Провадження № 22-ц/821/2036/25Головуючий по 1 інстанції
Справа № 694/1086/25 Категорія: на ухвалу Смовж О.Ю.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
02 грудня 2025 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Новікова О.М., Гончар Н.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зуєва Наталія Василівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Олефір Олександр Олександрович,
особа, яка подає апеляційну скаргу - представник ОСОБА_2 - адвокат Коротюк Михайло Геннадійович,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коротюка Михайла Геннадійовича на ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 23 квітня 2025 року (у складі судді Смовж О.Ю.) про передачу матеріалів справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зуєва Наталія Василівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Олефір Олександр Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, до Деснянського районного суду міста Києва,
У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Солдаткін О.С. звернувся до Звенигородського районного суду Черкаської області із позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 23.04.2025 матеріали даної цивільної справи було передано за підсудністю до Деснянського районного суду м. Києва в порядку, встановленому ст. 31 ЦПК України.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що компетентним та належним судом для розгляду даної справи є Деснянський районний суд м. Києва, виходячи з офіційного місцезнаходження приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зуєвої Н.В. При цьому, суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування альтернативної підсудності за місцем виконання, оскільки таких аргументів позовна заява не містила.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник відповідача - адвокат Коротюк М.Г. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 23.04.2025 та винести нову ухвалу про направлення справи № 694/1086/25 для продовження розгляду до Вишгородського районного суду Київської області.
В обґрунтування зазначає, що спір у даній справі виник з приводу виконання умов попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , отже, відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України має розглядатись за місцезнаходженням такого нерухомого майна.
Таким чином дана справа має розглядатись Вишгородським районним судом Київської області, оскільки нерухоме майно, з приводу якого укладено попередній договір купівлі-продажу знаходиться у Вишгородському районі Київської області.
Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.
Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 03 липня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів доходить таких висновків.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до приписів статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Правила підсудності у цивільному судочинстві можуть визначатися лише процесуальним законом.
Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2024 в справі № 705/4763/22 зазначено, що правова конструкція «суд, встановлений законом» є структурним елементом права на справедливий суд, закріпленого статтею 6 Конвенції, що передбачає дві умови відповідності цьому критерію: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти в спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).»
Термін «повноважний склад суду» слід сприймати як наявність повноважень суддів щодо здійснення ними своїх професійних обов'язків: компетентність у розумінні наявності повноважень на розгляд справ у суді відповідно до предмета спору, вирішення справ судом певної інстанції та судом, який має повноваження на розгляд справ у межах територіальної юрисдикції, визначеної ЦПК України, що забезпечує право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд, встановлений законом, є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Подібні за змістом висновки містяться в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 536/1267/18, постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 24.06.2024 у справі № 554/7669/21.
За змістом частини 1, 2 статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Предметом позову ОСОБА_3 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останній просив ухвалити судове рішення, є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
У параграфі 3 глави 2 розділу ЦПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ, зокрема, встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача (стаття 27), підсудності справ за вибором позивача (стаття 28), правила виключної підсудності (стаття 30), підсудності справ, у яких однією зі сторін є суд або суддя (стаття 26).
Положеннями статті 27 ЦПК України визначено загальні положення підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходження відповідача. Встановлена ст. 27 ЦПК України підсудність має характер загальних правил і стосується усіх цивільних позовів, за винятком тих, на які поширюються інші правила підсудності.
Цивільним процесуальним законодавством, зокрема, ст. 28 ЦПК України передбачено випадки альтернативної підсудності - підсудність справ за вибором позивача.
Стаття 28 ЦПК України містить перелік цивільних справ, в яких встановлена підсудність за вибором позивача. Тобто останньому надається право вибору підсудності залежно від категорії справи або за наявності інших зазначених у законі умов.
Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох визначених у законі судів.
Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).
Так, відповідно до ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Постановляючи ухвалу про передачу справи до Деснянського районного суду міста Києва, Звенигородський районний суд Черкаської області виходив з того, що предметом даного позову є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, отже позов може бути пред'явлений за правилами альтернативної підсудності за місцем його виконання.
З матеріалів справи вбачається, що зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 є: АДРЕСА_2 .
За таких обставин, підсудність справи вірно визначена позивачем, а саме - за місцем реєстрації відповідача, відповідно до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України.
Верховний Суд в ухвалі від 02.07.2018 у справі № 552/9770/14-ц вказав, що право вибору між судами, яким згідно із загальним правилом підсудності цивільних справ і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Якщо позивач при пред'явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.
Отже, правом звернення до суду за альтернативною підсудністю наділений виключно позивач, а не суд першої інстанції, який вважає, що справа могла б бути подана позивачем за правилами такої підсудності.
Предметом позову у цій справі є визнання виконавчого напису нотаріуса, таким, що не підлягає виконанню. Зазначене не дає підстав вважати, що спір стосується нерухомого майна.
За таких обставин застосування виключної підсудності у зазначеній справі є неможливим.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.06.2024 у справі № 554/7669/21 вказано, що: «принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України. Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ. Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції. Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.»
Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378 ЦПК України).
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передачу матеріалів справи до Деснянського районного суду міста Києва, оскільки позивач використав своє право на звернення до суду за правилами загальної підсудності та пред'явив позов разом із заявою про забезпечення позову за місцезнаходженням відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), що територіально відносить до Звенигородського районного суду Черкаської області.
Пунктом 6 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі адвокат Коротюк М.Г. повідомив, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які очікує понести відповідач у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції складає 20000 грн. Також зазначив, що докази на підтвердження понесення таких витрат будуть надані суду до завершення судових дебатів або протягом 5 днів після ухвалення судового рішення у справі.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, а в разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ухвала про забезпечення позову не є рішенням по суті спору, а відтак розподіл судових витрат у справі (у тому числі судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, та витрат на професійну правничу допомогу) здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коротюка Михайла Геннадійовича задовольнити частково.
Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 23 квітня 2025 року у даній справі скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Судді Ю.В. Сіренко
О.М. Новіков
Н.І. Гончар