Справа №:621 / 2911 / 25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/ 2447 /25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання під вартою
27 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 ,, без участі захисника ОСОБА_7 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме - самого обвинуваченого ОСОБА_8 , належним чином повідомленого про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши, у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Балаклійського районного суду Харківської області від 28.10.2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який звинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 308, ч. 2 ст. 307 КК України.
ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто по 26 грудня 2025 року включно, із застосуванням альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 121 120,00 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині продовження строку тримання під вартою, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати або змінити ухвалу та постановити нову, якою змінити йому запобіжний захід на домашній арешт.
Крім того, просив поновити йому строк на апеляційне оскарження даної ухвали, посилаючись на те, що ухвала постановлена 28.10.2025 року, повний текст оголошений 07.11.2025 року, а йому вручений 13.11.2025 року.
В обґрунтування апеляційних вимог, обвинувачений посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Як зазначає обвинувачений, під час розгляду клопотання щодо запобіжного заходу, ним наголошувалось про ряд захворювань, які він має, а саме: хронічне захворювання легень (група БОІІ), легенева недостатність з деструкцією, варикозне розширення він, збільшення аорти, вірусний гепатит «С». Дані захворювання ставлять під загрозу його життя та здоров'я в умовах СІЗО. Вважає, що судом не були досліджені документи про його стан здоров'я та необґрунтовано зазначено в ухвалі про те, що відсутні в матеріалах справи медичні документи, які дають підстави стверджувати, що його перебування під вартою може загрожувати його здоров'ю. Також вказує, що за програмою «доступні ліки» отримував безкоштовно необхідні для запобіганню прогресування хвороби, ліки, які відсутні в медичній частині СІЗО, що судом було проігноровано.
Крім того, вважає, що судом не були досліджені вагомі докази на його обвинувачення, оскільки досліджені докази навпаки спростовують обвинувачення.
На спростування ризику переховування, зазначеного судом, з посиланням на введення воєнного часу в Країні, зазначає, що навпаки, на даний час, у зв'язку з мобілізацією перетнути кордони без перевірки неможливо.
Вважає, що судом не враховано його стан здоров'я, як про це вказано ухвалі, оскільки йому майже 50 років і стан здоров'я залишає бажати кращого, а тому, саме стан здоров'я та вік спростовують ризики вчинити спроби переховування від суду, вчинення злочинів та впливу на свідків.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав рішення суду законним та обґрунтованим.
Обвинувачений та його захисник в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, повідомлявшись належним чином про дату та час розгляду апеляційної скарги, надали заяви про розгляд справи за їх відсутністю. На особистій участі не наполягали.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ч.4 ст.422-1 КПК України, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд даної справи без участі обвинуваченого та його захисника, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Крім того, такий розгляд відповідає вимогам ст.401 КПК України, так як апеляційна скарга захисника не стосується погіршення становища обвинуваченого.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, думку прокурора, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Балаклійського районного суду Харківської області перебуває обвинувальний акт по кримінальному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 308, ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвалою слідчого судді Зміївського районного суду Харківської області від 15.07.2025 ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком по 12.09.2025, з визначенням розміру застави, який ухвалами суду неодноразово продовжено.
Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 17.09.2025 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено на строк 60 днів, тобто по 15 листопада 2025 року включно, з визначенням розміру застави.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , мотивуючи тим, що продовжують існувати ризики його переховування від суду, з метою уникнути відповідальності, можливість перешкоджання встановленню істини шляхом незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також ризик вчинити інше кримінальне правопорушення. Зазначив, що в умовах воєнного стану ризик переховування від суду є підвищеним, обвинувачений не має міцних соціальних зв'язків та постійного джерела доходу, тому продовження запобіжного заходу є необхідним та обґрунтованим.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно даного обвинуваченого, суд вважав доведеними продовження існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України. З огляду на тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 , у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується - у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років, беручи до уваги, що дії, за вчинення яких він обвинувачується, носять характер особливо тяжкого злочину, суспільну небезпечність злочину, який інкримінується обвинуваченому, враховуючи що обвинувачений не має офіційного місця роботи, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, суд вважав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Суд дійшов висновку, що на даний час не відпали ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були встановлені під час обрання обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому, застосування більш м'яких запобіжних заходів стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , є неможливим.
Колегія суддів, з урахуванням стадії досудового розслідування, погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення може вдатися до відповідних дій.
Фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_8 злочинів, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, у сукупності із тяжкістю можливого покарання та даними про особу обвинуваченого, спростовують доводи апеляційної скарги про необґрунтованість та незаконність судового рішення.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Враховуючи характер обставин вчинення кримінального правопорушення, а також тяжкість кримінального правопорушення, відсутність сталих соціальних зв'язків, є ймовірність ризику того, що обвинувачений може переховуватись від слідства та суду При цьому слід врахувати, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, у цьому кримінальному провадженні, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, статті 95, 224 КПК), а тому, на даній стадії провадження, даний ризик є актуальним.
Крім того, колегія суддів вважає, що не виключений ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливість обвинуваченим вчинити інше кримінальне правопорушення, враховуючи, що він не працевлаштований, до затримання не працював, припинення його протиправної діяльності не було наслідком добровільного волевиявлення останнього, а стало наслідком діяльності правоохоронних органів.
Фактичні обставини справи, згідно пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення, та вагомість наявних доказів про вчинення ним інкримінованого йому злочину, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, а тому, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства та окремих громадян.
Зазначені обставини і наявність вказаних ризиків є виправданими та необхідними елементами, які визначають потребу в продовженні раніше обраного щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, із раніше визначеним розміром застави.
Обґрунтованість обвинувачення підтверджується фактичними доказами, що містяться в матеріалах провадження. Вказане свідчить про достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, запобігання яким шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим та не ефективним.
Порядок розгляду судом клопотання про продовження запобіжного заходу відповідає вимогам п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання". (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, №182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученогс Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процес) кримінального розслідування».
Отже, враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції та мотивує при апеляційному розгляді, необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання даної особи під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 року в тій його частині, де звернута увага на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
Доводи обвинуваченого в апеляційній скарзі стосовно того, що він має низку захворювань, не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким, в даному випадку, може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Під час апеляційного розгляду справи не встановлено об'єктивних даних стосовно того, що прийом препаратів при лікуванні в амбулаторних умовах життєво необхідний для підтримання нормальної життєдіяльності обвинуваченого.
Разом з цим, обвинуваченому належить роз'яснити, що доводи пов'язані з неможливістю перебування під вартою внаслідок наявності тяжкої хвороби, яка виключає застосування такого запобіжного заходу повинні підтверджуватися відповідними висновками судово-медичної експертизи, щодо проведення якої обвинувачений має процесуальне право заявляти клопотання суду, який розглядає справу. Відсутність вищевказаного висновку судово-медичних експертів позбавляє процесуальної можливості суд апеляційної інстанції враховувати зазначені доводи, як підстави для скасування або зміни раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, 176-206, 331,392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 422-1, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 про поновлення строку на апеляційне оскарження, - задовольнити та поновити цей строк як пропущений з поважних причин.
Ухвалу Балаклійського районного суду Харківської області від 28.10.2025 року про продовження щодо обвинуваченого за ч.3 ст.308, ч.2 ст.307 КК України, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, а саме до 26.12.2025 року, включно, із визначенням застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ _______________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4