вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
19 листопада 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/819/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.,
розглянувши справу
за позовом Мукачівської окружної прокуратури, м. Мукачево Закарпатської області в інтересах держави в особі Закарпатської обласної військової адміністрації, м. Ужгород
до відповідача-1 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м.Ужгород
та до відповідача-2 Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, с. Поляна Мукачівського району Закарпатської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Ліси України"
про визнання наказів недійсними та зобов'язання вчинити дії
За участю представників:
прокуратури - Андрейчик А.М., прокурор, службове посвідчення № 069357 від 01.03.2023
позивача - не з'явився
відповідача-1 - Боднар М.Ю. представник в порядку самопредствництва
відповідача-2 - Машкаринець І.М., адвокат, ордер серія АО № 1189258 від 15.01.2025
від третьої особи - не з'явився
Мукачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Закарпатської обласної військової адміністрації звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та до Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, в якому просить суд:
- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 1022-сг від 31.05.2018 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель" в частині затвердження такої документації щодо земельної ділянки площею 2,9743 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га;
- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 1059-сг від 06.06.2018 "Про передачу земельних ділянок державної форми власності у комунальну власність" в частині передачі із державної власності у комунальну власність Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ 04351587) земельної ділянки площею 2,9743 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ 04351587) на земельну ділянку з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005;
- визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005;
- усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 2,9743 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га, зокрема, шляхом зобов'язання Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ 04351587) повернути у власність держави в особі Закарпатської обласної військової (державної) адміністрації (ЄДРПОУ 00022496) земельну ділянку площею 2,9743 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/819/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 28.07.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи №907/819/25 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 27.08.2025 о 12:00 год., залучити Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та встановити учасникам справи строк для подання до суду заяв процесуального характеру.
14.08.2025 за вх.№ 02.3.1-02/7190/25 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшов до суду відзив на позовну заяву.
20.08.2025 за вх.№ 02.3.1-02/7354/25 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшов до суду відзив на позовну заяву.
25.08.2025 за вх.№ 02.3.1-02/7476/25 через підсистему "Електронний суд" від прокуратури надійшла до суду відповідь на відзив відповідача-1.
У підготовчому засіданні 27.08.2025 суд постановив протокольну ухвалу, якою задовольнив клопотання відповідача-2 про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву, оскільки такий строк на момент звернення відповідача-2 з таким клопотанням не закінчився, визнавши поважними причини неможливості подання відзиву у встановлений судом строк.
Ухвалами Господарського суду Закарпатської області від 27.08.2025 та від 17.09.2025 суд відкладав підготовчі засідання у справі з підстав, наведених у них, останній раз на 01.10.2025 о 10:30 год.
04.09.2025 за вх.№ 02.3.1-02/7732/25 через підсистему "Електронний суд" від третьої особи надійшли до суду пояснення по суті спору, а також клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника третьої особи.
09.09.2025 за вх.№ 02.3.1-02/7836/25 через підсистему "Електронний суд" від прокуратури надійшла до суду відповідь на відзив відповідача-2.
15.09.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8004/25 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшли до суду заперечення прокуратури на відповідь на відзив.
23.09.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8251/25 через підсистему "Електронний суд" від позивача - Закарпатської обласної військової адміністрації надійшли до суду пояснення по суті справи.
01.10.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8544/25 через підсистему "Електронний суд" від прокуратури надійшли до суду пояснення на заперечення відповідача.
У підготовчому засіданні 01.10.2025 присутні учасники справи надали усні пояснення, згідно з якими повідомили про подання всіх наявних в них доказів та не заперечили проти закриття підготовчого провадження.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.10.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу № 907/819/25 до судового розгляду по суті на 05.11.2025 о 10:00 год.
В судовому засіданні 05.11.2025 оголошувалася перерва до 13.11.2025 об 11:30 год.
В судовому засіданні 13.11.2025 оголошувалася перерва до 19.11.2025 о 12:00 год.
В судове засідання від 19.11.2025 з'явилися представник прокуратури та представники відповідачів-1, -2. Прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представники відповідачів-1, -2 проти позовних вимог заперечили з підстав, викладених у відзивах та запереченні на відповідь на відзив у справі.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 19.11.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція прокуратури.
Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповідях на відзиви та письмових поясненнях, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.
Вказує на те, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у 3акарпатській області (далі також - Держгеокадастр) № 223-сг і від 14.02.2018 "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" вирішено провести інвентаризацію земель державної власності, що розташовані за межами населених пунктів с. Поляна, с. Уклин, с. Плоске, с. Оленьово, с. Павлово, с. Плоский Потік, с. Яківське, с. Родниківка, с. Родникова Гута на території Свалявського району ї Закарпатської області орієнтовною площею 400,00 га з метою формування земельних ділянок з визначенням їхніх меж, розмірів, видів угідь та внесення відомостей до Державного земельного кадастру.
За результатами проведеної інвентаризації земель сформовано, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, контур 817.
Вивченням витягу із Державного земельного кадастру № НВ-2102694162018 від 30.05.2018 встановлено, що за наслідками інвентаризації вказану земельну ділянку віднесено до земель сільськогосподарського призначення та 30.05.2018 відділом у Свалявському районі Закарпатської області здійснено її державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі.
У подальшому, наказом Держгеокадастру № 1022-сг від 31.05.2018 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель" вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Полянської сільської об'єднаної територіальної громади.
Після чого, наказом Держгеокадастру № 1059-сг від 06.06.2018 "Про передачу земельних ділянок державної форми власності у комунальну власність" у комунальну власність Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (далі - Полянська сільська рада) передано земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 301,3014 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Полянської, Родниківської та Плосківської сільських рад.
Зокрема, згідно з пунктом 9 додатку до вказаного наказу, із державної власності у комунальну власність Полянської сільської ради передано земельну ділянку з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га.
На виконання наказу Держгеокадастру № 1059-сг, 06.06.2018 посадовими особами Держгеокадастру та Полянської сільської ради складено та погоджено акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.
Після чого, 12.06.2018 державним реєстратором речових прав здійснено державну реєстрацію права комунальної власності Полянської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га. Відповідно до актуальної інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Полянська сільська рада є власником вказаної земельної ділянки.
Прокурор зауважує, що згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000379 від 14.03.1997, який виданий Свалявському державному лісогосподарському підприємству на підставі розпорядження голови Свалявської ради народних депутатів № 7 від 14.03.1997 (зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 79), в постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі також - ДСГП "Ліси України") перебувають земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 38684 га на території Мукачівського району Закарпатської області.
Крім цього, вказує, що зокрема, зазначені земельні ділянки набуті ДСГП "Ліси України" у користування у зв'язку із правонаступництвом відповідного права ДП "Свалявське ЛГ", яке згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 850 від 28.10.2022 припинено шляхом реорганізації, а саме приєднано до ДСГП "Ліси України".
У 2023 році на замовлення лісогосподарського підприємства, Товариством з обмеженою відповідальністю "Хуст-Земля Карпат" здійснено роботи по встановленню меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на території Полянського лісництва (квартали №№ 1-30, 33-38), що перебувають у постійному користуванні підприємства на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000379 від 14.03.1997. За результатами проведення зазначених робіт, Товариством з обмеженою відповідальністю "Хуст-Земля Карпат" виготовлено технічну документацію із землеустрою.
Відповідно до пояснювальної записки до технічної документації із землеустрою, в результаті проведеного комплексу топографо-геодезичних вишукувань, визначено межі та площі щодо 67 земельних ділянок лісогосподарського призначення Полянського лісництва ДСГП "Ліси України" в межах лісових кварталів №№ 1-30, 33-38 в натурі (на місцевості).
Однак, констатовано, що запроектовані до формування з майбутнім визначенням кадастрових номерів земельні ділянки лісогосподарського призначення № 1 площею 2,9239 га та № 2 площею 0,0504 га накладаються на вже зареєстровану в Державному земельному кадастрі земельну ділянку з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005.
У зв'язку з чим, державними кадастровими реєстраторами відмовлено у державній реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі, що підтверджується наступними рішеннями (з протоколом та висновком до кожного рішення): № РВ-1200200062023 від 21.03.2023, № РВ-6800102002023 від 16.03.2023.
