03 грудня 2025 року Справа № 280/3849/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Александрова Олексія Олександровича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Александрова Олексія Олександровича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії відповідача від 27.03.2025 №047050018267;
зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки періоди її роботи з 27.06.1994 по 28.02.1995, з 25.04.1997 по 18.11.1997, з 04.04.1998 по 04.10.1998, з 01.02.1999 по 24.12.1999, з 03.05.2001 по 25.11.2001;
зобов'язати відповідача призначити та виплачувати з 19 березня 2025 року позивачці пенсію за віком на загальних умовах відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, в порядку підготовки справи до розгляду просить витребувати від відповідача копію матеріалів пенсійної справи позивачки, в тому числі копію розрахунку врахованих до страхового стажу періодів роботи, в тому числі пільговий стаж роботи, враховані помісячні розміри заробітних плат, застосовані коефіцієнти.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірним рішенням відповідача відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років в зв'язку з тим, що не зараховано певні періоди роботи, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1979, оскільки були виявлені недоліки в її заповненні. Позивачка з даним рішенням не згодна оскільки вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації (в даному випадку трудової книжки) з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 16.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику сторін.
17.06.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов. У відзиві пенсійний орган посилається на те, що рішенням від 27.03.2025 №047050018367 позивачці відмовлено в призначення пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії позивачці, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
19 березня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на загальних умовах відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивачкою до заяви було додано, зокрема: паспорт громадянина України, РНОКПП, свідоцтво про укладання шлюбу, свідоцтва про народження двох дітей, диплом № НОМЕР_2 від 23.06.1994 про професійно-технічну освіту, трудову книжку серії НОМЕР_1 від 01.08.1979.
Рішенням від 27.03.2025 за №047050018267 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи.
Так, відповідно до вказаного рішення, вік позивачки 62 роки 11 місяців 19 днів.
Необхідний страховий стаж встановлений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить від 22 до 32 років.
Страховий стаж особи складає 21 рік 02 місяці 09 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 27.06.1994 по 28.02.1995, згідно записів трудової книжки від 01.08.1979 НОМЕР_3 , оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи по договорам в КСП «Донбас» з 25.04.1997 по 18.11.1997, з 04.04.1998 по 04.10.1998 та з 01.02.1999 по 24.12.1999 згідно записів вищевказаної трудової книжки, оскільки не значиться підстава прийняття на роботу та звільнення.
До страхового стажу не зараховано період роботи з 04.04.2000 по 25.12.2000 згідно записів вищевказаної трудової книжки, оскільки не значиться дата наказу на звільнення. Цей період роботи зараховано за даними персоніфікованого обліку.
До страхового стажу не зараховано період роботи з 03.05.2001 по 25.11.2001 згідно записів вищевказаної трудової книжки, оскільки зазначена дата наказу про звільнення з роботи 13.04.2001, що не відповідає даті звільнення.
Вважаючи таке рішення відповідача 1 протиправним, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Обчислення загального страхового стажу особи здійснюється органами Пенсійного фонду України у відповідності до норм ст. 24 Закону №1058-IV, якою визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж з 01.01.2004 обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, виходячи із суми сплачених страхових внесків.
Страховий стаж, набутий до 01.01.2004 підтверджується трудовою книжкою, документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також, відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вже зазначалось судом, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» ( далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58)
Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивачки - 01.08.1979.
Так, до страхового стажу позивачки не зараховано період роботи з 27.06.1994 по 28.02.1995, згідно записів трудової книжки від 01.08.1979 НОМЕР_3 , оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи по договорам в КСП «Донбас» з 25.04.1997 по 18.11.1997, з 04.04.1998 по 04.10.1998 та з 01.02.1999 по 24.12.1999 згідно записів вищевказаної трудової книжки, оскільки не значиться підстава прийняття на роботу та звільнення.
До страхового стажу не зараховано період роботи з 03.05.2001 по 25.11.2001 згідно записів вищевказаної трудової книжки, оскільки зазначена дата наказу про звільнення з роботи 13.04.2001, що не відповідає даті звільнення.
Судом досліджено спірну трудову книжку позивачки серії НОМЕР_3 від 01.08.1979 та інші документи, наявні в матеріалах справи.
Відповідно до записів зазначеної трудової книжки, ОСОБА_1 працювала, зокрема, на посадах:
- з 27.06.1994 по 28.02.1995 - в Акціонерному товаристві відкритого типу «Донецьке виробниче-торгівельне підприємство «Донбас» по трудовому контракту в цеху №2 термообробником швейних виробів по 4 розряду, записи в трудовій книжці №5, 6;
- з 25.04.1997 по 18.11.1997 - в КСП «Донбас» Мар'їнського району на посаді сезонної робітниці, записи в трудовій книжці №7, 8;
- з 04.04.1998 по 04.10.1998 - в КСП «Донбас» Мар'їнського району на посаді сезонної робітниці, записи в трудовій книжці №9, 10;
- з 01.02.1999 по 24.12.1999 - в КСП «Донбас» Мар'їнського району на посаді сезонної робітниці, записи в трудовій книжці №11, 12;
- з 03.05.2001 по 25.11.2001 - в Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Костянтинівське» на посаді сезонної робітниці, записи в трудовій книжці №17, 18.
Факт роботи позивачки в період з 01.02.1999 по 24.12.1999, з 03.05.2001 по 25.11.2001 підтверджується сплатою страхових внесків за відповідні періоди відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за Формою ОК-5 від 22.01.2025.
Щодо зазначених відповідачем недоліків в трудовій книжці позивачки, то суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині розрахунку пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачем, не впливають на факт роботи позивачки у спірні періоди та отримання нею загального та спеціального трудового стажу.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано спірні періоди роботи позивачки, згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.08.1979. Вказані відповідачем недоліки трудової книжки позивачки є формальними та жодним чином на впливають на дійсність періодів трудової діяльності позивачки, згідно зазначеної трудової книжки.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».
Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Оскаржуване рішення відповідача від 27.03.2025 №047050018267 про відмову в призначенні пенсії не відповідає вищезазначеним принципам, а отже не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог позивачки зобов'язального характеру, то Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.
Для належного захисту прав позивачки, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки періоди її роботи з 27.06.1994 по 28.02.1995, з 25.04.1997 по 18.11.1997, з 04.04.1998 по 04.10.1998, з 01.02.1999 по 24.12.1999, з 03.05.2001 по 25.11.2001 та повторно розглянути її заяву про призначення пенсії від 19.03.2025.
При цьому суд зазначає, що відповідач у цій справі не є територіальним органом Пенсійного фонду України за місцем обліку позивачки, відповідно, на відповідача не може бути покладений обов'язок виплачувати позивачці пенсію.
Інші доводи та заперечення учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн., який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправні рішення - ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Александрова Олексія Олександровича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії від 27.03.2025 №047050018267.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 27.06.1994 по 28.02.1995, з 25.04.1997 по 18.11.1997, з 04.04.1998 по 04.10.1998, з 01.02.1999 по 24.12.1999, з 03.05.2001 по 25.11.2001 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 19.03.2025.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «03» грудня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль