03 грудня 2025 року м. Рівне №460/14802/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1 / ГУ ПФУ в Рівненській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-2 / ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області та скасувати рішення від 18.07.2025 №172350002877 щодо непризначення пенсії за віком на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області призначити пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 10.02.2025;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Рівненській області виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 10.02.2025.
В обґрунтування заявлених позовних вимог вказав, що він проживає у селі Вичівка Вараського району Рівненської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). 10.02.2025, після досягнення 57 років, він звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучив необхідні документи. Проте, рішенням від 17.02.2025 йому було відмовлено у призначенні такої пенсії у зв'язку відсутністю відповідного права. Не погоджуючись із таким рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Пенсійного фонду України. Надалі, з листів ГУ ПФУ в Рівненській області йому стало відомо, що його скарга передана на розгляд відповідача-1, який, з метою уточнення факту проживання позивача у відповідній зоні радіоактивного забруднення, звернувся до Зарічненського місцевого архіву та ініціював проведення перевірок долучених до заяви про призначення пенсії архівних довідок. У зв'язку з цим, 10.07.2025 позивач повторно звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучив необхідні документи. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 18.07.2025 №172350002877, прийнятим за принципом екстериторіальності, йому відмовлено у призначенні такої пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. Не погоджуючись із такою відмовою та спростовуючи викладені у ній висновки пенсійного органу, позивач зазначив, що наданими ним документами, а саме довідкою органу місцевого самоврядування та витягом з реєстру територіальної громади підтверджується факт його проживання в третій зоні радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 понад один рік. Крім того, пояснив, що у період 1985-1992 років (за виключенням періоду проходження військової служби в радянській армії) він начався в Житомирському сільськогосподарському інституті, проте на вихідні, святкові дні, а також під час канікул приїжджав додому у село Вичівка Зарічненського (нині - Вараського) району Рівненської області. При цьому, будучи студентом вказаного вище університету, позивач неодноразово проходив виробничу та дипломну практику у радгоспі «Вичівський», розташованому в зоні гарантованого добровільного відселення, а з 06.05.1991 був прийнятий на роботу бригадиром до цього ж радгоспу, що засвідчується відповідними архівними довідками і записами трудової книжки. На переконання позивача, означені вище фактичні обставини та надані на їх підтвердження письмові докази засвідчують його проживання (роботу) у третій зоні радіоактивного забруднення протягом не менше 3 років станом на 01.01.1993, що надає йому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Між тим, позивач зауважив на наявності у нього страхового стажу в обсязі понад 35 років, який є достатнім для призначення йому пенсії відповідно до статті 55 згаданого вище Закону. Таким чином, вважаючи бездіяльність відповідача-2 щодо непризначення пенсії протиправною, а прийняте ним оскаржуване рішення про відмову - неправомірним, позивач просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 21.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/14802/25 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
02.09.2025, через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), до суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Донецькій області на позовну заяву, за змістом якого відповідач-2 позовні вимоги не визнав у повному обсязі та вважає їх безпідставними. В обґрунтування заявлених заперечень представник відповідача-2 зазначила, що оскаржуване у справі рішення приймалося ГУ ПФУ в Донецькій області за принципом екстериторіальності. При цьому, враховуючи положення статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», необхідними умовами для призначення особі пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку є наявність у неї відповідного страхового стажу та постійне проживання / робота у певній зоні радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 протягом не менше визначеного законом строку. Вказала, що наданими позивачем документами підтверджується факт його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки 7 місяців 17 днів, а станом на 01.01.1993 - 1 рік 8 місяців 15 днів. До періоду проживання позивача в означеній зоні радіоактивного забруднення не зараховано: період з 05.06.1988 до 31.07.1988, оскільки підставою видачі довідки не може слугувати військовий квиток; періоди навчання з 26.04.1986 до 11.06.1986 та з 28.09.1988 до 04.01.1992 в Житомирському сільськогосподарському інституті, оскільки місто Житомир не належить до зони гарантованого добровільного відселення; період військової служби з 28.06.1986 до 01.06.1988, оскільки невідома дислокація військової частини, а також періоди проходження виробничої практики з 01.03.1989 до 31.10.1989 та з 09.03.1990 до 28.10.1990, оскільки в книгах нарахування заробітної плати відсутнє нарахування заробітної плати по ОСОБА_1 , а за відсутності такого факту неможливо розглянути практику в період навчального процесу як періоди роботи на підприємстві. За таких обставин, ГУ ПФУ в Донецькій області 18.07.2025 прийнято оспорюване рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з недостатнім періодом постійного проживання (роботи) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. Таким чином, представник відповідача-2 стверджує, що в межах спірних правовідносин ГУ ПФУ в Донецькій області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Згідно з відомостями автоматизованої системи документообігу суду, копію (електронний примірник) ухвали суду від 21.08.2025 доставлено до електронного кабінету ГУ ПФУ в Рівненській області у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 22.08.2025, проте станом на дату ухвалення цього рішення відповідач-1 своїм правом на подання суду відзиву на позовну заяву не скористався.
В силу приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні у справі матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду й вирішення спору по суті, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується належним йому посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною радою 06.04.1995 (а.с.14).
10.02.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучив копії відповідних документів.
З урахуванням принципу екстериторіальності, вказана заява була розглянута ГУ ПФУ у Львівській області, за наслідками чого 17.02.2025 останнім прийнято рішення №172350002877 про відмову у призначенні пенсії (а.с.33).
Не погодившись із таким рішенням, 04.03.2025 позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Пенсійного фонду України (а.с.40).
Вказана скарга надіслана за належністю на розгляд ГУ ПФУ в Рівненській області, яке листом від 14.04.2025 №1700-0202-8/27066 повідомило ОСОБА_1 про відсутність у нього права на призначення пільгової пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку із проживанням у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 менше трьох необхідних років. Водночас, з метою уточнення факту проживання / роботи позивача у вказаній зоні радіоактивного забруднення, відповідачем-1 надіслано запит до Зарічненського місцевого архіву Зарічненської селищної ради Рівненської області (а.с.41-44).
16.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із запитом на доступ до публічної інформації, у якому просив пенсійний орган повідомити, чи буде призначено йому пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням інформації, отриманої у відповідь на згаданий вище запит до архівної установи (а.с.45).
У відповідь на цей запит, відповідач-1 листом від 23.06.2025 за вих. №1700-0202-8/46062 повідомив про відсутність підстав для призначення позивачу згаданої вище пенсії у зв'язку із проживанням у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 менше трьох необхідних років. При цьому, за результатами перевірки достовірності долучених позивачем до заяви про призначення пенсії документів, зокрема архівних довідок, розбіжностей з первинними документами не виявлено. Водночас, документи з нарахування заробітної плати за 1989-1990 роки на перевірку не надано, а також не підтверджено достовірність довідки щодо заробітної плати за 1991-1994 роки у зв'язку із відсутністю сум утримань із заробітної плати (а.с.46-48).
10.07.2025 ОСОБА_1 повторно звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучив копії необхідних документів (а.с.112-114).
За принципом екстериторіальності, вказана заява з доданими до неї документами розглянута ГУ ПФУ в Донецькій області, за результатами чого 18.07.2025 прийнято оскаржуване рішення №172350002877 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
У спірному рішенні відповідачем-2 зазначено, зокрема, що «за результатами розгляду документів, доданих до заяви:
1) страховий стаж особи становить 35 років 10 місяців 2 дні; за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди;
2) документами підтверджено факт проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення - 3 роки 7 місяців 17 днів, станом на 01.01.1993 - 1 рік 8 місяців 15 днів;
3) до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано:
- згідно з довідкою від 21.02.2022 №1098, виданою Зарічненською селищною радою Рівненської області, про проживання в с. Вичівка Рівненської області період з 05.06.1988 по 31.07.1988, оскільки підставою видачі довідки не може слугувати військовий квиток;
- період навчання з 26.04.1986 по 11.06.1986 та з 28.09.1988 по 04.01.1992, згідно з архівною довідкою №16/01-16 від 17.01.2022, в Житомирському сільськогосподарському інституті, оскільки місто Житомир не належить до зони гарантованого добровільного відселення;
- період військової служби з 28.06.1986 по 01.06.1988, оскільки невідома дислокація військової частини;
- період проходження виробничої практики з 01.03.1989 по 31.10.1989 та з 09.03.1990 по 28.10.1990, згідно з архівними довідками від 01.05.2025 №215, від 04.01.2022 №4, №5 та акта перевірки достовірності документів, виданих для оформлення пенсій від 27.06.2025 №1700 1002-1/3861, оскільки в книгах нарахування заробітної плати відсутнє нарахування заробітної плати по ОСОБА_1 . За відсутності підтвердженого факту нарахування та отримання заробітної плати неможливо розглянути практику в період навчального процесу як періоди роботи на підприємстві (а.с.34).
Вважаючи рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 18.07.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України (далі також - Основний Закон України) установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є конституційним правом громадян.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
За змістом преамбули Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Після 01.01.2015 додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31.07.1986 не є обов'язковим; достатньо того, щоб особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, з 26.04.1986) до 31.07.1986.
Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, яка враховується судом в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (частина друга статті 55 Закону №796-XII).
Таким чином, з наведеного слід дійти висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка постійно проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії до 01.01.1993 протягом не менше 3-х років, має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання або постійна праця такої особи у зазначеній зоні з моменту аварії (тобто з 26.04.1986) до 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (починаючи з 26.04.1986) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, не може перевищувати 6 років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Так, за змістом підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме (…) потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
- для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (пункт 2.22 розділу ІІ Порядку №22-1).
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (…) (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Спірним в межах даної судової справи є, зокрема, питання наявності у позивача права на призначення пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII, тобто зі зменшенням пенсійного віку, з огляду на тривалість його постійного проживання / роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, з приводу чого суд враховує таке.
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (частина перша). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина четверта).
До позовної заяви ОСОБА_1 додане посвідчення громадянина, потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , видане Рівненською обласною радою 06.04.1995, відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ (а.с.14).
Суд зауважує, що станом на день видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи чинними були норми Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551; далі - Порядок №501).
Відповідно до пункту 2 Порядку №501 (у редакції, чинній на час видачі належного позивачу документа), посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796-ХІІ, іншими актами законодавства України.
За правилами абзацу третього пункту 5 Порядку №501, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 01.01.1993 прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Наведене кореспондується з положеннями частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, за якою посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Отже, Законом №796-ХІІ та Порядком №501 чітко визначено, що саме посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а.
Отже, надаючи особі посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: «(…) право на пенсію відповідно до Закону №796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» і (або) «Потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи»».
Враховуючи досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що видача позивачу посвідчення громадянина, потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), надає йому право користуватися пільгою на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, передбаченою статтею 55 Закону №796-XII, за умови підтвердження факту його постійної роботи або постійного проживання станом на 01.01.1993 на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років (абзац п'ятий пункту 2 частини першої означеної статті).
Разом з тим, суд зауважує, що вказане вище посвідчення не може слугувати безумовним доказом факту постійного проживання / роботи позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років, оскільки за правилами частин третьої та четвертої статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факти проживання / роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно.
Наведена правова позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
При цьому, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17 та враховується судом при вирішенні спірних правовідносин в межах цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України.
Аналізуючи положення абзацу другого підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1, Верховний Суд у постанові від 28.05.2025 у справі №460/658/24 виснував, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи). Наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII. Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
З матеріалів справи судом установлено, що на підтвердження факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення позивачем надано, зокрема, витяг з реєстру територіальної громади №2025/010688012, виданий Зарічненською селищною радою 01.08.2025 (а.с.15), та належним чином засвідчену копію довідки Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області від 26.01.2022 №90 (а.с.22).
Зазначеними вище довідкою та витягом стверджується, що позивач у періоди «з липня 1988 року по 19 серпня 1988 року» (тобто з 01.07.1988 до 19.08.1988), з 01.02.1992 до 20.06.1996 та з 20.06.1996 по даний час (тобто, по дату видачі витягу - 01.08.2025) був зареєстрований та проживав у селі Вичівка Зарічненського (нині - Вараського) району Рівненської області. Підстава видачі довідки - записи у погосподарських книгах за 1986-1990 роки, а витягу - відомості, отримані від Зарічненської територіальної громади, та заява ОСОБА_1 відповідно.
