Справа № 640/16137/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Іванчулинець Д.В.
Іменем України
02 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 26.04.2017 № 1368101-1305 про сплату земельного податку на суму 66729,71 грн та від 27.03.2018 № 21028-1305-2652 про сплату земельного податку на суму 66729,71 грн.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 26.07.2010 проведено державну реєстрацію суб'єкта господарювання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.
Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку №277951 від 19.09.2012, ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування та обрав 3 групу платників єдиного податку.
Відповідно до Договору купівлі-продажу нерухомого майна у власності ОСОБА_1 перебуває нерухоме майно (склад цегляний) площею 333,00 м2, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що засвідчується Витягом з Державного реєстру правочинів та не заперечується сторонами.
Головним управлінням ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) на підставі п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України прийнято податкові повідомлення-рішення №1368101-1305 від 26.04.2017 року та 21028-1305-2652 від 27.03.2018 року, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Земельний податок з фізичних осіб» за 2017 рік у розмірі 66729,71 грн., та за 2018 рік у розмірі 66729,71 грн..
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що ГУ ДПС у м. Києві проведено нарахування ОСОБА_1 податкового зобов'язання із земельного податку з порушенням вимог податкового законодавства, оскільки таке не ґрунтується на відомостях, передбачених п. 286.1 ст. 286 ПК України.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до пункту 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу);
За визначенням пункту 14.1.147 статті 14 ПК плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності;
Згідно пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (пункт 270.1.1 статті 270 ПК).
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно з частинами першою і другою статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Таким чином, платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов'язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов'язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов'язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (нежитлові будівлі), що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов'язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.
Згідно зі статтею 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як визначено статтею 126 ЗК, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Обов'язок із сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки (в тому числі, з огляду на користування нею внаслідок набуття права власності на нерухоме майно, на ній розташоване) незалежно від дотримання такою особою вимог земельного чи цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористування та підстав набуття прав користування, оскільки ПК як спеціальний акт, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, визначає об'єктом оподаткування саме земельну ділянку, яка перебуває у власності та користуванні, не встановлюючи імперативних умов щодо відповідного оформлення відповідного права щодо неї для виникнення обов'язку з плати за землю.
Обов'язок із сплати земельного податку пов'язується для особи саме із виникненням права власності або користування земельною ділянкою, а не із обставинами присвоєння такій земельній ділянці кадастрового номеру.
Аналогічне правозастосування наведене у постановах Верховного Суду України від 07.07.2015 у справі №826/12388/13-а, від 02.12.2015 у справі №826/3130/15 та Верховного Суду у постановах від 19.06.2018 у справі №826/8009/16, від 13.03.2019 у справі №808/8734/15, від 28.05.2019 у справі № 816/352/17, від 03.08.2020 у справі № 826/13307/18, від 22.10.2025 у справі №640/21409/21.
Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Крім цього, пунктом 269.2 статті 269 ПК передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу ХІV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Відповідно до пункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК в редакції, чинній до 30 червня 2020 року, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, а саме податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 (справа № 826/14703/13-а) та у постановах Верховного Суду від 15.02.2019 (справа № 826/9948/16), від 09.04.2019 (справа №826/12960/16), від 13, 19 та 26 червня 2018 року (справи №№ 826/14615/16, 814/3427/13-а та 826/10930/13-а відповідно), від 05.11.2021 (справа № 826/10983/18), від 07.12.2023 (справа № 160/16601/20).
У позовній заяві позивач стверджує, що він є платником єдиного податку третьої групи та використовує спірну земельну ділянку для здійснення господарської діяльності - виробництво спецзасобів для правоохоронних органів.
Проте, жодних доказів здійснення такого використання спірної земельної ділянки позивачем не надано, а матеріали справи не містять. Самого лише посилання на певну обставину недостатньо для висновку про її об'єктивне існування.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відтак, за наявних у матерілах справи доказів, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що позивач використовував спірну земельну ділянку у власній господарській діяльності як підстави для застосування пункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК щодо звільнення від сплати податку.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач порушив порядок розрахунку спірного податку. Натомість, в апеляційній скарзі відповідач наполягає на тому, що здійснив вірні розрахунки.
Відповідно до пункту 271.1 статті 271 ПК базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Згідно пункту 274.1 статті 274, пункту 277.1 статті 277 ПК ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
Ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
За змістом пункту 286.5 статті 286 ПК нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Згідно пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що базою для нарахування земельного податку є або нормативна грошова оцінка земельних ділянок або ж, якщо нормативну грошову оцінку не проведено, - площа земельних ділянок. При цьому, для земельних ділянок нормативну грошову оцінку яких не проведено, використовується показник нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Інформація, яка необхідна для нарахування земельного податку, надається контролюючому органу із державного земельного кадастру центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва.
Із матеріалів справи вбачається, що право власності на спірну земельну ділянку у встановленому порядку оформлено не було, відповідні дані про цю земельну ділянку до державного земельного кадастру не внесені, її нормативну грошову оцінку не здійснено.
Водночас, наведені обставини не є такими, що звільняють позивача від обов'язку сплачувати земельний податок, який виник у силу фактичного використання земельної ділянки (з огляду на користування нею внаслідок набуття права власності на нерухоме майно, що на ній розташоване).
У зв'язку із викладеним, оскільки нормативну грошову оцінку земельних ділянок не було проведено у встановленому порядку, то для розрахунку земельного податку відповідачем можуть бути використані показники площі земельної ділянки, нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Відтак, посилання суду першої інстанції на відсутність відомостей про земельну ділянку у державному земельному кадастрі як на підставу задоволення позовних вимог є безпідставним.
Згідно з частиною п'ятою статті 5 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV (далі - Закон № 1378-IV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру, зокрема, земельного податку. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру земельного податку (абзаци перший-другий статті 13 Закону № 1378-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Відповідно до статей 20, 23 Закону № 1378-IV, за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.
Відповідно до положень підпункту 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК орган місцевого самоврядування у десятиденний строк з дня затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель направляє в електронній формі до контролюючого органу інформацію про нормативну грошову оцінку земель. Контролюючі органи не пізніше 10 липня поточного року складають зведену інформацію про нормативну грошову оцінку земель. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, не пізніше 15 липня поточного року оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті зведену інформацію про проведену нормативну грошову оцінку земель.
Так, розрахунок земельного податку відповідачем проведено на підставі пункту 2 рішення Київської міської ради від 26.07.2007 №43/1877, виходячи з наступних показників: Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі, де: Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях; Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони; Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах; Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки; Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.
У спірних правовідносинах відповідачем застосовано нормативну грошову оцінку земель м. Києва, затверджена рішенням Київської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» від 03.07.2014 №23/23.
Оскільки відповідач не є суб'єктом проведення та розрахунку нормативної грошової оцінки, то він і має право враховувати тільки ті коефіцієнти, які розраховані в затвердженій міською радою технічній документації, враховуючи при цьому оціночний квартал та зону, в яких розташована земельна ділянка та її цільове призначення згідно з даними Державного земельного кадастру. Жодних підстав для застосування будь-яких інших коефіцієнтів, не передбачених технічною документацією з нормативної грошової оцінки, відповідач не має.
Так, відповідачем здійснений розрахунок земельного податку: 928,02 x 734,51 Ч 2,0 x 0,86 x 1,249 x 1,433 Ч 1,06 x 3% = 66 729,71 грн., де: 928,02 кв.м. - площа земельної ділянки; 734,51 грн. - (базова вартість 1 кв.м. території в межах економіко-планувальної зони (Рішення Київської міськ ої Ради від 03.07.2014р. № 23/23, введено в дію з 01.07.2015 Рішенням Київської міської ради від 10.12.2014р. № 565/565); 2 - коефіцієнт на функціональне використання землі (Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016р. № 489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» із змінами та доповненнями.; 0,86 - узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014р. № 23/23 «Про затвердження технічноїдокументації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»); 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015р. № 6-28-0.22-215/2-15 та ст. 289 ПК України; 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 р. № 6-28-0.22-201/2-16 та ст. 289 ПК України; 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки с відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 р. номер 22-28-0.22-433/2-16 та ст. 289 ПК України. 3% - ставка земельного податку (відповідно пп. 5.3 п. 5 Положення «Про плату за землю в місті Києві» затвердженого Рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» від 23.06.2011 номер 42/5629.
Правильності арифметичного розрахунку земельного податку позивач не заперечив та не вказав це як підстава позову.
За вимогами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про правомірність визначення позивачу грошових (податкових) зобов'язань зі сплати земельного податку згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення, яким позов задоволено.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 34, 243, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити.
Скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку
Повний текст постанови складений 03.12.2025.