Провадження № 2/742/2228/25
Єдиний унікальний № 742/4549/25
01 грудня 2025 року м. Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Давидчука Д.П., за участю секретаря судового засідання Сумцової Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Правовідносини сторін.
У вересні 2025 року представник АТ«ПУМБ» Супрун Є.В. (далі - Позивач), через систему «Електронний суд», звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Позовну заяву мотивує тим, що між АТ«ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитні договори: 30.07.2019 №2001367817901, за яким Позичальнику видано кредит у сумі 24 800 грн. та 17.09.2020 №1001687299801, за яким Позичальнику кредит у сумі 10 000 грн.
Відповідач не виконував свої кредитні зобов'язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 07.05.2025 склала: 1) По кредитному договору від 30.07.2019 № 2001367817901 - 29152.76 грн., з яких: 16303.85 грн. заборгованість за кредитом; 12848.91 грн. - заборгованість процентами; 0 грн. заборгованість за комісією; 2) По кредитному договору від 17.09.2020 № 1001687299801- 8480.81 грн., з яких: 3333.46 грн. - заборгованість за кредитом; 0.86 грн. - заборгованість процентами; 5146.49 грн. - заборгованість за комісією.
Тобто загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам станом на 07.05.2025 склала 37633.57 гривень.
Зазначену суму заборгованості позивач просить стягнути на свою користь з відповідача разом із судовими витрати, які становлять 2422,40 грн.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 вересня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін. При цьому суд відповідно до ст. 19 ЦПК України вирішуючи питання про розгляд справи у спрощеному провадженні врахував ціну позову і складність справи. Одночасно з відкриттям провадження у справі Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження.
Представник Позивача у судове засідання не з'явилася. У позовній заяві просить розглядати справу без її участі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, у встановлений строк відзив на позовну заяву не надала.
Позивачем у позовній заяві зазначене місце проживання Відповідача: АДРЕСА_1 . Також судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі здійснено запит до Управління ДМС у Чернігівській області, згідно з відомостями якого Відповідач зареєстрована за вказаною адресою.
Відтак, за цією адресою Відповідачу рекомендованим повідомленням направлено ухвалу про відкриття провадження у справі, з викликом її в судове засідання. Конверт повернувся з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2)відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відтак, з огляду на вказані приписи ЦПК, а також приймаючи до уваги позицію позивача, який не заперечував проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду, судом прийнято рішення про проведення заочного розгляду справи.
За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Згідно ч.1ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
Також суд керувався листом Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 29.01.2025 №231/0/208-25, згідно з п. 5 якого у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд ухвалює судове рішення (скорочене або/та повне), підписує його, але не проголошує. За таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.
Відтак, суд 24.11.2025 перейшов до стадії ухвалення рішення.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом.
Судом встановлено, що 30.07.2019 АТ«ПУМБ» та ОСОБА_1 підписали заяву №2001367817901, на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту. Строк кредитування 12 місяців. Тип кредитування - кредитна лінія. Сума 20 000 грн. Зі спливом вказаного строку автоматично продовжується кожного разу на той самий строк.
Заява на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування та паспорт споживчого кредиту підписані Відповідачем власноручним підписом (а.с. 12).
17.09.2020 АТ«ПУМБ» та ОСОБА_1 підписали заяву № 1001687299801, на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту. Строк кредитування 24 місяці. Тип кредитування - кредит. Сума 1 000 грн.
Заява на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування та паспорт споживчого кредиту підписані Відповідачем власноручним підписом (а.с. 11).
Таким чином, Позичальник підтвердила, що ознайомлена з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту.
Згідно із наданим позивачем розрахунком, заборгованість за договором № 2001367817901 від 30.07.2019 на 07.05.2025 становить - 29152.76, з яких: 16303.85 грн. заборгованість за кредитом; 12848.91 грн. - заборгованість процентами (а.с. 19).
Згідно із наданим позивачем розрахунком, заборгованість за договором № 1001687299801 від 30.07.2019 на 17.09.2020 становить - 8480.81, з яких: 3333.46 грн. - заборгованість за кредитом; 0.86 грн. - заборгованість процентами; 5146.49 грн. - заборгованість за комісією (а.с. 18).
Грошові кошти були переховані 17.09.2020 року із рахунку АТ«ПУМБ» на рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується платіжною інструкцією від 17.09.2020 року (а.с 17). Також ОСОБА_1 було збільшено кредитний ліміт, зокрема на суму 20 000 грн та 24 800 грн (а.с. 17).
Вказані заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування та паспорт споживчого кредиту підписані Відповідачем власноручним підписом.
Таким чином, Позичальник підтвердила, що ознайомлена з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту.
Загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам складає 37633.57 гривень.
V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду ,щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Згідно з ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону і одностороння відмова від зобов'язання чи зміна його умов не допускається. Ст. 1054 ЦК України передбачає обов'язок позичальника за кредитним договором повернути кредит та сплатити проценти.
Положеннями ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Частиною 1статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Стаття 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно частин першої другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.
Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).
VІ. Висновки суду.
Між АТ«ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитні договори: 30.07.2019 кредитний договір №2001367817901, за яким Позичальнику видано кредит у сумі 24 800 грн. та 17.09.2020 кредитний договір №1001687299801, за яким Позичальнику кредит у сумі 10 000 грн.
На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказані кредитні договори підписані відповідачем, наявність підпису відповідача підтверджує волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитних договорів, а також, що позичальник всі умови договорів цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Відтак, між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 виникли договірні зобов'язання.
У матеріалах справи наявні розрахунки заборгованості відповідача перед позивачем за кредитними договорами, згідно з якими загальний розмір заборгованості становить 41 256,01 грн.
Згідно зі ст. 526, ч. 1 ст. 530 ЦПК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
У ході вирішення спору відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні та подачу відзиву не скористалася, фактичних обставин справи не оспорила та існування вказаного договору не спростувала, як і не надала іншого розрахунку заборгованості.
Також суд вважає слушними посилання позивача на відсутність з його боку факту пропуску позовної давності, оскільки відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) встановлений з 12.03.2020 та скасований з 30.06.2023 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. №651. Воєнний стан на території України введено з 24.02.2022 та він діє дотепер.
Таким чином, позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду.
Щодо стягнення комісії за Договором від 17.09.2020 № 1001687299801 суд зазначає наступне.
Згідно п. 4 Договору від 17.09.2020 № 1001687299801 щомісячна комісія за обслуговування кредиту становить 3.99%
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Разом з тим, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зроблений правовий висновок, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином умови договору від 17.09.2020 № 1001687299801 про сплату комісії є нікчемними, а відтак стягнення у розмірі 5146.49 грн. заборгованості за комісією є неправомірним.
Встановивши дані обставини, враховуючи, що відповідач взятих на себе за договором обов'язків не виконав, має заборгованість за кредитним договором, вирішуючи справу в межах заявлених позивачем позовних вимог, суд приходить до висновку, що Позивач довів існування між ним та Відповідачем кредитних зобов'язань, невиконання цих зобов'язань Відповідачем та частково розмір заборгованості, що утворився внаслідок невиконання Відповідачем зобов'язань за договором. Відтак, позовні вимоги АТ «ПУМБ» до відповідача про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
VІ. Розподіл судових витрат.
Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн. (а.с. 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у справі, що розглядається, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову частково, то з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2?089 грн, тобто пропорційно до задоволення позовних вимог.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 509, 526, 530, 612, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, статтями 77-82, 141, 259, 263-265, 268, 280, 284 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» заборгованість за кредитними договорами від 30.07.2019 № 2001367817901 та від 17.09.2020 № 1001687299801 у загальному розмірі 32 487 (тридцять дві тисячі чотириста вісімдесят сім) грн. 14 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» 2?089 (дві тисячі вісімдесят дев'ять) гривень.
У решті вимог відмовити.
Копію заочного рішення направити відповідачу в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.
Відповідач має право подати заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Відповідач має право оскаржити заочне рішення до суду апеляційної інстанції лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Через неявку всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України), а датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п'ята статті 268 ЦПК України).
Позивач: Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829)
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст складено 01.12.2025.
Суддя Дмитро ДАВИДЧУК