Провадження № 22-ц/803/7064/25 Справа № 197/1108/24 Суддя у 1-й інстанції - Геря О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
02 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 197/1108/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Остапенко В.О.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2025 року, яке ухвалено суддею Герею О.Г. у с-щі Широке Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 25 квітня 2025 року, -
В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини та визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 14 грудня 2019 року по 26 лютого 2024 року позивач з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу у сторін по справі народилася дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Шлюб між сторонами по справі було розірвано рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 лютого 2024 року. З часу припинення відносин між позивачем та відповідачкою їх спільна дитина приживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачка не приймає участі у виховані дитини.
У зв'язку з вищевикладеним просив суд визначити місце проживання дочки з батьком та встановити факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини, що необхідно позивачу для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатись до матері для отримання її згоди, в тому числі на переміщення дитини, а також для отримання соціальних послуг або документів, можливості одноосібно звертатись до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, мати право на утримання державної соціальної допомоги.
Рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2025 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що позовна заява подавалась не з метою встановлення юридичного факту для подальшого позбавлення відповідачки батьківських прав чи їх обмеження, а з метою вільної реалізації своїх прав батька та з метою не залишення моєї дитини без належного нагляду у випадку його можливого призову на військову службу, тобто у цьому випадку мова не йде про спір між батьками дитини.
Наголошує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що протягом розгляду справи будь-яких заперечень від матері дитини щодо обставин, викладених у позовній заяві про встановлення факту самостійного виховання батьком дитини, не надходило.
Зазначає, що самостійно займається вихованням доньки, відповідачка проживає за кордоном і фізично не може займатися виховання дитини, з приводу чого позивачем в суді апеляційної інстанції заявлено клопотання про витребування з Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України ОСОБА_2 .
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ременюк Ю.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14 грудня 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбу Довгинцівським районним у місті Кривому Розі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про що було зроблено відповідний актовий запис № 498.
Від даного шлюбу у сторін по справі народилася спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження виданою Довгинцівським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, серії НОМЕР_1 .
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 лютого 2024 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, рішення набрало законної сили 28 березня 2024 року.
Відповідно до Акту про постійне проживання та самостійне виховання та утримання батьком дитини від 01 листопада 2024 року, встановлено, що ОСОБА_1 з 2022 року по теперішній час фактично самостійно проживає зі своєю дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , самостійно виховує та утримує дитину. Мати дитини, ОСОБА_2 , за вищевказаною адресою не проживає, не з'являється, участі у вихованні дочки не приймає.
Відповідно до Декларації № 0001-4Т02-Р010 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, укладеної між лікарем ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , законним представником пацієнта є її батько.
Згідно з довідками, виданими в.о. директора КЗДО (ЦРД) №88 КМР Любов Безсмольною, ОСОБА_3 відвідує дитячий заклад з 13 червня 2023 року. Виховується у неповній сім'ї, батько до виховання дочки ставиться відповідально, займається вихованням та розвитком дівчинки, вона забезпечена усім необхідним для перебування у закладі, загальний емоційний стан дівчинки задовільний.
Відповідно до характеристики від 28 листопада 2023 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своєю дочкою, ОСОБА_3 , зарекомендував себе з позитивної сторони, як батько так і мешканець.
Відповідно до даних акту обстеження умов проживання за дорученням органу опіки та піклування з метою обстеження умов проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатом якого було встановлено, що для життя та виховання дитини створені усі відповідні умови. При цьому, представники Служби у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті Кривому Розі ради вважають, що встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком не відповідає інтересам малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, за положеннями частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них проживатиме малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини 5 статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору.
Як слідує з матеріалів справи, позивач у справі в позовній заяві зазначив, що відповідачка не приймає участі у вихованні спільної доньки.
Однак такі твердження позивача, відповідно до вимог ст.ст. 12,81 ЦПК України, не підтверджені належними та допустимими доказами. При цьому, будучи обізнаною про наявність даного спору, відповідачка будь-яких заперечень щодо самостійного виховання дитини батьком не надала, тобто фактично не заперечує щодо проживання доньки разом з батьком, окрім того, про відсутність спору між батьками дитини зазначає і сам позивач.
Крім того, твердження позивача щодо проживання відповідачки за кордоном не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
З інформації, яка надійшла від Державної прикордонної служби України на ухвалу апеляційного суду, якою задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 за період з 01 січня 2022 року по 01 січня 2025 року здійснила п'ять в'їздів та п'ять виїздів в країну Польща, останній виїзд 26 серпня 2024 року (а.с. 150), тобто періодичні виїзди відповідачки закордон не свідчать про її постійне проживання за межами України. Інших доказів матеріали справи не містять та позивачем не надано.
Отже, з наведеного вище, як і з матеріалів справи, вбачається відсутність спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, оскільки батьки малолітньої ОСОБА_5 самостійно узгодили місце проживання дитини.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду викладену в постанові від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964 св 24), відповідно до якої «суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом із ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла».
Верховний Суд у вказаній постанові звернув увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі. До того ж у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.
Відхилаються доводи апеляційної скарги щодо покладення судом першої інстанції в основу рішення, яким відмовлено у задоволенні його позовних вимог, пояснень Служби у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті Кривому Розі ради, з огляду на таке.
Частинами 4-6 статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов'язків для суб'єктів відповідних правовідносин і не має обов'язкового характеру.
Подібний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справа № 742/710/19.
Колегія суддів зазначає, що за положеннями статті 161 СК України спір між батьками, які проживають окремо та не дійшли згоди щодо того, з ким із них проживатиме малолітня дитина ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Отже, положення вказаної статті дозволяють зробити висновок, що у разі наявності спору між батьками, щодо місця проживання дитини, такий спір може бути вирішено судом.
Із змісту позовної заяви убачається, що позивач, звернувшись до суду із позовом, зазначив про те, що відповідачка не проживає разом з дитиною. Інші матеріали справи, у їх сукупності, також свідчать про відсутність фактичного спору між батьками щодо місця проживання дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).
У відповідності до положень частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається колегією суддів, установлено, що матеріали справи не містять відомостей щодо наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини із батьком, тому втручання держави у визначення місця проживання дитини у конкретній сімейній ситуації не є в інтересах малолітньої дитини, про що правильно вказано судом першої інстанції.
За установлених обставин, суд першої інстанції правильно застосував положення статей 160, 161 СК України та в оскарженій частині відмовив у задоволенні позову.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 03 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді