ЄУН справи: 336/7827/25
Номер провадження: 1-кп/336/1409/2025
іменем України
03 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 62024080100004145 від 16.05.2024 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, який має середню освіту, одруженого, який має на утриманні двох малолітніх дітей, військовослужбовця, раніше не судимого,
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указом Президента України воєнний стан в Україні продовжено та діє в теперішній час.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, солдат ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. ст. 91, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституцій та законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому і утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення та вчинив військові злочини проти встановленого порядку проходження військової служби за таких обставин.
Так, наказом командира військової частини (по особовому складу) НОМЕР_1 від 16 жовтня 2023 року № 315-PC військовослужбовця за мобілізацією солдата ОСОБА_4 призначено на посаду вогнеметника 2-го вогнеметного відділення вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 від 16 жовтня 2023 року № 294 військовослужбовець - солдат ОСОБА_4 уважається таким, що приступив до виконання обов'язків за посадою
Разом з тим, 13 квітня 2024 року солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби - місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 , після чого до 20 липня 2024 року обов'язки військової служби не виконував, до місця військової служби безпідставно не прибував, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживав жодних заходів для з'явлення до місця військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового та цивільного управління, за наявності реальної можливості для цього.
Крім того, наказом командира військової частини (по особовому складу) НОМЕР_1 від 06 серпня 2024 року № 221-РС військовослужбовця за мобілізацією солдата ОСОБА_4 призначено на посаду кулеметника кулеметного взводу 1-ї стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 від 15 серпня 2024 року № 247 військовослужбовець - солдат ОСОБА_4 уважається таким, що приступив до виконання обов'язків за посадою.
Разом з тим, 21 листопада 2024 року солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби - місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_3 , після чого до 02 грудня 2024 року обов'язки військової служби не виконував, до місця військової служби безпідставно не прибував, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживав жодних заходів для з'явлення до місця військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового та цивільного управління, за наявності реальної можливості для цього.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений свою вину у пред'явленому обвинувачені визнав. Пояснив, що дійсно за наведених вище обставин двічі самовільно залишав військову частину, пояснюючи свої дії тим, що не був згодний із зміною безпосередніх командирів, а також неможливістю перевестися в іншу частину. Зазначив, що з 2018 року проходив військову службу за контрактом, потім звільнився, та після початку повномасштабної війни був призваний на військову службу за мобілізацією. Він усвідомлює протиправність своїх діянь, щиро кається у вчиненому, бажає повернутися до військової служби.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників процесу судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позицій немає. Також судом роз'яснено, що у такому випадку учасники справи будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Суд обмежився допитом обвинуваченого, та дослідив документи, що характеризують особу обвинуваченого.
Дослідженими судом документами підтверджується, що ОСОБА_4 проходить військову службу з 08.06.2019 по 03.11.2020 проходив військову службу, потім був призваний на військову службу з 13.04.2022. Із службових характеристик від 16.04.2024 та від листопада 2024 року вбачається, що обвинувачений добре характеризується за місцем проходження військової служби, відповідає займаній посадим, його доцільно залишити на цих посадах.
З медичної характеристики від квітня 2024 року вбачається, що ОСОБА_4 за час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 за медичною допомогою не звертався, на момент огляду скарг на стан здоров'я не заявлю. За станом здоров'я здатний виконувати обов'язки за посадою.
У медичній характеристиці від 03.12.2024 додатково зазначено, що ОСОБА_4 на стаціонарному лікуванні не перебував, інформації щодо перебування обвинуваченого на такому лікуванні в закладах МОУ та МОЗ у військову частину не поступало.
Аналізуючи показання обвинуваченого, які мають логічний, послідовний характер, суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованих злочинів в ході судового розгляду кримінального провадження знайшла своє підтвердження, його дії суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України - нез'явлення вчасно на службу без поважних причини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
До обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому відповідно до ст. 66 КК України, суд відносить визнання обвинуваченим вини, щире каяття, бажання продовжити продження військової служби
Обставин, які б обтяжували покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом визнається повторність вчинення кримінальних правопорушень.
Керуючись наведеним при призначенні покарання, суд враховує тяжкість вчиненого, що віднесено законом до тяжких злочинів, наявність однієї вищезгаданої обставини, що обтяжує покарання, водночас беручи виключно позитивні відомості про особу обвинуваченого, який на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має родину, утримує двох малолітніх дітей, є раніше несудимою особою, позитивно характеризується за місцем служби, та вищезгадані обставини, що пом'якшують покарання, суд доходить висновку про можливість призначення мінімального покарання, визначеного санкцією ч. 5 ст. 407 КК України.
При цьому, відсутні правові підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України) або ж звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК України), адже Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 встановлено заборону для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України у разі засудження за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
З огляду на пояснення обвинуваченого щодо бажання проходити військову службу, суд зазначає таке.
За приписами ст. 81-1 КК України під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до положень ч. 2 та ч. 3 згаданого закону на військову службу за контрактом приймаються особи, звільнені умовно-достроково від відбування покарання на підставі, визначеній статтею 81-1 Кримінального кодексу України, які відповідають таким вимогам проходження військової служби: яким залишилося до досягнення віку, передбаченого статтею 22 цього Закону, не менше трьох років; придатні до військової служби за станом здоров'я; пройшли професійно-психологічний відбір; мають достатній рівень фізичної підготовки для виконання обов'язків військової служби.
Для прийняття на військову службу осіб, які виявили бажання проходити військову службу за контрактом і розглядаються до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, установи виконання покарань звертаються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем їх розташування.
Отже умовами звільнення від покарання є відбування покарання, тобто це питання може бути вирішено лише після набрання вироком законної сили шляхом звернення засудженого до відповідної установи виконання покарань.
Обвинуваченому на стадії досудового розслідування ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м. Зап від 01.07.2025 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави в розмірі 60 560 гривень, який надалі продовжувався. Тримається під вартою з 01.07.2025
Враховуючи призначення за цим вироком покарання, що належить відбувати реально, суд вважає за необхідне залишити запобіжний захід у вигляді тримання обвинуваченого під вартою до набрання вироку законної сили.
За положеннями ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день
Запобіжний захід не обирався, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, процесуальні витрати відсутні.
Керуючись ст.ст. 349, 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винним у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання обвинуваченим ОСОБА_4 рахувати з 01 липня 2025 року.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 залишити у виді тримання під вартою.
Вирок може бути оскаржено з підстав, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України, до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою - з моменту вручення копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1