справа№380/19657/25
01 грудня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, зобов'язання вчинити дії,
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 3051/АП/13-01-52-05 від 31.03.2025 року про відмову на подану ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) Заяву про застосування спрощеної системи оподаткування від 11.02.2025 року № 9425676388 про перехід на 2 групу 20% до розміру мінімальної зарплати з 01.04.2025 року;
- зобов'язати Головного управління ДПС у Львівській області зареєструвати ОСОБА_1 платником 2 групу спрощеної системи оподаткування 20% до розміру мінімальної зарплати з 01.04.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що вона зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування (3 група). Маючи намір змінити групу оподаткування для оптимізації своєї діяльності, 11.02.2025 року вона подала до контролюючого органу заяву про перехід на 2 групу спрощеної системи оподаткування з 01.04.2025 року. Однак, Відповідач листом-рішенням від 31.03.2025 року відмовив у задоволенні вказаної заяви. Підставою для відмови стало те, що обсяг доходу Позивача за попередній календарний рік (2024 рік) склав 8 093 195,04 грн, що перевищує граничний ліміт доходу, встановлений Податковим кодексом України для платників єдиного податку 2 групи (6 672 000 грн).
Позивач не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, вважаючи його протиправним та таким, що порушує її права на вільний вибір системи оподаткування. В аргументації позову наголошується, що податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку є календарний рік. На переконання Позивача, законодавство не містить прямої заборони на перехід до «нижчої» групи оподаткування у поточному році (2025), якщо у попередньому році дохід відповідав критеріям «вищої» групи (3 групи), на якій перебував платник. Позивач стверджує, що оскільки станом на дату подання заяви (лютий 2025 року) та заплановану дату переходу (квітень 2025 року) її дохід у поточному році не перевищив ліміт для 2 групи, вона має законне право на такий перехід. Посилання податкового органу на доходи 2024 року Позивач вважає безпідставним розширеним тлумаченням норм права, що штучно обмежує її підприємницьку діяльність.
Ухвалою від 03 жовтня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
22.10.2025 року від Відповідача надійшло клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву, яке було обґрунтоване значним обсягом роботи та необхідністю отримання деталізованої інформації від профільних структурних підрозділів для підготовки якісної правової позиції. 28.10.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач проти позову заперечує у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції ГУ ДПС у Львівській області зазначає, що спрощена система оподаткування є пільговим режимом, застосування якого вимагає суворого дотримання встановлених критеріїв. Відповідач вказує, що згідно з п. 292.16 ст. 292 Податкового кодексу України (далі - ПК України), право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році мають платники єдиного податку за умови неперевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого для відповідної групи.
Оскільки дохід Позивача за 2024 рік суттєво перевищив ліміт, встановлений для 2 групи, вона об'єктивно не відповідає критеріям мікропідприємництва, визначеним для цієї групи, а тому не має права на перехід до неї у 2025 році. Відповідач наголошує, що його дії ґрунтуються на принципах законності та рівності усіх платників перед законом.
30.10.2025 року Позивач подав клопотання про визнання неповажними причин пропуску строку на подання відзиву та повернення відзиву Відповідачу, а також заперечення проти позиції Відповідача. Позивач вказує, що Відповідач не надав належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку, а аргументи, викладені у відзиві, не спростовують доводів позовної заяви.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін від учасників справи не надходило, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 27 серпня 1999 року (номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 24150170000051329) та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Львівській області.
Позивач здійснює господарську діяльність за широким спектром кодів КВЕД, основним з яких є 69.20 «Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування». Також серед видів діяльності зазначені: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна та інші.
Станом на час виникнення спірних правовідносин Позивач застосовувала спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, перебуваючи на 3 групі платників єдиного податку зі ставкою 5 відсотків до доходу.
08 січня 2025 року Позивач подала до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2024 рік (реєстраційний номер 9405373230).
Згідно з даними цієї декларації, загальний обсяг доходу, отриманого ФОП ОСОБА_1 протягом 2024 року від здійснення господарської діяльності, склав 8 093 195,04 грн. Вказана сума доходу сторонами не оспорюється та визнається такою, що відповідає фактичним обставинам.
11 лютого 2025 року Позивач, реалізуючи своє право на зміну ставки та групи єдиного податку, звернулася до Головного управління ДПС у Львівській області із Заявою про застосування спрощеної системи оподаткування № 9425676388.
У пункті 5.2 вказаної заяви Позивач просила перевести її з 3 групи платників єдиного податку (ставка 5%) на 2 групу платників єдиного податку (ставка 20% від розміру мінімальної заробітної плати) починаючи з 01 квітня 2025 року.
За результатами опрацювання поданої заяви, Головне управління ДПС у Львівській області 31 березня 2025 року сформувало та надіслало Позивачу лист-рішення № 3051/АП/13-01-52-05 про відмову у задоволенні заяви. У вказаному рішенні контролюючий орган зазначив, що відповідно до підпункту 2 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, граничний обсяг доходу для платників єдиного податку другої групи не повинен перевищувати 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (що у 2025 році становить 6 672 000 грн).
Оскільки задекларований Позивачем дохід за попередній податковий (звітний) 2024 рік склав 8 093 195,04 грн, що значно перевищує встановлений законом ліміт для другої групи, податковий орган дійшов висновку про неможливість переведення ФОП ОСОБА_1 на обрану групу.
У рішенні констатовано, що заява від 11.02.2025 року оброблена помилково (зі статусом "відмова"), і станом на 01.04.2025 року Позивач продовжує обліковуватися як платник єдиного податку 3 групи за ставкою 5%.
Не погоджуючись з отриманою відмовою, представник Позивача звернувся до ГУ ДПС у Львівській області з адвокатським запитом від 16.09.2025 року, у якому просив надати роз'яснення щодо правових підстав відмови.
Листом від 18.09.2025 року № 36654/6/13-01-52-03 Відповідач надав відповідь на запит, у якій підтвердив свою позицію. Податковий орган, посилаючись на норми пункту 292.16 статті 292 ПКУ, наголосив, що право на застосування спрощеної системи (або певної її групи) у наступному році залежить від дотримання вимог щодо обсягу доходу у попередньому році.
Оскільки факт перевищення ліміту у 2024 році є беззаперечним, перехід на 2 групу у 2025 році є неможливим.
Вважаючи дії та рішення Відповідача протиправними, Позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Податкового кодексу України та практикою Верховного Суду.
Щодо конституційних засад та принципів податкового законодавства
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ця конституційна норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень дотримуватись принципу законності, який є основоположним у діяльності органів публічної влади.
Стаття 67 Конституції України закріплює конституційний обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Цей обов'язок є безумовним та поширюється на всіх суб'єктів, які підпадають під визначення платників податків згідно з чинним законодавством.
Згідно з пунктом 2.1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Водночас, відповідно до статті 4 Податкового кодексу України (ПК України), податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:
законності - податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги встановлюються виключно цим Кодексом;
рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця проживання платника;
єдиного підходу до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.
Вказані принципи визначають зміст та спрямованість правового регулювання податкових відносин, забезпечуючи баланс між приватними інтересами платників податків та публічними інтересами держави у сфері наповнення бюджету.
Реалізація права на вибір системи оподаткування або зміну групи платника єдиного податку повинна відбуватися у строгій відповідності до законодавчо встановлених критеріїв, що гарантує дотримання принципу рівності та запобігає зловживанням.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених главою 1 розділу XIV ПК України (пункт 291.2 статті 291 ПК України).
Законодавець здійснив поділ платників єдиного податку на групи з метою диференціації податкового навантаження залежно від обсягу господарської діяльності (розміру доходу) та кількості найманих працівників. Такий поділ покликаний підтримати малий та мікробізнес, встановивши для них спрощені умови обліку та менший розмір податку.
Відповідно до пункту 291.4 статті 291 ПК України:
До другої групи належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, виробництва та/або продажу товарів, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
- обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Станом на 01.01.2025 року (при розмірі мінімальної заробітної плати 8000 грн) цей ліміт становить 6 672 000 грн.
До третьої групи належать фізичні особи - підприємці, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати (що станом на 01.01.2025 становить 9 336 000 грн).
З наведеного випливає, що граничний обсяг доходу є ключовим критерієм, який розмежовує групи платників єдиного податку та визначає право суб'єкта господарювання перебувати на тій чи іншій групі. Перевищення цього ліміту свідчить про те, що масштаб діяльності підприємця вийшов за межі, встановлені для відповідної категорії пільгового оподаткування.
Спірним питанням у справі є наявність у фізичної особи-підприємця права на перехід з «вищої» (3-ї) групи спрощеної системи на «нижчу» (2-гу) групу в поточному році, якщо обсяг її доходу за попередній календарний рік перевищив граничний ліміт, встановлений для «нижчої» групи.
Порядок переходу на іншу групу платників єдиного податку регулюється підпунктом 298.1.5 пункту 298.1 статті 298 ПК України. Ця норма передбачає, що платники єдиного податку можуть самостійно перейти на сплату єдиного податку, встановленого для інших груп платників єдиного податку, шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного кварталу. Однак, абзац другий цього підпункту містить імперативну умову:
"Такий перехід може бути здійснений за умови дотримання платником вимог, встановлених цим Кодексом для обраної ним групи".
Суд акцентує увагу на системному тлумаченні поняття "дотримання вимог", на якому базується позиція Відповідача і яке оспорюється Позивачем. Позивач помилково трактує цю вимогу вузько та ізольовано, прив'язуючись виключно до доходу, отриманого з початку поточного календарного року (з 01.01.2025 по дату переходу). На думку суду, такий підхід суперечить логіці податкового законодавства, природі спрощеної системи та принципу справедливості оподаткування.
Згідно з п. 292.16 ст. 292 ПК України, право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році мають платники єдиного податку за умови неперевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого для відповідної групи платників єдиного податку. Хоча ця норма безпосередньо регулює право на перебування на спрощеній системі, вона закладає фундаментальний принцип функціонування даного податкового режиму: правовий статус платника у поточному році є похідним від результатів його діяльності у попередньому році. Податковий рік не є ізольованим відрізком часу, що "обнуляє" всю попередню податкову історію.
Перехід на іншу групу - це не нова реєстрація платником єдиного податку, а зміна умов оподаткування в межах вже існуючого статусу. Тому неможливо ігнорувати економічні показники минулого періоду (зокрема, перевищення ліміту доходу) при визначенні права на отримання більш пільгових умов у майбутньому.
Перехід з 3-ї групи на 2-гу означає суттєву зміну податкового навантаження: перехід від сплати відсотка від обороту (5%) до сплати фіксованої суми (20% від мінімальної зарплати). Друга група призначена для суб'єктів малого підприємництва з меншими оборотами (до 834 мінімальних зарплат).
Факт отримання Позивачем у 2024 році доходу в розмірі понад 8 мільйонів гривень свідчить про те, що за своїми економічними показниками та масштабами діяльності її бізнес об'єктивно перевищує критерії, встановлені законодавцем для 2 групи (ліміт 6,67 млн грн).
Той факт, що з 1 січня 2025 року відлік доходу формально почався з нуля, не змінює економічної реальності: суб'єкт господарювання має обороти, що відповідають 3-й, а не 2-й групі. Надання права на перехід до 2 групи за таких умов суперечило б меті встановлення лімітів.
Тлумачення, запропоноване Позивачем, призвело б до можливості зловживань та створення схеми мінімізації податків, що не відповідає духу закону. Якби для переходу на 2 групу мало значення лише те, що підприємець ще не встиг заробити ліміт з початку поточного року, то будь-який платник 3 групи з багатомільйонними оборотами міг би щороку діяти за алгоритмом:
у I кварталі переходити на 2 групу і платити мізерний фіксований податок;
у II-III кварталах, наближаючись до ліміту 2 групи, повертатися на 3 групу;
наступного року знову "обнуляти" статус і переходити на 2 групу. Це нівелювало б саму суть поділу на групи та принцип рівності і справедливості оподаткування, ставлячи у нерівне становище тих платників, які сумлінно перебувають на 3 групі через високі доходи.
Суд враховує та застосовує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 лютого 2024 року у справі № 803/990/18 (касаційне провадження № К/9901/69043/18).
У цій справі колегія суддів Касаційного адміністративного суду, аналізуючи положення підпункту 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 ПК України (який за своєю конструкцією аналогічний застосованому в даній справі підпункту 298.1.5 щодо переходу на іншу групу), сформулювала чітку правову позицію:
"Перехід на спрощену систему оподаткування суб'єкта господарювання... може бути здійснений за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, суб'єктом господарювання дотримано вимоги, встановлені в пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу" (п. 29 Постанови).
Верховний Суд у справі № 803/990/18 прямо пов'язав право на перехід до спрощеної системи з дотриманням вимог статті 291 ПК України (у тому числі вимог щодо видів діяльності та обсягів доходу) саме у календарному році, що передує періоду переходу.
Хоча у згаданій справі предметом спору була відмова через здійснення ліцензованої діяльності (послуг зв'язку), логіка застосування норми права є універсальною: відповідність критеріям пільгового режиму повинна існувати не лише в момент подання заяви, а й підтверджуватися результатами діяльності у попередньому періоді.
Оскільки Верховний Суд визначив, що дотримання вимог пункту 291.4 статті 291 ПК України у попередньому календарному році є обов'язковою передумовою для переходу, цей принцип поширюється і на критерій обсягу доходу.
Позивач у 2024 році (календарному році, що передує переходу) отримала дохід у сумі 8 093 195,04 грн. Цей обсяг перевищує ліміт, встановлений підпунктом 2 пункту 291.4 статті 291 ПК України для другої групи (6 672 000 грн). Отже, вимога щодо дотримання критеріїв обраної групи у попередньому році не виконана.
Таким чином, відмова Головного управління ДПС у Львівській області у переведенні Позивача на другу групу є правомірною та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, оскільки ФОП ОСОБА_1 за результатами попереднього календарного року не відповідала критеріям обраної групи платників єдиного податку.
Щодо посилання Позивача на вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації, визначений статтею 299 ПК України, суд зазначає наступне.
Пункт 299.6 статті 299 ПК України прямо передбачає можливість відмови у реєстрації платника єдиного податку у разі: "1) невідповідності такого суб'єкта вимогам, встановленим статтею 291 цього Кодексу".
Оскільки Позивач за результатами фінансово-господарської діяльності об'єктивно не відповідає вимогам пункту 291.4 статті 291 ПК України в частині граничного обсягу доходу для 2 групи, рішення Відповідача про відмову є законним та обґрунтованим. Воно прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи оскаржуване рішення Відповідача на відповідність наведеним критеріям, суд дійшов висновку, що воно є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, з огляду на наступне:
Рішення про відмову прийняте у повній відповідності до приписів підпункту 298.1.5 пункту 298.1 статті 298 та пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України. Відповідач діяв у межах своїх повноважень, встановлених законом, відреагувавши на невідповідність платника критеріям обраної групи.
Рішення базується на достовірних фактичних даних (декларації Позивача за 2024 рік), які свідчать про перевищення граничного ліміту доходу. Всі суттєві обставини, а саме розмір отриманого доходу та його співвідношення з лімітом для 2 групи, були враховані.
Відмова у переведенні на групу з меншим податковим навантаженням суб'єкта, який за своїми економічними показниками не відповідає цій групі, є пропорційною меті забезпечення справедливого оподаткування. Задоволення заяви Позивача призвело б до порушення принципу рівності перед законом щодо інших платників, які сумлінно дотримуються лімітів.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Враховуючи встановлені обставини справи, суд констатує, що Позивач не довела наявності у неї права на перехід до 2 групи платників єдиного податку у 2025 році, оскільки її дохід за попередній рік перевищив встановлений законом ліміт.
Суд також наголошує, що спрощена система оподаткування є різновидом податкової пільги (преференції), яка надається державою за умови неухильного дотримання платником встановлених критеріїв. Недотримання цих умов, зокрема перевищення ліміту доходу, має наслідком втрату права на застосування відповідної групи спрощеної системи. У такому випадку приватний інтерес платника щодо мінімізації податкових зобов'язань поступається публічному інтересу держави щодо забезпечення рівності оподаткування та наповнення бюджету.
Таким чином, доводи Позивача про протиправність оскаржуваного рішення є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права. Позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 139 КАС України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу та покладаються на нього.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В позові ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 01.12.2025.
Суддя Коморний О.І.