Провадження № 22-ц/803/8505/25 Справа № 183/2845/24 Суддя у 1-й інстанції - Оладенко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
02 грудня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Мариної А.О. на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Самарівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання батьківства, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до суду із позовною заявою, яку обґрунтовувала тим, що знайома з відповідачем з 2008 року, вони зустрічалися, між ними були стосунки. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка народила сина ОСОБА_3 . При реєстрації народження дитини запис про батька був зроблений з її слів, відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України, використавши ім'я свого батька - ОСОБА_4 . Після народження дитини відповідач постійно спілкувався з позивачкою та проводив час з нею та дитиною, цікавився їхнім життям, брав участь у вихованні дитини, надавав матеріальну допомогу, ставився до дитини як до свого сина, зараз син позивачки та відповідач називають один одного як батько та син. На сьогоднішній день сторони не проживають разом, оскільки відповідач перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою та від даного шлюбу відповідач має двох малолітніх дітей. Вказує, що у неї з сином склалися добрі відносини з сім'єю відповідача, останній возить всіх дітей разом на відпочинок, проводить з ними час в розважальних закладах, стосунки в сім'ї доброзичливі, всі родичі та друзі в сім'ї знають та сприймають ОСОБА_5 як сина відповідача, а його діти називають ОСОБА_5 рідним братом. Однак, відповідач відмовляється добровільно подати заяву про реєстрацію його як батька дитини, тому позивачка змушена звернутися до суду з даним позовом.
Просила визнати відповідача батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов'язати Відділ державної реєстрації внести відповідні зміни в актовий запис про народження №370 від 02.06.2009 року, зазначивши батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінивши при цьому по батькові дитини із « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », та видати нове свідоцтво про народження дитини.
Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Зазначала, що позивачем надано належні та допустимі докази для підтвердження факту батьківства відповідача, зокрема висновок про біологічне батьківство від 05.09.2024 року. Також вказувала не те, що не вчинення відповідачем з 2009 року жодних дій по встановленню батьківства дитини та припущення суду першої інстанції, що причиною подачі позову є ухилення відповідача від мобілізації, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того звертала увагу, що офіційна дружина відповідача є рідною сестрою позивачки та саме через це ніхто зі сторін не звертався до суду, через стосунки відповідача та позивачка, а також народження у них спільної дитини, призвело до 14 річної образи між сестрами, які не спілкувались багато років, та лише після примирення сестер стало можливим спілкування батька та сина, спілкування дітей між собою.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Про дату, час і місце судового засідання сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про отримання судових повісток в системі «Електронний суд» представником позивача та третьою особою, а також конверт із відміткою АТ «Укрпошта» про причини не вручення відповідачу судової повістки «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того матеріали справи містять заяву третьої особи про розгляд справи без їх участі.
Згідно із ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , матір'ю якого записана ОСОБА_1 , а відомості про батька записані відповідно до ч.1 ст.135 СК України, про що 02 червня 2009 року складено відповідний актовий запис №370, що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 та копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00029519309 від 10.02.2021 року.
ОСОБА_2 з 20 лютого 2015 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.31,32).
Також на підтвердження батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 представником позивача надано сімейні фотокартки; довідку про отримання ОСОБА_1 допомоги на дитину, як одинока мати; копії заяв ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , в яких останні стверджували що батьком їх онука - ОСОБА_12 є ОСОБА_2 ; висновок про біологічне батьківство №МGU1015 від 05 вересня 2024 року відповідно до якого ОСОБА_2 може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_3 з ймовірністю 99,9999967310%
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено кровної спорідненості відповідача та сина позивачки.
Такий висновок відповідає встановленим обставинам та норма матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.
У частині першій статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21), на яку посилається скаржник, зазначено, що «позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України). Тобто, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері. Визнання батьківства за рішенням суду, розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема обов'язку з утримання дитини. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України».
Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Такий правий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18).
Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження батьківства позивачем надано Висновок про біологічне батьківство №MGU1015 від 05.09.2024 року, складений ТОВ«ГЕНКОД ДІАГНОСТИК», за яким ймовірність батьківства складає 99,9999967310 %. При цьому, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, зазначений висновок не може бути прийнятий як доказ батьківства відповідача, оскільки згідно наявних у ньому відомостей цей тест було проведено для особистого користування та відбір біологічного матеріалу виконувався без ідентифікації учасників. Крім того слід звернути увагу, що в самому висновку зазначено, що його не можна використовувати у суді або для юридичних цілей як доказ про наявність або відсутність родинного зв'язку через зазначені вище обставини.
Верховний Суд в постановах від 31 січня 2024 року в справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року в справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23) виснував, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства.
Колегія суддів враховує, що саме висновок експертизи з питання походження дитини є одним з ключових доказів та підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку.
У справі, що переглядається, встановлено, що наданий позивачем результат дослідження №MGU1015 не може бути покладений в основу рішення суду про визнання батьківства у зв'язку із сумнівами щодо його достовірності. Однак позивач та її представник не зверталась до суду із клопотання про призначення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи, оскільки вважали, що зазначеного висновку та заяви відповідача щодо визнання батьківства достатньо для задоволення позову у цій частині.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Верховний Суд у постановах від 11 липня 2023 року в справі № 449/433/22 (провадження № 61-4176св23), від 17 лютого 2021 року в справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) виснував, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Окрім результату генетичного дослідження позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано фотокартки, які також не можуть бути прийняті як доказ, оскільки не ідентифікують осіб на них зображених.
Також судом першої інстанції правильно не прийнято як належні докази заяви батьків позивача про те, що відповідач є батьком дитини позивача, та визнання відповідачем батьківства,оскільки зазначені докази самі по собі не є достатніми для вирішення виниклого спору.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції вирішуючи даний спір, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов'язаний був довести обставини, на які посилався на підтвердження позову, зокрема і шляхом надання ключового доказу - висновку експертизи з питання походження дитини, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту батьківства ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_7 , та з цих підстав правильно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують та обмежуються посиланням на те, що судом не надано належної оцінки наданим сторонами доказам.
Проте всі аргументи позивача були перевірені судом першої інстанції і з урахуванням установлених обставин спростовані під час розгляду справи з посиланням на оцінку сукупності зібраних у справі доказів, в тому числі оцінки їх на предмет належності і допустимості.
Відсутність об'єктивних даних про походження дитини від відповідача, зокрема наданих позивачем належних та допустимих доказів такого походження (листів, заяв, анкет, інших документів, а також показань свідків, пояснень самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства) разом із висловленим письмово бажанням відповідача стати батьком дитини не обумовлює застосування статті 128 СК України.
Також слід звернути увагу, що відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Апеляційний суд звертає увагу, що суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи, адже повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову про визнання батьківства.
З огляду на те, що не було підстав для задоволення позовних вимог щодо батьківства ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_7 ,то не має підстав і для задоволення позовних вимог про внесення змін до актового запису, які є похідними від первісного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Керуючись ст. ст. 368, 369, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Мариної А.О. залишити без задоволення.
Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 грудня 2025 року.
Судді: