03 грудня 2025 рокусправа № 380/20382/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, ЄДРПОУ 440108833) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
Встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головному управлінні національної поліції у Львівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки а саме: за 2022 р.-30 діб, за 2023 р.-30 діб, 2024 р.-30 діб, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення;
- зобов'язати Головне управління національної поліції у Львівській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток а саме: за 2022 р.-30 діб, за 2023 р.-30 діб, 2024 р.-30 діб, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 ( далі - позивач) проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області. Наказом №40 о/с дск від 18.03.2025 позивача звільнено зі служби. Водночас відповідно до відповіді від 09.09.2025 відповідач повідомив, що з 01.02.2024 по 10.02.2025 позивач фактично не перебував на роботі, оскільки не перебував у трудових правовідносинах із ГУНП. Однак запис у трудовій книжці свідчить про звільнення Позивача лише 05.04.2022. Рішення про звільнення позивач оскаржив у судовому порядку. Відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі №380/6849/22 позивача поновлено на службі з 06.04.2022. Проте, позивачу не нараховано та не виплачено компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2022, 2023 і 2024 роки (по 30 діб за кожен рік). Вважаючи, що період вимушеного прогулу підлягає зарахуванню до стажу, який дає право на щорічну відпустку, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Ухвалою судді від 13 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Головне управління Національної поліції у Львівській області ( далі - відповідач) подав до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що правові засади діяльності Національної поліції України, статус поліцейських та порядок проходження служби визначені Законом України №580-VIII. Розділ IX цього Закону регулює соціальний захист поліцейських та містить статті 92 і 93 щодо видів відпусток і порядку обчислення їх тривалості. Відповідно до ст. 92 поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові, соціальні та інші відпустки згідно із законодавством. Законом №3379-ІХ від 06.09.2023 змінено ч. 10 ст. 93 Закону №580-VIII, якою передбачено виплату поліцейським, що звільняються, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП України до стажу, що дає право на щорічну відпустку, зараховується час оплаченого вимушеного прогулу. Закон не передбачає повернення працівникові виплаченої компенсації за невикористану відпустку у разі його поновлення на службі. Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі ВАСУ від 30.01.2016 у справі №К/9991/2076/12. Оскільки позивач у період з 07.04.2022 по 10.02.2025 не перебував у трудових відносинах із ГУНП у Львівській області, у Відповідача не виникало обов'язку щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні відпусток за 2022- 2024 роки. Крім того, наказом ГУНП від 05.04.2022 №19/15 о/с позивачу вже виплачено компенсацію за використані ним дні відпустки за період роботи до звільнення (7 днів основної та 3 дні додаткової). Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за 30 днів щорічної відпустки за кожен із 2022, 2023 та 2024 років та зобов'язати здійснити таку виплату, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення. Відповідно до ч. 2 ст. 93 Закону «Про Національну поліцію» тривалість щорічної основної відпустки поліцейського становить 30 днів. Однак належні позивачу компенсаційні суми за період до звільнення вже виплачені.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
Наказом ГУНП у Львівській області від 05.04.2022 № 19/15 о/с цт майора поліції ОСОБА_1 звільнено відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України з 06 квітня 2022 року. Підстава: наказ ГУНП у Львівській області від 05.04.2022 № 19/4 цт. У вказаному наказі встановлено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 01 січня по 06 квітня 2022 року, у кількості 7 календарних днів основної відпустки та 3 календарні дні додаткової.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 380/6849/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року - скасовано. Прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги: визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП у Львівській області № 19/4цт від 05.04.2022 в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції; визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП у Львівській області № 19/15 о/с цт в частині звільнення зі служби ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого 3- го відділу ГУНП у Львівській області з 06.04.2022; стягнуто з ГУНП у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.04.2022 по 10.02.2025 у розмірі 543 715 грн. (п'ятсот сорок три тисячі сімсот п'ятнадцять гривень) 60 коп.
На виконання Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 380/6849/22 прийняло наказ від 11 лютого 2025 року № 14 о/с дек, яким поновлено позивача на раніше займаній посаді.
Наказом ГУНП у Львівській області № 40 о/с дек від 18.03.2025 майора поліції ОСОБА_1 звільнено відповідно до пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) з 18 березня 2025 року.
Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток а саме: за 2022 р.-30 діб, за 2023 р.-30 діб, 2024 р.-30 діб, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення, позивач звернувся до суду.
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначає Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон України «Про відпустки»).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Згідно з статті 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються, зокрема, час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.
Згідно з статті 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено законодавством, трудовим або колективним договором. Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв'язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Верховний Суд в постанові від 23 грудня 2020 року по справі № 805/3641/17-а зазначив, що у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати відпустку за весь час вимушеного прогулу або при звільненні отримати компенсацію за всі невикористані ним дні відпустки. При цьому виплата працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу не впливає на право отримати компенсацію за невикористану відпустку.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно з статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України №260 від 06 квітня 2016 року /далі - Порядок №260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/, визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020.
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 620/1487/20 викладено правовий висновок про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Верховний Суд також зазначив про те, що положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Як випливає з наказу Головного управління Національної поліції України у Львівській області від 05.04.2022 № 19/15 о/с цт ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 01 січня по 06 квітня 2022 року, у кількості 7 календарних днів основної відпустки та 3 календарні дні додаткової.
Відповідно до Листа від 11.09.2025 №293880-2025 Головного управління Національної поліції України у Львівській області встановлено, що у період з 01.02.2024 по 10.02.2025 ОСОБА_1 фактично не перебував на роботі та не перебував у трудових відносинах з ГУНП у Львівській області, у зв'язку з чим стаж, що дає право на щорічну основну відпустку, не формувався. Разом з тим, на підставі рапорту Бурого Я.Р. від 13.02.2025 №300/01/19-2025 та відповідно до ч. 2 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» і ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» наказом ГУНП від 13.02.2025 №16 о/с йому було надано додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2025 рік тривалістю 14 календарних днів.
Тобто у період з 01.02.2024 по 10.02.2025 позивачу не було надано відпустку основну та додаткову.
Доказів того, що позивачу не було здійснено грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки а саме: за 2022 р.-30 діб, за 2023 р.-30 діб, 2024 р.-30 діб. виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення у матеріалах справи немає.
За таких підстав, позивач, має право на отримання компенсації за невикористану відпустку за період з 01.02.2024 по 10.02.2025 включно в кількості днів, розрахованих пропорційно до періоду вимушеного прогулу.
За таких підстав, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за час вимушеного прогулу за період з 01.02.2024 по 10.02.2025 року включно.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, ЄДРПОУ 440108833) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку за час вимушеного прогулу за період з 01.02.2024 по 10.02.2025 включно.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за час вимушеного прогулу за період з 01.02.2024 по 10.02.2025 року включно.
У решті позовних вимог відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБрильовський Роман Михайлович