Окрім наведеного, факт часткового накладання земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДСГП "Ліси України", на земельну ділянку з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 підтверджується фрагментом картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталів № 1 та № 3 Полянського лісництва ДП "Свалявське ЛГ" за матеріалами лісовпорядкування 2010 року та межами земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005, що виготовлений Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням "Укрдержліспроект".
Також прокурор зауважує, що факт формування земельної ділянки з кадастровим номером факт формування земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га за рахунок земель лісогосподарського призначення також підтверджується картою-схемою Полянського лісництва, на якій представниками філії "Свалявське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" відображено місцезнаходження земельних лісових ділянок за №№ 1, 2 у співвідношенні до земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005.
За позицією прокурора, земельна ділянка з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га сформована частково за рахунок земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДСГП "Ліси України" на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК №000379 від 14.03.1997. Загальна площа земель лісогосподарського призначення, які перебувають у користуванні ДСГП "Ліси України" та включені до земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 складає 2,9743 га.
У зв'язку з чим вважає наявними підстави для визнання недійсними наказів Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 1022-сг від 31.05.2018 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель" в частині затвердження такої документації щодо земельної ділянки площею 2,9743 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га, а також № 1059-сг від 06.06.2018 "Про передачу земельних ділянок державної форми власності у комунальну власність" в частині передачі у комунальну власність земельної ділянки площею 2,9743 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га, скасування державних реєстрацій та повернення у державну власність земельної ділянки площею 2,9743 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га.
3 приводу відсутності факту накладення спірних земельних ділянок, що перебувають в постійному користуванні ДСГП "Ліси України" на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000379 від 14.03.1997 із земельною ділянкою за кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 відзначає, що факт часткового накладання земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДСГП "Ліси України", на земельну ділянку з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 підтверджується фрагментом картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталів № 1 та № 3 Полянського лісництва ДП "Свалявське ЛГ" за матеріалами лісовпорядкування 2010 року та межами земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005, що виготовлений Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням "Укрдержліспроект".
Правова позиція позивача.
Позивач - Закарпатська обласна державна адміністрація заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.
В обґрунтування своєї позиції, зазначає, що враховуючи докази у подані прокуратурою у даній справі та в силу положень статей 19, 55, 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) спірна земельна ділянка площею 2,9743 га відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та розпорядником даної ділянки є Закарпатська обласна військова (державна) адміністрація.
Наголошує, що зареєструвати право власності Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації на земельну ділянку площею 2,9743 га та відновити порушено право у користуванні та розпорядженні вказаною земельною ділянкою лісогосподарського призначення можливе лише після скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005.
Отже, за доводами позивача, заявлені в позовній заяві вимоги Мукачівської окружної прокуратури є ефективним способом захисту порушеного права Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації щодо земельної ділянки площею 2,9743 га.
Правова позиція відповідача-1.
Відповідач 1 - Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області щодо задоволення позову заперечує.
В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що Технічна документація по вказаним, земельним ділянкам була розроблена сертифікованими інженерами-землевпорядниками Закарпатської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 14.02.2018 № 223-сг. Оскільки технічна документація із землеустрою була розроблена у відповідності до законодавства, її було затверджено наказом Головного управління від 31.05.2018 № 1022-сг.
Таким чином, за доводами відповідача-1, інвентаризація земельних ділянок здійснювалась з урахуванням вимог чинного законодавства з метою формування земельних ділянок усіх форм власності, визначення їх угідь та у разі потреби віднесення таких земельних ділянок до певних категорій для інформаційного наповнення Державного земельного кадастру.
Правова позиція відповідача-2.
Відповідач 2 - Полянська сільська рада Мукачівського району Закарпатської області щодо задоволення позову заперечує.
Зауважує, що в даній справі державою (в особі прокурора) фактично пред'явлений позов до неї самої (Держгеокадастру), що унеможливлює наявність спору, а отже позовні вимоги прокурора про визнання недійсними наказів Держгеокадастру від 31.05.2018 №1022-сг та від 06.06.2018 року №1059-сг до задоволення не підлягають.
Відзначає, що заявивши вимогу про визнання незаконною і скасування в ДЗК державної реєстрації земельної ділянки, прокурором не враховано, що в разі ухвалення судом рішення про скасування в ДЗК державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим №2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га, відомості про цю ділянку набувають статусу архівних та відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи ( абзац 5 пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру)ю.
Наведене, за доводами відповідача-2, стосується і вимоги прокурора про скасування реєстрації речового права на вказану земельну ділянку.
При цьому зазначає, що скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної № 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га не є передбаченою законом підставою для внесення в цей реєстр запису про державну реєстрацію права власності на цю ділянку чи її частини за державою, що свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту порушених прав держави.
Крім того відзначає, що обґрунтовуючи заявлений в справі позов тим, що земельна ділянка з кадастровим №2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га частково накладається на землі лісогосподарського призначення площею 2,9743 га, прокурор заявляє вимоги про скасування державної реєстрації речових прав на всю земельну ділянку, тобто намагається скасувати правовий титул всієї ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на землі лісогосподарського призначення.
Відповідач-2 наголошує, що з урахуванням наведених у відзиві висновків Верховного Суду заявлений прокурором в даній справі негаторний позов про повернення спірної ділянки не відповідає критерію ефективного способу захисту порушеного права, оскільки не призведе до відновлення права держави на спірну земельну ділянку, а тому з цих підстав у позові слід відмовити.
Вказує, що прокурор не позбавлений права звернутись до суду із належно обраним способом захисту права (витребування спірної земельної ділянки).
Водночас відповідач-2 зазначає про те, що пред'явлення такого віндикаційного позову потребує врахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, щодо необхідності ідентифікації ділянки, яка витребується, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про державний земельний кадастр").
З урахуванням цього вказує, що заявлений прокурором в даній справі позов щодо повернення до держаної власності спірної земельної ділянки з зазначенням тільки її площі - 2,9743 кв.м, без зазначення поворотних точок межі цієї несформованої ділянки і їх прив'язки до пунктів державної геодезичної мережі, суперечить вищевказані правій позиції Великої Палати Верховного Суду, що з урахуванням обраного прокурором неналежного способу захисту (подання негаторного позову) є додатковою підставою для відмови в задоволенні цього позову.
Щодо суті заявленого прокурором у даній справі позову, то доводи відповідача-2 в цій частині зводяться до обставин щодо доведеності належності спірної земельної ділянки з кадастровим №2124085000:02;001:0005 площею 31,6999 га саме до земель сільськогосподарського призначення, що підтверджується сукупністю доданих до відзиву належних і допустимих доказів, якими спростовуються доводи позивача про формування частини цієї ділянки за рахунок земель лісового фонду.
Правова позиція третьої особи.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" підтримує позовні вимоги прокурора та просить їх задовольнити.
Зауважує, що площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 на землі лісового фонду ДП "Ліси України" згідно з матеріалами технічної документації складає 2,9743 га.
Разом з тим, зауважує, що для Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" є важливим повернення згаданих земель лісогосподарського призначення площею 2,9743 га у власність держави.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що частина вимог прокурора в інтересах держави в особі Закарпатської обласної військової адміністрації про скасування наказів заявлені до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
У частині 4 статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 вказано, що у разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах і такий же висновок справедливий щодо господарського процесу. Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.
Вимоги про: (1) визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 1022-сг від 31.05.2018 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель" в частині затвердження такої документації щодо земельної ділянки площею 2,9743 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га; (2) визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 1059-сг від 06.06.2018 "Про передачу земельних ділянок державної форми власності у комунальну власність" в частині передачі із державної власності у комунальну власність Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ 04351587) земельної ділянки площею 2,9743 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га, де відповідачем визначено Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області свідчить про те, що у цих частинах позовних вимог позов фактично пред'явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області).
Зазначене не відповідає частині 1 статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.
Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 13.11.2019 у справі №826/3115/17.
Разом з тим, позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.
Означений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, а також подібні у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18.
При цьому, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.08.2023 у справі № 915/86/23 вказано наступне: "…Звертаючись із позовом в інтересах держави, зокрема в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), прокурор також не зважив на те, а суди не надали оцінку тому, що позов пред'явлений до Держгеокадастру як до відповідача за вимогами про визнання недійсними наказів. Отже, у частині вимог прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) про скасування наказів, звернених до Держгеокадастру, цей позов є позовом держави до неї самої. За таких підстав, у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до себе самої…".
Означений висновок також врахований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2025 у справі № 926/1601/24 при вирішенні спору за подібних правовідносин до цієї справи № 907/819/25.
З огляду на викладене вище в сукупності, враховуючи те, що позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору, то у задоволені позовних вимог щодо визнання недійсними у відповідних частинах наказів Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 1022-сг від 31.05.2018 та № 1059-сг від 06.06.2018 слід відмовити з тих підстав, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до себе самої.
Щодо решти заявлених у справі позовних вимог.
Главою 3 розділу I книги 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) регулюється захист прав та інтересі осіб. Так, статтею 15 ЦК України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Суд зазначає, якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, то такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - це можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 та від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19). Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у пункті 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 зазначив про те, що засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці.
У постанові від 19.06.2024 у справі № 740/3262/20 Верховний Суд зазначив про те, що розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
У справі, яка розглядається, прокурор звернувся до суду, обравши, зокрема, такий спосіб захисту порушеного права як (1) визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га, (2) скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області на земельну ділянку з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га, а також (3) усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 2,9743 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га, зокрема, шляхом зобов'язання Полянську сільську раду Мукачівського району Закарпатської області повернути у власність держави в особі Закарпатської обласної військової (державної) адміністрації земельну ділянку площею 2,9743 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га.
Верховний Суд у постановах від 19.03.2025 у справі № 927/222/24, від 08.04.2025 у справі № 927/261/24, від 24.06.2025 у справі № 927/786/24 та від 15.07.2024 у справі №926/1601/24, які враховуються судом при розгляді цієї справи, виснував таке: "відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Негаторним позовом є позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Водночас, відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Володіння як фактичний стан необхідно відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина 1 статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така інша особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.
У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння такою особою таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
У пункті 56 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є належним та ефективним способом захисту права власності. Такий висновок вбачається також із постанов Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
За частиною 3 статті 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункт 87).
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).
Підсумовуючи викладене вище, необхідно зазначити, що коли право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти. 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146).
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статті 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Належним способом захисту права позивача у даному випадку є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки з володіння відповідача. Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)."
При цьому додатково у розгляді даного спору суд звертає увагу на таке.
Відповідно до статей 79, 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Судом враховується, що позивач не має щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га права віндикаційного позову, позаяк спірною (за доводами прокурора та позивача) є лише частина земельної ділянки площею 2,9743 га, яка, за твердженням прокурора, накладається на землі лісового фонду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 сформувала висновки про те, що навіть у разі часткового накладання спірної земельної ділянки особи, за якою зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, належним способом захисту порушеного права слід вважати віндикаційний позов.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що витребування як належний спосіб захисту права не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо частини земельної ділянки в межах накладення.
Особа, яка подає такий позов, повинна довести, на яку саме земельну ділянку та в яких межах відбувається накладення. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка, яка накладається на землі позивача) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр").
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу виконавчої влади, скасування прав на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність набуття якої у власність не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
З огляду на встановлені обставини, та наведені вище висновки Верховного Суду, а також Великої Палати Верховного Суду, у позовних вимогах прокурора про:
- визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га;
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області на земельну ділянку з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га;
- усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 2,9743 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га, зокрема, шляхом зобов'язання Полянську сільської ради Мукачівського району Закарпатської області повернути у власність держави в особі Закарпатської обласної військової (державної) адміністрації земельну ділянку площею 2,9743 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124085000:02:001:0005 площею 31,6999 га, слід відмовити через неналежність обраного способу захисту прав Закарпатської обласної військової адміністрації.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія А, № 303-А. пункт 29).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до положень статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень статті 74 ГПК України.
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування таких висновків суду.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих учасниками доказів, суд дійшов висновку про відмову у позові.
Розподіл судових витрат.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на прокуратуру.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 03.12.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко