Справа № 560/367/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
03 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення нарахування виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, починаючи з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення - 10.12.2024.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходила військову службу в органах Державної прикордонної служби України.
Відповідно до витягу з наказу ректора Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького «Про особовий склад» від 08.05.2024 № 464-ос звільнено з військової служби згідно з підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у запас підполковника ОСОБА_1 (П-003569), начальника курсу офіцерів об'єднаних штабів факультету керівних кадрів, з правом носіння військової форми одягу.
Відповідно до витягу з наказу ректора Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького від 09.05.2024 № 470-ос від 09.05.2024 № 470-ос «Про особовий склад» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 , начальника курсу офіцерів об'єднаних штабів факультету підготовки керівних кадрів, звільнену з військової служби у запас наказом ректора Національної академії від 08 травня 2024 року № 464-ОС за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
10.12.2024 відповідачем на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.08.2024 у справі № 560/10288/24, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024, перераховано та доплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (а також інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення), здійснено їх обчислення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України" станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум на загальну суму 363 823,89 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Під час виплати заборгованості по грошовому забезпеченню відповідачем не нараховано та не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто, стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту приведених норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Тож у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
З матеріалів справи суд встановив, що виплата позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 відбулася 10.12.2024, що не заперечується відповідачем.
Суд вірно відхилив доводи відповідача щодо відсутності порушеного права позивача у зв'язку із невиплатою відповідних сум грошової компенсації при звільненні, з урахуванням наступного.
Під час судового розгляду вказаної категорії справ суд застосовує останню правову позицію, викладену Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 19.05.2022 у справі №200/3859/21, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а.
Так, Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Таким чином обов'язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Оскільки такий обов'язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 не дотримано, право останньої на виплату компенсації порушено.
З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування належних сум грошового забезпечення та остаточний розрахунок з позивачем відбулися у зв'язку з неправомірним нарахуванням такого розрахунку відповідачем, тобто з його вини, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов'язок проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у належному розмірі за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, є протиправною, у зв'язку із чим порушене право позивача необхідно відновити.
Поряд з цим, слід зауважити що порушене право позивача підлягає захисту з 29.01.2020, а не з квітня 2020 року, як помилково вказує відповідач, оскільки норма ст.2 Закону №2050-III вказує, за яких умов наступає право на отримання компенсації (затримка на один і більше календарних місяців виплати доходів), а не на початок періоду, з якого нараховується компенсація.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Хмельницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.