Суд враховує, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 (зі змінами), село Вичівка Зарічненського (нині - Вараського) району Рівненської області відноситься до 3 зони радіоактивного забруднення - зони гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, наведеними вище доказами, а саме довідкою органу місцевого самоврядування від 26.01.2022 №90 та витягом з реєстру територіальної громади від 01.08.2025 №2025/010688012 підтверджується факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 протягом 1 року та 19 днів (сукупно).
Доказів протилежного судом не встановлено та відповідачами не доведено.
Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що у період 1985-1992 років (за виключенням періоду проходження військової служби в радянській армії) він навчався у Житомирському сільськогосподарському інституті (нині - Поліський національний університет), проте на вихідні, святкові дні, а також під час канікул приїжджав додому у село Вичівка. При цьому, будучи студентом вказаного вище університету, неодноразово проходив виробничу та дипломну практику у радгоспі «Вичівський», розташованому в зоні гарантованого добровільного відселення, а з 06.05.1991 був прийнятий на роботу бригадиром до цього радгоспу, що засвідчується відповідними архівними довідками і записами його трудової книжки.
Водночас, відповідач-2 за змістом оспорюваного рішення дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування таких періодів до часу проживання позивача на радіоактивно забрудненій території, оскільки місто Житомир не належить до зони гарантованого добровільного відселення, а періоди проходження позивачем практики за відсутності підтвердженого факту нарахування та отримання ним заробітної плати у такі періоди неможливо розглянути як періоди роботи на підприємстві.
Аналізуючи наведені вище доводи сторін, суд звертає увагу на таке.
У постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 Верховний Суд зазначив, що «(…) виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення, зокрема у зв'язку із постійним проживанням в такій місцевості, з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини; суди попередніх інстанцій не здійснили перевірку факту постійного проживання позивача за місцем його реєстрації, а також не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи документам, зокрема, копії паспорта і трудової книжки ОСОБА_1, які можуть містити інформацію, що підтверджує або спростовує факт постійного проживання позивача в зоні радіоактивного забруднення».
Отже, адміністративний суд при розгляді справ цієї категорії має здійснити перевірку факту постійного проживання позивача за місцем його (її) реєстрації, а також надати належну оцінку наявним у матеріалах справи документам, зокрема копії паспорта і трудової книжки, які можуть містити інформацію, що підтверджує або спростовує факт постійного проживання позивача в зоні радіоактивного забруднення.
Так, згідно з долученою до матеріалів справи архівною довідкою, виданою Поліським національним університетом 17.01.2022 за №16/01-16:
- ОСОБА_1 був зарахований студентом першого курсу агрономічного факультету денної форми навчання Житомирського сільськогосподарського інституту з 01.09.1985 (наказ від 22.08.1985 №206/ст);
- 11.06.1986 ОСОБА_1 надана академічна відпустка у зв'язку з призивом до лав радянської армії (наказ від 11.06.1986 №155-ст);
- 28.09.1988 ОСОБА_1 допущений до виконання навчального плану студентів II курсу агрономічного факультету денної форми навчання Житомирського сільськогосподарського інституту (наказ від 28.09.1988 №319/ст);
- 04.01.1992 ОСОБА_1 закінчив агрономічний факультет денної форми навчання Житомирського сільськогосподарського інституту, йому присвоєно кваліфікацію вченого агронома та видано диплом встановленого зразка НОМЕР_2 , реєстраційний №Н-7876, дата видачі 04.01.1992 (наказ від 04.01.1992 №4/ст);
- з 02.04.1991 по 07.09.1991 ОСОБА_1 був направлений на виробничу практику в радгосп «Вичівський» с. Вичівка, Зарічневського району, Рівненської області (наказ від 26.03.1991 №121/ст);
- (…) проживання студентів в гуртожитках інституту в період канікул та проходження практик в Житомирському сільськогосподарському інституті було суворо заборонено (а.с.18).
Архівною довідкою про реорганізацію та перейменування закладу освіти, виданою Поліським національним університетом 17.01.2022 за №17/01-16, підтверджується, що у 1994 році Житомирський сільськогосподарський інститут реорганізовано в Державну агроекологічну академію України, яка в подальшому неодноразово перейменовувалась та станом на день видачі цієї довідки має назву «Поліський національний університет» (а.с.19).
Крім того, відповідно до архівного витягу з наказу радгоспу «Вичівський» від 01.03.1989 №33-а, виданого Зарічненським місцевим архівом Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області 04.01.202 за №5, студент агрономічного факультету Житомирського сільськогосподарського інституту ОСОБА_1 був прийнятий для проходження виробничої практики у радгоспі «Вичівський» (село Вичівка Зарічневського (нині - Вараського) району Рівненської області) у період з 01.03.1989 до 31.10.1989 (а.с.37).
У свою чергу, архівним витягом з наказу радгоспу «Вичівський» від 06.03.1990 №29, виданого Зарічненським місцевим архівом Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області 04.01.2022 за №4, підтверджується, що студент агрономічного факультету Житомирського сільськогосподарського інституту ОСОБА_1 був прийнятий для проходження дипломної практики у радгоспі «Вичівський» у період з 09.03.1990 до 28.10.1990 (а.с.36).
Суд зауважує, що практика студентів є невід'ємною складовою частиною процесу підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах і проводиться на оснащених відповідним чином базах навчальних закладів, а також на підприємствах і в організаціях різних галузей господарства, освіти, охорони здоров'я, культури, торгівлі і державного управління.
Згідно з розділом 1 Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 08.04.1993 №93 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.04.1993 за №35, метою практики є оволодіння студентами сучасними методами, формами організації та знаряддями праці в галузі їх майбутньої професії, формування у них, на базі одержаних у вищому навчальному закладі знань, професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних ринкових і виробничих умовах, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати в практичній діяльності.
Залежно від конкретної спеціальності чи спеціалізації студентів практика може бути: навчальна, технологічна, експлуатаційна, конструкторська, педагогічна, економічна, науково-дослідна та інші види практики.
Практика студентів передбачає безперервність та послідовність її проведення при одержанні потрібного достатнього обсягу практичних знань і умінь відповідно до різних освітніх та кваліфікаційних рівнів: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
З наведеного висновується, що практика студентів вищих навчальних закладах є невід'ємною складовою частиною навчального процесу, яка базується на принципах безперервності та послідовності її проведення з метою отримання студентами необхідних практичних знань, умінь та навичок. При цьому, залежно від конкретної спеціальності чи спеціалізації студентів практика може проводитися як на оснащених відповідним чином базах навчальних закладів, так і на підприємствах, в установах чи організаціях різних галузей.
Як встановлено вище судом на підставі наявних у справі письмових доказів, будучи студентом агрономічного факультету Житомирського сільськогосподарського інституту, у періоди з 01.03.1989 до 31.10.1989, з 09.03.1990 до 28.10.1990 та з 02.04.1991 до 07.09.1991 (що сукупно становить 1 рік 8 місяців 25 днів) позивач проходив відповідні види практики у радгоспі «Вичівський», який розташовувався у селі Вичівка Зарічневського (нині - Вараського) району Рівненської області, що, на переконання суду, свідчить про фактичне перебування (проживання) позивача у ці періоди на території населеного пункту, що віднесений до третьої зони радіоактивного забруднення.
Докази протилежного в матеріалах справи відсутні (відповідачами не надані).
Слід врахувати також і те, що, згідно з довідкою від 17.01.2022 за №16/01-16, проживання студентів в гуртожитках Житомирського сільськогосподарського інституту в період проходження практики було суворо заборонено.
Поряд з цим, суд критично оцінює викладені в оспорюваному рішенні висновки відповідача-2 про відсутність підстав для зарахування періодів проходження позивачем виробничої практики з 01.03.1989 по 31.10.1989 та з 09.03.1990 до 28.10.1990 до періоду його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з підстав відсутності в книгах нарахування заробітної плати відомостей про нарахування заробітної плати по ОСОБА_1 , оскільки, у даному випадку, вирішуючи питання щодо періоду проживання позивача у зоні радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993, пенсійний орган вказав лише про відсутність, на його думку, підстав для зарахування вказаних вище періодів до часу роботи позивача у такій зоні, жодним чином не спростувавши підстав для їх зарахування до часу проживання позивача у цій зоні.
Також, записами належної ОСОБА_1 трудової книжки серії НОМЕР_3 від 06.05.1991 (а.с.23-31) підтверджується, що у період з 06.05.1991 до 02.10.1994 позивач працював на посаді бригадира бригади №2 радгоспу «Вичівський», що узгоджується зі змістом архівних витягів Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області від 26.02.2025 №124 і №125, та архівної довідки від 01.05.2025 №215 (а.с.38, 39).
