про відмову в забезпеченні позову
03 грудня 2025 року місто Київ №320/56702/25
Київський окружний адміністративний суд в складі судді Білоус А.Ю., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо незаконного утримання позивача та його примусового доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо прийняття позивача на військовий облік;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 : виключити позивача з військового обліку у зв'язку з відсутністю підстав постановки на військовий облік у даному ТЦК; передати військово-облікові документи позивача за належністю до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- стягнути солідарно з Головного управління Національної поліції у м. Києві та ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2025 позовну заяву залишено без руху.
Позивачем 02.12.2025 подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої він просив:
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії, пов'язані зі здійсненням щодо позивача заходів, що випливають з фактичних обставин, які є предметом судового розгляду в даній справі, - до моменту ухвалення рішення судом;
- зупинити дію всіх розпоряджень, доручень, запитів, вимог, повідомлень, направлень чи інших документів, виданих ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно позивача, до моменту ухвалення рішення судом - у тій частині, в якій такі документи передбачають їх виконання іншими органами державної влади або органами місцевого самоврядування;
- заборонити Головному управлінню Національної поліції у м. Києві та його територіальним підрозділам виконувати будь-які документи ІНФОРМАЦІЯ_4 , зупиненні відповідно до пункту 2 цього клопотання, до ухвалення рішення судом.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначив, що після подання позову ним було виявлено запис у мобільному застосунку «Резерв+» наступного змісту: «ТЦК та СП звернувся до Національної поліції щоб доставити Вас для складання протоколу. Причина: не прибули за повісткою.». Позивач вказує, що вказаний запис є новою істотною обставиною, яка виникла після подання першого клопотання про забезпечення позову та має значення для вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ст. 150-151 КАС України. На думку позивача, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до виникнення нових юридично значимих наслідків або до повторення дій, що випливають із оскаржуваних подій, що унеможливить відновлення порушених прав у разі задоволення позову та ускладнить або зробить неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази обґрунтованості заяви про забезпечення позову, суд прийшов до такого.
Частинами 1 та 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За змістом наведеної норми, для висновку про наявність підстав для забезпечення позову заявнику необхідно довести очевидність протиправності рішення, дії, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, що оскаржуються та/або ускладнення, унеможливлення виконання рішення суду або захисту прав, свобод, інтересів, за захистом яких звернулась особа, якщо не будуть вжиті заходи забезпечення позову.
Згідно приписів частин 1, 2 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Також суд вважає за необхідне відмітити, що приймаючи ухвалу про вжиття заходів по забезпеченню позову, суд повинен враховувати, що прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що не вжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Слід зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 26.04.2019 у справі № 826/16334/18.
Згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС).
Отже, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
З врахуванням зазначеного, у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.
З цією метою, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Отже, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, аргументованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено в майбутньому (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №826/13306/18).
Доказів, що відповідачем вчиняються активні мобілізаційні заходи по відношенню до позивача, які полягають у врученні йому повістки на відправку, тощо, та що існує реальна загроза вжиття заходів, спрямованих на призов заявника на військову службу під час мобілізації, позивачем не надано.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Отже, заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної та реальної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в даній справі, а викладені в заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Також суд зазначає, що лише незгода позивача із діями/бездіяльністю (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними не є достатньою підставою для підтвердження існування очевидних ознак протиправності в діях або бездіяльності відповідача та не є підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Обставини правомірності/протиправності дій відповідачів, можуть бути встановлені лише за результатами розгляду справи по суті та дослідженні усіх доказів, наданих як позивачем та й відповідачем.
Крім того, відповідно до частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд зазначає, що предметом оскарження в цій справі є дії відповідачів щодо доставлення позивача до ТЦК та взяття на облік. Дії або рішення відповідача щодо мобілізації, проходження ВЛК або переміщення до військової частини позивачем не оскаржуються, тому визначений позивачем спосіб забезпечення позову шляхом зупинення дії всіх розпоряджень, доручень, запитів, вимог, повідомлень, направлень чи інших документів, виданих ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно позивача, до моменту ухвалення рішення судом - у тій частині, в якій такі документи передбачають їх виконання іншими органами державної влади або органами місцевого самоврядування та заборони Головному управлінню Національної поліції у м. Києві та його територіальним підрозділам виконувати будь-які документи ІНФОРМАЦІЯ_4 , виходить за межі предмету спору.
Відображена у застосунку «Резерв+» інформація такого змісту: «ТЦК та СП звернувся до Національної поліції, щоб доставити Вас для складання протоколу. Причина: не прибули за повісткою.» сама по собі не може вважатися доказом того, що відповідачем вчиняються дії, спрямовані на призов на військову службу, а свідчить лише про здійснення заходів, пов'язаних із складанням відповідного протоколу.
Станом на момент звернення з позовом та з цією заявою підстав стверджувати, що відповідачем здійснюються заходи щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації немає.
Беручи до уваги наведене, в поданій заяві про забезпечення позову заявник не довів існування жодної з обставин, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, за наявності яких суд може забезпечити позов.
Ураховуючи викладене, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Білоус А.Ю.