ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/680/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2025 року, суддя першої інстанції Рога Н.В., повний текст складено та підписано 09.09.2025 року
у справі № 916/680/25
за позовом Одеської міської ради, м. Одеса
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м. Одеса
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м.Одеса
про стягнення 1 090 617 грн 60 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
25.02.2025 Одеська міська рада, м. Одеса звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м. Одеса про стягнення заборгованості за договором оренди землі від 17.09.2008, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 17.09.2008 та зареєстрованим в реєстрі за №4214, за період з 01.01.2022 по 31.07.2024 у розмірі 946 290 грн 74 коп., інфляційних втрат у розмірі 85 772 грн 82 коп., 3 % річних у розмірі 34 241 грн 23 коп. та пені у розмірі 24 366 грн 81 грн.
Зокрема, позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем всупереч умовам договору оренди землі від 17.09.2008 року неналежно виконуються зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів, внаслідок чого Одеською міською радою, м. Одеса нараховано заборгованість у зазначеному вище розмірі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/680/25, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, м.Одеса, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.05.2025 замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у справі №916/680/25 - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, м.Одеса на його правонаступника - Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м.Одеса.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.08.2025 року у справі №916/680/25 позовну заяву Одеської міської ради, м.Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса про стягнення заборгованості за договором оренди землі від 17.09.2008, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 17.09.2008 та зареєстрованим в реєстрі за №4214, за період з 01.01.2022 по 31.07.2024 у розмірі 946 290 грн 74 коп., інфляційних втрат у розмірі 85 772 грн 82 коп., 3 % річних у розмірі 34 241 грн 23 коп. та пені у розмірі 24 366 грн 81 грн. задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м. Одеса на користь Одеської міської ради, м. Одеса заборгованість за договором оренди землі від 17.09.2008 року посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 17.09.2008 та зареєстрованим в реєстрі за №4214, за період з 01.01.2022 по 31.07.2024 у розмірі 946 290 грн 74 коп., інфляційні втрати у розмірі 85 772 грн 82 коп., 3 % річних у розмірі 34 241 грн 23 коп., пеню у розмірі 24 366 грн 81 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 13 087 грн 41 коп.
Задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів, всупереч умовам договору оренди землі від 17.09.2008 року, тому підлягає задоволенню позов в частині стягнення суми основного боргу. При цьому, суд першої інстанції наголосив, що оскільки відповідачем не виконані умови договору оренди землі щодо сплати орендної плати за землю, позовні вимоги Одеської міської ради, м.Одеса про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м. Одеса, сум нарахованих 3% річних, інфляційних втрат та пені також є обґрунтованими.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2025 року по справі 916/680/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради, м.Одеса.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м. Одеса звернулось до Торгово-промислової палати із заявою про засвідчення факту настання обставин непереборної сили для підприємства по виконанню умов договору оренди від 17.09.2008 року. Сертифікат про засвідчення обставин непереборної сили буде наданий до суду одразу після його отримання відповідачем.
Апелянт зауважує, що йому не вручалась претензія, щодо оплати погашення заборгованості, Одеська міська рада, м. Одеса надала до матеріалів справи претензію вих. №01- 13/2393 від 07.11.2022 року щодо необхідності погашення суми наявної станом на 2022 рік заборгованості. Однак, претензію було повернуто з відміткою «Укрпошти» «за закінченням терміну зберігання».
Скаржник вважає, що вказані обставини були проігноровані судом першої інстанції, що призвело до порушення прав відповідача та законних інтересів, що є неприпустимим.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2025 у справі №916/680/24, справу призначено до судового розгляду.
18.11.2025 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеської міської ради, м.Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2025 у справі №916/680/24, в якому позивач просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса, а рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2025 у справі № 916/680/25 залишити без змін.
У відзиві позивач зазначає, що відповідно до п. 4.4 розділу 4 договору оренди земельної ділянки, укладеного між Одеською міською радою, м. Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДЕСТЕХНОСЕРВІСс», м. Одеса, орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.
Втім, починаючи з січня 2022 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «ООДЕСТЕХНОСЕРВІСс», м. Одеса не виконувало обов'язки за договором щодо сплати орендної плати, у зв'язку із чим утворилась заявлена до стягнення сума заборгованості.
Так, внаслідок неналежного виконання орендарем обов'язку зі сплати орендної плати Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса направлено претензію від 07.11.2022 № 01-13/2393 щодо необхідності сплати заборгованості за договором.
Позивач стверджує, що відповідач у період з 01.01.2022 по 31.07.2024 не виконало належним чином обов'язок за договором щодо сплати орендної плати.
Також, позивач звертає увагу, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представник відповідача щодо наявної заборгованості не заперечував.
Позивач зазначає, що претензія від 07.11.2022 № 01-13/2393 повернута останньому 10.12.2022 у зв'язку закінченням терміну зберігання, що підтверджується довідкою про причини повернення/досилання, яка міститься у матеріалах справи, тобто, неотримання такої кореспонденції зумовлено не об'єктивними причинами, а виключно суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції. Неотримання вищенаведеної претензії відповідачем та повернення її з відповідною відміткою є наслідком дій (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею.
Відзив долучено до матеріалів справи.
Представники скаржника в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку до електронного кабінету ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов'язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2025 року у справі №916/680/25 задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2025 року у справі №916/680/25 не потребує скасування, враховуючи таке.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорене учасниками справи наступні обставини.
17.09.2008 між Одеською міською радою, м.Одеса (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), згідно з п. 1.1. якого орендодавець, на підставі Закону України “Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради №1222-V від 05.04.2007 року, передає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 26767 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 17.09.2008 та зареєстрований в реєстрі за №4214.
19.02.2013 Одеською міською радою прийнято рішення №2940-VI “Про внесення змін до договору оренди землі, укладеного між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса, який зареєстрований у Одеській регіональній філії Державного підприємства “Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17.11.2008 №040850500090», відповідно до п. 1 якого вирішено внести зміни до договору, а саме: - у частині терміну завершення будівництва, замість слів “на 3 роки» читати “до 30.09.2015 року».
В подальшому, згідно договору про внесення змін до договору оренди землі від 15.11.2018 сторони виклали п. 1.1. договору у наступній редакції: “ Одеська міська рада, м.Одеса (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з п. 1.1. якого орендодавець, на підставі Закону України “Про оренду землі» №1222-V від 05.04.2007 року та рішення Одеської міської ради №2940- VІ від 19.02.2013 року, надав, а орендар прийняв у строкове, платне користування земельну ділянку площею 2,6767 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, земельна ділянка 27, кадастровий номер 5110137300:65:007:0015, для проектування, будівництва, експлуатації виробничо-складського комплексу».
Відповідно до п. 1.2. договору про внесення змін до договору оренди від 15.11.2018 земельна ділянка площею 2,6767 га, кадастровий номер 5110137300:65:007:0015, належить на праві комунальної власності Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Одеським міським управлінням юстиції Одеської області 17.04.2014 року, номер запису про право власності:5443661, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:345689451101.
За умовами п. 3.1 договору його укладено терміном на 49 років (у тому числі на 3 роки на період проектування та будівництва), для проектування, будівництва, експлуатації виробничо-складського комплексу.
Згідно з п. 4.1 розділу 4 договору орендна плата за земельну ділянку площею 2,6767 га розрахована у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 312 214 грн 48 коп. на рік.
Пунктом 4.3 договору передбачено, що орендна плата вноситься за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, слідуючи за останнім календарним днем звітного місяця.
Відповідно до п. 4.6 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається згідно зі ст. 16 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Відповідно до п. 5.1 договору оренди земельна ділянка передається в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса для проектування, будівництва та експлуатації виробничо-складського комплексу.
Категорія земель, наданих Одеською міською ради в оренду, за основним цільовим призначенням є землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п. 5.2 договору).
Пунктом 9.4.2. договору оренди (в редакції договору про внесення змін від 15.11.2018) встановлено обов'язок орендаря самостійно, щороку обчислювати суму орендної плати за станом на 1 січня, з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки і не пізніше 20 лютого поточного року подавати відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою встановленою у порядку визначеному Податковим кодексом України (з урахуванням нової нормативної грошової оцінки земель у разі введення її в дію).
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30.07.2018 НВ-5106619072018 право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса щодо земельної ділянки кадастровий номер 5110137300:65:007:0015 зареєстровано 17.11.2008 року, строк дії речового права 49 років.
Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси, сформованим відділом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у м. Одесі від 17.08.2018 №1724, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:65:007:0015 складає 10 407 149 грн 29 коп.
Разом з тим, згідно з витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 10.07.2024 № НВ-5100861832024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2,6767 кв.м становить 13 836 599 грн 52 коп.
Згідно розрахунку Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса заборгованість по орендній платі Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса за земельну ділянку кадастровий номер 5110137300:65:007:0015, площею 2,6767 га за період з січня 2022 по 31.08.2024 становить 946 290 грн 74 коп.
Разом з тим, Департаментом архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м. Одеса направлено претензію вих.№01-13/2393 від 07.11.2022 щодо необхідності погашення суми наявної станом на 2022 рік заборгованості. Однак, претензію було повернуто з відміткою Укрпошти “за закінченням терміну зберігання».
Інших належних та допустимих доказів стосовно спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих останнім сум заборгованості з орендної плати, пені, інфляційних втрат та 3% відсотків річних.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
За загальним положенням цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір оренди землі від 17.09.2008, зареєстрований 17.11.2008 за №040850500090 за своєю правовою природою є договором найму (оренди) земельної ділянки.
Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).
За змістом статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За змістом ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частини 1-3 ст. 21 цього Закону).
Крім того, згідно з пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов'язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст.288 Податкового кодексу України).
Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
За змістом частини другої статті 21 Закону України "Про оренду землі" Податковим кодексом України регулюються виключно строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тоді як всі інші питання, зокрема, розмір, умови нарахування та внесення орендної плати за землю, порядок та підстави зміни такого розміру, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, про що також зазначено в пункті 288.4 статті 288 цього Кодексу.
Як вже зазначалося, 17.09.2008 між Одеською міською радою, м.Одеса (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м.Одеса (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), згідно з п. 1.1. якого орендодавець, на підставі Закону України “Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради №1222-V від 05.04.2007 року, передає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 26767 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 17.09.2008 та зареєстрований в реєстрі за №4214.
В подальшому, згідно договору про внесення змін до договору оренди від 15.11.2018 сторони виклали п. 1.1. договору у наступній редакції: “(орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з п. 1.1. якого орендодавець, на підставі Закону України “Про оренду землі» №1222-V від 05.04.2007 року та рішення Одеської міської ради №2940- VІ від 19.02.2013, надав, а орендар прийняв у строкове, платне користування земельну ділянку площею 2,6767 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, земельна ділянка 27, кадастровий номер 5110137300:65:007:0015, для проектування, будівництва, експлуатації виробничо-складського комплексу».
Умовами п. 4.3 договору орендна плата вноситься за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, слідуючи за останнім календарним днем звітного місяця.
Відтак, відповідач мав сплачувати на користь позивача щомісячно орендну плату не пізніше 30 числа кожного місяця, наступного за звітним, у розмірі, визначеному договором.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріали справи не містять доказів виконання орендарем свого зобов'язання щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати.
Тому, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості у зв'язку з несплатою орендної плати за землю (як це було передбачено умовами договору) у загальному розмірі 946 290 грн 74 коп.
Доводи апеляційної скарги правильного висновку суду першої інстанції про порушення зобов'язання щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати за землю не спростовують.
Відповідно до п. 4.6 договору передбачено, що оренди у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається згідно зі ст. 16 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Судом апеляційної інстанції перевірено наданий позивачем і здійснений судом першої інстанції розрахунок пені та встановлено, що він є арифметично правильним та вірним, у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 24 366 грн 81 коп. за період прострочення виконання відповідачем його грошового договірного зобов'язання з 01.01.2022 року по 31.08.2024 року є вірним та обґрунтованим.
За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом апеляційної інстанції перевірено надані позивачем та здійснені судом першої інстанції розрахунки інфляційних втрат за період з січня 2022 року по липень 2024 року та 3% річних за період з січня 2022 року по липень 2024 року та встановлено, що вони є арифметично правильними та вірними, у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення виконання відповідачем його грошового зобов'язання є вірним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності у даній справі форс-мажорних обставин, які будуть ним в подальшому підтверджені шляхом надання сертифікату про засвідчення обставин непереборної сили, який буде надано до суду одразу після його отримання відповідачем, колегією суддів відхиляться, оскільки можливість подання сертифікату в майбутньому є припущенням і не підтверджує факт наявності таких обставин на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі. Отже, апелянтом не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції існування форс-мажорних обставин належними засобами доказування, а надання суду апеляційної інстанції нових доказів, які не існували на момент ухвалення судового рішення, і можуть виникнути в майбутньому, не передбачене нормами чинного процесуального законодавства.
Твердження скаржника, що претензія від 07.11.2022 № 01-13/2393, яка була надіслана Одеською міською радою на адресу відповідача, повернута 10.12.2022 з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання», судова колегія також не приймає до уваги, оскільки, матеріалами справи підтверджено, що Одеська міська рада вищевказану претензію надіслала на належну поштову адресу товариства, а тому, неотримання такої кореспонденції зумовлено не об'єктивними причинами, а виключно суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції. Дії (бездіяльність) відповідача не можуть порушувати права позивача на досудове врегулювання спору, при тому, що нездійснення такого врегулювання не є перешкодою для звернення позивача до суду по захист його порушеного права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як в матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Як вже зазначалося раніше за текстом постанови, надаючи оцінку всім доказам, наданим позивачем, Одеською міською радою, м.Одеса, у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані ним щодо неналежного виконання відповідачем умов договору, який є підставою позову, є такими, що відповідають таким стандартам.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим висновок, викладений місцевим господарським судом у рішенні, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого відображення під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції і фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2025 року у справі №916/680/25 слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2025 року у справі №916/680/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСТЕХНОСЕРВІС», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2025 року у справі №916/680/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2025 у справі №916/680/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 04.12.2025 року.
Повний текст постанови складено та підписано 04.12.2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді: Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош