Єдиний унікальний номер 205/7533/25
Номер провадження 2/205/3651/25
03 грудня 2025 року місто Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Дорошенко Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Гузь Є.В.,
представника позивача адвоката Білогруда Д.О.,
представника відповідача Недосвітної С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою адвоката Білогруда Дмитра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання права власності в порядку набувальної дальності,
Адвокат Білогруд Д.О. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради про визнання права власності в порядку набувальної дальності, який було уточнено. В обґрунтування уточненого позову зазначив, що 09.10.2004 року ОСОБА_2 подарувала своїй далекій родичці ОСОБА_1 свій будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Саме з того часу ОСОБА_1 володіє та користується даним будинком на підставі договору дарування №5943 від 09.10.2004 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, а ОСОБА_1 здійснила поховання та отримала свідоцтво про смерть. Після смерті ОСОБА_3 і надалі проживає в вищевказаному будинку по теперішній час як законний власник. ОСОБА_2 за життя та під час дарування будинку не повідомила ОСОБА_1 , що земельна ділянка під будинком приватизована та належить їй на праві приватної власності і ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 не знайшла в неї жодних документів про права власності в тому числі і вищевказану земельну ділянку то ж спадкову справу ніхто не відкривав, оскільки позивач вважала, що єдине майно, що було у ОСОБА_2 , а саме будинок, остання ще за життя подарувала їй. Так надалі ОСОБА_1 протягом всього часу з 2004 року по теперішній час добросовісно користується, володіє та розпоряджається як будинком АДРЕСА_1 , так і земельною ділянкою площею 0,0431 га , на якій розташований цей будинок, вважаючи, що це комунальна власність громади. Зокрема постійно сплачує земельний податок. На початку 2025 року ОСОБА_1 прийняла рішення приватизувати земельну ділянку площею 0,0431 га під вищевказаним домоволодінням, та звернувшись до землевпорядної організації з метою виготовлення кадастрового номеру їй відмовили та повідомили, що вказана земельна ділянка вже перебуває у приватній власності. Надалі звернувшись за правовою допомогою було отримано інформацію, що дійсно вказана земельна ділянка під домоволодінням АДРЕСА_1 на підставі Державного акту №027629 від 06.10.1999 року, виданого на підставі рішення Виконкому від 06.09.1999 року №1950, належала померлій у 2006 році ОСОБА_2 . Про те, що земельна ділянка площею 0,0431 га під домоволодінням АДРЕСА_1 перебувала в приватній власності позивачу не було відомо до 2025 року взагалі, то вона добросовісно володіла та користувалася нею як законний власник домоволодіння. ОСОБА_1 з 2004 року по теперішній час (більше 20 років) добросовісно, відкрито та безперервно володіє як будинком так і спірною земельною ділянкою площею 0,0431 га під домоволодінням АДРЕСА_1 . Дану земельну ділянку позивач повністю утримує за свій рахунок. На підставі зазначено представник просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,0431 га в порядку набувальної давності.
Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23.05.2025 року вищевказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, вказаних в мотивувальній частині ухвали.
30.05.2025 року представником позивача адвокатом Білогрудом Д.О. подано до суду заяву про усунення недоліків з уточненою позовною заявою.
Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 03.06.2025 року відкрито провадження у даній цивільній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
25.06.2025 року від представника відповідача Дніпровської міської ради Ревякіної Н. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог із посиланням на те, що позивачем не доведено законних підстав (добросовісного заволодіння нерухомим майном) для визнання права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю. Зазначає, що позивачем не доведено свою необізнаність стосовно власника земельної ділянки під житловим будинком. Предметом договору дарування нерухомого майна від 09.10.2004 року, укладеним між позивачем та ОСОБА_2 земельна ділянка під будинком не була. Укладаючи договір дарування житлового будинку, позивач не була позбавлена права з'ясувати правовий режим земельної ділянки під ним. Жодних причин чи наявності перешкод щодо неукладання договору дарування земельної ділянки під житловим будинком з моменту укладання договору дарування будинку до моменту пред'явлення позову позивачем не наведено. Вищезазначене свідчить про відсутність підстав для визнання права власності за набувальною давністю. Вважає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав.
Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 26.08.2025 року закрито підготовче провадження у даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача адвокат Білогруд Д.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити. Надав пояснення аналогічні змісту позовної заяви.
Представник відповідача Недосвітна С.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначивши про відсутність підстав для визнання права власності за набувальною давністю.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим Законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В силу положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що відповідно до договору дарування домоволодіння від 09.10.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Базилєвим С.П. та зареєстрованого в реєстрі за №5843, ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар домоволодіння АДРЕСА_2 . На земельній ділянці розташовано: 1. А-1 житловий будинок шл/бл. жил. пл. 11,2 кв.м., 2. Б сарай шл/наб., 3. В сарай цегла, 4. Д літня кухня глиновалькові обкл. цеглою, 5. Г сарай шл/бл., 6. під Г погріб шл/бл., 7. Е убиральня цегла, 8. К колодязь бетон, 9. І мостіння, 10. Ж навіс, 11. 1-3 огорожа (а.с.10 - 10 зворот).
Земельна ділянка, на якій розташовано вказане домоволодіння у встановленому законом порядку не відчужувалась.
Разом з цим, право власності на земельну ділянку під вищевказаним домоволодінням рахується за ОСОБА_2 відповідно до Державного акту №027629 від 06.10.1999 року, виданого на підставі Рішення Виконкому від 16.09.1999/№1950, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №29-4-0.110-1539/225 від 27.03.2025 року (а.с.21).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.9).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач після смерті ОСОБА_2 , яка за її словами є її дальньою родичкою, спадщину не приймала. Інформація про заведення спадкової справи після її смерті матеріали справи не містять.
Доказів звернення позивача до компетентних органів із клопотанням про передачу у власність земельної ділянки, право власності на яку позивач просить визнати в судовому порядку, матеріали справи не містять, та стороною позивача суду надано не було.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона з 2004 року володіє домоволодіння АДРЕСА_1 , та добросовісно, відкрито та безперервно користується земельною ділянкою площею 0,0431 га більше 20 років, утримує її за свій рахунок, що підтверджується квитанціями про оплату земельного податку, не знала про те, що вказана земельна ділянка перебувала у приватній власності. За таких обставин позивач вважає, що має право набути право власності на земельну ділянку за набувальною давністю на підставі ст.344 ЦК України.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
У пунктах 5, 9 Постанови № 5 Пленуму «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних прав роз'яснив, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Верховний Суд України у постанові від 27.09.2018 по справі № 571/1099/16-ц зауважив, що при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність, володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном, факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Визнаючи поняття «умови набуття права власності на чужі речі», Верховний Суд в Постанові від 01.08.2018, по справі № 201/12550/16-ц, був більш лаконічний та визначив, що набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
Відповідно до п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», для набуття права власності на нерухоме майно, перебігу строку набувальної давності недостатньо. Умови набувальної давності підтверджуються судовим рішенням. Давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України: добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Зокрема, добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Цей висновок Верховний Суд зробив у Постанові від 27.09.2018, по справі № 571/1099/16-ц та Постанові від 31.10.1018, по справі № 683/2047/16-ц.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого, його власнику було відмовлено.
Окрім того, враховуючи положення частини першої та третьої статті 1277 ЦК України слід дійти висновку, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку.
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 264 ЦПК).
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,0431 га належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі Державного акту №027629 від 06.10.1999 року, отже не є безтитульним майном.
Позивач не довела того, що вона, набуваючи у дар від ОСОБА_2 домоволодіння, яке розташоване на спірній земельній ділянці, не знала і не могла знати про належність земельної ділянки іншій особі, зокрема дарувальниці. Також позивачем не надано доказів відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_2 .
Натомість сам факт набуття позивачем у дар домоволодіння, яке розташоване на спірній земельній ділянці, сам по собі свідчить про наявність у неї підстав вважати, що правовий статус земельної ділянки визначений, або що принаймні існує особа, яка може мати права на неї. Позивач не надала доказів звернення до органів місцевого самоврядування, Державного реєстру речових прав або інших уповноважених органів для з'ясування правового режиму землі.
Враховуючи вищевикладене, під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 не довела наявності такої обов'язкової умови набувальної давності, як добросовісність володіння, оскільки не довела, що володіла земельною ділянкою, не знаючи і не маючи можливості знати про її належність іншій особі, тобто не є добросовісними набувачем в розумінні ст.344 ЦК України, а відкритість та безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст. 344 ЦК України.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 (провадження № 14-648цс18) вказано, що умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у не вчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
Окремо варто вказати на те, що згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 344 ЦК України, набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом і має свою специфіку.
Таким спеціальним законом є Земельний кодекс України.
Відповідно до статті 119 ЗК України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п'ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування із клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.
Передання земельної ділянки на підставі ст. 119 ЗК України здійснюється у порядку передбаченому ст. 118 ЗК України.
Аналіз цих правових норм дає підстави для висновку про те, що конструкція ст. 119 ЗК України значно відрізняється від конструкції ст. 344 ЦК України та не передбачає жодних переваг для осіб, зазначених у ч.1 цієї статті, оскільки, навіть, дотримання всіх умов набувальної давності не приводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (ст.ст.118,123 ЗК).
Ця норма надає таким особам лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування із клопотанням про передання земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів, а тим більше не передбачає можливості автоматичного визнання судом права власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю.
Законодавством чітко визначені підстави набуття відповідними особами права власності за набувальною давністю на земельну ділянку і суди повинні неухильно дотримуватися вказаних вимог законодавства.
Більше того визнання права власності на спірну земельну ділянку за позивачем в порушення встановленого ст.ст. 118, 119 ЗК України порядку прямо порушуватиме право територіальної громади на дану земельну ділянку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, а лише відкритість і безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
Надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, суд встановив, що позивач всупереч вимогам закону пред'явив позов до суду про визнання за ним право власності на земельну ділянку за набувальною давністю, хоча згідно із статтею 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, можуть звернутися до органу державної влади або до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу цієї земельної ділянки у власність або надання у користування.
Стороною позивача не надано суду доказів належного звернення до органу державної влади або органу місцевого самоврядування із клопотанням про передачу йому у власність або надання в користування земельної ділянки площею 0,0431 га, за адресою: АДРЕСА_1 , що суперечить ст. 119 ЗК України, а тому відсутні підстави для визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача не доведено законні правові підстави для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, а відтак суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 258-259, 263-266, 268, 273, 354 ЦПК України,
У задоволенні позовних вимог адвоката Білогруда Дмитра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,0431 га в порядку набувальної давності відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ;
представник позивача адвокат Білогруд Дмитро Олександрович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №5071 від 16.04.2021 року, договір (угода) №3306/25 про надання правничої (правової) допомоги від 13.03.2025 року; ордер на надання правничої допомоги серії АЕ №1353612 від 14.05.2025 року, адреса: 49001, м.Дніпро, вул.Короленко, 1, ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
відповідач Дніпровська міська рада, код ЄДРПОУ 26510514, юридична адреса: 49000, м.Дніпро, просп.Дмитра Яворницького, буд.75, ел.пошта: office@dniprorada.gov.ua.
Суддя Г.В.Дорошенко