03 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/12605/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, та
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також відповідач), у якому просив:
визнати протиправними дії командування Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 в день його звільнення 31.05.2025 нарахування та виплати всіх сум, що належить для виплат в день звільнення;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2025 по 10.06.2025 включно, тобто за 10 робочих днів, у розмірі 18247,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.05.2025 №152 його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 31.052025. Проте у день звільнення з військової частини з позивачем не проведений повний розрахунок, а належне при звільненні грошове забезпечення сплачене 11.06.2025. На цій підставі позивач вважав, що він має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум, як те передбачено чинною редакцією статті 117 КЗпП України.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 23-28/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що з метою своєчасної виплати грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 . Військова частина НОМЕР_1 подала Начальнику забезпечувального фінансового органу (відповідальному за бюджетну програму) - військовій частині НОМЕР_2 (ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 ") Розрахунок потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 на червень 2025 року, однак без участі (погодження та виділення бюджетних коштів) військової частини НОМЕР_2 відповідач не мав можливості виплатити грошове забезпечення при звільненні ОСОБА_1 31.05.2025.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, заяву позивача про збільшення позовних вимог повернуто заявнику без розгляду.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України.
Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2024 №73 солдат ОСОБА_1 , призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначений на посаду водія 2 зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , з 11.06.2024 прийняв справи і посаду і приступив до виконання службових обов'язків за посадою /а.с. 29/.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.05.2025 №152 солдата ОСОБА_1 , колишнього розвідника 3 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.05.2025 №151-РС звільнено у запас за підпунктом "б" відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з переоглядом через 6 місяців, вважати таким, що справи та посаду здав. Направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . З 31.05.2025 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення /а.с. 29 - зі звороту/.
Згаданим наказом передбачено виплату позивачу окремих складових грошового забезпечення та компенсаційних виплат при звільненні.
На дату виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 повний розрахунок з позивачем не проведений.
11.06.2025 позивач отримав кошти у розмірі 89232,50 грн /а.с. 18, 30 - зі звороту/.
Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частин першої - третьої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
У силу частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі: перебування на лікуванні; захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу; безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим; настання інших випадків, визначених законодавством.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно із підпунктом 1 пункту 81 Положення №1153/2008 призначення на посади здійснюється: військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) - Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі - номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.
Приписами пункту 116 Положення №1153/2008 передбачено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається у відповідних випадках.
За змістом пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби підстава звільнення зміні не підлягає, якщо при звільненні не допущені порушення законодавства і не виникли нові обставини, пов'язані зі звільненням (пункт 243 Положення №1153/2008).
У силу статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі несвоєчасної виплати військовослужбовцю при звільненні з військової служби усіх належних сум.
Суд зауважує, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачу у зв'язку зі звільненням з військової служби належних при звільненні сум грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з яким під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні з військової служби, з урахуванням чого суд вважає за можливе застосувати до спірних відносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
У своїй судовій практиці Верховний Суд послідовно дотримувався підходу, відповідно до якого у ситуації, коли спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні з військової служби, то застосовуються положення загального трудового законодавства (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 17.05.2023 у справі №240/10575/22).
Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує таке.
За обставинами справи, ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , виключений зі списків особового складу військової частини з 31.05.2025.
На дату виключенні зі списків особового складу з позивачем не проведений повний розрахунок, а кошти, належні йому при звільненні, сплачені 11.06.2025, що учасники справи не заперечують.
Таким чином, відповідач недотримав вимог статті 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2025 по 11.06.2025.
Доводи представника відповідача про необхідність отримання коштів для здійснення виплати позивачу грошового забезпечення під час звільнення у військової частини НОМЕР_2 , як розпорядника бюджетних коштів, не звільняють відповідача від обов'язку сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому суд виходить з приписів пункту 242 Положення №1153/2008, якими передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Невиконання наведених вимог пункту 242 Положення №1153/2008 є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Щодо обчислення розміру середнього заробітку, суд враховує таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Оскільки позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини 31.05.2025, для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути враховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за березень та квітень 2025 року.
За змістом абзацу першого пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
У силу підпункту "б" абзацу першого пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Зі змісту довідки від 19.09.2025 вих.№19/6/3671 суд встановив, що грошове забезпечення позивача за березень 2025 року склало 20557,80 грн, за квітень 2025 року - 20557,80 грн /а.с. 36/.
Суд враховує, що позивачу у березні 2025 року нарахована та сплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 20557,80 грн, що не включається до розрахунку середнього заробітку з огляду на наведені вище приписи підпункту "б" абзацу першого пункту 4 Порядку №100.
У довідці від 19.09.2025 вих.№19/6/3670 відповідач розрахував розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за березень, квітень 2025 року та визначив, що такий становить 674,03 грн: ((20557,80 грн + 20557,80 грн) = 4115,60 грн : (31 календарний день + 30 календарних днів) = 61 календарний день) /а.с. 35/.
Доводи позивача про необхідність обчислення середнього заробітку з урахуванням грошового забезпечення за травень та червень 2025 року суд визнає помилковими, оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військового частини 31.05.2025.
Підстав для нарахування та сплати позивачу грошового забезпечення за червень 2025 року у відповідача не було.
Фактично сплачені позивачу у червні 2025 року кошти у розмірі 89232,50 грн включають грошове забезпечення за травень 2025 року, а також належні позивачу при звільненні виплати (грошова допомога на оздоровлення, вихідна допомога, компенсації за невикористані відпустки), що не підлягають врахуванню під час обчислення середнього заробітку відповідно до пункту 4 Порядку №100.
Сплачені позивачу у листопаді 2025 року кошти у розмірі 63548,40 грн нараховані йому за період стаціонарного лікування після поранення з 30.12.2024 по 18.01.2025, що не впливає на визначення розміру середнього заробітку.
З урахуванням викладеного, суд погоджується з розрахунком середньоденного грошового забезпечення позивача, наведеним відповідачем у довідці від 19.09.2025 вих.№19/6/3670 /а.с. 35/.
Здійснений позивачем розрахунок середнього заробітку суд визнає помилковим, оскільки він суперечить вимогам Порядку №100.
Так, для обчислення середнього заробітку позивач врахував фактично отримане грошове забезпечення за травень, червень 2025 року у розмірі 109481,93 грн, що включає одноразові виплати при звільненні, які не підлягають врахуванню у силу приписів пункту 4 Порядку №100, про що суд зазначив вище.
Оскільки позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 31.05.2025, а остаточний розрахунок з ним проведений 11.06.2025, на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2025 по 11.06.2025, тобто за 11 календарних днів.
Щодо наявності підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує такі обставини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23 полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".
Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі №6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову.
Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
За обставин справи, що розглядається, суд враховує, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який належить стягнути на користь позивача без урахування підстав для зменшення становить 7414,33 грн (674,03 грн х 11 календарних днів).
На дату виключення зі списків особового складу військової частини (31.05.2025) позивачу мало бути виплачене грошове забезпечення у розмірі 90591,37 грн (з урахуванням військового збору у розмірі 1358,87 грн), що підтверджено довідкою військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2025 №19/6/3671 /а.с. 36/.
Відповідач на вимогу суду не надав доказів сплати позивачу грошового забезпечення у період з 1 по 11 червня 2025 року.
Кошти у розмірі 89232,50 грн (за вирахуванням військового збору у розмірі 1358,87 грн) перераховані на рахунок позивача у банку 11.06.2025, що підтверджено випискою /а.с. 18/.
За наведених обставин, суд не знаходить підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки уся сума грошового забезпечення, що належала позивачу при звільненні сплачена йому 11.06.2025 із затримкою на 11 календарних днів.
Суд, зважаючи на розмір несвоєчасно сплаченої заборгованості, вважає обґрунтованою та співмірною суму середнього заробітку у розмірі 7414,33 грн, що належить стягнути на користь позивача з Військової частини НОМЕР_1 .
Тож позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання протиправними дій командування Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення в день його звільнення 31.05.2025 нарахування та виплати всіх сум, що належить для виплат в день звільнення, - належить задовольнити.
Позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2025 по 10.06.2025 включно, тобто за 10 робочих днів, у розмірі 18247,00 грн на підставі частини другої статті 9 КАС України підлягає задоволенню частково шляхом стягнення на користь позивача з Військової частини НОМЕР_1 коштів у розмірі 7414,33 грн.
А тому, позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є особою з інвалідністю другої групи /а.с. 10/.
Інші судові витрати позивача у справі відсутні.
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
Отже, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 в день його звільнення 31.05.2025 нарахування та виплати всіх сум, що належить для виплат в день звільнення.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7414,33 грн (сім тисяч чотириста чотирнадцять гривень тридцять три копійки).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; АДРЕСА_2 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА