Провадження № 22-ц/803/306/25 Справа № 226/51/24 Суддя у 1-й інстанції - Салькової В.С. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
03 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго»
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 13 лютого 2024 року, яке ухвалено суддею Сальковою В. С. у місті Мирнограді Донецької області та повне судове рішення складено 13 лютого 2024 року,
В січні 2024 року Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго», (далі- ОКП «Донецьктеплокомуненерго»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за теплову енергію.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачі зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . В квартирі відповідачів встановлене індивідуальне опалення. Квартира знаходиться у житловому будинку та є невід'ємною частиною багатоквартирного житлового будинку, який приєднано до системи централізованого теплопостачання, тому відповідачка є користувачем теплової енергії, яку надає позивач на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будинку.
У зв'язку із неналежним виконанням обов'язку по сплаті одержаних та спожитих послуг з теплопостачання, у період з 01 жовтня 2011 року по 01 листопада 2023 року, за вказаною адресою за особовим рахунком № НОМЕР_1 утворилась заборгованість у сумі 6352,56 грн та заборгованість за плату за абонентське обслуговування за період з 01 жовтня 2020 року до 01 листопада 2023 року в сумі 923,17 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.
Також, з урахуванням положень статті 625 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідачів 3% річних в сумі 50,41 грн за період з 01 грудня 2020 року до 01 лютого 2022 року, інфляційні витрати в сумі 154,37 грн за такий саме період, а також понесені позивачем судові витрати, з кожного з відповідачів.
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 13 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго» заборгованість за теплову енергію, витрачену на загальнобудинкові потреби опалення в розмірі 6352,56 грн за період з 01 жовтня 2020 року до 01 листопада 2023 року, заборгованість з плати за абонентське обслуговування за період з 01 жовтня 2020 року до 01 листопада 2023 року у розмірі 923,17 грн, а всього стягнуто 7252,73 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго» судовий збір в сумі 1305,26 грн з кожного.
Судовий збір в сумі 73,48 грн покладено на позивача ОКП «Донецьктеплокомуненерго».
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачами із ОКП «Донецьктеплокомуненерго» не було укладено нового договору, тому застосування позивачем нової Методики про розподіл між споживачами обсягу спожитих у будівлі комунальних послуг №315 є неможливим. Докази, що відповідач дійсно користувалась послугами позивача та отримувала ці послуги відсутні в матеріалах справи.
ОКП «Донецьктеплокомуненерго» рішення суду не оскаржило, проте у відзиві на апеляційну скаргу представник просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове в частині відмовлених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, заявлених в позові, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно ч.ч.1,4 ст. 357 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстроване у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться у багатоповерховому житловому будинку, під'єднаному до об'єднаної системи центрального опалення.
Відповідно до наданих позивачем письмових розрахунків заборгованість за надану теплову енергію за адресою проживання відповідача (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) за період з 01 жовтня 2020 року по 01 листопада 2023 року складає 6352,56 грн, заборгованість за абонентське обслуговування складає 923,17 грн за період з 01 грудня 2020 року до 01 лютого 2022 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносила плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку.
Суд першої інстанції відмовив у стягненні сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, проте позивач не оскаржив рішення в цій частині, тому рішення в цій частині апеляційним судом не перевіряється.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, в частині, що оскаржується, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України, Законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» (далі - Правила № 830) тощо.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Пунктом другим частини першої статті 5 наведеного вище Закону визначено, що комунальними послугами є в тому числі послуги з постачання теплової енергії.
Відповідно до ст.ст.19, 19-1 ЗУ «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року № 2633-IV (далі Закон №2633-ІV) споживачі теплової енергії повинні щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за спожиту (отриману) теплову енергію.
Відповідно до ст.9 Закону №2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Пунктом 18 Правил № 630 визначено порядок обігу та оплати послуг. Так, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Таким чином, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання, за умови отримання ним відповідних послуг він несе обов'язок щодо оплати отриманої теплової енергії.
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року (№ 703/4963/15-ц) висловлено правову позицію про те, що нарахування оплати за опалення місць загального користування здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства та існуючих нормативних документів, відповідачі дану послугу фактично отримують, а тому повинні її оплачувати. Нарахування плати за послугу з централізованого опалення у місцях загального користування проводиться рівномірно на всіх мешканців - користувачів багатоквартирного будинку, незалежно від того, підключений цей мешканець до централізованого опалення чи має індивідуальну систему опалення, що відповідає вимогам Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 № 359.
Також Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 334/2789/15-ц визначене, що ні ЦК України, ні Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», ні Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення не передбачені випадки, коли недодержання письмової форми договору про надання послуг з теплопостачання має наслідком його недійсність. Відсутність письмового договору про надання послуг з теплопостачання та постачання гарячої води не свідчить про відсутність певних договірних відносин і не звільняє відповідачів від оплати за фактично надані послуги.
Таким чином, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов'язок щодо оплати отриманої теплової енергії, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що між позивачем та відповідачем не могли виникнути договірні відносини на підставі публічного договору, вони могли виникнути лише з особою, яка є власником, належним користувачем на яку відкритий особовий рахунок і яка є уповноваженим користувачем цією квартирою.
За таких обставин колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо відсутності між сторонами договірних відносин.
Оскільки від відповідача не надходило будь-яких заперечень та пропозицій щодо договірних відносин, слід вважати, що у спірний період між сторонами встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання теплопостачання на підставі відкритого особового рахунку та положень ст.11 ЦК України, що обумовило виникнення у відповідача зобов'язання з оплати послуг з постачання теплової енергії на користь позивача.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов згідно зі ст.525 ЦК України не допускається, така відмова не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання, тому позивач має право на стягнення заборгованості, яка виникла за надану відповідачам теплову енергію.
Згідно з п.п.3,8 Правил №830 опалювальний період - період, протягом якого теплопостачальні організації постачають теплову енергію для потреб опалення. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.
Як вбачається із матеріалів прави, відповідно до актів про підключення та відключення жилого будинку АДРЕСА_2 до системи централізованого опалення, у опалювальні періоди 2020-2023 років будинок підключався до та відключався від системи централізованого опалення у звичайному режимі (жовтень-листопад та квітень відповідно).
Розрахунок заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 за спожиту теплову енергію за опалення місць загального користування підтверджується належними доказами, відповідачкою обґрунтованість та правильність розрахунку його не спростовано.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість дій позивача по нарахуванню відповідачці плати за теплову енергію та обґрунтовано задовольнив позов.
Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року № 2633 IV передбачено, що споживачі теплової енергії повинні щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за спожиту (отриману) теплову енергію.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 13 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 03 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: