01 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 280/12208/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року (суддя Б.В. Богатинський)
у справі № 280/12208/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови позивачці як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і в подальшому була реабілітована, у призначені підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснювати позивачці, як реабілітованій особі, виплати підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.12.2024;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови позивачці як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і в подальшому була реабілітована, щодо перерахунку трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 30 червня 1949 року по 25 вересня 1956 року (7 років 2 місяці 26 днів Х 3) відповідно до ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити позивачці, як реабілітованій особі, перерахунок трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 30 червня 1949 року по 25 вересня 1956 року (7 років 2 місяці 26 днів Х 3) відповідно до ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», починаючи з 01.12.2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно із частиною 1 статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивачка має право на підвищення пенсії із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботи за час перебування у засланні у відповідності до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивачка звернулась до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії у зв'язку з вищенаведеними обставинами, однак листом відповідач надав роз'яснення, яким чином нарахована та виплачується пенсія на теперішній час, підвищення до пенсії.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, як дитина репресованої особи, перебувала разом з репресованою матір'ю на спецпоселенні в період з червня 1949 року по 25.09.1956, тому репресованою особою є саме мати позивачки, в той час як позивачка є членом сім'ї репресованої особи.
Суд вказав, що за інформацією довідки позивачка перебувала у спецпоселенні з репресованою особою матір'ю, а тому позивачка має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком, як член сім'ї репресованої особи. Суд з'ясував, що доплата до пенсії позивачці здійснюється Пенсійним фондом України як члену сім'ї реабілітованих у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, відтак позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Суд зауважив, що системний аналіз положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дозволяє суду дійти висновку, що ними закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивачка у період перебування у спецпоселенні була малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набувала, а тому правові підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивача на спецпоселенні та як наслідок перерахунку трудового стажу відсутні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Позивачка вказує, що вона перебувала у засланні на спецпоселенні з 1949 року по 1956 рік та є репресованою особою, яку згодом реабілітовано. Наполягає, що вона має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ч.1 ст.77 Закону №1788-XII із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, адже скаржник є репресованою особою, яку у подальшому реабілітовано, а також у неї наявне право на перерахунок стажу роботи згідно ст. 58 Закону №1788-ХІІ шляхом застосування пільги по обчисленню стажу роботи у період з 1949 року по 1956 рік у потрійному розмірі.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно з довідкою про реабілітацію від 13.07.2015 № 23/16-М-38/3-5-15, виданою Головним управлінням Міністерства внутрішніх справи Російської Федерації по Краснодарському краю, позивачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживала в хуторі Алабін Рязанського району Краснодарського краю, вислана у складі сім'ї у червні 1949 року з території Краснодарського краю відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 29.05.1949.
У цій же довідці вказано, що вона вислана з території Краснодарського краю за національною ознакою в 1949 році в складі своєї сім'ї. Проживала з батьками на спецпоселенні в м. Аральськ Кзил-Ординської області Казахської РСР, з грудня 1954 року - в м. Джамбулі Казахської РСР.
На підставі пункту «в» статті 3 Закону Російської Федерації від 18.10.1991 № 1761-1 «Про реабілітацію жертв політичних репресій» позивачка ОСОБА_2 , 1947 р.н., реабілітована.
Факт проживання позивачки із матір'ю у період з 30.06.1949 по 25.09.1956 підтверджено довідкою про реабілітацію матері позивачки ОСОБА_3 від 13.07.2015 № 23/16-З-5/15, відповідачем не заперечується.
Рішенням Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Запорізької міської ради від 18.08.2015 № 6 ОСОБА_1 визнано реабілітованою відповідно до ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
На підставі цього рішення 14.03.2019 позивачці видано посвідчення реабілітованої особи серія НОМЕР_1 .
Позивачка звернулась до відповідача із заявою від 26.11.2024 про проведення з 01.12.2024 перерахунку та виплати підвищення до пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком та здійснити з 01.12.2024 перерахунок стажу роботи відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 01.07.1949 по 25.09.1956 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Листом від 09.12.2024 відповідач надав роз'яснення щодо розміру та складових пенсії позивачки.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо здійснення перерахунку стажу роботи та підвищення до пенсії, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з позицією відповідача, що позивачка має право на підвищення призначеної пенсії саме як член сім'ї реабілітованої особи, тобто на 25% мінімальної пенсії за віком, а підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком позивачці вже встановлено. Щодо зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для пільгового обчислення періоду знаходження позивачки на спецпоселенні, оскільки позивачка у період перебування у спецпоселенні була малолітньою особою, відповідно у цей період трудового стажу не набувала.
З огляду на фактичні обставини, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року №962-XII.
За змістом ст.1 Закону № 962-XII в редакції на час реабілітації позивачки реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі двійками, трійками, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР Про кримінальну відповідальність за державні злочини від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Статтями 3, 4 Закону №962-XII, у редакції до 05.05.2018, визначено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року внесені зміни до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», які набули чинності 05 травня 2018 року.
Зокрема, змінено назву Закону на Закон «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Відповідно до ст.1-1 цього Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до п.2 ст.1-2 Закону України від 17.04.1991 № 962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років реабілітованими визнаються особи: стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;
Згідно ст.1-3 Закону № 962-XII потерпілими від репресій визнаються:
1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;
2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;
3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Статтею 2 Закону № 962-XII формами репресії визнано, зокрема: заслання, вислання.
За визначенням в ст. 1-1 цього Закону вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;
заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Відповідно до статті 6 Закону №962-XII реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських рад, у тому числі обраними об'єднаними територіальними громадами.
В спірному випадку, виходячи з наявних у справі документів, довідок про реабілітацію від 13.07.2015 №23/16-З-5/15, від 13.07.2015 № 23/16-М-38/З-5-15, виданих ГУ МВС Росії по Краснодарському краю, рішенню Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Запорізької міської ради від 18.08.2015 № 6, позивачку ОСОБА_1 визнано саме репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не членом сім'ї реабілітованої особи, як то помилково встановлено судом першої інстанції.
Висновки суду першої інстанції, що оскільки позивачка, як дитина репресованої - ОСОБА_3 , перебувала разом з репресованою матір'ю на спецпоселенні в період з червня 1949 року по 25.09.1956, репресованою особою є саме мати позивачки, в той час як позивачка є членом сім'ї репресованої особи, не відповідають обставинам справи.
Наведеною вище довідкою про реабілітацію від 13.07.2015 № 23/16-М-38/3-5-15 засвідчено, що саме позивачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вислана з території Краснодарського краю за національною ознакою в 1949 році в складі своєї сім'ї.
Суд апеляційної інстанції вважає, що враховані судом першої інстанції висновки Верховного Суду у постанові від 13.05.2024 у справі №500/5507/23 та у постанові від 31.05.2024 у справі №500/3332/23 про належність позивачів до членів (дітей) сімей, яких було примусово переселено, а не до репресованих і реабілітованих осіб, не є релевантними до справи, що розглядається, оскільки у вказаних вище справах №500/5507/23 і №500/3332/23 позивачі не були примусово переселеними, а народились уже на засланні, тобто народились під час перебування їхніх батьків на спецпоселенні.
В спірному випадку позивачка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в червні 1949 року разом з іншими членами сім'ї за національною ознакою виселена на спецпоселення і рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Запорізької міської ради від 18 серпня 2015 року № 6 визнана реабілітованою особою.
Крім того, зі змісту посвідченням реабілітованого серії НОМЕР_1 від 14 березня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 є особою, яка зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована та має право на пільги і компенсації, встановлені Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Отже, позивачка як репресована особа, яку в подальшому реабілітовано, в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, на 50 % мінімальної пенсії за віком.
Щодо позовних вимог в частині зарахування часу перебування позивачки на спецпоселенні в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Згідно ч.1 ст.6 Закону №962-XII, в редакції з 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Також статтею 58 Закону №1788-XII в редакції з 05.05.2018 передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачка перебувала в спецпоселенні з 30 червня 1949 року по 25 вересня 1956 року на підставі рішення позасудових органів в адміністративному порядку.
Суд при цьому зауважує, що вказані вище нормативні акти не диференціюють осіб, які перебували в засланні, в залежності від їх віку та того чи вони працювали чи ні. Передбачена ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» пільга є не спеціальним способом обрахування вже набутого особою трудового стажу (як це відбувається при призначенні пенсії на пільгових умовах), а сатисфакцією, яка згідно з метою Закону, зазначеній у статті 1, визнана державою справедливою за завдану таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 шкоду.
За таких обставин, період перебування позивачки в спецпоселенні з 30 червня 1949 року по 25 вересня 1956 року підлягає зарахуванню до стажу її роботи у потрійному розмірі.
Отже, відмова позивачці у проведенні відповідного перерахунку стажу її роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), є протиправною.
Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції не повно встановлені обставини справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі № 280/12208/24 - скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і в подальшому була реабілітована, у призначені підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснювати ОСОБА_1 , як реабілітованій особі, виплати підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.12.2024.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і в подальшому була реабілітована, щодо перерахунку трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 30 червня 1949 року по 25 вересня 1956 року відповідно до ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 , як реабілітованій особі, перерахунок трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 30 червня 1949 року по 25 вересня 1956 року відповідно до ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», починаючи з 01.12.2024.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров