за наслідками відкликання представником позивача клопотання про витребування доказів з огляду на наявність заявлених до витребування документів в матеріалах справи, судом протокольною ухвалою від 12.02.2025 залишено без розгляду клопотання позивача б/н від 07.11.2024 про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі №910/7915/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.03.2025 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суту 20.03.2025 року за клопотанням представника відповідача 3 судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 22.05.2025 року.
Судом встановлено, що до початку судового засідання через систему «Електронний суд» від представника відповідача 1 надійшло клопотання б/н від 08.04.2025 про залучення доказів, а саме копії постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 18.03.2025 року у справі № 910/4455/24.
Клопотання судом задоволене, документи долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 22.05.2025 року, з метою отримання постанови слідчого ДБР, судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 26.06.2025 року.
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання через систему «Електронний суд» надійшли: 30.05.2025 року від представника відповідача 1 - клопотання б/н від 30.05.2025 року про залучення доказів, зокрема, постанови старшого слідчого ТУ ДБР у м. Києві у кримінальному провадженні №62022100110000058 від 11.07.2022 року про визнання речовими доказами та визначення місця зберігання від 16.08.2023 року, листа ТУ ДБР у м. Києві від 17.08.2023 року; 30.05.2025 року від представника відповідача 1 - письмові пояснення б/н від 30.05.2025 року, з доказами надсилання на адреси учасників справи; 24.06.2025 року від представника позивача - додаткові пояснення б/н від 24.06.2025 року, з доказами надсилання на адреси відповідачів; від представника відповідача 3 - клопотання б/н від 26.06.2025 року про проведення судового засідання 26.06.2025 року без участі представника Військової частини НОМЕР_3 . Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи від сторін станом на 26.06.2025 року до суду не надходило.
У судові засідання з розгляду справи по суті 20.03.2025 року та 26.06.2025 року з'явились уповноважені представники відповідачів 1, 4, представник позивача брав участь в судових засіданнях 20.03.2025 року та 26.06.2025 року в режимі відеоконференції. Представники відповідачів 2, 3 у вказані судові засідання не з'явились.
У судове засідання з розгляду справи по суті 22.05.2025 року з'явилися уповноважені представники відповідачів 1, 3, 4, представник позивача брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Представник відповідача 2 у вказане судове засідання не з'явився.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідачі 2, 3 про дату, час і місце проведення судового засідання 26.06.2025 року відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлені належним чином в електронному кабінеті шляхом надсилання копії ухвали суду від 22.05.2025 року у справі № 910/7915/24, факт отримання якої 29.05.2025 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронних кабінетів учасників справи.
Суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на вищевикладене, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) та Військова частина НОМЕР_3 (в/ч НОМЕР_3 ) не скористалась наданими їй процесуальними правами, зокрема, відповідачами 2, 3 не забезпечено участь представників в судовому засіданні 26.06.2025 року, за наявності клопотання відповідача 3 про проведення судового засідання без участі представника В/ч НОМЕР_3 , суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи 26.06.2025 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності уповноважених представників відповідачів 2, 3.
Представник позивача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 20.03.2025 року, 22.05.2023 року та 26.06.2025 року підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представники відповідачів 1, 4 в судових засіданнях з розгляду справи по суті 20.03.2025 року, 22.05.2023 року та 26.06.2025 року, а також представник відповідача 3 в судовому засіданні 22.05.2025 року проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, та просили відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.06.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,-
Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина 1 статті 89 ЦК України).
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачає, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (державна реєстрація) - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи (пункт 4 частини першої статті 1).
Як встановлено судом за матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ «ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА» (скорочена назва - ТОВ «ОМЕГА»), було зареєстровано 11.06.20204 року у відповідності до чинного законодавства України та згідно Статуту товариства є правонаступником ТОВ «Омега - Автопоставка».
Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" основним видом діяльності останнього є оптова торгівля деталями та приладдям для автомобілів (45.31).
Як зазначено позивачем в позовній заяві, у січні 2022 року ТОВ «НПК«ОМЕГА» на підставі укладеного 01.02.2017 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «ДорадоИнжиниринг» (м. Мінськ, Білорусь) Контракту № 85Е, предметом якого є поставка ТОВ «ДорадоИнжиниринг» покупцю - ТОВ «НПК«ОМЕГА» запасних частин до автомобілів (товар), та Додаткової угоди № 8 від 08.07.2022 року, б/н від 22.06.2022 року платіжним дорученням № 153 від 09.02.2022 року здійснено передплату за товари та після початку збройної агресії проти України, з метою реалізації контракту було вирішено здійснити поставку замовлених товарів до України.
Правлінням Національного банку України 24.02.2022 року прийнято постанову № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», відповідно до п. 17 якої уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операції: 1) з використанням російських рублів та білоруських рублів; 2) учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в Російській Федерації або в Республіці Білорусь; 3) для виконання зобов'язань перед юридичними або фізичними особами, які мають місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в Російській Федерації або в Республіці Білорусь.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Омега» здійснено зовнішньоекономічні операції щодо ввезення товарів та їх митне оформлення на суму здійсненої передоплати за поставку таких товарів, яка була здійснена до введення в дію відповідної заборони, у зв'язку з озброєною агресією росії (війною), а саме: за митною декларацією UA100380/2022/310676, яка була подана до митного оформлення 21 вересня 2022 року.
В подальшому, постановою Старшого слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві Дрозда В.Ю. від 16.08.2023 року, в межах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022100110000058 від 11.07.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110-2 КК України, визнано речовими доказами речі оглянуті на території ВМО №1 МП Чайки Київської області за адресою: вул. Антонова 1, корп. 2, с. Чайки, Бучанський район, Київська область, 08135, ввезені на територію України та подані для митного оформлення ТОВ "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" на ВМО № 1 МП «Чайки» Київської митниці відповідно до митної декларації UA100380/2022/310676 в кількості 206 найменувань, залишено на зберігання на складі тимчасового зберігання ВМО №1 МП Чайки Київської області за адресою: вул. Антонова 1, корп. 2, с. Чайки, Бучанський район, Київська область, 08135.
Як наголошує позивач, арешт на майно в період 16.08.2023 - 24.08.2023 року не накладався, що підтверджується відповіддю Печерського районного суду м. Києва від 24.08.2023 року № 4106/23, копія якої наявна в матеріалах справи.
Позивач зазначає в позовній заяві, що майно згідно вказаної митної декларації UA100380/2022/310676 так і не було розмитнено у встановленому законодавством порядку та не випущено у вільний обіг, оскільки позивач отримав Картку відмови у митному оформлені майна №100380/2024/000331, за змістом якої відповідно до ст. 256, 257 Митного кодексу України митним органом відмовлено у митному оформленні через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених ч. 4 ст. 200 та ч. 3 ст. 247 Митного кодексу України, постанови КМУ від 21.05.2012 року № 450 «Питання, пов'язані з застосуванням митних декларацій», наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 року № 631 «Про затвердження Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа», наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 року № 651 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа» митна декларація не може бути оформлена у зв'язку з вилученням товару за Актом про примусове відчуження б/н від 30.11.2023, у зв'язку з введенням правового режиму воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII, Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ (зі змінами), з метою забезпечення потреб Державної прикордонної служби України запасними частинами до транспортних засобів, керуючись положеннями Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" від 17.05.2012 року № 4765-IV та відповідно до листа АДПСУ від 21.08.2023 року № 71/40409/23-Вих, було видано Наказ № 781-АГ від 26.08.2023 року «Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану», а саме майна, ввезеного на територію України за митною декларацією UA 100380/2022/310676, яке належить ТОВ «ОМЕГА», яке є тимчасово вилученим ТУ ДБР у м. Києві та перебуває на території ВМО № 1 МП «Чайки» Київської митниці за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Чайки, вул. Антонова, 1- А, як речей, які фігурують у кримінальному провадженні № 62022100110000058 від 11.07.2022 року. Примусове відчуження здійснити в прядку і спосіб, визначений законодавством.
Відповідно до вимог ст.ст. 13, 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України, як правоохоронний орган спеціального призначення, покладається протидія збройній агресії проти України, зокрема протидія збройній агресії російської федерації проти України, яка почалася 24.02.2022 року.
Відповідно до Положення про ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого наказом Адміністрації ДПСУ № 43/0/8-22-ОД від 14.07.2022 року, комендатура є органом забезпечення Державної прикордонної служби України і призначена, зокрема, для забезпечення органів Державної прикордонної служби України матеріальними засобами та для здійснення закупівель для потреб таких органів.
Зокрема, згідно наданих відповідачем 1 під час розгляду справи доказів встановлено, що товари у кількості 206 одиниць, які були примусово відчужені за Актом про примусове відчуження №30/11-23-ПВМ від 01.12.2023 року, були передані: ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) за Актом приймання-передачі від 29.04.2024 № 2207, Військовій частині НОМЕР_3 (в/ч НОМЕР_3 ) за Актом приймання-передачі від 14.12.2023 № 6074 та Військовій частині НОМЕР_4 (в/ч НОМЕР_4 ) за Актом приймання-передачі від 15.12.2023 № 6081, для використання їх за призначенням з метою виконання бойових завдань.
При цьому ТУ ДБР попередньо листом від 17.08.2023 року у м. Києві зверталося до Адміністрації Державної прикордонної служби України з інформуванням про можливість ініціювання питання про примусове відчуження речей (206 одиниць), які були виявлені та вилучені на території ВМО №1 МП «Чайки» Київської митниці за адресою: Київська область, Бучанський район, с.Чайки, вул. Антонова, 1-А під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62022100110000058 від 11.07.2022 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 110-2 КК України «Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади».
Позивач зазначає в позовній заяві, що Акт про примусове відчуження майна ТОВ «Омега» за митною декларацією UA 100380/2022/310676, підписаний 01.12.2023 року без участі представника власника майна - ТОВ «Омега», оскільки останнє не отримувало повідомлень про видання наказу про вилучення майна та запрошення на складання Акта.
При цьому позивач наголошує на отриманні тільки у січні 2024 року ТОВ «ОМЕГА» через свого представника примірника Акту про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану №30/11-23-ПВМ від 01.12.2023 року та копію Звіту №6594 про оцінку об'єктів рухомого майна: товарно - матеріальні цінності у кількості 206 найменувань від 20.11.2023 року за результатами проведення оцінки 31.08.2023 року, проте так і не отримало копії наказу про примусове відчуження майна, з метою отримання якого представник позивача адвокат Лончак Т.І. зверталася до відповідача 1 з адвокатським запитом № 0126/2 від 26.01.2024 року щодо надання копії оскаржуваного Наказу від 26.08.2023 року №781-АГ.
Як зазначає позивач в позовній заяві, товариством від ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) за наслідками звернення з адвокатським запитом не було отримано вказаного документу.
Таким чином, позивач вважає виданий ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Наказ від 26.08.2023 року №781-АГ «Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану» виданий ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), та погоджений 13.06.2023 року Начальником Бучанської військової районної адміністрації Київської області протиправним та таким, що порушує права позивача і підлягає скасуванню, у зв'язку з чим також підлягає витребуванню примусово вилучене за цим наказом майно. При цьому, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за наказом було вилучено автозапчастини різного асортименту, які не мають ніяких індивідуальних ознак (номерів, не підлягають реєстрації, тощо), в той час як на переконання позивача, автозапчастини за своєю сутністю не можуть бути індивідуально визначеним майном, оскільки мають лише родові ознаки та є споживаними в ході експлуатації (встановлення на автомобіль).
На думку позивача, відповідач при виданні Наказу 26.08.2023 року №781-АГ «Про примусове вилучення майна» перевищив свої повноваження та видав наказ щодо майна, яке не є індивідуально визначеним і вилучення якого не передбачене Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», відтак звертаючись до суду вказує, що такий Наказ є незаконним від самої дати його видання і підлягає скасуванню, а складений на його підставі Акт про примусове вилучення майна №30/11-23-ПВМ від 01.12.2023 року, яким зафіксовано факт переходу права власності на таке майно є недійсним, у зв'язку з чим спірне майно підлягає вилученню у відповідачів на користь позивача на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність її набуття не встановлена судом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
При цьому будь-які приписи, зокрема, і Конвенції слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку усіх сторін спору.
Суд зазначає, що згідно ст. ст. 316, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України унормовано, що лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частин 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Положеннями частини 1, 2 статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (статті 387 Цивільного кодексу України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (статті 391 Цивільного кодексу України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (статті 392 Цивільного кодексу України).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) "фізично" - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 16.05.2023 у справі № 904/7257/21, від 22.01.2025 у справі № 910/14341/22).
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Крім того, статтею 15 Конвенції передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов'язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення Конвенції знову застосовуються повною мірою.
Повідомленням від 28.02.2022 року Україна поінформувала Генерального секретаря Ради Європи щодо обсягу відступу, пославшись, зокрема, на ст. 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
За змістом ч.2 статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
За своєю правовою природою примусове відчуження майна у власника в умовах воєнного стану є реквізицією (від лат. requisitum).
Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу (частина 3 статті 321 ЦК України).
Законодавець у ст. 353 ЦК України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу) закріпив норму, відповідно до якої в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.
У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна (частини п'ята та шоста статті 353 ЦК України).
Так, Закон України "Про правовий режим воєнного стану" містить визначення воєнного стану, яким є особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.04.2022 року №2102-ІХ, 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і триває дотепер.
Відповідно до п. 3 Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. ст. 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Підпунктом 3 пункту 8 Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 постановлено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 № 8-р(I)/2022 дійшов висновку, що держава встановлює як потрібні ті заходи втручання у право власності, які дають змогу досягти легітимної мети з дотриманням принципів правомірного втручання. Втручання у таке право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства (постанова Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 925/323/24).
З огляду на те, що реквізиція застосовується за обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника зумовлений потребою швидкої реакції від органів державної влади на відповідні обставини.
На підставі викладеного вище суд зауважує, що право власності, в тому числі приватної, не є абсолютним; його здійснення має певні конституційно-правові межі. Втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства.
Суд зазначає, що механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначається Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
За визначенням п. 1 ст. 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.
Згідно ч. 1 ст. 4 вказаного Закону примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
Примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості (стаття 3 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану").
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року по справі №712/3525/23, у судовій практиці усталеним є підхід, що: реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв'язання якої відбувається на користь публічного інтересу; залежно від підстав проведення реквізиції, існує два її види: реквізиція за надзвичайних обставин; реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану). Відмінність між реквізицією та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану полягає у моменті відшкодування вартості майна. У першому випадку його має бути проведено до примусового відчуження майна, а в другому - обов'язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження; право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб. Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану та ін.; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення.
Відповідно до положень ч.ч. 1-5 ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» про примусове відчуження або вилучення майна складається акт.
Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів. Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта. У разі примусового відчуження майна до акта додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв'язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності особи, у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акта про примусове відчуження або вилучення майна такий акт складається без її участі. У такому разі власник майна або його законний представник має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна.
Примірник акта та документ, що містить висновок про вартість майна, вручаються під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або її уповноваженому представнику, вручаються під розписку примірник акту та документ, що містить висновок про вартість майна.
Наразі, надання будь-яких інших документів особі, у якої відчужується або вилучається майно, положеннями Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» не передбачено.
Окрім цього, приписами ст.ст. 9, 10, 11 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачено порядок компенсації у разі примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану. Для отримання наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану майна його колишній власник або уповноважена ним особа, після скасування правового режиму воєнного стану, звертається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем відчуження майна із заявою, до якої додаються акт і документ, що містить висновок про вартість майна.
Отже, приписами Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" встановлена можливість та правові механізми вилучення та примусового відчуження виключно індивідуально визначеного майна.
В свою чергу, як встановлено судом, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач 1 шляхом видачі оскаржуваного наказу та фактичним відчуженням майна позивача, яке було здійснено всупереч положенням Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", а саме щодо майна, яке не є індивідуально визначеним, а відтак не підлягало вилученню в порядку цього Закону, порушив майнові права позивача, як власника цього майна, право власності на яке підтверджується інвойсом постачальника, а також митною декларацією UA100380/2022/310676.
Статтею 184 ЦК України визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді, до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року у справі № 612/553/15-ц (провадження № 61-22051св18) вказано, що індивідуалізація речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмінних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють у необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору.
Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно митної декларації UA100380/2022/310676, на яку також посилався позивач у своєму позові, що вилучені деталі в кількості 206 найменувань мають індивідуальні артикули, зазначення щодо виробника та торгівельної марки та кількість, що, на думку суду є ознаками, які індивідуалізують таке майно порівняно з аналогічними деталями та слугують для визначення розпізнавальних особливостей такого майна.
Окрім цього, за змістом доданого до оскаржуваного Наказу № 781-АГ від 26.08.2023 року «Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану» переліку речей встановлено, що майно, вилучене у позивача крім назви й кількісного визначення має інші індивідуальні ознаки, які закріплені в наказі, а саме: власника/виробника, країну походження/виробництва, артикул, вартість тощо.
Тобто, наведене в сукупності доводить той факт, що вилучене у позивача майно в кількості 206 найменувань має закріплені за ним чіткі індивідуально визначені ознаки, які позивачем не спростовані, а відтак таке майно підпадає під ознаки індивідуально визначеного майна, наведені в Законі України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Водночас суд зазначає, що в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції концепція «майна» (possessions) має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».
Аналіз практики ЄСПЛ дає змогу зробити висновок, що термін «майно» (possessions) стосується низки об'єктів, щодо яких у фізичних і юридичних осіб виникли або можуть виникати в майбутньому майнові інтереси: 1) речей; 2) майнових прав; 3) активів; 4) боргових зобов'язань за судовими рішеннями; 5) корпоративних прав на активи компаній; 6) майнових прав, які виникають із зобов'язань на фондовому та інших фінансових ринках; 7) клієнтського портфелю компанії; 8) прав, які надаються за банківськими та іншими ліцензіями у сфері здійснення професійної діяльності; 9) прав та інтересів щодо очікуваного доходу; 10) прав, які стосуються об'єктів інтелектуальної власності; 11) прав щодо передачі майна та/або житла в оренду; 12) прав на отримання соціальних виплат та пенсій; 13) пов'язані із завданням шкоди майну особи внаслідок збройних конфліктів.
При цьому, як вже було зазначено судом, п.1 ст.1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачає позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває, зокрема, у приватній власності, в межах процедури примусового відчуження.
Отже, наведення в нормі п.4 ч.1 ст.7 Закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» («Вимоги до акта про примусове відчуження або вилучення майна»), згідно якої в акті зазначається опис майна, достатній для його ідентифікації, окремих видів рухомого майна та його характеристик, що підлягають зазначенню, не є підставою для висновку про те, що процедура примусового відчуження може бути застосоване лише щодо цих певних видів майна. Навпаки, законодавець у такому разі передбачив особливості складення актів щодо певних видів майна. Зазначена норма не містить вичерпний перелік майна, яке може бути відчужене / вилучене на користь держави.
В свою чергу, посилання позивача на ту обставину, що вилучені деталі не потребують державної реєстрації, а отже не можуть бути індивідуально визначеними речами, судом визнаються юридично неспроможними, позаяк необхідність державної реєстрації не є визначальною ознакою індивідуально визначених речей.
При цьому, посилання позивача на встановлену Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» можливість примусового відчуження виключно індивідуально визначеного майна та передбачену можливість його повернення, яка, за твердженням позивача, свідчить про те, що мова йде про індивідуально визначене майно, яке не буде спожите внаслідок користування та може бути повернуто у незмінному стані після закінчення режиму воєнного стану, судом визнаються безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду.
Отже, з урахуванням вищенаведеного в сукупності суд доходить висновку, що вилучення майна у позивача на підставі оспорюваного Наказу № 781-АГ від 26.08.2023 року було здійснено у відповідності до вимог Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», що виключає протиправність оспорюваного Наказу із визначених позивачем підстав, наведених в позовній заяві та заяві про зміну предмету.
Окремо суд звертає увагу на той факт, що спірне майно було вилучено у позивача ТУ ДБР у м. Києві в якості речових доказів на підставі постанови старшого слідчого ТУ ДБР у м. Києві від 16.08.2023 року в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62022100110000058 від 11.07.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110-2 КК України «Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади», санкція ч. 2 вказаної статі 110-2 КК України передбачає конфіскацію майна.
Наразі, на час розгляду даної справи по суті доказів закриття вищевказаного кримінального провадження та прийняття рішення щодо речових доказів матеріали справи не містять, відтак вилучене майно виступає речовим доказом в рамках кримінального провадження № 62022100110000058 від 11.07.2022 року, що виключає можливість повернення такого майна власнику.
Поряд із цим, як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24.04.2018 у справі № 202/5044/17, від 28.11.2018 у справі № 636/959/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 640/17552/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 202/1452/18, у разі, якщо арешт на майно накладено у порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише у порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України і є ефективним.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 18.03.2025 року у справі № 910/4455/24.
При цьому у постанові від 22.01.2025 у справі № 906/1560/23 Верховний Суд зазначає, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема, ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 та інші). Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору необхідно виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та інші).
Таким чином, суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
В той же час, за приписами статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1). Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.2).
При цьому підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів держави. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).
Окрім цього суд наголошує, що згідно з принципом «належного урядування» ризик будь - якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління - це індивідуальний юридичний акт, який розв'язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має державновладний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку, одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Натомість, як свідчать матеріали справи, оспорюваний Наказ від 26.08.2023 року № 781-АГ вже виконаний, а тому вичерпав свою дію. Отже визнання у судовому порядку протиправним чи позивачу скасованим наказу, на виконання якого було примусово відчужено майно, не забезпечить можливості повернути це майно у свою власність та не спростовує існування документа при вирішенні питання щодо відчуження майна, що свідчить про те, що задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу є неналежним, зокрема, неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.11.2024 у справі № 686/16059/22.
Згідно правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. В свою чергу неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 906/1560/23).
З урахуванням вищенаведеного суд зазначає, що втручання у право власності позивача переслідувало легітимну мету та було пропорційним у співвідношенні до суспільних інтересів, враховуючи введення в Україні із 24 лютого 2022 року воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, а також зусилля державних органів, Збройних Сил України, інших військових формувань, які спрямовані насамперед на захист життя і здоров'я мільйонів людей, позаяк захист незалежності та територіальної цілісності України потребує значних зусиль і засобів (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року по справі №712/3525/23).
Окрім цього, оскільки спірне майно було вилучено в умовах правового режиму воєнного, відповідно до частини третьої статті 353 ЦК України та статті 23 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", на момент звернення до суду із вказаним позовом правовий режим воєнного стану триває, а також триває кримінальне провадження № 62022100110000058 від 11.07.2022 року, в якому майно виступає речовим доказом - повернення примусово відчуженого майна, відповідно до встановленого статтею 12 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" порядку є неможливим.
Отже, на думку суду, втручання у право власності позивача відповідає критерію законності, оскільки відбулося у чітко регламентованому, зрозумілому порядку, який діє в Україні з незначними змінами з 2012 року.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу № 781-АГ від 26.08.2023 року не відповідає ефективному способу захисту, оскільки в разі задоволення цієї позовної вимоги майнові права позивача не буде відновлено, а відтак доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, в тому числі щодо вилучення майна у відповідачів на користь позивача як похідних вимог.
Додатково суд звертає увагу на те, що позивач в подальшому за наслідками розгляду кримінального провадження № 62022100110000058 від 11.07.2022 року, за умови передбачених законом підстав та перебування вилученого майна у придатному для використання/повернення власнику стані, не позбавлений права звернення згідно з Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» з вимогами про повернення такого майна та/або відповідного грошового відшкодування у випадку неможливості його повернення в натурі.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч. 1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.
Керуючись ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 02 грудня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон