Справа № 930/1332/25
Провадження № 22-ц/801/2524/2025
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Алєксєєнко В. М.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
02 грудня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В.
з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Шевцова Олександра Михайловича
на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Алєксєєнка В.М.,
у справі №930/1332/25
за позовом ОСОБА_2 (позивач)
до ОСОБА_1 (відповідач)
про визнання права власності на нерухоме майно, -
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся в районний з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно, вимоги якого обґрунтував тим, що у червні місяці 2013 року він домовився із ОСОБА_1 про продаж належного їй на праві приватної власності житлового будинку з господарськими будівлями, та разом із земельними ділянками, які розміщені біля даного житлового будинку, та знаходяться по АДРЕСА_1 .
Позивач зобов'язувався сплатити відповідачу за куплену ним нерухомість 150 000 грн, що він і зробив, про що свідчить розписка складена ОСОБА_1 , підписана нею особисто.
Маючи намір на нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу купленого ним житлового будинку і земельних ділянок, він звернувся до нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу, однак, йому було повідомлено про те, що нотаріально посвідчити вказаний договір купівлі-продажу можливо лише при наявності відповідача у нотаріальній конторі із відповідними документами, які посвідчують її особу.
Він неодноразово звертався до відповідача ОСОБА_1 , яка отримала відповідні кошти за продаж будинку і земельних ділянок, з метою посприяти нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу вказаної нерухомості, однак вона відмовила в цьому, посилаючись на стан здоров'я, похилий вік, відсутність бажання, коштів та вільного часу.
Таким чином, вважає, що відповідач свідомо ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, просив визнати договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та земельними ділянками, укладений між ОСОБА_1 та ним дійсним та визнати за ним право власності на зазначений житловий будинок і земельні ділянки.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2025 року позов задоволено. Вирішено Визнати договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та земельними ділянками, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсним та визнати за ОСОБА_2 право власності на:
житловий будинок «А», загальною площею 95,9 кв. м, житловою площею 41,5 кв. м, веранда «а1», прибудова «А1», гараж «Б», хлів «Б1», сарай «Б2», сарай «Б3», погріб «П», огорожа «1-3», розміщених по АДРЕСА_1 ,
земельну ділянку, загальним розміром 0,1 га, кадастровий номер 0523010100:01:001:0547, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розміщена по АДРЕСА_1 ,
земельну ділянку, загальним розміром 0,001 га, кадастровий номер 0523010100:01:001:0260, для ведення особистого селянського господарства, яка розміщена по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Шевцова О.М. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що вирішуючи спір суд першої інстанції безпідставно застосував частину 2 статті 220 ЦК України, не переконався, що з боку іншої сторони за договором дійсно має місце ухилення від нотаріального посвідчення договору.
Апелянт стверджує, що відповідач ОСОБА_1 не укладала із позивачем договору купівлі-продажу належного їй житлового будинку.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права на думку апелянта полягають у тому, що суд розглянув справу у відсутність відповідача, яка не була належним чином повідомлена про день та час розгляду справи. У судовому рішенні суд зазначив, що ОСОБА_1 подала заяву про визнання позову, проте вказане твердження не відповідає дійсності та спростовується довідкою ДПС, відповідно до якої остання перебувала за межами України, а відтак не могла у 2025 році подати до суду заяву про визнання позову.
Крім того, звертає увагу на те, що Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022р. у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони й відповідно до українського законодавства запроваджено воєнний стан з 5:30 год 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому воєнний став в Україні неодноразово продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент звернення позивача з даним позовом) передбачено, що незавершені нотаріальні дії за зверненням особи, пов'язаної з державою-агресором, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, зупиняються. У разі звернення такої особи за вчиненням нотаріальної дії нотаріус відмовляє у її вчиненні. Ці обмеження діють до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, та не поширюються на звернення юридичних осіб, визначених абзацами 6-7 підпункту 1 пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.
Отже відповідно до наведених вище приписів постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 законодавцем обмежено можливість нотаріального посвідчення правочинів, в тому числі і договорів купівлі-продажу нерухомого майна, за участю особи, пов'язаної з державою агресором, в даному випадку російською федерацією.
Відтак договір купівлі-продажу не може бути укладеним відповідно до вимог закону (нотаріально посвідченим) з урахуванням суб'єктного складу його учасників.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить винести постанову, якою відхилити апеляційну скаргу представника відповідача та залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне і обґрунтоване.
Вказує, що предметом позову є родинний будинок його бабуся ОСОБА_2 , матері його батька, яка померла в 2008 році. В 2011 році його батько ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_1 успадкували його в спільну сумісну власність, а далі батько переоформив свою долю не неї і вона стала одноосібним власником. Він (позивач) вирішив викупити будинок в своєї тітки - ОСОБА_1 і запропонував їй ціну 150 000 грн, на яку вона погодилася, про що написала розписку. Стверджує, що ОСОБА_1 отримала ці кошти за будинок, а відтак його вимоги є обґрунтованими.
Просив розглядати справи в його відсутність.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою від 17 листопада 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник відповідача адвокат Шевцов О.М. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах викладених в ній, та просив скасувати рішення суду першої інстанції.
Позивач, повідомлений в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явився, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Апеляційний суд не приймає до розгляду заяву про відкладення розгляду справи, подану від імені позивача, так як вона надійшла електронною поштою без накладення кваліфікованого електронного підпису й суперечить раніше поданій заяві про розгляд справи в його відсутність.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом встановлено, що сторонами договору було досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов договору, передбачених частиною 1 статті 638, статтями 655-657 ЦК України.
Позивач ОСОБА_2 повністю сплатив кошти за майно, прийняв у своє користування і володіння об'єкти нерухомого майна, які є предметом договору купівлі-продажу і відбулося повне виконання його умов, що підтверджується розпискою про отримання коштів відповідачем.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В силу статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу є доведеним.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив судам, що при розгляді подібних спорів суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Тобто з метою встановлення наявності (відсутності) підстави для визнання дійсним договору, укладеного з порушенням обов'язкової нотаріальної форми, є: 1) існування домовленості сторін щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами; 2) ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення; 3) повне або часткове виконання договору.
Також суду доцільно перевіряти, чи не суперечить зміст договору вимогам закону та чи не порушує такий договір прав третіх осіб, які не є його сторонам.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).
Згідно з абзацом першим частини першої, частин другої та третьої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.
За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).
Згідно з абзацом першим частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Вимога про нотаріальне посвідчення має прямо бути передбачена в тій чи іншій імперативній нормі закону і тільки в тому разі можна вести мову про застосування частини першої статті 220 ЦК України. Тобто, як нікчемний може бути кваліфікований лише договір, для якого імперативною нормою закону визначено обов'язковість вчинення відповідного договору в письмовій формі з нотаріальним посвідченням (наприклад, стаття 657 ЦК України, стаття 745 ЦК України).
У відповідності до положень частини 3 статті 640 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Положеннями статті 657 ЦК України, передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного
Аналіз наведених положень закону свідчить про те що, договір купівлі-продажу є двостороннім правочином.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17, від 22 лютого 2021 року у справі № 545/440/18, від 21 квітня 2023 року у справі № 469/159/13-ц.
Крім того, Верховний Суд України в постанові від 30 січня 2013 року № 6-162цс12 дійшов висновку, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною третьою статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов'язків для сторін.
Оскільки, договір купівлі-продажу про укладення якого стверджує позивач крім нотаріального посвідчення підлягав ще й державній реєстрації, тому відсутні підстави для визнання його дійсним в порядку, передбаченому частиною другою статті 220 ЦК України. Отже, позовна вимога про визнання договору купівлі-продажу дійсним задоволенню не підлягає.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, що переглядається, на підтвердження вчинення сторонами договору купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок ОСОБА_2 надав розписку від 29 червня 2013 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримала від нього кошти в сумі 150 000 грн за продаж житлового будинку та земельних ділянок.
Проте ця розписка не є договором купівлі-продажу, оскільки не містить істотних умов, що притаманні такому договору. З її змісту неможливо встановити чи була узгоджена сторонами ціна спірного нерухомого майна та на яких умовах сторони дійшли до передачі обумовленої розпискою суми грошових коштів, а саме не зазначено, чи є сума 150 000 грн. загальною ціною продажу чи тільки її частиною. В розписці, як в документі, що нібито посвідчує укладення між сторонами договору, відсутні кадастрові номери земельних ділянок, які нібито відчужуються, а відтак таку розписку взагалі не можна вважати волевиявленням на укладення відповідного договору.
Враховуючи наведене, надана позивачем розписка не може вважатися належним та допустимим доказом досягнення домовленості між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Оскільки позовна вимога про визнання права власності є похідною від позовної вимоги про визнання договору дійсним, тому вона також задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції на зазначене не звернув уваги та не врахував наведених правових висновків Верховного Суду, а відтак дійшов передчасних висновків про задоволення позовних вимог.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач в доводах апеляційної скарги стверджує про те, що заяви про визнання позову та розгляд справи у її відсутність від 14 липня 2025 року суду першої інстанції не подавала, в тому числі, у зв'язку з тим, що в цей час перебувала за межами України.
Колегія суддів вважає такі доводи апеляційної скарги слушними, оскільки із долучених до апеляційної скарги доказів - посвідки на постійне проживання в Україні, паспорту громадянина РФ, та довідки Державної прикордонної служби України, ОСОБА_1 є громадянкою РФ, востаннє здійснювала перетин державного кордону України у жовтні 2021 року в напрямку «Виїзд», тобто зараз перебуває закордоном, в країні-агресорі, а відтак відправляти поштову кореспонденцію із м. Немирів у липні 2025 року не могла.
Відповідно до частини 3 статті 182 ЦПК України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом .
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань визначені у статті 183 ЦПК України.
Зокрема частинами 1, 2 ст. 183 ЦПК України передбачено наступне.
Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.
Інші відомості, що вимагаються цим Кодексом означає всі обов'язкові дані, які повинен містити документ, крім тих, що вже перераховані, згідно з вимогами конкретного розділу кодексу.
Суд першої інстанції не вжив заходів для встановлення того, чи дійсно відповідачем ОСОБА_1 була направлена зазначена вище заява, з урахуванням того, що остання є громадянкою РФ, проживає на території РФ, і кореспонденція раніше направлена судом за адресою її тимчасового проживання повернена з відміткою «за закінченням строку зберігання».
За наведених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.
Згідно положень ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом частини другої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Щодо судових витрат
Згідно з ч. 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, то з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 265 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Шевцова Олександра Михайловича задовольнити.
Заочне рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2265 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий:І.М. Стадник
Судді: М.В. Матківська І.В. Міхасішин