03 грудня 2025 року
м. Київ
справа №580/636/25
адміністративне провадження № К/990/42180/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Черкаській області від 23.12.2024 №401-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків Головного управління ДПС у Черкаській області;
- стягнути з Головного управління ДПС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2024 по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.04.2025, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 03.11.2025 касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 330 КАС України, скаржнику надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 03.11.2025) доставлена в Електронний кабінет ОСОБА_1 04.11.2025 о 19 год 40 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
13.11.2025 через систему «Електронний Суд» від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла заява про усунення недоліків шляхом, визначеним вищезазначеною ухвалою Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 25.09.2019 у справі № 676/1679/18, від 16.06.2020 у справі № 462/303/17, від 23.12.2020 у справі № 285/4227/18, від 22.12.2022 у справі № 640/17678/21, від 23.02.2023 у справі № 140/9066/21, від 05.04.2023 у справі № 640/12871/21, від 12.04.2023 у справі № 340/1791/22 та від 07.08.2025 у справі № 280/9117/23 щодо застосування частини третьої статті 87 Закону України від 10.12.2015 № 899-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 899-VIII), частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Водночас, суд касаційної інстанції звертав увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
У цій справі, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування наказу ГУ ДПС у Черкаській області про звільнення позивача , суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про дотримання відповідачем норм частини третьої статті 87 Закон № 899-VIII, оскільки позивачу було запропоновано рівнозначні посади державної служби у ГУ ДПС у Черкаській області, тобто підкатегорії «Б3» та нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, однак ОСОБА_1 від запропонованих посад відмовився, а матеріали справи не містять встановлених статтею 42 КЗпП України доказів на переважне право залишення на роботі позивача при скороченні чисельності служби.
Такі висновки у цій справі № 580/636/25 не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, на які скаржник посилається на обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, у справі № 280/9117/23, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування наказу про звільнення за подібних обставин, дійшовши висновку про порушення відповідачем положень Закон № 899-VIII, оскільки позивачу було запропоновану для переведення лише одну посаду, яка не була вакантною.
У постанові від 05.04.2023 у справі № 640/12871/21 Верховний Суд зауважив, що позивачу, перед тим, як видати оскаржуваний наказ, не пропонували рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, обставин щодо відсутності можливості запропонувати позивачу відповідні посади в цій справі не встановлено.
У постанові від 12.04.2023 у справі № 340/1791/22 Верховнй Суд вказав, що пропонування іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей (відповідно до абзаців першого, другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII) має на меті залишити працівника на державній службі (шляхом його переведення на запропоновану посаду без проведення конкурсу) й відповідач, якщо пропонує ці посади, то має робити це не для позірного дотримання процедури, визначеної законом, а для реального виконання цих приписів закону. Повідомлення переліку вакантних посад задля самого лише повідомлення цих посад як передумови для звільнення не свідчить про реальне виконання Закону чи, принаймні, намагання його виконати. У цій справі Верховний Суд погодився із судом першої інстанції про те, що відповідач до видання спірного наказу про звільнення не запропонував позивачеві посад, зокрема у новоствореному Південно-Східному МРУЮ (м. Дніпро), до якого перейшли функції ГТУЮ у Кіровоградської області, хоча такі посади, як встановлено у справі, були.
Подібні висновки Верховного Суду викладено у постановах від 25.09.2019 у справі № 676/1679/18, від 16.06.2020 у справі № 462/303/17, від 23.12.2020 у справі № 285/4227/18, від 22.12.2022 у справі № 640/17678/21, від 23.02.2023 у справі № 140/9066/21, які не суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 580/636/25.
Як слідує із оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій позивач 27.11.2024, 05.12.2024, 06.12.2024, від 23.12.2024 відмовився від надання згоди на переведення на інші посаді, про що свідчать його власноручні записи на таких попередженнях.
Також суди попередніх інстанцій у цій справі відхилили твердження позивача щодо порушення його прав у зв'язку із тим, що йому не було запропоновано новоствореної посади начальника відділу з питань виявлення та опрацювання ризиків ГУ ДПС у Черкаській області з уваги на висновки викладені Верховним Судом у постанові від 25.01.2023 у справі №600/752/22-а про те, що суб'єкт призначення або керівник державної служби може зважити також на інші обставини, які, як він вважає, можуть мати значення для визначення того з державних службовців, хто є більш кваліфікованим і продуктивним у роботі. Важливо те, що визначення переважного права на залишенні на роботі має бути обґрунтованим і певним чином об'єктивованим (вираженим назовні, оформленим) для розуміння того, як відбувався цей процес, надто тими, кого це стосується.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновком цих судів щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 03.11.2025 про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов А.Г. Загороднюк