01 грудня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/7711/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»
на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
у складі судді Фінагеєвої І. О.
від 15 січня 2025 року
у цивільній справі № 369/1746/24 Києво-Святошинського районного суду Київської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
У січні 2024 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30 серпня 2022 року між товариством та відповідачем було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1081-0761. Укладення правочину відбулося дистанційно, через веб-сайт кредитодавця, де клієнт після реєстрації, верифікації та ознайомлення з умовами оферти підписав договір шляхом використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором А492. Позивач вказував, що відповідно до умов договору зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у сумі 3 900,00 грн строком на 300 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставками 2,50% (знижена) та 3,00% (стандартна) на день. Стверджує, що виконав свої зобов'язання належним чином, перерахувавши кредитні кошти в автоматичному режимі на банківську картку, реквізити якої були самостійно внесені клієнтом до інформаційно-телекомунікаційної системи. Оскільки відповідач не скористався правом на відмову від договору та не повернув кошти у встановлений строк, порушивши умови щодо сплати тіла кредиту та відсотків, утворилася заборгованість. Посилаючись на умови договору та норми чинного законодавства, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у загальному розмірі 19 500,00 грн, яка складається з 3 900,00 грн простроченої заборгованості за кредитом та 15 600,00 грн заборгованості за нарахованими процентами, а також відшкодувати судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Зазначає, що суд помилково не визнав факт укладення кредитного договору, який був підписаний відповідачем в електронній формі за допомогою одноразового ідентифікатора «А492», що згідно із Законом України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмового правочину. Апелянт наголошує, що надав належні докази перерахування кредитних коштів у розмірі 3 900,00 грн, зокрема довідку АТ КБ «ПриватБанк» про транзакцію через систему LiqPay та внутрішню довідку про видачу кредиту. Пояснює, що відображення у платіжних документах маскованого номера картки ( НОМЕР_1 ) є вимогою постанов НБУ щодо захисту інформації, а повний номер картки був введений відповідачем самостійно при верифікації, що унеможливлює зарахування коштів іншій особі завдяки автоматичній перевірці платіжною системою. Стверджує, що як фінансова установа, а не банк, позивач не має доступу до банківської таємниці відповідача і не може надати виписку з його особового рахунку, тому надані довідки є достатніми доказами виконання зобов'язання. Також апелянт звертає увагу на правильність розрахунку заборгованості у сумі 19 500,00 грн, який здійснено відповідно до умов договору (за ставками 2,5% та 3,0%) виключно в межах строку кредитування до 26.06.2023 без нарахування штрафів та комісій, наголошуючи на відсутності контррозрахунку з боку відповідача.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача, у встановлений апеляційним судом строк, не надходив.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітом про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного суду позивача ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС». Також відповідачу ОСОБА_1 направлялася копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги на її поштову адресу, а саме: АДРЕСА_1 . Зазначена кореспонденція була повернута до суду апеляційної інстанції з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Окрім цього, обидві ухвали Київського апеляційного суду від 14.02.2025 про відкриття апеляційного провадження та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження були своєчасно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на офіційному веб-сайті Київського апеляційного суду, що забезпечувало можливість учасників справи ознайомитися з їх змістом незалежно від отримання поштового відправлення.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що вжито усіх розумних заходів повідомлення відповідача про судовий розгляд.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30 серпня 2022 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1081-0761. Сторони погодили істотні умови кредитування: сума кредиту - 3 900,00 грн; строк - 300 днів; базовий період - 14 днів; знижена процентна ставка - 2,50% на день; стандартна ставка - 3,00% на день. Сторонами погоджено вартість кредиту - 39 000 грн, та реальну процентну ставку на дату укладення договору - 1 139 965 %. Факт підписання договору відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А492 підтверджується матеріалами справи та не спростований стороною відповідача.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно з приписами статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 цього Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; або електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
У даній справі судом встановлено, що відповідач пройшов ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, отримав одноразовий ідентифікатор на свій номер телефону та використав його для підписання договору. Таким чином, кредитний договір, підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази (довідка ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та лист АТ КБ «ПриватБанк») не є належними доказами перерахування коштів саме відповідачу, оскільки вони містять неповний номер картки, а банк не підтвердив належність цієї картки ОСОБА_1 . Також суд зазначив, що позивач не довів наявність договірних відносин з АТ КБ «ПриватБанк» та надав односторонні документи, які залежать виключно від волевиявлення позивача.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими та такими, що ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
На підтвердження виконання умов договору щодо надання коштів позивач надав лист АТ КБ «ПриватБанк» від 04 січня 2024 року та витяг з платіжного сервісу LiqPay. Згідно з цими документами, 30.08.2022 за ID платежу 2069286271 було здійснено успішний переказ коштів у сумі 3 900,00 грн на картку № НОМЕР_1 . Зазначений у платіжних документах номер картки повністю співпадає з реквізитами електронного платіжного засобу, які були самостійно внесені відповідачем до особистого кабінету та зафіксовані у пункті 4.1 та реквізитах Кредитного договору № 1081-0761.
Колегія суддів наголошує, що відображення у договорі та довідках про рух коштів номера картки у форматі «перші шість та останні чотири цифри» (маскований номер) не є недоліком доказу, як помилково вважав суд першої інстанції, а є прямою вимогою чинного законодавства щодо захисту інформації. Зокрема, пунктом 10 Постанови Правління НБУ № 113 від 03.11.2021 «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику...» імперативно передбачено, що договори повинні містити номер електронного платіжного засобу споживача саме у форматі ХХХХ НОМЕР_2 . Аналогічні вимоги щодо заборони копіювання та зберігання повного номера платіжного інструменту містяться у пункті 64 Постанови Правління НБУ № 164 від 29.07.2022. Таким чином, позивач діяв у повній відповідності до вимог регулятора, і відсутність повного номера картки у наданих документах не свідчить про їх неналежність.
Також колегія суддів враховує, що наданий позивачем звіт платіжного оператора, що підписаний електронним цифровим підписом, виконано відповідно до вимог Закону України «Про платіжні послуги», а вказані у звіті дані підтверджують факт перерахування коштів відповідачу. Стаття 31 Закону України «Про платіжні послуги» прямо зобов'язує платіжного оператора надавати детальну інформацію про платіжну операцію. Це підтверджує право кредитора (як платника) та позичальника (як отримувача) вимагати таку інформацію. Пункти 4 та 5 частини 4 та 5 вказаної статті відповідно чітко визначають, яка інформація має бути надана після виконання операції. Це включає: відомості для ідентифікації операції; інформацію про отримувача (номер картки/рахунку позичальника), суму платіжної операції, дату і час зарахування коштів на рахунок отримувача. Надані позивачем документи містять усі ці обов'язкові реквізити, що дозволяє суду беззаперечно ідентифікувати платіж.
Висновок суду про недоведеність правовідносин між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» спростовується як наданими доказами, так і загальновідомим характером роботи платіжних систем, зокрема системи LiqPay, яка є платіжним сервісом АТ КБ «ПриватБанк», призначеним для спрощення проведення платіжних операцій. У матеріалах справи наявний лист АТ КБ «ПриватБанк», оформлений на офіційному бланку та підписаний КЕП уповноваженої особи, в якому банк підтверджує здійснення переказів на користь клієнтів ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» саме на підставі Договору № 4010 від 02.12.2019. Наявність цього листа є достатнім та належним доказом існування договірних відносин між фінансовою установою та банком-еквайром.
Суд першої інстанції помилково відхилив довідки позивача як «односторонні документи». У справах про стягнення заборгованості розрахунок боргу та внутрішні облікові документи кредитора є стандартними засобами доказування. Їх доказова сила оцінюється у сукупності з іншими доказами (зокрема, листом незалежної фінансової установи - банку) та поведінкою іншої сторони.
Колегія суддів акцентує увагу на принципі змагальності сторін, закріпленому у статті 12 ЦПК України. Надавши докази списання коштів на картку, вказану відповідачем у договорі, позивач виконав свій процесуальний обов'язок щодо доказування факту надання кредиту (тягар ствердження). Відтак, тягар спростування цього факту перейшов до відповідача. Якби кошти дійсно не надійшли або картка не належала відповідачу, він мав об'єктивну можливість надати суду виписку зі свого банківського рахунку або відповідну довідку банку. Однак відповідач не скористався своїми процесуальними правами, відзиву на позов не подав і доказів ненадходження коштів не надав. За таких обставин, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів» (стаття 89 ЦПК України), у суду відсутні підстави ставити під сумнів факт отримання відповідачем кредитних коштів на підставі лише припущень про можливу неналежність картки.
Щодо розміру заборгованості, колегія суддів встановила, що розрахунок позивача є арифметично вірним та відповідає умовам договору. Позивачем нараховано відсотки лише в межах строку кредитування (до 25.06.2023), після чого нарахування було припинено, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду. Крім того, позивачем добровільно застосовано програму лояльності, внаслідок чого сума до стягнення була зменшена до 19 500,00 грн (3 900,00 грн тіло кредиту та 15 600,00 грн відсотки), що не порушує прав відповідача. Контррозрахунку заборгованості відповідачем не надано.
Отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у позові, не надав належної оцінки сукупності доказів та неправильно застосував норми права, що регулюють захист банківської інформації та розподіл тягаря доказування, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування заочного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову та апеляційної скарги, понесені позивачем судові витрати покладаються на відповідача. Позивачем сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 2 422,40 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542,00 грн, що разом становить 6 964,40 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», задовольнити.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38548598 )заборгованість за кредитним договором № 1081-0761 від 30.08.2022 за період з 30.08.2022 по 25.06.2023 у розмірі 19 500 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок, з якої - 3 900 грн заборгованість за тілом кредиту та 15 600 грн - заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38548598) витрати із сплати судового збору у розмірі 6 964 (шість тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) гривні 40 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Є. П. Євграфова
А. М. Стрижеус
В. В. Саліхов