вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" листопада 2025 р. Справа№ 910/14559/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Тарасенко К.В.
Тищенко А.І.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 13.11.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард"
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 (повне рішення складене 07.07.2025)
у справі №910/14559/24 (суддя Морозов С.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард"
до російської федерації, в особі генеральної прокуратури російської федерації
про стягнення 3 248 034 215, 60 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "Агрохолдинг Авангард" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації (далі-відповідач) про стягнення збитків (упущеної вигоди) у розмірі 3 248 034 215,60 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що маючи основний КВЕД 01.47 "Розведення свійської птиці", позивач здійснював утримання курей-несучок виключно для отримання яйця курячого харчового столового, яке в подальшому мало реалізовуватися населенню та підприємствам, установам й організаціям нашої держави, а тому, вративши курей-несучок, позивач поніс втрати виражені в упущеній вигоді, оскільки не зміг забезпечити виконання господарських договорів, укладених з суб'єктами господарювання.
Загалом, як зазначено в позові, розмір недоотриманих доходів позивачем внаслідок збройної агресії Російської Федерації за період з 01.01.2024 по 31.07.2024 становить суму 3 248 034 215, 60 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 82 682 554,78 долара США, яка обраховується шляхом додавання сум недоотриманих доходів за період з 01.01.2024 по 30.04.2024 - 1 876 016 619,90 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 48 721 414,44 доларів США та за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 - 1 372 017 595,70 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 33 961 140,34 доларів США.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Приймаючи оскаржуване рішення суд виходив з того, що на підставі наданих позивачем доказів неможливо дійти висновку про розумний рівень впевненості в отриманні позивачем доходів, про відшкодування яких заявлено у даній справі. За таких обставин, оскільки під час розгляду справи позивач не довів, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання ним доходів від реалізації курячого яйця за спірний період (як обов'язкової умови застосування відповідальності у вигляді стягнення упущеної вигоди), вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у формі упущеної вигоди в розмірі 3 248 034 215,60 грн задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Агрохолдинг Авангард" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 24.06.2025 у справі №910/14559/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задвольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з невірною оцінкою наявних у матеріалах справи доказів. При цьому скаржник стверджує, що ним надано докази реальної виробничої потужності Товариства станом на 01.03.2022, який і був основою для розрахунку неотриманих доходів. Апелянт також зазначає, що суд, правильно встановивши наявність підстав для відповідальності РФ, дійшов помилкового висновку про недоведеність розміру збитків, застосувавши до позивача вимоги доказування, які не відповідають обставинам справи.
Також позивач просить здійснити перерозподіл судових витрат, понесних у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та покласти судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції на відповідача.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2025 апеляційну скаргу у справі №910/14559/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя ОСОБА_1., судді: Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.
04.08.2025 матеріали справи №910/14559/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2025, у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_1 , з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/14559/24.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13.08.2025, справу №910/14559/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тищенко А.І., Кравчук Г.А.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025, у зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/14559/24.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 01.09.2025, справу №910/14559/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тищенко А.І., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/14559/24. Розгляд справи призначено на 02.10.2025.
У зв'язку з тим, що 02.10.2025 о 13:01 до 15:16 годин в м. Києві була оголошена повітряна тривога, судове засідання у справі №910/14559/24 у призначений час не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2025 розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/14559/24 призначено на 11.11.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 виправлено описку, допущену в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2025 у справі №910/14559/24, а саме постановлено: замість "11.11.2025 о 16:00", читати "13.11.2025 о 16:00".
У судовому засіданні 13.11.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання 13.11.2025 з'явився представник позивача, який надав свої пояснення. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, місце та дату судового засідання повідомлено завчасно та належним чином, що підтверджується повідомленням, розміщеним на веб-порталі судової влади України (роздруківка наявна долучена до матеріалів справи).
Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу РФ.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з РФ.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" за наявними матеріалами справи за відсутності представника відповідача.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Згідно Статуту (нова редакція) Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард", затвердженого черговими загальними зборами акціонерів ПрАТ "Агрохолдинг Авангард", протокол №2 від 23.04.2019, товариство є юридичною особою з дня його державної реєстрації; є власником майна, переданого йому засновниками та акціонерами у власність, як вклад до Статутного капіталу, майна та продукції, набутих товариством внаслідок його фінансово-господарської діяльності, одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством (п.п.2.1, 2.4 Статуту).
Згідно п.3.1 Статуту, метою діяльності товариства є одержання прибутку для задоволення соціально-економічних потреб акціонерів та трудового колективу товариства, здійснення виробничої та комерційної діяльності з метою задоволення суспільних потреб у заготівельній діяльності, реалізації продукції м'ясної та птахопереробної промисловості шляхом найбільш ефективного використання майна товариства.
Відповідно до п.3.2 Статуту, предметом діяльності товариства, крім іншого, є діяльність у галузі промислового птахівництва, зокрема: чистопородне розведення високопродуктивної племінної птиці; розведення птиці; розведення свійської птиці; виробництво племінної продукції для одержання батьківських форм гібридів або гібридної птиці певного кросу; виробництво, інкубація яєць та реалізація виведеного добового молодняку птиці; виробництво яєць та м'яса птиці; виробництво, зберігання та реалізація іншої продукції птахівництва; відгодівля та вирощування птиці та худоби; організація птахогосподарств, в тому числі інкубаторіїв, племрепродукторів, племінних птахозаводів, птахофабрик.
Позивач зазначає, що Приватне акціонерне товариство "Агрохолдинг Авангард" використовувало у своїй господарській діяльності майновий комплекс "Птахофабрика на 6,2 млн. кур-несучок промислового стада" Комплексу будівель №2, що розташований за адресою: Херсонська область, Херсонський район, Музиківська СТГ, с.Східне.
Цей комплекс позивач використовував та здійснював господарську діяльність через свою філію "Чорнобаївське" ПрАТ "Агрохолдинг Авангард" (Філія), яка забезпечувала виконання завдань і функцій, передбачених Статутом Позивача й Положенням про Філію.
Приватне акціонерне товариство "Агрохолдинг Авангард" (Позивач) здійснює господарську діяльність відповідно до норм чинного законодавства України та на підставі Статуту Товариства. Основним видом діяльності Товариства є розведення свійської птиці (КВЕД 01.47) для виробництва яйця курячого харчового. З метою виконання статутної діяльності Товариством було створено декілька відокремлених структурних підрозділів (Філій), серед яких є Філія "Чорнобаївське" код ЄДРПОУ ВП: 39765712. Відповідно до Положення про Філію "Чорнобаївське", вказана філія також має КВЕД 01.47 Розведення свійської птиці (виробництво яйця курячого харчового столового).
Відповідно до інвентаризаційного опису від 01.03.2022 року по філії "Чорнобаївське" ПрАТ "Агрохолдинг Авангард" за рахунком № 164 станом на 01.03.2022 року облікована фактична наявність птиці (курей-несучок) кросу "Новоген Уайт промислове стадо" у кількості 4 379 712 голів; фактична вага - 8 102 843,02 кг; вартість - 689 795 025,89 грн.
З 24 лютого 2022 року збройні сили Російської Федерації здійснили повномасштабне вторгнення на територію України та з 01 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року перебували на території селища Східне (Музиківська СТГ, Херсонський район, Херсонська область), що підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309. До того ж, за час збройної агресії Російської Федерації територію Музиківської СТГ, у тому числі селища Східне, військовими Російської Федерації здійснювались артилерійські та ракетні обстріли, внаслідок чого повністю зруйнована трансформаторна підстанція ПС-35/10 "Східна", що належить АТ "Херсонобленерго". У зв'язку з руйнацією вказаної трансформаторної підстанції повністю без електропостачання залишилась Птахофабрика, де здійснював господарську діяльність Позивач в особі Філії.
Окрім обстрілів, під час окупації території Херсонського району військовими Російської Федерації були заблоковані під'їзні шляхи до населених пунктів Музиківської СТГ, у тому числі до селища Східне, що повністю унеможливило здійсненне доставки комбікорму на Птахофабрику з інших регіонів України.
З 01.03.2022 Птахофабрика перебувала на окупованій території, де відбувались активні бойові дії, що, в свою чергу, унеможливило будь-яку господарську діяльність Позивача та завдало надвеликих фінансових втрат, вельми значної шкоди майну Позивача та загибелі курей-несучок, й втрати виробленого яйця курячого харчового столового.
Означені обставини встановлені рішеннями Господарського суду Одеської області №916/3038/23 від 18.01.2024 року, №916/3039/23 від 18.09.2024 та №910/19638/23 від 31.07.2024 року.
Таким чином, позивач вважає, що через збройну агресію РФ Приватне акціонерне товариство "Агрохолдинг Авангард" поніс втрати виражені в упущеній вигоді, оскільки не зміг забезпечити виконання господарських договорів, укладених з суб'єктами господарювання.
З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з Російської Федерації, в особі генеральної прокуратури Російської Федерації 3 248 034 215, 60 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 82 682 554,78 долара США, яка обраховується шляхом додавання сум недоотриманих доходів за період з 01.01.2024 по 30.04.2024 - 1 876 016 619,90 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 48 721 414,44 доларів США та за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 - 1 372 017 595,70 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 33 961 140,34 доларів США.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін
Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані позивачем пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що Приватне акціонерне товариство "Агрохолдинг Авангард" визначило відповідачем державу - Російську Федерацію в особі її генеральної прокуратури.
Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У даному випадку, не вбачається підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, з огляду на таке.
Як Україна, так і РФ, є учасницями міжнародних договорів, а саме:
- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ;
- Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII; РФ - постановою верховної ради РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
За умовами статті 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.
Згідно із підпунктом "г" пункту 1 статті 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.
Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб'єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов'язків по відношенню до господарюючих суб'єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.
Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб'єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання.
Відтак, з урахуванням положень статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.
Таким чином, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади РФ, а також не заподіяна неналежним виконанням обов'язків будь-якого із державних органів РФ по відношенню до позивача як суб'єкта господарювання, оскільки позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Виходячи з наведеного, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.
Судом також взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.
Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.
Спір з приводу відшкодування шкоди Приватному акціонерному товариству "Агрохолдинг Авангард" є спором, пов'язаним із здійсненням господарської діяльності позивача, а отже на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно з частиною 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Поряд з цим, відповідно до підпункту "ж" статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року, права і обов'язки Сторін за зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
З огляду на наведене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За приписами частин 1,2 статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Отже, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.
При цьому відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Як було зазначено вище, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Правовий режим воєнного стану діє й на час розгляду даної справи.
У п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 №A/ES-11/L.1 визнано акт агресії російської федерації проти України в порушення п.2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування російської федерації з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182 зобов'язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російської федерації геноциду в Україні" визнано геноцидом українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов'язання тягне за собою обов'язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення №13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".
У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.
Разом з тим, суд першої інстанції вірно відзначив, що заявляючи вимогу про стягнення упущеної вигоди, позивачу слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, постановах Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц).
Також доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №908/2486/18, від 15.10.2020 у справі №922/3669/19, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).
Отже, упущена вигода - це втрати очікуваного приросту в майні, на підставі беззастережних доказів реальної можливості їх отримання, у разі недопущення правопорушення.
Як вище зазначено судом, предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача упущеної вигоди через неможливість позивачем отримати доходи від реалізації курячого яйця у зв'язку зі знищенням біологічного активу (курей-несучок).
Як на докази заподіяння збитків у формі упущеної вигоди позивач посилається на:
- Розрахунок Позивача прогнозної кількості яйця: від 10.06.2024 на Філії за період з 01.01.2024 по 30.04.2024 прогнозовано мало бути вироблено 573 242 155 шт. яєць; від 17.09.2024 на Філії за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 прогнозовано мало бути вироблено 500 206 161 шт. яєць;
- Висновок експерта №24-3379 від 24.07.2024, відповідно до висновків якого: "Проведеними дослідженнями наданих документів встановлено, що помісячний розрахунок недоотриманих доходів ПрАТ "Агрохолдинг Авангард" по філії "Чорнобаївське" внаслідок зменшення обсягу реалізації курячого яйця та неможливості використовувати потужності для утримання біологічного активу (курей-несучок) за період з 01.01.2024 по 30.04.2024, з урахуванням висновків судової товарознавчої експертизи по вартості яйця в зазначений період, підтверджується в загальній сумі 1 876 016 619,90 грн (один мільярд вісімсот сімдесят шість мільйонів шістнадцять тисяч шістсот дев'ятнадцять гривень 90 коп.), що в еквіваленті іноземної валюти складає не 48 332 862,33 дол. США, а 48 721 414,44 дол. США (сорок вісім мільйонів сімсот двадцять одна тисяча чотириста чотирнадцять доларів США 44 центи), з урахуванням офіційного валютного курсу, встановленого та оприлюдненого Національним банком України в досліджуваний період. Розбіжність між сумою недоотриманих доходів в еквіваленті іноземної валюти за результатами проведеного дослідження та сумою недоотриманих доходів в еквіваленті іноземної валюти, визначених ПрАТ "Агрохолдинг Авангард", складає 388 552,11 дол. США (триста вісімдесят вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят два долари США 11 центів) та пояснюється різницею у значеннях застосованого курсу гривні до іноземних валют";
- Висновок експерта № 24-5387 від 17.10.2024, відповідно до висновків якого: "Проведеними дослідженнями наданих документів встановлено, що помісячний розрахунок недоотриманих доходів ПрАТ "Агрохолдинг Авангард" по філії "Чорнобаївське" внаслідок зменшення обсягу реалізації курячого яйця та неможливості використовувати потужності для утримання біологічного активу (курей-несучок) за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, з урахуванням висновків судової товарознавчої експертизи по вартості яйця в зазначений період, підтверджується в загальній сумі 1 372 017 595,70 грн (один мільярд триста сімдесят два мільйони сімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять гривень 70 коп.), що в еквіваленті іноземної валюти складає 33 961 140,34 дол. США (тридцять три мільйони дев'ятсот шістдесят одна тисяча сто сорок доларів США 34 центи), з урахуванням офіційного валютного курсу, встановленого та оприлюдненого НБУ в досліджуваний період. Розбіжностей за результатами проведеного дослідження не виявлено."
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом ч. 1 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
За приписами ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
У висновках судового експерта №24-3379 від 24.07.2024 та №24-5387 від 17.10.2024 року вказано, що дослідження проводилося експертом у межах наданих позивачем документів:
- помісячний розрахунок недоотриманих доходів по філії за період з січня по квітень 2024 року;
- розрахунок прогнозованої кількості яйця по філії за період з січня по квітень 2024 року;
- копія висновку експертизи по визначенню вартості яйця;
- керівництво з організації вирощування несучок промислового стада NOVOgen White;
- довідка про стан майна філії.
Тобто, фактично вищевказані оцінка та експертиза проводилися на підставі наданих позивачем документів про проведений позивачем помісячний розрахунок недоотриманих доходів та розрахунок позивача прогнозованої кількості яйця.
При цьому, судом першої інстанції обгрунтовано відзначив, що задля дослідження прогнозованої кількості яйця не було взято бухгалтерських даних (первинних доказів), щодо кількості вже виробленого на підприємстві позивача яйця куриного, за попередні періоди.
При цьому, з наданих позивачем до позовної заяви договорів поставки №2312-21 від 23.12.2021 року, №1401-22 від 14.01.2022 року, №2812-21 від 28.12.2021 року, №1201-22 від 12.01.2022 року, №01/10/11 від 01.10.2021 року, №0511-21 від 05.11.2021 року, №911-21 від 09.11.2021 року, №112-21 від 01.12.2021 року, №3011-21 від 30.11.2021 року, не вбачається розміру упущеної позивачем вигоди щодо неможливості забезпечити виконання господарських договорів, оскільки вказані договори не містять ні кількості, ні вартості яйця, яке мав поставити позивач.
Інших доказів до вказаних договорів (нарядів-замовлення, листів щодо замовлення кількості яєць в спірний період, вимог про стягнення збитків, пов'язаних з непоставкою позивачем яйця курячого, та ін.) до матеріалів справи позивачем не додано.
Отже, як правильно встановлено місцевим господарським судом, беззастережних доказів реальної можливості отримання доходів від реалізації прогнозованої кількості курячого яйця, позивачем не надано та в матеріалах справи відсутні, оскільки доведення упущеної вигоди має ґрунтуватись саме на реальному можливому, в майбутньому, потенційному отриманню позивачем доходу.
Документи, додані як додатки до Висновків, та які фактично є єдиними первинними документами, які позивач надав для долучення до матеріалів справи як докази на обґрунтування своїх вимог, не підтверджують реальної (а не теоретичної) можливості вироблення позивачем прогнозованої ним кількості курячого яйця.
Зокрема, суд першої інстанції вірно зауважив, що згідно з Керівництвом з організації вирощування несучок промислового стада NOVOgen White, наданого до матеріалів справи позивачем, задля вирощування курей та отримання від стада яйця, необхідні, зокрема: корм, вакцина, дезінфекція місць розміщення стада, дератизація місць розміщення стада.
Однак, до матеріалів справи не надано позивачем доказів на підтвердження закупівлі корму для вирощування несучок (які мали виробити прогнозовану кількість курячого яйця), закупівлі вакцин, закупівлі засобів для дезінфекції та дератизації і вказані докази також не досліджувались судами під час розгляду справ №916/3038/23 та №916/3039/23, що свідчить про недоведення позивачем обставин того, чи прогнозована позивачем кількість вироблення яєць, в сприятливих умовах, є реальною, а не теоретичною.
За таких підстав, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами відповідно до норм чинного законодавства України того, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання ним доходів від реалізації курячого яйця за спірний період (як обов'язкової умови застосування відповідальності у вигляді стягнення упущеної вигоди)у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у формі упущеної вигоди в розмірі 3 248 034 215,60 грн задоволенню не підлягають.
Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард".
Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 24.06.2025 відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів також погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв'язку з апеляційним розглядом справи, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі №910/14559/24 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Агрохолдинг Авангард".
Матеріали справи №910/14559/24 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відрядженні з 19.11.2025 по 03.12.2025, повний текст постанови складено та підписано 04.12.2025
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді К.В. Тарасенко
А.І. Тищенко