Номер провадження 22-ц/821/1816/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №700/675/25 Категорія: 331060300 Бесараб Н. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
02 грудня 2025 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Карпенко О.В., Сіренка Ю.В.
секретар Широкова Г.К.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ;
представник заявника - адвокат Олійник Наталія Олександрівна;
заінтересовані особи - ОСОБА_2 ; Звенигородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України;
особа, яка подала апеляційну скаргу - представник Міністерства оборони України - Калюжний Андрій Петрович;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України - Калюжного Андрія Петровича на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 29 липня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Звенигородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України про оголошення фізичної особи померлою,
11.07.2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про оголошення фізичної особи померлою.
Заява обґрунтована тим, що син заявника був призваний до лав Збройних Сил України та брав безпосередню участь у бойових діях та заходах, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України.
25.11.2024 року заявник отримав сповіщення № 150 від ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якого син заявника - солдат військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в районі населеного пункту Єлизаветівка Покровського району Донецької області, захищаючи волю та незалежність України, зник безвісти 15.11.2024 року.
За фактом подій, які стали підставою його зникнення безвісти, Звенигородським районним відділом поліції ГУНП в Черкаській області було розпочате кримінальне провадження № 1202425036001571 від 04.12.2024 року, а ОСОБА_3 було внесено до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Вказує, що станом на момент звернення до суду із вказаною заявою будь-якої іншої інформації про місце перебування ОСОБА_3 не надходило, він пропав безвісти за обставин, що загрожували йому смертю та дають підстави вважати його загиблим.
У зв'язку із зазначеним, заявник позбавлений можливості отримати свідоцтво про смерть сина та вступити у спадкові права після його смерті, а тому з даною заявою звернувся до суду.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 29 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою задоволено.
Оголошено померлим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Лисянським РВ УМВС України у Черкаській області 07.12.2010 року), уродженця смт. Лисянка Черкаської області, громадянина України, стать чоловіча. Датою смерті ОСОБА_3 визнано ІНФОРМАЦІЯ_4 , н.п. Єлизаветівка, Донецької області, Україна - місце смерті.
Рішення суду обґрунтоване тим, що суд оцінивши наведені заявником обставини та мету, з якою йому необхідно оголосити його сина померлим, дійшов висновку про наявність між заявником та особою, яку він просить оголосити померлим ( його син), матеріально-правового зв'язку, а саме з метою реалізації його спадкових прав, у зв'язку з чим дійшов до висновку про задоволення заяви.
Не погоджуючись з рішенням суду представник Міністерства оборони України - Калюжний А.П. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нову постанову по справі, якою відмовити в задоволенні заяви.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи.
Посилається на ч. 2 ст. 46 ЦК України згідно якої фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Вказує, що законодавець визначив можливість оголосити фізичну особу померлою лише після закінчення воєнних дій: за загальним правилом після 2 років від такої дати, а у якості винятку, з урахуванням конкретних обставин, раніше, але у будь-якому разі, не раніше 6 місяців.
Посилається на постанову Верховного Суду від 11.04.2019 року у справі № 490/342/17 у якій також звернуто увагу судом на те, що : «якщо особа пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, в такому випадку вона може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. При цьому, суду надано право оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців».
Вказує, що згідно постанови Верховного Суду від 19.03.2018 року у справі № 638/18251/16-ц «визнання особи померлою є крайньою мірою, передчасно обраним заявником способом захисту своїх прав, та потребує встановлення всіх об'єктивних обставин, що стали передумовою для такого звернення, з метою уникнення в подальшому негативних наслідків щодо переходу майнових прав особи, оголошеної померлою, у разі її появи».
Суд першої інстанції не надав оцінку тим обставинам, що ведення активних бойових дій на території Мар'їнської міської територіальної громади Покровського району Донецької області за винятком с. Бажане Друге, с. Бажане Перше, с. Зоряне, м. Красногорівка, с. Новомихайлівка, с. Олександропіль, с. Парасковіївка, с. Славне припинилось окупацією цієї території російською федерацією у зв'язку з чим таке оголошення до спливу законодавчо встановленого строку суперечить вимогам ч. 2 ст. 46 ЦК України.
Вказує, що оскільки станом на день звернення з даною заявою до суду воєнні дії не закінчені, ведення активних бойових дій на території Мар'їнської міської територіальної громади Покровського району Донецької області за винятком с. Бажане Друге, с. Бажане Перше, с. Зоряне, м. Красногорівка, с. Новомихайлівка, с. Олександропіль, с. Парасковіївка, с. Славне припинилось окупацією цієї території російською федерацією у зв'язку з чим відлік встановленого строку відповідно ще не розпочався, звернення заявника до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою є передчасним, а відтак право на звернення до суду з відповідною заявою не виникло.
01.09.2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Олійник Н.О. надійшли заперечення на апеляційну скаргу в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.
Вказує, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив докази, а саме: сповіщення РТЦК про зникнення безвісти; акти службового розслідування; накази та довідки військової частини; витяг з Єдиного реєстру зниклих безвісти за особливих обставин; витяг з ЄРДР щодо відкритого кримінального провадження; фото докази, що підтверджують обставини загибелі;
На підставі зібраних доказів суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність юридичного припущення смерті ОСОБА_3 і законно визнав його померлим.
Щодо посилання скаржника на ч. 2 ст. 46 ЦК України зазначає, що ОСОБА_3 зник 15.11.2024 року безпосередньо під час виконання бойового завдання і за обставин, які реально загрожували його життю (мінометний обстріл). З дня ймовірної загибелі минуло більше шести місяців, а тому суд першої інстанції правомірно застосував скорочений шестимісячний строк.
Посилається на практику Верховного Суду у постановах від 26.02.2024 року у справі № 686/9938/23, від 25.04.2024 року у справі № 278/970/23 та Велику Палату Верховного Суду від 11.12.2024 року у справі № 755/11021/22 відповідно до яких «шестимісячний строк обчислюється від моменту події, яка могла призвести до смерті, а не від завершення війни»; «конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристику, тому їх факт підтверджується Переліком територій, де ведуться (велися) бойові дії, затвердженим Мінреінтеграції (Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України).
Вказує, що населений пункт Єлизаветівка, де зник заявник входить до такого Переліку.
Щодо мети заяви, зазначає, що метою звернення до суду було не уникнення воєнного обов'язку чи зловживання правом, а захист прав батька загиблого - реалізація спадкових та соціальних прав, які без встановлення юридичного факту смерті сина не можуть бути реалізовані.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (т.1, а.с.19).
Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_5 № 265 від 30.08.2024 року, солдата ОСОБА_3 , призваного на військову службу за мобілізацією, колишнього солдата резерву взводу резерву роти резерву солдатського складу військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30 серпня 2024 року № 51-РС, на посаду водія 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 1 штурмової роти батальйону. З 30 серпня 2024 року зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення, і він вважається таким, що з 31 серпня 2024 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків (т.1, а.с.42).
У довідці за підписом начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 , старший лейтенант ОСОБА_4 від 02.02.2025 року № 381 зазначено, що солдат ОСОБА_3 дійсно з 06.11.2024 року по 15.11.2024 року брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України перебуваючи в населеному пункті Єлизаветівка Донецької області. Підстава: журнал бойових дій військової частини НОМЕР_5 №18дск від 01.01.2024 року. Накази командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) №336 від 06.11.2024 року, № 350 від 19.11.2024 року (т.1, а.с.26).
Згідно рапорту по факту зникнення безвісти військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 складеним оперативним черговим ОКП військової частини НОМЕР_1 молодшим лейтенантом ОСОБА_5 , під час виконання бойових завдань, а саме в районі населеного пункту Єлизаветівка Донецької області, поблизу ПВ «Сатурн», під час переміщення для евакуації військовослужбовця за координатами * НОМЕР_6 , транспорт евакуації потрапив під ворожий мінометний обстріл, в наслідок чого отримав поранення несумісні з життям солдат ОСОБА_3 . Евакуювати тіло неможливо через інтенсивні штурмові дії та високу активність FPV дронів (т.1,а.с.30).
Відповідно до Акту службового розслідування від 14.12.2024 року, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_3 , водій 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 1 штурмової роти Збройних сил України приблизно о 16:00 год. 15.11.2024 року отримав поранення несумісні з життям в населеному пункті Єлизаветівка Донецької області, поблизу ПА «Сатурн» під час евакуації пораненого військовослужбовця. Транспорт під час евакуації попав під мінометний обстріл з боку збройних сил російської федерації (т.1, а.с.32-37).
Відповідно до Сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 про зниклого безвісті № 150 від 25.11.2024 року, водій 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 1 штурмової роти військової частини НОМЕР_5 - солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_5 20.08.2024 року, під час виконання бойового завдання по захисту Батьківщини в зоні бойових дій населеного пункту Єлизаветівка, Мар'їнської міської громади Покровського району Донецької області зник безвісти 15.11.2024 року (т.1, а.с.22).
За фактом зникнення безвісти ОСОБА_3 Звенигородським районним відділом поліції ГУНП в Черкаській області було розпочате кримінальне провадження №1202425036001571 від 04.12.2024 року (а.с.24).
ОСОБА_3 було внесено до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру осіб, які зниклі безвісти з особливих обставин №20241209-897 від 09.12.2024 року Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_3 , зник на території бойових дій (під час воєнних дій), особа рядового або начальницького складу (військовослужбовець). Реєстрація заяви № 28024 від 03.12.2024 року Звенигородським районним відділом поліції ГУНП в Черкаській області (т.1, а.с.25).
Заявником долучено до матеріалів справи фото докази, що підтверджують фактичну загибель ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , в районі населеного пункту Єлизаветівка Донецької області, під час виконання бойового завдання (т.1, а.с.176-179).
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
За частиною першою статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення - позасудовий і судовий.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Необхідність звернення із заявою про встановлення факту фізичної особи померлою у даній справі заявник ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що через відсутність документів на підтвердження загибелі його сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання ним обов'язків військової служби у Збройних Силах України, останній позбавлений можливості реалізації права на отримання виплат передбачених законодавством та реалізацію спадкових прав.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року (справа № 755/11021/22) оголошення фізичної особи померлою пов'язується з виникненням у її родичів та інших заінтересованих осіб прав і законних інтересів, як от: право на спадкування майна, отримання соціальних виплат, призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, припинення шлюбу, припинення зобов'язань, пов'язаних із такою особою, або інші матеріальні чи нематеріальні інтереси, пов'язані зі смертю особи, тощо. Зазначене рішення також має важливе значення для правового статусу членів сім'ї, їх соціального забезпечення та можливості розпоряджатися майном особи, яка була оголошена померлою. Це оголошення має наслідки й для договірних зобов'язань, кредитних відносин і будь-яких інших правочинів, у яких брала участь особа, оскільки це може вплинути на вимоги кредиторів та інші правовідносини, пов'язані із зобов'язаннями.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»
від 12 травня 2015 року № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 зазначеного Закону України).
Загальновідомою та такою, що не потребує доказування за змістом статті 82 ЦПК України, є обставина, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє по сьогоднішній день.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).
Бойові дії - це форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння).
Основними видами бойових дій є оборона та наступ.
Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.
Особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи.
Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду
від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20, від 07 листопада 2023 року
у справі № 607/159/23.
У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22,
від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.
Вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин.
Подібні висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року справі № 607/1612/23 (провадження № 61-6323св23).
Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2024 року (справа № 686/9938/23) зазначив, що суд не констатує смерть фізичної особи, а оголошує фізичну особу померлою у судовому порядку у разі встановлення обставин, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.
Оголошення судом громадянина померлим усуває невизначеність у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою.
Водночас частиною другою статті 20 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» передбачено, якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, оголошена померлою, але її останки не знайдено, проведення розшуку не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При розгляді справи судом встановлено, що матеріали службового розслідування від 14.12.2024 року, заявами військовослужбовців-побратимів підтверджено, що 15.11.2024 року під час виконання бойових завдань, а саме в районі населеного пункту Єлизаветівка Донецької області, поблизу ПВ «Сатурн», під час переміщення для евакуації військовослужбовця транспорт евакуації потрапив під ворожий мінометний обстріл, в наслідок чого отримав поранення несумісні з життям солдат ОСОБА_3 .
Тіло ОСОБА_3 було залишено на точці евакуації у зв'язку з неможливістю подальшого його транспортування під час бою.
Вказані обставини з достатньою вірогідністю підтверджують загибель у бою ОСОБА_3 у вказаному районі воєнних (бойових) дій ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням приписів ст. 46 ЦК України дійшов обґрунтованого висновку про те, що існують достатні підстави, підтверджені належними доказами, для оголошення ОСОБА_3 загиблим (померлим) під час виконання військового обов'язку із захисту держави України від дня вірогідної смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Суд першої інстанції, правильно виходив з того, що з урахуванням конкретних обставин справи оголошення фізичної особи померлою можливе після спливу шести місяців з дня настання відповідної події - загибелі у бою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 у населеному пункті Єлазаветівка Донецької області, під час проведення яких ОСОБА_3 отримав поранення, несумісне з життям, що підтверджується належними та допустимими доказами, наведеними вище.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції у порушення вимог ч. 2 ст. 46 ЦК України передчасно, до спливу шести місяців від дня закінчення воєнних дій, ухвалив рішення про оголошення ОСОБА_3 померлим є необґрунтованими, оскільки як встановлено матеріалами справи солдат ОСОБА_3 виконував бойове завдання біля населеного пункту Єлизаветівка Донецької області, під час здійснення якого отримав смертельне поранення 15.11.2024 року, а тому є правильним висновок суду першої інстанції, що шестимісячний строк, передбачений вказаною нормою, слід обраховувати з моменту настання відповідної події.
У постановах Верховного Суду від 26.02.2024 у справі № 686/9938/23 та від 25.04.2024 № 278/970/23 сформовано правовий висновок про те, що шестимісячний строк, визначений у ч. 2 ст.46 ЦК України для оголошення особи померлою, слід обраховувати з моменту настання події (яка могла призвести до смерті особи), а не з моменту закінчення дії воєнного стану на території держави.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2024 у справі № 755/11021/22 року, зазначила, що : «приписи ч.2 ст. 46 ЦК України пов'язують оголошення фізичної особи померлою у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв'язку з воєнним станом як таким», «речення друге ч. 2 ст. 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з'являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи».
У п. 78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 755/11021/22 року зазначено, що «законодавець, формуючи припис речення другого ч. 2 ст. 46 ЦК України (« з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців»). Після слів «шести місяців» завершив речення. Зазначене свідчить, що правильним є таке тлумачення цього припису, що здійснюється без прив'язки до моменту скасування воєнного стану, припинення воєнних дій, збройного конфлікту як такого на усій території.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи нічим не підтверджено та не наведено підстав визначених у ст. 376 ЦПК України, які б давали підстави скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у справі.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При розгляді даної справи суд правильно встановив фактичні обставини справи, відповідні їм правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 29 липня 2025 рокуухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України - Калюжного Андрія Петровича залишити без задоволення.
Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 29 липня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 03 грудня 2025 року.
Судді