Провадження № 22-ц/803/7082/25 Справа № 212/8029/24 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І.Б. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
02 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 212/8029/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Остапенко В.О.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Співак Вікторія Анатоліївна, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2025 року, яке ухвалене суддею Чайкіним І.Б. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 24 квітня 2025 року, -
В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що позивачка з відповідачем по справі перебували з 26 серпня 2017 року в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 18 лютого 2021 року. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі судового наказу від 07 травня 2020 року з відповідача на утримання доньки було стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів, проте станом на 11 червня 2024 року заборгованість зі сплати аліментів складає 178 968,65 гривень.
Донька ОСОБА_3 фактично перебуває на утриманні ОСОБА_4 , оскільки відповідач аліменти на її утримання не сплачує, добровільно матеріальну допомогу на утримання доньки не надає, а позивач не працює, оскільки перебуває у відпустці по догляду за донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, у Жовтневому районному суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває на розгляді обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015040730002782 від 02 жовтня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 189 КК України (справа № 212/9912/15-к). Ухвалою суду від 18 березня 2020 року у вказаній вище справі оголошено розшук обвинуваченого ОСОБА_2 . Вказана інформація розміщена на сайті Міністерства внутрішніх справ України в розділі «Особи, які переховуються від органів влади».
Ухвалою суду від 18 березня 2023 ОСОБА_2 оголошено у міжнародний розшук. В ухвалі суду вказано, що під час проведення розшукових заходів, спрямованих на встановлення місцезнаходження обвинуваченого, встановлено, що ОСОБА_2 , з метою ухилення від судового провадження, 30 вересня 2019 року перетнув державний кордон України у бік Білорусії та на територію України не повертався. Вказане, підтверджує відсутність участі відповідача у вихованні та спілкування з донькою.
На теперішній час дитина перебуває на повному утриманні позивача, яка для всебічного розвитку, виховання та оздоровлення дитини прикладає зусилля та можливості, на відміну від відповідача, який не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості у її долі, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не відвідує дитину за місцем проживання, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків. Вказані факти можна розцінювати, як ухилення від виховання дитини батьком, свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками, у зв'язку з чим вважає за доцільне позбавити його батьківських прав.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2025 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов'язків по вихованню і утриманню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Співак В.А., не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також неповним з'ясуванням обставин справи, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції, всупереч клопотанню позивачки про витребування висновку про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 з органу опіки та піклування Металургійної районної у місті ради, на власний розсуд зобов'язав скласти висновок Покровської районної у місті ради в особі органу опіки та піклування.
Поза увагою суду першої інстанції при ухваленні рішення залишено доводи позивача про відсутність участі батька у житті та вихованні дитини, що не заперечувалось поясненнями відповідача, його матері та підтверджено поясненнями інших свідків, матеріалами справи та наданими суду поясненнями самої доньки. Крім того, несплата аліментів та наявність боргу є лише однією складовою із загального обсягу доказів, на які посилала позивачка.
Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку, що поведінка відповідача є не збігом життєвих обставин, а наслідком свідомого нехтування ним своїх батьківських обов'язків. Відповідач добровільно пішов з життя своєї дитини, не спілкуєтся з дитиною, не виявляє інтересу до дитини та її внутрішнього світу, не сприяє створенню умов для отримання нею освіти, а це триває значний період часу.
Наголошує, що тривала розлука мала наслідком розрив психоемоційних зв'язків між батьком та донькою, водначас, дитини, враховуючи її вік, за цей час адаптувлася до відносин у сім'ї з новим чоловіком матері, який займається вихованням та утриманням дитини, яка почувається у ній комфортно та зростає у благополучній сім'ї.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача та її представника - адвоката Суботіна Г.Г., які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, відповідача та його представника - адвоката Буліч Н.В., які, кожен окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скраги та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, представника третьої особи Металургійної районної у місті ради - Шульц С.Й., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 серпня 2017 року, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб (а.с. 12).
Сторони мають доньку: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дітей (а.с. 13).
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2021 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розірвано. Вказане рішення набрало законної сили 22 березня 2021 року (а.с.15-16).
ОСОБА_6 22 квітня 2023 року уклала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 » (а.с.34).
Судовим наказом стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів, починаючи стягнення з 29 квітня 2020 року та до досягнення повноліття. (а.с. 14).
Відповідач ОСОБА_2 станом на 11 червня 2024 року має заборгованість по сплаті аліментів на доньку відповідно до виконавчого провадження у розмірі 178 968,65 гривень, що підтверджується довідкою, виданою Покровським відділом Державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного МУ МЮ (м. Одеса) (а.с. 18-19).
Ухвалою суду від 18 березня 2020 року ОСОБА_2 оголошено у розшук (а.с. 21).
Ухвалою суду від 18 березня 2023 ОСОБА_2 оголошено у міжнародний розшук. В ухвалі суду вказано, що під час проведення розшукових заходів, спрямованих на встановлення місцезнаходження обвинуваченого, встановлено, що ОСОБА_2 , з метою ухилення від судового провадження, 30 вересня 2019 перетнув державний кордон України у бік Білорусії та на територію України не повертався (а.с. 22- 22 зворотній).
ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_3 , разом з ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_1 з 01 жовтня 2021 року. ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає, що підтверджено відповідним актом (а.с. 35).
Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього наприклад: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дітей. З іншої сторони відповідач шукає шляхи погашення заборгованості по аліментам та контакту з дитиною. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважав за необхідне у позові відмовити, однак, враховуючи поведінку відповідача щодо ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своєї доньки, попередив відповідача, що у разі продовження такої поведінки і у разі надання відповідних доказів, він буде позбавлений батьківських прав.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1)-6) частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) вказано, що:
«позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що:
«заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов'язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов'язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом батьками, а вона разом з донькою. Крім того, позивач просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім'ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини.
Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.
Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно з яким було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України)».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості її станом здоров'я, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, має значну заборгованість по аліментам в розмірі 178 968,65 грн. Крім того, позивач посилалась на те, що у Жовтневому районному суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває на розгляді обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015040730002782 від 02 жовтня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 189 КК України.
З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав, при цьому зазначає, що бажає приймати участь у житті дочки. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав свідчить про інтерес батька до дитини.
Згідно висновку виконкому Покровської районної у місті ради № 933 від 16 жовтня 2024 року щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , виконком Покровської районної у місті ради як орган опіки та піклування немає достатніх законних підстав і доказів для визначення доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його доньки, оскільки, враховуючи відсутність відповідача по справі за адресою АДРЕСА_2 , служба у справах дітей виконкому Покровської районної у місті ради не має можливості здійснити обстеження умов його проживання, останній не був опитаний щодо з'ясування його думки про позбавлення батьківських прав стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с. 72).
Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 був особисто присутній у судових засідань при розгляді справи, надавав пояснення, заперечуючи щодо позбавлення його батьківських прав стосовно малолітньої доньки.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно оцінив зазначений висновок у сукупності з іншими доказам та поясненнями сторін, і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносного його дочки ОСОБА_3 .
З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Щодо доводів апеляційної скарги, що відповідач ОСОБА_2 нехтував своїм батьківським обов'язком, систематично не сплачував аліменти, має заборгованість, колегія суддів зазначає, що факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.
Аналогічну позицію містить постанова Верховного Суду від д 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17.
При цьому, в судовому засідання в суді апеляційної інстанції долучено довідку Покровського ВДВС у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області МУ МЮ (м. Одеса) від 13 жовтня 2025 року, відповідно до якої вбачається, що відповідачем вживаються заходи щодо погашення заборгованості по аліментам.
Щодо доводів апеляційної скарги, що показами свідків підтверджено, що участь у вихаванні дитини та розвитку дитини відповідач не бере, апеляційний суд вважає необгрунтованими та наголошує, що судом першої інстанції було встановлено, що дитина проживає з матір'ю та відчимом, що підтверджується довідками та поясненнями свідків.
Натомість відповідач ОСОБА_2 проживає окремо, за показами сторін по справі з початку війни знаходився в Польщі, тому вказаний факт є об'єктивною причиною того, що батько не може приймати участь у вихованні дитини у тому обсязі, який бажає позивачка.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що проживання дитини впродовж тривалого часу в новій сім'ї, створеній її батьком чи матір'ю, відсутність побачень дитини з тим із батьків, з яким не проживає, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17.
Щодо доводів скарги про витребування висновку з виконкому Покровської районної у місті ради, замість Металургійного районного у місті ради, апеляційний суд зазначає, що згідно з пунктом 5 статті 19 Сімейного кодексу України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У цій справі не заперечується той факт, що матір'ю створені належні умови для проживання дитини, тому не вбачається підстав для витребування висновку з виконкому Металургійної районної у місті ради, разом з тим, з метою встановлення умов проживання батька, суд першої інстанції витребував висновок з виконкому Покровської районної у місті ради за місцем реєстрації батька дитини, з чим погоджується апеляційний суд.
Крім того, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком / матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Однак, вказаний висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов'язками та які б були законною підставою застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав. Крім того, при розгляді справи в суді першої інстанції заслухані пояснення сторін та їх свідків.
Надані позивачкою до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування ним батьківськими обов'язками, його винну поведінку щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з урахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Враховуючи викладене, суд першої інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені статтею 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.
Батько дитини наполегливо бажає спілкуватися з донькою, проти позбавлення батьківських прав категорично заперечує, крім того, позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.
Колегія суддів наголошує, що непорозуміння між батьками дитини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Вищевикладене узгоджується з постановою Верховного Суду від 6 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Співак Вікторія Анатоліївна, залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 03 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді