03 грудня 2025 р. Справа № 440/7515/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2025, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, м. Полтава, повний текст складено 12.08.25 у справі № 440/7515/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 соціальних виплат: пенсії з 01.01.2024 та щомісячної страхової виплати з 01.06.2022;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату соціальних виплат: пенсії з 01.01.2024 та щомісячної страхової виплати з 01.06.2022.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 соціальних виплат: пенсії та щомісячної страхової виплати з 29.11.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії та щомісячної страхової виплати з 29.11.2024.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з висновками, які не відповідають обставинам справи, є необґрунтованими.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що у липні 2022 від МФУ отримано інформацію щодо перетину ОСОБА_1 кордону України у пункті пропуску Мілове у грудні 2020 року. Будь-які контакти з потерпілим були відсутні, тому керуючись п.1. 8 ст.40 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №1105-XIV від 23.09.1999 прийнято рішення про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати з 01.06.2022 року до з'ясування місця перебування потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, внутрішньопереміщеної особи ОСОБА_2 . З моменту припинення страхових виплат позивач жодного разу не звертався ні до ФССУ, ні до Головного управління ПФУ у Полтавській області щодо поновлення страхових виплат.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 0000229900 від 07.06.2017, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області як одержувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та щомісячної страхової виплати відповідно до Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Починаючи з 1 червня 2022 відповідачем та Полтавським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області припинені нарахування та виплату позивачу щомісячної страхової виплати потерпілому на виробництві, а з 01 січня 2024 - виплату пенсії.
На адвокатський запит від 19.05.2025 відповідач листом від 22.05.2025 №1600-0215-8/39234 підтвердив, що виплата пенсії позивачу була припинена з 01.01.2024 з причини отримання даних ЄІБВПО про припинення дії довідки ВПО позивача. Цим же листом відповідач повідомив, що щомісячна страхова виплата була припинена позивачу з 01.06.2022 після отримання інформації про перетин позивачем кордону України через пункт пропуске «Мілове» у грудні 2020.
Позивач та відповідач не надали суду постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області, яка долучена відповідачем до листа відповідача від 22.05.2025 №1600-0215-8/39234.
Позивач звернувся із заявами від 19.05.2025 про поновлення нарахування та виплати йому пенсії та щомісячної страхової виплати з дат припинення їх виплати. Листом від 26.05.2025 № 8867-8546/Л-02/8-1600/25 відповідач відмовив у поновленні щомісячної страхової виплати. Листом від 28.05.2025 №9062-8538/Л-02/8-1600/25 відповідач відмовив у поновленні нарахування та виплати пенсії позивачу.
Позивач, не погоджуючись із вказаними рішеннями відповідача, звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав та інтересів позивача у публічно-правових відносинах.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначаються положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, установлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" випадках.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом визначаються, серед іншого, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 46 Закону № 1058-IV установлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Положеннями ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу вказаних норм убачається, що відмова у нарахуванні та виплаті, припинення виплати пенсії можливі лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення, а у випадку прийняття рішення про припинення виплати пенсії - лише з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 243/6391/17 дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-ІV.
Зі змісту відзиву на позов та апеляційної скарги вбачається, що припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу за віком було здійснено відповідачем без прийняття, в порушення вимог статті 49 Закону № 1058-IV, відповідного окремого рішення з цього питання, будь-яких доказів прийняття рішення про припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу до суду не надано.
Натомість, відповідачем вказано на обставини отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб про припинення дії довідки ВПО позивача.
Надаючи оцінку зазначеним доводам відповідача, колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець, особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з приписами ст. 2 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції. При цьому за статтею 3 даного Закону громадянин України, за наявності обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1706-VII передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Так, положення ст. 12 Закону № 1706-VII, яка містить підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, передбачає прийняття відповідного рішення про скасування дії такої довідки.
Підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
Положеннями п. 1 Порядку про облік внутрішньо переміщених осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 від 01.10.2014, визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з пунктом 1 Постанови № 637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.
Таким чином, умовами призначення та продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам є: перебування таких осіб на обліку, що підтверджується відповідною довідкою; наявність рахунку в АТ “Державний ощадний банк України».
З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано до суду рішення про скасування довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, прийнятого у порядку статті 12 Закону № 1706-VII (що свідчить про відсутність обґрунтованих підстав вважати, що стосовно позивача було прийнято таке рішення про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи), як і інших підстав зняття позивача з обліку.
Посилання відповідача на п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV (припинення виплати пенсії у інших випадках, передбачених законом) колегія суддів не приймає до уваги, оскільки нормами діючого законодавства, які врегульовують спірні правовідносини, не передбачено такої підстави для припинення соціальних виплат (у тому числі пенсії) особі, як "скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи".
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що припинення позивачу нарахування та виплати раніше призначеної пенсії за віком здійснено відповідачем за відсутності на те правових підстав, передбачених Законом № 1058-IV, або будь-яким іншим законом про пенсійне забезпечення.
Щодо припинення виплати щомісячних страхових виплат з 01.06.2022 колегія суддів зауважує на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) законодавство про соціальне страхування складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», цього Закону, інших законодавчих актів та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.
Частиною першою статті 30 Закону № 1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 30 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:
1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;
5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячної заробітної плати, яку потерпілий мав до ушкодження здоров'я.
Частиною першою статті 40 Закону № 1105-XIV визначено, що здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються:
1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) у разі смерті отримувача страхових виплат;
7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого;
8) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 Закону № 1105-XIV страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.
Страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням (частина четверта статті 41 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до частини п'ятої статті 41 Закону № 1105-XIV страхові виплати здійснюються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.
Суд зазначає, що з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Частинами 3 - 8 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону (Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX) також визначено, що до завершення заходів, пов'язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України. Установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України. Фонду соціального страхування України забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Установлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.
Отже, з 01 січня 2023 року (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
Судом також установлено, що станом на час розгляду справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області припинено.
Відповідно до викладених вище норм законодавства та принципу безперервності державної влади, управління Пенсійного фонду України є належними відповідачами.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 5, ч. 6 та ч. 8 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них. Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.
Згідно з ч. 4 та 7 ст. 47 зазначеного Закону виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
У статті 27 Закону України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Окрім того, статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакцій, чинній на момент вчинення спірних правовідносин) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже, вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» КМУ визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 11 вказаної статті 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати припинено через перетин позивачем державного кордону України відповідно до інформації, наданої Міністерством фінансів України відповідно до запиту, передбаченого ст. 10 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат».
Водночас, статтею 46 Закону № 1105-XIV не надано повноважень щодо припинення страхових виплат з зазначених підстав.
Чинним законодавством не передбачено можливості припинення страхових виплат з підстав перетину особою державного кордону.
Отже, підстави, зазначені відповідачем, не є передбаченими законом підставами для припинення страхових виплат.
Доказів постійного проживання позивача за кордоном відповідачем до суду надано не було, як і доказів оформлення позивачем документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання (у тому числі громадян України, які виїхали за кордон тимчасово) в порядку Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Стосовно зазначення у своєму рішенні, викладеному у листі від 26.05.2025 № 8867-8546/Л-02/8-1600/25, щодо відмови у поновленні щомісячної страхової виплати, статті 46 № 1105-XIV, то це посилання відповідача здійнене без обґрунтування та посилання на відповідний пункт цієї статті. При цьому, суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Відповідачем у справі не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, встановлених Законом, для припинення та не виплати сум страхових виплат за спірний період.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що припинення позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено Полтавським міським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області за відсутності підстав, передбачених статтею 46 Закону №1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом.
Оскільки позивач перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Полтавському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області, правонаступником якого є наразі Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, що не заперечується сторонами у справі, встановлено судом та підтверджено відповідними наявними доказами в матеріалах справи, тому саме Головне управління Пенсійного фонду України Полтавській області має поновити нарахування та виплату позивачу щомісячних страхових виплат з 29.11.2024, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду.
За приписами статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" №44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам II проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").
У спірних правовідносинах легітимні сподівання позивача на отримання пенсії та страхових виплат передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними. Отже, на них поширюється режим "існуючого майна".
Зважаючи, що в судовому порядку встановлено протиправність дій відповідача щодо зупинення нарахування та виплати позивачу соціальних виплат, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним захистом прав позивача буде зобов'язання відповідача поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії та щомісячної страхової виплати з 29.11.2024.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та надав оцінку усім аргументам сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 у справі № 440/7515/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова