Справа № 580/6188/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК
02 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 30 серпня 2024 року № 231450001816 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 серпня 2024 року про призначення пенсії за віком у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 30.08.2024 № 231450001816 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.08.2024 про призначення пенсії за віком із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулось до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.08.2024 звернулась до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийняло рішення від 30.08.2024 № 231450001816 про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058, з підстав недостатності наявного страхового стажу (10 років 10 місяців 6 днів, при необхідному - від 21 до 31 року), при цьому, не зарахувало періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 01.11.1979, оскільки на титульній сторінці виправлено ім'я. Не врахувало періоди з липня 1995 до 31.12.2002 оскільки довідки від 11.10.2021 № 76, № 77, від 22.08.2024 № 19 не завірені печаткою. Вказало, що для зарахування періодів роботи з липня 1995 до 31.12.2002 необхідно ініціювати перевірку довідок.
Рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком позивач вважає протиправним, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції, враховуючи принцип верховенства права, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, дійшов висновку, що позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем. Суд також вважав необґрунтованими покликання відповідача у спірному рішенні про наявність виправлення імені позивача у його трудовій книжці, оскільки трудова книжка містить лише наведення літер "д" та "к" у імені позивача. При цьому відсутні виправлення у прізвищі та по батькові позивача, що спростовує будь-які сумніви у належності трудової книжки НОМЕР_1 саме позивачу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі по тексту Закон №1058- ІV).
Частиною 1 статті 24 Закон № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Основним документом, що підтверджує пільговий стаж роботи працівника з огляду на положення статті 48 Кодексу законів про працю України, статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі по тексту Порядок №637), є трудова книжка.
З 20.06.1974 порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР № 162 (далі - Інструкція).
Згідно із пунктом 2.3 Інструкції усі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення та вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 4.1 Інструкції визначено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 за № 58 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Згідно із пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За даними трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 01.11.1979 суд встановив, що у період з 01.07.1995 до 14.03.2000 позивач працювала дояркою у КСП ім. Фрунзе Катеринопільського району Черкаської області.
З 15.03.2000 до 31.12.2002 працювала на цій же посаді у ПСП "Мрія" (переведена у зв'язку із реорганізацією КСП ім. Фрунзе).
Вказані записи скріплено підписом посадової особи роботодавця та його печаткою.
Положеннями пункту 3 Порядку № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Неналежне заповнення роботодавцем трудової книжки не може бути підставою для позбавлення позивача права зарахування до страхового стажу періодів роботи, зазначених у цій трудовій книжці.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови у призначенні пенсії за віком слугували недоліки, наявні в трудовій книжці позивача.
За приписами частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно зі статтею 64 Закону № 1058-IV територіальні органи мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 та пункту 2 статті 64 Закону № 1058-IV орган, що призначає пенсію, має право перевіряти обґрунтованість видачі поданих для призначення пенсії документів.
Докази щодо здійснення повноважень, передбачених Законом № 1058-IV та Порядком №22-1, відповідачем не надані.
Також не надані докази, які б підтверджували той факт, що відповідачем вчинялись відповідні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду роботи позивача.
Верховний Суд у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018 вказав, що на особу не може перекладались тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Так, положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено презумпцію неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування у спорі покладено на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Водночас суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття рішень, що містять невмотивовані висновки або обґрунтовані загальними фразами, а не конкретними аргументами, що повинні містити відповідь на ключові питання, за яких виник спір. Тому негативне для особи рішення повинно бути належним чином вмотивоване.
За змістом частин 1 і 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан