вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" листопада 2025 р. Справа№ 910/9767/21 (910/1218/24)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Доманської М.Л.
суддів: Сотнікова С.В.
Станіка С.Р.
за участю секретаря судового засідання Сороки П.М.
представники учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засідання від 26.11.2025 не з'явились,
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025
у справі №910/9767/21 (910/1218/24) (суддя Мандичев Д.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" в особі ліквідатора - арбітражної керуючої Іваненко Наталії Олександрівни
до ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алейніков Микола Володимирович
про визнання недійсним договорів та відшкодування вартості майна
в межах справи №910/9767/21
за заявою Акціонерного товариства "СБЕРБАНК"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка"
про банкрутство
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" в особі ліквідатора - арбітражної керуючої Іваненко Наталії Олександрівни про визнання правочинів боржника недійсними та відшкодування вартості майна боржнику - задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17.05.2019, зареєстрований в реєстрі за № 798, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алейніковим М.В., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" та ОСОБА_3 , за яким відчужено (одну другу) частку у праві власності на Громадський (виробничий) будинок літ. "А", "Б", "В", загальною площею 50,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1769343580000. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17.05.2019, зареєстрований в реєстрі за № 794, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алейніковим М.В., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" та ОСОБА_3 , за яким відчужено (одну другу) частку у праві власності на Громадський (виробничий) будинок літ. "А", "Б", "В", загальною площею 50,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1769343580000. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" (код ЄДРПОУ 39695169, місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Антона Цедіка, буд. 6) 134 400 (сто тридцять чотири тисячі чотириста) грн 00 коп., як застосування наслідків визнання недійсними договорів та відшкодування вартості майна боржника та 9 084 (дев'ять тисяч вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарський суду від 20.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року у справі №910/9767/21 (910/1218/24) залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року у справі №910/9767/21(910/1218/24) залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 29.05.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 у справі №910/9767/21 (910/1218/24) скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" 134 400,00 грн. Справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 у справі №910/9767/21 (910/1218/24) залишено без змін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 позов про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" 134 400,00 грн. задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" 134 400 (сто тридцять чотири тисячі чотириста) грн 00 коп., як застосування наслідків визнання недійсними договорів та відшкодування вартості майна боржника; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" на користь ОСОБА_1 27 500 (двадцять сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп., отриманих на виконання недійсних договорів.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд поновити строк на подання апеляційної скарги у зв'язку з тим, що повний текст рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.2025 було складено лише 05.09.2025, загальний доступ у ЄДРСР забезпечено 10.09.2025, а фактичне ознайомлення зі змістом рішення відбулось 12.09.2025; прийняти апеляційну скаргу до провадження; скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.2025 у справі №910/9767/21 (910/1218/24) як таке, що: 1. ухвалено з порушенням норм матеріального права (статті 257, 267, 388 ЦК України; стаття 42 КУзПБ; стаття 58 Конституції України), 2. прийняте з істотним порушенням норм процесуального права (стаття 86 ГПК України), 3. не містить належної оцінки всіх наданих доказів у їх сукупності; направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції у повному складі для всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи; судові витрати, пов'язані з розглядом справи в апеляційній інстанції, покласти на Позивача; всі судові витрати покласти на позивача по справі.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Доманська М.Л., судді: Козир Т.П., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9767/21 (910/1218/24) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" в особі ліквідатора - арбітражної керуючої Іваненко Наталії Олександрівни до ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів та відшкодування вартості майна; відкладено розгляд питання про поновлення чи відмови в поновлені строку на апеляційне оскарження; відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/9767/21 (910/1218/24) до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/9767/21 (910/1218/24).
29.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/9767/21 (910/1218/24) у 4-х томах.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/9767/21 (910/1218/24) залишено без руху; роз'яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржник має право усунути недоліки апеляційної скарги, а саме, подати до Північного апеляційного господарського докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (3633,60 грн).
13.10.2025 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано платіжну інструкцію від 12.10.2025 №8393-7723-1005-0394 на суму 3633,60 грн, як доказ сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/9767/21 (910/1218/24) відмовлено; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/9767/21 (910/1218/24); розгляд апеляційної скарги призначено на 26.11.2025 об 11 год. 00 хв., який відбудеться в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1-А, (1 поверх, зал судових засідань № 1); запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзиви на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів, з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 05.11.2025; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій цих документів іншим учасникам справи протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 12.11.2025.
У зв'язку з перебуванням у відпустці 26.11.2025 судді Козир Т.П., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025 справу №910/9767/21 (910/1218/24) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Доманська М.Л. судді: Сотніков С.В. та Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/9767/21 (910/1218/24) до свого провадження у новому складі суду.
26.11.2025 через систему «Електронний Суд» Північного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з участю адвоката - Чаруха Ростислава Ростиславовича у іншій справі.
У судове засідання 26.11.2025 учасники справи не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідмолені у встаговленому законом порядку.
У судовому засіданні колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, з огляду на наступне.
Колегія суддів зазначає, що за положеннями ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 916/1577/19, від 09.04.2024 у справі № 873/225/23.
Як вбачається з матеріалів справи, явка представників учасників провадження у справі у судове засідання обов'язковою не визнавалася, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до приписів ст. 56 ГПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Отже, сторона не обмежена кількістю представників, які можуть представляти її інтереси в суді.
Враховуючи викладене, з урахуванням розумності строків розгляду справи судом, оскільки явка учасників справи обов'язковою не визнавалась, в даному випадку апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/9767/21 (910/1218/24) може бути розглянута у судовому засіданні без участі учасників справи, представники яких не з'явились у судове засідання, їх неявка не перешкоджає вирішенню апеляційної скарги у даному судовому засіданні.
Крім того, у вказаному клопотанні про відкладенння не наведено обставин, які б унеможливлювали подальше вирішення апеляційної скарги без участі представника скаржника у даному судовому засіданні. Заявниця не зазначає, що має намір повідомити суду нові обставини чи подати нові докази, тощо.
Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржик зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давностi, оскільки оспорювані Договори укладено 17.05.2019, а позов подано 25.01.2024, тобто через 4 роки i 8 мiсяцiв. На думку скаржника, строк позовної давностi - 3 роки, сплив 17.05.2022, а позивач не навiв поважних причин його пропуску, що призвело до розгляду спору без правової пiдстави. Також апелянт зазначає про помилкове застосування судом ст. 42 КУзПБ, яка застосовується до правочинiв, вчинених пiсля набрання чинностi КУзПБ (21.10.2019), а оскаржуванi договори укладено 17.05.2019 , тобто до введення КУзПБ в дiю. Як зазначає скаржник, суд неправомiрно застосував норму з ретроспективною дiєю, що суперечить ст. 58 Конституцiї України та практицi Верховного Суду. Апелянт вказує про порушення принципу добросовiсностi набувача, оскільки ОСОБА_3 придбала майно вiдкрито, на пiдставi нотарiально посвiдченого договору, без обтяжень або реєстрацiй про борг або банкрутство продавця. Скаржник зазначає про односторонню реституцiю без належного аналiзу, оскільки суд стягнув з вiдповiдача повну вартiсть об'єкта (134 400 грн), визнавши, при цьому, що майна не iснує в натурi (знесено), не дослiджено, хто знищив майно, за яких обставин, та чи не втрачено ним споживчу цiннiсть до моменту подання позову. Крім того, як зазначає скаржник, у тексті оскаржуваного рішення суду зазначено, що «У судове засідання, призначене на 20.08.2025, представники сторін та третьої особи не з'явилися, хоча про дату, час і місце його проведення були повідомлені належним чином». Водночас, відповідно до протоколу судового засідання від 20.08.2025, у засіданні був присутній представник відповідача - адвокат Чаруха Ростислав Ростиславович, що ставить під сумнів неупередженість і ретельність розгляду справи судом.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/9767/21 (910/1218/24) слід залишити без змін, з огляду на наступне.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/9767/21 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном боржника.
Постановою Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 визнано Боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
У межах зазначеної справи Боржник в особі ліквідатора звернувся до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідачка) про:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.05.2019, зареєстрованого в реєстрі за №798, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алейніковим М.В. (далі - Нотаріус), укладеного між Боржником і Відповідачкою, за яким відчужено частку у праві власності на Громадський (виробничий) будинок літ. "А", "Б", "В" загальною площею 50,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта майна: 1769343580000 (далі - Будинок);
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.05.2019, зареєстрованого в реєстрі за №794, посвідченого Нотаріусом, укладеного між Боржником і Відповідачкою, за яким відчужено частку у праві власності на Будинок;
- стягнення з Відповідачки на користь Боржника 134400,00 грн як застосування наслідків визнання недійсними договорів та відшкодування вартості майна боржника.
Позов мотивовано тим, що спірні договори укладено з метою зменшення активів Боржника без будь-якої розумної ділової мети та економічного обґрунтування на невигідних для Боржника умовах, за сумнівно низькою ціною у межах трирічного строку, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство Боржника, за наявності, при цьому, значних боргових зобов'язань Боржника перед кредиторами. На переконання позивача, оспорювані правочини вчинено з метою уникнення задоволення вимог кредиторів за рахунок майна, що є предметом продажу за спірними договорами, на шкоду майновим інтересам кредиторів Боржника з очевидно неправомірною та недобросовісною метою.
Відповідачка заявила про застосування наслідків пропуску позовної давності щодо заявлених у справі позовних вимог.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025, позов задоволено в повному обсязі.
Судові рішення мотивовано тим, що спірні договори мають ознаки фраудаторних правочинів, учинених на шкоду кредиторам, у зв'язку з чим підлягають визнанню недійсними. Однак відчужену за спірними договорами Будівлю неможливо повернути в натурі через її знищення, тому необхідно відшкодувати її вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочинів.
Водночас, господарські суди дійшли висновку, що позивач не пропустив позовну давність, зважаючи на положення пунктів 12, 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та обставини запровадження загальнодержавного карантину з 12.03.2020 до 30.06.2023, введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022.
Постановою Верховного Суду від 29.05.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 у справі №910/9767/21 (910/1218/24) скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" 134 400,00 грн. Справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 у справі №910/9767/21 (910/1218/24) залишено без змін.
Верховний Суд у вищевказаній постанові зазначив, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про укладення спірних договорів без будь-якої розумної ділової мети, на невигідних для Боржника умовах на шкоду його кредиторам, з метою зменшення активів Боржника, виведення Будівлі з власності Боржника задля недопущення звернення стягнення на неї та уникнення розрахунку з кредиторами. Тобто Боржник діяв очевидно недобросовісно та зловживав своїми правами щодо кредиторів. Наведене є достатньою підставою для визнання спірних договорів недійсними відповідно до положень абзацу 4 частини 1 статті 42 КУзПБ.
Також Верховний Суд відхилив заперечення Відповідачки проти висновків господарських судів щодо відсутності пропуску позовної давності при зверненні з позовною заявою про визнання недійсними спірних договорів, укладених 17.05.2019, оскільки відповідно до положень пунктів 12, 19 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у зв'язку із запровадженням з 12.03.2020 загальнодержавного карантину, який тривав до 30.06.2023, та введенням з 24.02.2022 воєнного стану в Україні, на момент звернення ліквідатора Боржника з позовом у цій справі 23.01.2024 позовна давність щодо вимог про визнання недійсними спірних договорів, укладених 17.05.2019, не спливла.
Скеровуючи справу №910/9767/21 (910/1218/24) в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" 134 400,00 грн, Верховний Суд зазначив наступне:
83. Верховний Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи Відповідачки щодо добросовісного набуття нею Будівлі, відсутності з її боку протиправної поведінки, адже необхідність повернення нею придбаної за спірними договорами Будівлі (її вартості) Боржнику обумовлена вимогами закону та фактом недійсності зазначених договорів.
84. Оскільки Відповідачка і Боржник є сторонами спірних договорів, безпідставним є посилання в касаційній скарзі на положення статті 388 Цивільного кодексу України, яка регулює витребування власником майна від добросовісного набувача, адже, вона застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Тобто шляхом подання віндикаційного позову майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину. З огляду на таке нерелевантними також є посилання в касаційній скарзі на правові позиції Верховного Суду щодо застосування вказаної статті Кодексу, адже вони стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі.
85. Водночас Відповідачка в касаційній скарзі слушно зазначає про неприпустимість покладення на неї надмірного тягаря повернення Боржнику Будівлі (її вартості) без відшкодування витрат, здійснених нею на виконання спірних договорів, та без надання правової оцінки наданим доказам оплати вартості Будівлі, обумовленої спірними договорами.
86. Щодо наведеного необхідно звернутися до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац 2 частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина 2 статті 216 зазначеного Кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 статті 216 Цивільного кодексу України).
87. Задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане ним майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення / відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.
88. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення в цій справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 витребувано у Відповідачки докази (банківські виписки тощо), які підтверджують здійснення оплати за спірними договорами.
15.07.2024 до Господарського суду міста Києва від Відповідачки на виконання вимог суду надійшли докази оплати за договорами купівлі-продажу від 17.05.2019.
89. Однак, під час розгляду справи місцевий господарський суд не надав правової оцінки (прийняв до уваги чи відхилив) наведеним доказам та, відповідно, не дослідив обставини щодо наявності / відсутності отримання Боржником певних майнових благ на виконання спірних договорів, які мають істотне значення для застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності договорів. Тобто, задовольнивши позовні вимоги, господарський суд першої інстанції фактично застосував односторонню реституцію, не з'ясувавши обставин щодо пропорційності відшкодування Відповідачкою вартості отриманого на виконання недійсних договорів майна (Будівлі) з огляду на наявність / відсутність підстав для стягнення з Боржника на її користь одержаних за спірними договорами коштів. Апеляційний господарський суд наведені порушення не виправив.
90. З огляду на викладене слід визнати передчасним висновок господарських судів першої та апеляційної інстанції про задоволення в повному обсязі позовних вимог про стягнення з Відповідачки на користь Боржника 134400,00 грн як застосування наслідків визнання недійсними договорів та відшкодування вартості майна боржника. Зазначений висновок не ґрунтується на належному виконанні вимог статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки наявних у справі та додатково поданих доказів, всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 позов про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" 134 400,00 грн. задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" 134 400 (сто тридцять чотири тисячі чотириста) грн 00 коп., як застосування наслідків визнання недійсними договорів та відшкодування вартості майна боржника; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" на користь ОСОБА_1 27 500 (двадцять сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп., отриманих на виконання недійсних договорів.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як установлено судами при первісному розгляді справи, договори купівлі-продажу від 17.05.2019 №№ 794, 798 укладені між Боржником та відповідачем без будь-якої розумної ділової мети, на невигідних для Боржника умовах на шкоду його кредиторам, з метою зменшення активів Боржника, виведення нерухомого майна з власності Боржника задля недопущення звернення стягнення на нього та уникнення розрахунку з кредиторами. Тобто Боржник діяв очевидно недобросовісно та зловживав своїми правами щодо кредиторів, що слугувало підставою для визнання спірних договорів недійсними відповідно до положень абзацу 4 частини 1 статті 42 КУзПБ.
Разом із цим, при направленні даної справи на новий розгляд у частині стягнення з відповідача на користь Боржника грошових коштів у розмірі 134 400,00 грн., Верховний Суд у своїй постанові звернув увагу, що фактично судами застосовано односторонню реституцію, не з'ясовано обставин щодо пропорційності відшкодування відповідачем вартості отриманого на виконання недійсних договорів нерухомого майна з огляду на наявність / відсутність підстав для стягнення з Боржника на користь відповідача одержаних за спірними договорами коштів.
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Водночас, частиною 3 статті 42 КУзПБ передбачено, що в разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною 1 або 2 цієї статті, сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц зауважила, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).
У разі, якщо внаслідок укладення та виконання фраудаторного правочину розмір активів боржника був зменшений, для поновлення прав потерпілих осіб самого лише визнання його недійсним є недостатньо. Захист прав у такому випадку може забезпечуватися шляхом застосування зобов'язально-правових або речово-правових способів захисту. Визнання недійсним правочину, вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторного правочину) та фактично виконаного (повністю чи частково), слід вважати ефективним способом захисту у справі про банкрутство в тому разі, коли відповідна вимога поєднана із застосуванням правових механізмів, спрямованих на відновлення майнового стану осіб до того стану, який існував до вчинення спірного правочину, наповнення ліквідаційної маси боржника для максимального задоволення вимог кредиторів. Подібний за змістом висновок наведений у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №924/408/21 (924/287/23), ухваленій у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 зауважила про необхідність розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням його майна. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються, якщо сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності чи іншого речового права. У разі конкуренції речово-правових (віндикаційного, негаторного) та зобов'язально-правових (договірного) способів захисту перевагу має саме зобов'язально-правовий.
Реституція - це спеціальна форма відновлення становища, що існувало до порушення, сутність якої полягає в поверненні сторін правовідношення у стан, який передував вчиненню певної протиправної дії. Реституція може поставати як реституція володіння (повернення кожною із сторін недійсного правочину того, що така сторона за ним отримала) або ж як компенсаційна реституція відшкодування (в грошовій чи негрошовій формі) вартості одержаного у разі неможливості його повернення в натурі.
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. Водночас, Цивільний кодексу України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину. Тобто добросовісність сторони до уваги не береться, сторони зобов'язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що його визнано недійсним. Подібні за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем на підставі оспорюваних договорів купівлі-продажу придбано у Боржника нерухоме майно, вартістю 134 400,00 грн., та сплачено Боржнику, у свою чергу, грошові кошти в сумі 27 500,00 грн, що підтверджено належними доказами у справі.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 зазначено, що Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац 2 частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина 2 статті 216 зазначеного Кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 статті 216 Цивільного кодексу України).
Задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, суд має також присудити стягнення з позивача на користь відповідача одержаних за правочином коштів (повернення переданого ним майна). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення / відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину, на що, крім іншого, звернуто увагу у постанові Верховного Суду від 29.05.2025 у даній справі.
Із матеріалів справи слідує, що на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 про витребування у відповідача доказів, які підтверджують здійснення оплати за спірними договорами, 15.07.2024 відповідачем надано до суду відповідні докази оплати за договорами купівлі-продажу від 17.05.2019 на суму 27 500,00 грн.
Отже, Боржником за наслідками виконання спірних договорів купівлі-продажу отримані від відповідача грошові кошти в сумі 27 500,00 грн., що підлягають поверненню в порядку застосування двосторонньої реституції, як наслідку недійсності зазначених договорів.
Відповідно до наявного в матеріалах справи звіту про оцінку майна здійсненої приватним підприємством експертно-оціночна фірма "Апекс" складеного 26.12.2023, ринкова вартість об'єкта нерухомого майна станом на дату укладення оскаржуваних договорів складає 134 400 грн.
12.12.2023 ФОП Скуба С.І. на замовлення боржника здійснив технічну інвентаризацію об'єкта нерухомого майна реєстраційний номер 1769343580000 за адресою: м. Київ, проспект Ватутіна Генерала, будинок 5/1, що підтверджується технічним паспортом від 12.12.2023. На підставі проведеної технічної інвентаризації нерухомого майна реєстраційний номер 1769343580000 сертифікованою особою - експертом було складено довідку про знищення/знесення майна від 12.12.2023 № 1406, що майно зруйновано, відомості щодо проведення технічної інвентаризації та зруйнування нерухомого майна були внесені до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд вірно стягнув з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" 134 400 (сто тридцять чотири тисячі чотириста) грн 00 коп., як застосування наслідків визнання недійсними договорів та відшкодування вартості майна боржника та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" на користь ОСОБА_1 27 500 (двадцять сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп., отриманих на виконання недійсних договорів.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржниці відносно того, що позивачем пропущено строк позовної давностi та порушення судом принципу добросовiсностi набувача, оскільки Верховний Суд у постанові від 29.05.2025 у даній справі надав оцінку вказаним доводам скаржниці, відхиливши їх у зв'язку із необгрунтованістю.
Так, Верховний Суд у постанові від 29.05.2025 у даній справі відхилив заперечення Відповідачки проти висновків господарських судів щодо відсутності пропуску позовної давності при зверненні з позовною заявою про визнання недійсними спірних договорів, укладених 17.05.2019, оскільки відповідно до положень пунктів 12, 19 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у зв'язку із запровадженням з 12.03.2020 загальнодержавного карантину, який тривав до 30.06.2023, та введенням з 24.02.2022 воєнного стану в Україні, на момент звернення ліквідатора Боржника з позовом у цій справі 23.01.2024 позовна давність щодо вимог про визнання недійсними спірних договорів, укладених 17.05.2019, не спливла. Крім того, Верховний Суд відхилив викладені в касаційній скарзі доводи Відповідачки щодо добросовісного набуття нею Будівлі, відсутності з її боку протиправної поведінки, адже необхідність повернення нею придбаної за спірними договорами Будівлі (її вартості) Боржнику обумовлена вимогами закону та фактом недійсності зазначених договорів.
Таким чином, доводи скаржниці відносно того, що позивачем пропущено строк позовної давностi та порушення судом принципу добросовiсностi набувача є необгрунтованими та безпідставними.
Зазначення судом першої інстанції у тексті оскаржуваного рішення про те, що у судове засідання, призначене на 20.08.2025, представники сторін та третьої особи не з'явилися, хоча про дату, час і місце його проведення були повідомлені належним чином, тоді як відповідно до протоколу судового засідання від 20.08.2025, у засіданні був присутній представник відповідача - адвокат Чаруха Ростислав Ростиславович, не призвело до прийняття незаконного судового рішення в цілому, не може бути підставою скасування оскаржуваного рішення.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об'єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав оцінку поданим сторонами доказам, вірно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.
Оцінюючи оскаржуване рішення суду першої інстанції через призму застосування принципів оцінки доказів та аргументації своїх висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).
Отже, доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують правомірність застосування норм чинного законодавства, якими обґрунтоване оскаржуване рішення суду першої інстанції, а тому колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду та доходить висновку про необхідність відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/9767/21 (910/1218/24) - без змін.
У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/9767/21 (910/1218/24) залишити без змін.
Матеріали справи № 910/9767/21 (910/1218/24) повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.
Повний текст складено 03.12.2025
Головуючий суддя М.Л. Доманська
Судді С.В. Сотніков
С.Р. Станік