03 грудня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/5746/21
Провадження № 11-кп/820/756/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря с/з ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2025 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.307 ч.ч. 2,3, ст.311 ч.3, ст. 313 ч.3 КК України, у кримінальному провадженні №12019240000000300, внесеного до ЄРДР 12.11.2019 року-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2025 року,за результатами розгляду клопотання прокурора, ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 307 ч.ч. 2,3, ст.311 ч.3, ст. 313 ч.3 КК України, подовжено термін тримання під вартою до 16 січня 2026 року, включно.
Приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою, суд виходив із тяжкості інкримінованих злочинів, частина з яких є особливо тяжкими, особи ОСОБА_7 , який раніше судимий, а отже, на переконання суду, продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
На вказане рішення обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що тривалий час знаходиться під вартою, а тому просить змінити раніше обраний йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м'який - особисте зобов'язання або зменшити розмір застави, яка була йому обрана раніше.
Узагальнені позиції учасників апеляційного перегляду провадження.
Під час апеляційного перегляду обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали подану апеляційну скаргу та просили задовольнити її з викладених підстав. Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисту.
Заслухавши суддю - доповідача, учасників апеляційного перегляду провадження, вивчивши матеріали провадження та апеляційні доводи,колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 підлягає задоволенню.
Мотиви суду з посиланням на норми кримінального та процесуального закону.
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ст.9 ч.1 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного виходить, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд, за клопотанням прокурора, зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Виходячи зі змісту ст.177 ч.2 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ст.177 ч.1 КПК України.
Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції було дотримано не в повному обсязі.
Колегія суддів вважає достатньо обґрунтованими мотиви суду, викладені в ухвалі про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на час судового розгляду.
Приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою суд в повній мірі врахував, те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, а саме: у незаконному виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні з метою збуту, а також незаконному збуті наркотичних засобів та психотропних речовин, вчиненні повторно, організованою групою, в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні злочинів, передбачених ст.307 ч.ч. 2,3 КК України; у незаконному придбанні, зберіганні прекурсорів з метою їх використання для виготовлення психотропних речовин, вчиненому повторно, організованою групою, в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ст.311 ч.3 КК України; у незаконному придбанні, зберіганні обладнання, призначеного для виготовлення психотропних речовин, вчиненому повторно, організованою групою, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ст.313 ч.3 КК України; за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна.
Також, приймаючи рішення за апеляційними вимогами захисту, колегія суддів виходить з обставин пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, враховує підвищену суспільну небезпечність злочинів, пов'язаних із сферою обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших кримінальних правопорушень проти здоров'я населення, їх вчинення в складі організованої групи, а також враховує дані про особу обвинуваченого, який судимий 23.07.2012 Ленінським районним судом м. Донецьк Донецької області за ст. 128, ст. 70 КК України та притягувався до кримінальної відповідальності 27.12.2019 року Хмельницьким ВП ГУНП в Хмельницькій області за ст. 125 ч.1 КК України.
З урахуванням наведених обставин, колегія суддів, виходячи із тяжкості пред'явленого обвинувачення, суворості призначеного покарання та особи ОСОБА_7 , вважає, що існують реальні ризики в його поведінці, а саме ризик переховування від суду та продовження злочинної діяльності.
Разом з тим, ризик перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином, колегія суддів вважає таким, що з часом зменшився, оскільки стороною обвинувачення не наведено жодних конкретних фактів чи доказів, які б свідчили про намагання обвинуваченого впливати на свідків, потерпілих, інших обвинувачених, наміри знищити або спотворити докази чи іншим способом перешкоджати встановленню істини у провадженні, зокрема враховуючи і те, що розгляд даного провадження здійснюється протягом тривалого часу (більше 5 років), протягом якого обвинувачений знаходиться під вартою.
За таких обставин колегія суддів, виходячи із конкретних обставин кримінального провадження, наявності ризиків, які хоча дещо і зменшились, проте, продовжують існувати, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Підстав для зміни запобіжного заходу на особисте зобов'язання, на що в апеляційній скарзі посилається обвинувачений, колегія суддів не вбачає.
В той же час, колегія суддів вважає за можливе зменшити обвинуваченому ОСОБА_7 заставу як альтернативний запобіжний захід.
Відповідно до ст. 183 ч. 4 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, в тому числі щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Однак, згідно із вказаними положеннями кримінального процесуального закону, суд наділений дискреційними повноваженнями в аспекті визначення застави, а відтак має можливість самостійно визначати доцільність застосування положень ст. 183 ч. 4 КПК України.
Згідно із ст. 182 ч. 4 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Як встановлено ст. 182 КПК України, а саме ч. 5 даної норми закону, розмір застави визначається у таких межах: п. 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У конкретному випадку, з огляду на обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, тривалість перебування його під вартою, крайню неефективність судових засідань (на даний час досліджуються докази) та факту того, що сума застави, яка була визначена ухвалою суду першої інстанції від 12.09.2020 року у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 175 760,00 грн., обвинуваченим протягом тривалого часу внесена не була, що свідчить про її непомірність для останнього, колегія суддів вважає, що розмір застави необхідно зменшити до 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на цьому етапі кримінального провадження, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та запобігання спробам вчинити дії, які передбачені ст. 177 КПК України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини в кримінальному провадженні. Розмір застави повинен визначатися виходячи з особи обвинуваченого, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховувати той факт, чи буде втрата забезпечення чи дії проти поручителів у випадку неявки обвинуваченого в суд достатнім стримуючим фактором для обвинуваченого, щоб не здійснити втечу.
Такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадження та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_7 .
Крім того, враховуючи, що на теперішній час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення по справі та триває судовий розгляд протягом значного часу, а також виходячи з положень ст.28 КПК України, відповідно до якої розгляд справи щодо особи, яка утримується під вартою здійснюється першочергово, ст.318 ч.1 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та практику ЄСПЛ («Бевз та інші проти України від 25 червня 2020 року й Левченко та інші проти України від 11 квітня 2020 року»), колегія суддів вважає за необхідне, звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду даного кримінального провадження та вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
У підсумку, колегія суддів вважає за необхідне ухвалу слідчого судді скасувати, продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави, у разі внесення якої покласти на нього обов'язки, передбачені ст. 194 ч.5 КПК України. Отже, апеляційна скарга захисту підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 196, 197, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2025 року про продовження ОСОБА_7 ,обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.307 ч.ч. 2,3, ст.311 ч.3, ст. 313 ч.3 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 16 січня 2026 року - скасувати.
Клопотання начальника відділу нагляду за додержанням законів, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Хмельницької обласної прокуратури ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 по кримінальному провадженні №12019240000000300, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.307 ч.ч. 2,3, ст.311 ч.3, ст. 313 ч.3 КК України, задовольнити частково.
Продовжити підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 16 січня 2026 року включно.
Визначити ОСОБА_7 заставу у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 151400 грн. (сто п'ятдесят одна тисяча чотириста гривень), яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на рахунок отримувача UA558201720355279001000086521. Банк отримувача:ДКСУ, м.Київ, МФО банку 820172. Отримувач: Хмельницький апеляційний суд, код ЄДРПОУ 42255375.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 зобов'язання прибувати до слідчого, прокурора, суду за кожною вимогою, а також покласти обов'язки, передбачені ст.194 ч.5 КПК України: повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; не відлучатися з населеного пункту, у якому проживає, без дозволу слідчого, прокурора, суду; утриматись від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання відповідному органу свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд за межі України, в разі їх наявності.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3