Справа № 161/17063/18 Провадження №11-кп/802/625/25 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Доповідач : ОСОБА_2
02 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження № 12018030000000156 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2025 року щодо ОСОБА_8 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Острог Рівненської області, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, непрацюючий, зареєстрований та проживаючий АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки, без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст.ст.75,76 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбуття призначеного йому покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки:
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим центром пробації;
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого центру пробації;
- повідомляти уповноважений центр пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання.
Вироком вирішено питання арештованого майна, речових доказів та судових витрат.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що він 04.05.2018, близько 20:15 год., всупереч вимогам Правил дорожнього руху України, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, керуючи технічно справним автомобілем марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 Республіки Литва, перевищивши максимально дозволену швидкість руху у населених пунктах (понад 50 км./год.), рухаючис у с. Струмівка Луцького району Волинської області, в районі 98 км. + 900 м. автодороги сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне» в напрямку м. Рівне, зі сторони м. Луцьк, проявивши безпечність та неуважність під час руху, при виявленні небезпеки для руху, маючи об'єктивну можливість її виявити у вигляді автомобіля марки «ЛуАЗ-969М», номерний знак « НОМЕР_2 » під керуванням ОСОБА_10 , який при виїзді із другорядної автодороги на головну, перетинав проїзну частину справа на ліво відносно руху автомобіля марки «Audi A6», не вжив заходів, для зменшення швидкості, аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників об'їзду перешкоди, в результаті чого допустив зіткнення передньою правою частиною свого автомобіля із лівою бічною частиною автомобіля марки «ЛуАЗ-969М», номерний знак « НОМЕР_2 ».
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «ЛуАЗ-969М», номерний знак « НОМЕР_2 », ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно висновку судово-медичного експерта № 515 від 09.08.2018 отримала тілесні ушкодження у вигляді - полі травми, відкритої черепно-мозкової травми, перелом основи черепа, забій головного мозку, парез окорухового та лицевого нерва зліва. Закрита травма грудної клітки: закритий перелом І-VI ребер зліва, лівої лопатки, лівобічний пневмоторакс, двобічний гемоторакс, закритий уламковий перелом лівої ключиці із зміщенням, забої обох легень. Відкритий уламковий перелом проксимальних відділів обох кісток правої гомілки зі зміщенням, множинні забійно-рвані рани обличчя та волосяної частини голови, лівої вушної мушлі, лівого плеча, нижньої третини лівого стегна, верхньої третини правої гомілки, садна обох верхніх та нижніх кінцівок. Травматичний шок.
Дані тілесні ушкодження, виникли від травмуючої дії потерпілого із виступаючими всередину деталями салону автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді і за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
Разом з тим, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки «ЛуАЗ-969М», номерний знак « НОМЕР_2 », ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно висновку судово-медичного експерта №253 від 05.06.2018 отримав тілесні ушкодження у вигляді - закритої черепно-мозкової травми, зламу кісток основи черепа із крововиливами під оболонки. Крововилив на внутрішній поверхні м'яких тканин голови. Закрита хребетно-спинномозкова травма. Розрив між хребцевими ділянками в грудному відділі хребта з повним розривом спинного мозку. Численними зламами ребер з обох сторін більше зліва та грудини із пошкодженням парієнтальної плеври, розриви коренів легень, гемоторакс (кров у грудній порожнині); крововиливи в середостіння та по великому сальнику. Закритий уламковий злам лівої лопатки зі зміщенням. Закритий косо-поперечний злам лівої ключиці зі зміщенням. Закритий злам правої стегнової кістки. Численні садна тіла та забито-рвані рани голови. Комплекс даних тілесних ушкоджень виник внаслідок різкого струсу тіла і контакту потерпілого із виступаючими всередину деталями салону автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді.
Дані тілесні ушкодження, стосовно живих осіб належать до тяжких, як небезпечних для життя в момент спричинення і в даному конкретному випадку викликали смерть потерпілого.
Причиною смерті ОСОБА_10 є поєднана тупа травма тіла, що супроводжується численними зламами кісток скелету із забоями та розривами внутрішніх органів.
В прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_8 п.п.2.3 (б), 12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2003 (зі змінами та доповненнями).
В поданій апеляційній скарзі прокурор вважає вирок суду незаконним. Посилається на те, що від злочинних дій обвинуваченого настали тяжкі та незворотні наслідки - смерть людини та спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій. Вказує на те, що висновки суду стосовно щирого каяття та активного сприяння в розкритті злочину не знайшли підтвердження під час судового розгляду. Зазначає на те, що підлягає виключенню з юридичної формули обвинувачення, визначеної судом доведеною посилання суду на те,що обвинувачений ОСОБА_8 порушив правила експлуатації транспорту, оскільки такі порушення не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Крім того, вказує на те, що рішення суду про можливість не призначення обвинуваченому додаткового покарання належним чином не обговорено та не вмотивовано, суперечить принципу справедливості покарання і не відповідає його меті - виправленню обвинуваченого та запобіганню вчиненню нових злочинів як ним такі і іншими особами. Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Виключити з вироку посилання суду першої інстанції на визначення обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 , а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Виключити із мотивувальної частини вироку, юридичної формули обвинувачення, визнаної судом доведеною (правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України) вказівку суду на наявність кваліфікуючої ознаки - порушення правил експлуатації транспорту. В решті вирок залишити без змін.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, прокурора, який підтримував подану апеляційну скаргу і просив скасувати вирок суду та ухвалити новий, обвинуваченого та його захисника, які апеляційну скаргу заперечували та просили вирок залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
За змістом положень ч.1 та ч.2 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності винуватості останнього у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, учасниками судового розгляду не оспорюється, у зв'язку з чим відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, підстави для перегляду вироку, в цій частині - відсутні.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги прокурора, про невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, а також безпідставне застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування покарання із застосуванням ст.75 КК України, апеляційний суд зазначає таке.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що ОСОБА_8 вчинив тяжкий злочин, внаслідок якого настала смерть людини, також іншій потерпілій спричинено тяжкі тілесні ушкодження, а тому суд не міг застосовувати до нього положення ст.75 КК України є безпідставними, оскільки вказані обставини, не є такими, які виключають можливість застосування до обвинуваченого вимог ст.75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, за наявності для того законних підстав.
Відповідно до положень ст.ст.50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
З огляду на ці положення кримінального закону, при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Згідно роз'яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).
Положеннями ст.414 КПК України регламентовано, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Приписами ст.75 КК України визначено, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, враховуючи вимог ст.ст.50, 65 КК України, ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, з необережною формою вини, наслідки вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, вину визнав повністю, в повному обсязі відшкодував потерпілій стороні завдані збитки, позицію потерпілої сторони, яка не має жодних претензій до обвинуваченого та інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності, конкретні обставини дорожньо-транспортної пригоди апеляційний суд погоджується із рішенням суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, однак із встановленням ОСОБА_8 двохрічного іспитового строку та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Звільняючи ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, суд першої інстанції виходив з обставин, які враховувалися при визначенні виду й розміру покарання, а саме: дані про обвинуваченого, який раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, має постійне місце проживання, характеризується з позитивної сторони, має на утриманні малолітню дитину, потерпілі не наполягали на призначенні суворого покарання ОСОБА_8 , при цьому, останній зобов'язався в подальшому дотримуватись бездоганної поведінки.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , суд обґрунтовано визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_8 , судом не встановлено.
Врахувавши зазначені пом'якшуючі покарання обставини та відсутність обставин, які його обтяжують, з урахуванням даних про особу винного, його ставлення до вчиненого, посткримінальну поведінку обвинуваченого, суд першої інстанції обґрунтовано застосував щодо ОСОБА_8 інститут звільнення від відбування основного покарання з випробуванням.
Апеляційний суд вважає, що наведена сукупність обставин та даних про особу обвинуваченого дає обґрунтовані підстави дійти висновку, що визначена ОСОБА_8 форма відбування покарання є справедливим та виваженим заходом примусу, а також, що вона забезпечить його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Крім того, враховано й інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності, а саме те, що даний злочин вчинено ОСОБА_8 з необережності.
Також під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що обвинувачений повністю відшкодував завдані збитки потерпілим, що підтверджується заявою представника потерпілих - адвоката ОСОБА_12 , в якій також вказано, що потерпілі просять залишити оскаржуваний вирок без змін (т.2 а.к.п.246).
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що позиція потерпілих у судовому засіданні не є обов'язковою для суду, натомість враховується у сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.
Тому врахувавши всі обставини в кримінальному провадженні в їх сукупності, у тому числі й ті, на які посилається прокурор у своїй апеляційній скарзі, суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України, яке наближене до мінімального, яке є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень і не є надто м'яким, як про це зазначено в апеляційній скарзі.
З урахуванням обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, відсутності обставин, які обтяжують покарання, позитивних даних про особу ОСОБА_8 , який має на утриманні малолітню дитину, в момент ДТП не перебував в стані будь-якого сп'яніння чи під дією будь-яких інших препаратів, раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, має постійне місце проживання, характеризується з позитивної сторони, відшкодував завдану шкоду потерпілим, і як наслідок вони не наполягали на призначенні обвинуваченому суворого покарання, обставини ДТП згідно яких ОСОБА_8 рухався з перевищенням швидкості по головній дорозі, а потерпілий з другорядної переїжджав головну дорогу, апеляційний суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_8 від відбування основного покарання на підставі статей 75, 76 КК України та покладення на нього обов'язків із встановленням двохрічного іспитового строку, що дозволить здійснювати контроль за його поведінкою зі сторони уповноваженого органу з питань пробації.
Отже, висновок про можливість застосування щодо ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування основного покарання на підставі ст.75 КК України, зроблений судом з урахування особливостей правозастосування наведених норм матеріального права і належним чином вмотивований.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про безпідставне не призначення ОСОБА_8 додаткового покарання, у виді позбавлення права керування транспортними засобами, то апеляційний суд вважає їх обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.п.20, 21 постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23.12.2005, при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а і характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, а також обставини, які пом'якшують, обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку при призначенні покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК (2341-14) необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Кримінальне правопорушення, передбачене ст.286 КК України, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху.
Будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі (рішення ЄСПЛ у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») від 29 червня 2007 року).
Як убачається з судового рішення суд першої інстанції мотивує своє рішення про не призначення обвинуваченому додаткового покарання тим, що ОСОБА_8 неофіційно працює заготівельником і право керування транспортними засобами йому необхідне для роботи, позицією потерпілих з цього приводу, які не наполягали на позбавленні ОСОБА_8 права на керування транспортним засобом.
Проте, зазначеним вище обставинам судом першої інстанції не було надано належної оцінки.
Отже, прокурором підставно зазначено в апеляційній скарзі, що суспільна небезпека від наслідків порушення ПДР, у цьому випадку це смерть потерпілого, значно перевищує особисті інтереси обвинуваченого щодо керування транспортним засобом.
Враховуючи вищенаведене та усі обставини справи, особу обвинуваченого, позицію потерпілої сторони та те, що обвинуваченим були допущені порушення «Правил дорожнього руху», в результаті чого настала смерть потерпілого, а потерпіла ОСОБА_11 отримала тяжкі тілесні ушкодження, апеляційний суд вважає необхідним призначити ОСОБА_8 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Таким чином, у цьому конкретному випадку, покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами не сприятиме досягненню його мети, яка також полягає у запобіганні вчинення обвинуваченим нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний суд вважає, за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки та на підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Таке покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, повністю відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення як ним так і іншими особами кримінальних правопорушень.
На думку апеляційного суду, у даному випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що підлягає виключенню з юридичної формули обвинувачення, визначеної судом доведеною посилання суду на те, що обвинувачений ОСОБА_8 порушив правила експлуатації транспорту, є слушними, оскільки такі порушення не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
За таких обставин, слід виключити із мотивувальної частини вироку, юридичної формули обвинувачення, визнаної судом доведеною вказівку суду на наявність кваліфікуючої ознаки - порушення правил експлуатації транспорту.
З огляду на вищевикладене, апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, а оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання - скасувати та згідно положень п.2 ч.1 ст.420 КПК України ухвалити новий вирок з вищенаведених підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 420 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2025 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання - скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки:
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання.
Виключити із мотивувальної частини вироку, юридичної формули обвинувачення, визнаної судом доведеною вказівку суду на наявність кваліфікуючої ознаки - порушення правил експлуатації транспорту.
В решті вирок суду залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий
Судді: