Справа № 240/6457/25
Головуючий у 1-й інстанції: Окис Т.О.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
03 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
у березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про відмову призначенні пенсії №064050006155 від 28 лютого 2025 року та зобов'язання призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22 грудня 2024 року виходячи із наявного страхового стажу роботи, який становить більше 33 років.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області №064050006155 від 28 лютого 2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII, починаючи з 22 грудня 2024 року з урахуванням висновків суду.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії серії НОМЕР_1 .
21 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Львівській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом із зазначеною заявою позивач, серед іншого, подав, зокрема, копію посвідчення серії НОМЕР_1 .
Рішенням ГУ ПФУ в №064050006155 від 28 лютого 2025 року відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки станом на 01 січня 1993 року проживав у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 03 місяців 06 днів, до періоду проживання у зоні гарантованого відселення не враховано період з 01 серпня 1988 року по 01 січня 1996 року згідно довідки №4 від 03 січня 2025 року, оскільки вказаний період перетинається з періодом проходження військової служби згідно довідки №47 від17 лютого 2025 року.
Вважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону від 09 березня 2003 року №1058-ІV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-ІV) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За умовами частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Частиною першою статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон - №796-ХІІ) передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (абзац п'ятий пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ).
Наведені положення Закону №796-ХІІ за дотримання умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше ніж на 6 років.
За змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Таким чином, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням або у зв'язку із роботою в такій місцевості.
Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 № 55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.01.2024 за № 1/41346), які набрали чинності 15.02.2024, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
У постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі № 500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 Верховний Суд зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
При цьому, судом першої інстанції помилково зауважено, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є безумовною підставою, яка підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону № 796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території (аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23).
Так, до заяви про призначення пенсії позивач надав довідку видану Замисловицьким старостинським округом Житомирської області з якої встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно зареєстрований та проживає в селі с.Рудня-Замисловицька Коростенського райну Житомирської області: із 26.04.1986 по 01.01.1996; із 07.10.2024 по даний час.
Село Рудня-Замисловицька Коростенецького району Житомирської області відноситься до ІІІ зони радіоактивного забруднення гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 року № 106.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 807 - ІХ від 17.07.2020 року територія ліквідованого Овруцького району увійшла до Коростенецького району Житомирської області.
Між тим, колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що відповідно до довідки №47 від 17.02.2025 року, яка також була подана позивачем при зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії, ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах із 01.08.1988 по 05.01.1999 (а.с. 14).
За вказаних обставин колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що відповідно до наданих документів період проживання (роботи) заявника у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 02 роки 03 місяці 06 днів, оскільки після 01.08.1988 року період проживання перетинається з періодом проходження військової служби.
Отже, матеріали справи не містять належних доказів факту постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року, відтак останній не має права на призначення пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками викладеними Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2024 року по справі №460/23707/22.
Відтак, колегія суддів погоджується із доводами пенсійного органу, що матеріали справи не містять належних доказів факту постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для застосування до позивача положень п.5 ч.2 ст.55 Закону №796-XII.
За вказаних вище обставин, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію апелянта щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.