З даного приводу суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23, де зазначено, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).
Оскільки наявними у справі доказами достеменно підтверджується постійна робота позивача у період з 06.05.1991 до 02.10.1994 у радгоспі «Вичівський», що розташовувався у селі Вичівка Зарічневського (нині - Вараського) району Рівненської області, яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення, та відповідачами не надано будь-яких доказів проживання позивача у зазначений вище період поза межами цієї зони радіоактивного забруднення, суд дійшов висновку, що у період з 08.09.1991 до 31.01.1992 (4 місяці 23 дні) ОСОБА_1 постійно працював та постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами у їх сукупності підтверджено, що станом на 01.01.1993 позивач постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох необхідних років (3 роки 2 місяці 7 днів), що надає йому право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII.
А тому, суд вважає необґрунтованими викладені в оспорюваному рішенні та відзиві на позовну заяву висновки відповідача-2 про недостатній період постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 та відсутність у нього у зв'язку з цим права на призначення пільгової пенсії.
Оцінюючи решту доводів та аргументів, що містяться в оскаржуваному рішенні пенсійного органу, суд наголошує, що законодавець пов'язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку із постійним проживанням / роботою в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини. Постійне місце навчання особи на денній формі / проходження військової служби в армії нерозривно пов'язані з постійним місцем проживання (перебування) такої особи, а отже період навчання позивача у місті Житомир (не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення) у період з 26.04.1986 до 04.01.1992 (за виключенням періодів проходження практики / роботи у радгоспі «Вичівський», періоду служби в радянській армії) та період проходження ним військової служби у радянській армії з 28.06.1986 до 01.06.1988 (довідка ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.02.2025 №322 (а.с.21)), за відсутності інформації про дислокацію військової частини (частин), спростовує факт його постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у ці періоди, що виключає можливість зарахування таких періодів до періоду проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення.
Наведене свідчить про обґрунтованість оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Донецькій області у частині незарахування до періоду проживання позивача у зоні радіоактивного забруднення періоду проходження ним військової служби у радянській армії з 28.06.1986 до 01.06.1988 та періоду навчання у Житомирському сільськогосподарському інституті з 26.04.1986 до 04.01.1992 (за виключенням періодів проходження практики / роботи у радгоспі «Вичівський»).
Що стосується незарахування відповідачем-2 до періоду проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення періоду з 05.06.1988 до 31.07.1988 згідно з довідкою Зарічненської селищної ради Рівненської області від 21.02.2022 №1098 (а.с.99), то суд погоджується з висновком пенсійного органу про те, що військовий квиток не може слугувати належною та достатньою підставою для видачі органами місцевого самоврядування документів про місце проживання особи.
У той же час, такий висновок відповідача-2 не може вважатися обґрунтованим, оскільки на розгляд пенсійного органу позивачем надавалася, в тому числі, довідка Зарічненської селищної ради Рівненської області від 26.01.2022 №90, якою достеменно підтверджується реєстрація та проживання ОСОБА_1 на радіоактивно забрудненій території з 01.07.1988 до 19.08.1988 (а.с.22).
Що стосується величини зниження пенсійного віку ОСОБА_1 при вирішенні питання про призначення йому пенсії на умовах статті 55 Закону №796-XII, то суд зазначає, що позивач не надав пенсійним органам доказів його проживання або роботи у відповідній зоні радіоактивного забруднення з моменту аварії (26.04.1986) до 31.07.1986.
Посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи даний факт не підтверджує.
Водночас, у позовній заяві ОСОБА_1 стверджує про факт свого проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (село Вичівка), зокрема у період академічної відпустки з 11.06.1986 до 27.06.1986, наданої у зв'язку із його призовом на службу до радянської армії.
Суд не погоджується з такими твердженнями сторони позивача та звертає увагу на те, що згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що учасник судового процесу - суб'єкт владних повноважень повинен доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності виключно в адміністративних справах про їх оскарження. Водночас, інший учасник судового процесу не позбавлений обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги чи заперечення. Тобто, обов'язок доказування в адміністративному процесі не покладено виключно на суб'єкта владних повноважень, а розподілено в залежності від їхніх вимог та заперечень.
В межах цієї адміністративної справи обов'язок доказування правомірності оспорюваного рішення належить відповідачу-2, в той час, як позивач зобов'язаний підтвердити належними та достатніми доказами обставини, які стали підставою для звернення до суду з позовом щодо оскарження такого рішення суб'єкта владних повноважень.
Подібні висновки сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі №520/2261/19, а саме (…) визначений цією правовою нормою [ч. 2 ст. 77 КАС України] обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги» (пункт 47 вказаної постанови).
Суд констатує, що долученими до матеріалів справи архівною довідкою Поліського національного університету від 17.01.2022 №16/01-16 (а.с.18) та військовим квитком ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 , виданим 29.05.1986 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.20), з урахуванням довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.02.2025 №322 (а.с.21), підтверджуються виключно факти надання позивачу академічної відпустки у період з 11.06.1986 до 28.09.1988 у зв'язку із його призовом на службу до радянської армії та проходження ним строкової військової служби у період з 28.06.1986 до 01.06.1988, однак такі документи не містять та не засвідчують інформації щодо місця постійного проживання позивача у такі періоди.
Таким чином, позивачем не надано належних і достатніх доказів свого проживання на території зони гарантованого добровільного відселення у період з моменту аварії (26.04.1986) до 31.07.1986.
З наведеного необхідно дійти обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_1 права на початкову величину зниження пенсійного віку (3 роки) при призначенні йому пенсії за віком на умовах статті 55 Закону №796-XII.
За таких обставин, у спірних правовідносинах зниження пенсійного віку позивача має відбуватись у загальному порядку, тобто на 1 рік за кожні 2 повні роки проживання / роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, але не більше, як на 6 років.
Як встановлено вище судом, довідкою від 26.01.2022 №90, витягом з реєстру територіальної громади від 01.08.2025 №2025/010688012, архівною довідкою від 17.01.2022 №16/01-16, архівними витягами від 04.01.2022 №4 і №5 та від 26.02.2025 №124 і №125, а також трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 06.05.1991 підтверджено, що станом на 01.01.1993 позивач прожив у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки 2 місяці та 7 днів.
При цьому, згідно зі згаданим вище витягом з реєстру територіальної громади, позивач проживав на території села Вичівка Вараського району Рівненської області, зокрема, у періоди з 01.01.1993 до 20.06.1996 та з 20.06.1996 по даний час (тобто, по дату видачі цього документа - 01.08.2025).
Наведене кореспондується з відомостями належного позивачу паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого 08.06.1996, у частині періоду з 20.06.1996 до 01.08.2025 (а.с.10-12).
Таким чином, сукупний період постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення становить понад 35 років.
Враховуючи викладене, з урахуванням наявних у цій справі письмових доказів, суд дійшов висновку, що позивач наділений правом на зменшення пенсійного віку при призначенні пенсії за віком на умовах статті 55 Закону №796-XII, а отже на день звернення до пенсійного органу із відповідними заявами він досягнув віку, необхідного для призначення такої пенсії.
Одночасно суд звертає увагу, що обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є наявність в особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
При цьому, умови призначення пенсії за віком установлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Так, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років (…).
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами за змістом поданих ними заяв по суті спору, що на день подання первинної заяви про призначення пенсії [10.02.2025] страховий стаж позивача становив 33 роки 1 місяць 6 днів, а на день повторного звернення до пенсійного органу із такою ж заявою [10.07.2025] - 35 років 10 місяців 2 дні, що узгоджується зі змістом рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 17.02.2025 №172350002877 та оспорюваного рішення відповідача-2 відповідно.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позивач досягнув віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV (з урахуванням зменшення пенсійного віку), має достатній обсяг страхового стажу та підтвердив необхідний період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом, а тому має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Натомість, відповідачами не спростовано належність та достатність наданих позивачем документів для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку як особі, потерпілій від Чорнобильської катастрофи.
З урахуванням встановлених вище обставин справи у їх сукупності, суд вважає, що відповідач-2, відмовивши у призначенні позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, діяв не на підставі, не у межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, чим допустив порушення законних прав та інтересів останнього, а отже рішення про таку відмову від 18.07.2025 №172350002877 не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Тому, належним способом захисту порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача є визнання протиправним і скасування судом спірного рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки останнє прийняте з мотивів, які суперечать вимогам законодавства та фактичним обставинам, зокрема тому, що позивач станом на 01.01.1993 не прожив у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Як уже зазначалося вище судом, механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком №22-1.
При цьому, починаючи з 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», якою передбачено, зокрема, застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення / перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.
Зазначена технологія передбачає опрацювання заяв про призначення / перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
В силу приписів Порядку №22-1:
- пункт 1.1. розділу І - заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію);
- пункт 4.1. розділу IV - заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію;
- пункт 4.2. розділу IV - після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Зі змісту викладених положень висновується, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання / перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території.
У справі, що розглядається, судом установлено, що для прийняття рішення за результатами повторно поданої позивачем 10.07.2025 заяви про призначення пенсії, за принципом екстериторіальності, структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру, необхідні для ефективного відновлення порушених прав та інтересів позивача, а саме щодо призначення йому пенсії за віком на умовах статті 55 Закону №796-XII має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Донецькій області.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Суд зазначає, що у цій справі повноваження відповідача-2 не є дискреційними, оскільки у даному випадку є лише один правомірний і законно-обґрунтований варіант поведінки цього суб'єкта владних повноважень - призначити позивачу пенсію.
Дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку, дійсно, суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли існує лише один правомірний і законно-обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на настання визначених законодавством умов, а саме досягнення необхідного пенсійного віку, наявність достатнього обсягу страхового стажу та необхідного періоду постійного проживання у відповідній зоні радіоактивного забруднення, відповідач-2 був зобов'язаний вчинити конкретні дії на користь позивача - призначити пенсію, враховуючи норми статті 55 Закону №796-ХІІ. Водночас, оскільки пенсійний орган [ГУ ПФУ в Донецькій області] цієї дії не вчинив та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, останнього слід зобов'язати до її вчинення у судовому порядку.
При цьому, визначаючись із датою, з якої позивачу має бути призначена пенсія, суд враховує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Як встановлено вище судом, позивач вперше звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ 10.02.2025, а із повторною заявою - 10.07.2025. Тому, на переконання суду, пенсія повинна бути призначена позивачу саме з дня його первинного звернення пенсійного органу за такою пенсією - 10.02.2025.
Надаючи правову оцінку вимозі позивача про зобов'язання ГУ ПФУ в Рівненській області з 10.02.2025 виплачувати йому пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку, суд зазначає таке.
За правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку №22-1, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених вище положень висновується, що після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) / фактичного місця перебування особи для здійснення виплати такої пенсії.
Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації) / перебування особи, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Рівненській області.
У свою чергу, право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України).
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (…).
А за частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних вище норм висновується, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому. Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Суд звертає увагу, що рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, не може ґрунтуватися на припущеннях та/або домислах, котрі на момент його ухвалення ще не відбулись, оскільки таке судове рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Суд зауважує, що відповідач-2 ще не приймав рішення про призначення позивачу пенсії за віком на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача після такого призначення пенсії будуть порушені відповідачем-1.
Доказів протилежного позивачем не надано та судом не встановлено.
Таким чином, оскільки судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо / ймовірно будуть порушені у майбутньому, позовну вимогу про зобов'язання ГУ ПФУ в Рівненській області виплачувати позивачу пенсію з 10.02.2025 суд вважає передчасною, у зв'язку з чим позов в означеній вище частині задоволенню не підлягає.
Інші доводи та аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи по суті.
За правилами частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі вищевикладеного, зважаючи на встановлені у ході судового розгляду справи обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач-2 як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування судом, що відповідає меті адміністративного судочинства при вирішенні спорів цієї категорії. Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтував заявлені ним позовні вимоги, знайшли своє часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позов підлягає задоволенню частково.
За правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 1211,20 грн, відповідно до квитанції від 21.08.2025 №2184922949, підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 605,60 грн (а.с.52).
Докази понесення позивачем інших судових витрат у матеріалах справи відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 18.07.2025 №172350002877 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 10.02.2025.
У задоволенні позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 10.02.2025 - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 03 грудня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька обл., 84122, ЄДРПОУ/РНОКПП 13486010)
Суддя С.А. Борискін