Провадження № 22-ц/803/8192/25 Справа № 215/3850/22 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М.І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
02 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 215/3850/22
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 червня 2025 року, яка постановлена суддею Коноваленком М.І. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
В квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, допущення повороту виконання рішення, та звільненні від сплати нарахованої заборгованості.
В обґрунтування заяви вказано, що рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 23 серпня 2024 року у справі № 215/4699/23 було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виключення відомостей про особу, як батька з актового запису про народження дитини, яким було виключено із актового запису № 1388 від 08 грудня 2018 року відомості про нього як про батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому заявник вважає, що на підставі ч.2 ст.85 СК України, ч.2 ст.432 ЦПК України, ч.2 ст.445 України його заяву про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, допущення повороту виконання рішення, та звільненні від сплати нарахованої заборгованості слід задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 червня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, допущення повороту виконання рішення, та звільненні від сплати нарахованої заборгованості відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на незаконність ухвали суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити його заяву про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, допущення повороту виконання рішення, та звільненні від сплати нарахованої заборгованості.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заявник реалізував усі форми звернення до суду за захистом своїх прав у даній справі № 215/3850/22. Обґрунтування заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, полягає, у тому, що відповідач, ОСОБА_2 , не є біологічним батьком ОСОБА_3 та рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 23 серпня 2024 року у справі № 215/4699/23 ухвалено задовольнити позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виключення відомостей про особу, як батька з актового запису про народження дитини.
Згідно із частиною 2 статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Судовим рішенням виключено із актового запису № 1388 від 08 грудня 2018 року про народження ОСОБА_3 , складеного Покровським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, відомості про батька ОСОБА_2 . Інші відомості актового запису № 1388 від 08 грудня 2018 року про народження ОСОБА_3 залишено без змін.
Таким чином зазначені обставини про те, що відповідач, ОСОБА_2 , не є біологічним батьком ОСОБА_3 не були достовірно відомі відповідачу станом на момент розгляду справи, встановлені лише 23 серпня 2024 року із ухваленням рішення суду у справі № 215/4699/23 та повністю виключають обов'язок ОСОБА_2 утримувати ОСОБА_3 на підставі ч. 2 ст. 85 СК України, що є підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Апелянт зазначає, що на момент видання виконавчого документу у даній справі, 15 листопада 2023 року, відповідно до наведеної вище хронології, суду та сторонам було відомо про той факт, що ОСОБА_2 не є біологічним батьком ОСОБА_3 , що також вказує на можливість допущення повороту виконання судового рішення у справі № 215/3850/22.
Вказує, що у судовій практиці суди, при визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню та допущенні повороту виконання такого документу, також можуть звільнити боржника у виконавчому провадженні від сплати нарахованої заборгованості за оскарженим виконавчим листом.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, допущення повороту виконання рішення, та звільненні від сплати нарахованої заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 серпня 2024 року, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2024 року залишено без змін є не скасованим, тому відсутні правові підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, допущення повороту виконання рішення, та звільненні від сплати нарахованої заборгованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він є правильним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам закону.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 серпня 2024 року, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2024 року залишено без змін, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі на утримання неповнолітньої дитини, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти у твердій грошовій сумі, в розмірі 15 000 грн із заробітку (доходів) , щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 17 жовтня 2022 року на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 . Стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць - підлягає негайному виконанню.
Ухвалою Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року, залишеною в силі постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року, у задоволені заяви ОСОБА_2 про перегляд судового рішення про стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 , у зв'язку з нововиявленими обставинами, відмовлено.
Звертаючись до суду з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, допущення повороту виконання рішення, та звільненні від сплати нарахованої заборгованості, ОСОБА_2 , як на підставу для задоволення вказаної заяви, посилався на те, що рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 23 серпня 2024 року у справі № 215/4699/23 було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виключення відомостей про особу, як батька з актового запису про народження дитини, яким було виключено із актового запису № 1388 від 08 грудня 2018 року відомості про нього як про батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
Так, відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину «судового провадження» відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а отже принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження.
За положеннями статей першої та другої Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження здійснюється з дотриманням серед інших таких засад як верховенства права, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Згідно з частиною першою статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частини першої та другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: процесуально-правові та матеріально-правові.
Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов'язку боржника з передбачених законом підстав.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
У зазначеній категорії справ саме на суд на підставі наданих сторонами доказів покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22, та інших.
Колегія суддів зазначає, що сам по собі встановлений судовим рішенням факт того, що ОСОБА_2 не є біологічним батьком ОСОБА_3 , не є відповідною правовою підставою для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
При цьому, як зазначено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі та на що додаткового звертає увагу заявника суд апеляційної інстанції, за положення ст.197 ч.2 СК України, повне або часткове звільнення платника аліментів від обов'язку сплати аліментів можливо лише при розгляді справи за окремо поданим особою позовом.
Отже, відповідно до норм статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту, разом з тим матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_3 до суду з відповідним позовом звільненні від сплати нарахованої заборгованості.
Щодо вимог заявника про поворот виконання рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 444 ЦПК України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно ч. 3 ст. 444 ЦПК України суд вирішує питання про поворот виконання, якщо за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 зазначив, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна, оскільки правова підстава для набуття майна відпала.
Поворот виконання - це спосіб захисту прав боржника, який полягає у поверненні йому стягувачем всього одержаного за скасованим рішенням.
Поворот виконання можливий, у разі якщо: а) позивач одержав від відповідача в порядку виконання рішення майно або грошові кошти; б) виконане рішення скасовано судом чи змінено із задоволенням позовних вимог в меншому розмірі.
Особливості повороту виконання рішення суду в окремих категоріях цивільних справ визначено статтею 445 ЦПК України.
Відповідно до вимог ст. 445 ЦПК України у разі скасування за нововиявленими чи виключними обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.
У справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.
Отже, за загальним правилом, поворот виконання рішень у справах про стягнення аліментів не допускається.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 02 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: