Провадження № 22-ц/821/1997/25Головуючий по 1 інстанції
Справа № 694/1086/25 Категорія: на ухвалу Смовж О.Ю.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
02 грудня 2025 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Новікова О.М., Гончар Н.І.,
секретар: Любченко Т.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зуєва Наталія Василівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Олефір Олександр Олександрович,
особа, яка подає апеляційну скаргу - представник ОСОБА_2 - адвокат Коротюк Михайло Геннадійович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коротюка Михайла Геннадійовича на ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 23 червня 2025 року про забезпечення позову (у складі судді Смовж О.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зуєва Наталія Василівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Олефір Олександр Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У квітні 2025 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Солдаткіним О.С. було подано позовну заяву про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Одночасно з позовом представник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим провадженням № 77803384, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Олефіром О.О. про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зуєвої Н.В. № 20 від 11.04.2025 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 20000 доларів США.
В обґрунтування зазначав, що у зв'язку з оскарженням виконавчого напису приватного нотаріуса існує необхідність у забезпеченні позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим провадженням № 77803384, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Олефіром О.О.
Задля ефективного захисту, посилаючись на положення п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позивач просив забезпечити позов шляхом зупинення стягнення, яке здійснюється на підставі оспорюваного виконавчого напису нотаріуса у виконавчому провадженні № 77803384.
Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 23.06.2025 заяву про забезпечення позову, подану представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Солдаткіним О.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зуєва Н.В., приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Олефір О.О., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено.
В порядку забезпечення позову зупинено стягнення по виконавчому провадженню № 77803384, відкритому приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Олефіром О.О. на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зуєвої Н.В. № 20 від 11.04.2025 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 20000 доларів США.
Така ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса може ускладнити ефективний захист позивачем своїх прав у випадку фактичного виконання виконавчого напису до вирішення справи по суті, а відтак суд дійшов висновку, що стягнення на підставі оспорюваного виконавчого напису слід зупинити.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Коротюк М.Г. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 23.06.2025 та постановити нову про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
В обґрунтування зазначає, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки даний спір виник з приводу виконання умов попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та має розглядатись за місцезнаходженням такого нерухомого майна.
Отже, скаржник вважає, що Звенигородський районний суд Черкаської області помилково розглянув заяву про забезпечення позову, оскільки повинен був передати справу за підсудністю до Вишгородського районного суду Київської області.
Також зазначає, що виконавчі дії у виконавчому провадженні № 77803384 станом на день винесення ухвали не здійснювалися, оскільки постановою від 12.05.2025 приватним виконавцем повернуто виконавчий документ стягувачу та скасовано арешт коштів боржника, накладений постановою від 17.04.2025 у виконавчому провадженні № 77803384.
Разом з тим, зауважує, що всупереч положенням ч. 8 ст. 153 ЦПК України, питання зустрічного забезпечення в оскаржуваній ухвалі вирішено не було.
На підставі викладеного вище, скаржник вважає, що ухвала Звенигородського районного суду Черкаської області від 23.06.2025 постановлена з грубим порушенням норм процесуального права.
28.11.2025 на адресу Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Гончар Л.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Зазначає, що заходи забезпечення позову, які просив вжити позивач, є співмірними із заявленими позовними вимогами, цілком відповідають характеру спірних правовідносин і ніяким чином не порушать права учасників спору, а навпаки, зможуть забезпечити рівність таких прав.
Звертає увагу на те, що в разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони зупинення стягнення існують ризики, що в подальшому відповідачем ОСОБА_2 можуть вчинятися дії щодо стягнення звернення суми авансу та штрафу на загальну суму 20000 доларів США.
Також зазначає, що твердження відповідача про порушенням судом правил виключної підсудності є безпідставними та необґрунтованими.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів доходить таких висновків.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 3 ЦК України та статей 2, 4, 5, 12, 13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Тобто можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п. п. 3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 № 9).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову і яким чином цей захід реалізує мету його вжиття.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.»
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір з приводу правомірності вчиненого нотаріусом виконавчого напису.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну наявність загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 183/5864/17-ц.
Відповідно до п. 6 ч. 1, 2 ст. 151 ЦПК України, позов забезпечується: зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих написів нотаріусів.
Як вбачається із матеріалів справи виконавчий напис № 20 вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зуєвою Н.В. 11.04.2025.
Виконавче провадження № 77803384 відкрито приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Олефіром О.О. 17.04.2025.
Постановою приватного виконавця від 12.05.2025 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення, а саме: арешт коштів боржника накладений постановою приватного виконавця від 17.04.2025 у виконавчому провадженні № 77803384.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до інформації, яка міститься в автоматизованій системі виконавчих проваджень, виконавче провадження № 77803384 завершено.
Повторно стягувачем виконавчий документ до виконання не пред'являвся, а відтак стягнення із боржника коштів за виконавчим написом нотаріуса на даний час не здійснюється.
Позивачем не наведено жодних доказів на підтвердження того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення судового рішення у справі, або захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення потрібно буде докласти значних зусиль та витрат.
Отже, позивач в обґрунтування заяви не долучив доказів щодо очевидних ознак протиправності оскаржуваного виконавчого напису та порушення його прав, свобод або інтересів вказаним виконавчим написом на даному етапі розгляду справи.
Також не є обґрунтованим і доведеним твердження про наявність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Таким чином, оскільки на момент винесення оскаржуваної ухвали про забезпечення позову не існувало відкритого виконавчого провадження, такий захід забезпечення позову як зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 20 від 11.04.2025, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зуєвою Н.В., не є співмірним із заявленими позовними вимогами у зв'язку з тим, що відсутній предмет для зупинення стягнення.
Враховуючи наведене, заява про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також не звернув увагу на те, що примусове стягнення по виконавчому провадженню № 77803384 на даний час не відбувається.
Що стосується доводів скаржника щодо невирішення судом першої інстанції питання зустрічного забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов'язком, за винятком випадків, передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК України, в якій зазначено, що суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, зокрема, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та невирішення судом питання зустрічного забезпечення не є підставою для відмови у забезпеченні позову, повернення заяви або скасування оскаржених судових рішень, оскільки не позбавляє відповідача права звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 21.12.2020 у справі № 487/5726/19 та від 23.12.2022 у справі № 760/34352/21.
Крім того, скаржник зазначав про те, що порушення правил територіальної підсудності під час постановлення оскаржуваної ухвали є окремою підставою для її скасування.
Проте, апеляційний суд зазначає, що предметом апеляційного перегляду є законність та обґрунтованість ухвали Звенигородського районного суду Черкаської області від 23.06.2025, дотримання ж судом першої інстанції правил підсудності, визначених статтями 26?30 ЦПК України підлягає перевірці під час апеляційного перегляду судового рішення, яким закінчено розгляд справи (ст. 378 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відтак, колегія суддів доходить висновку про те, що ухвала Звенигородського районного суду Черкаської області від 23.06.2025 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Солдаткіна О.С. про забезпечення позову.
В апеляційній скарзі адвокат Коротюк М.Г. повідомив, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які очікує понести відповідач у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції складає 20000 грн. Також зазначив, що докази на підтвердження понесення таких витрат будуть надані суду до завершення судових дебатів або протягом 5 днів після ухвалення судового рішення у справі.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, а в разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ухвала про забезпечення позову не є рішенням по суті спору, а відтак розподіл судових витрат у справі (у тому числі судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, та витрат на професійну правничу допомогу) здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коротюка Михайла Геннадійовича задовольнити частково.
Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 23 червня 2025 року про забезпечення позову у даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви про забезпечення позову, поданої представником ОСОБА_1 - адвокатом Солдаткіним Олександром Сергійовичем, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зуєва Наталія Василівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Олефір Олександр Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Судді Ю.В. Сіренко
О.М. Новіков
Н.І. Гончар