Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/1903/25
Номер провадження2/711/1255/25
21 листопада 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі: головуючого судді Демчика Р.В., секретарів судового засідання Бутовської Д.О., Кобилки Є.О. за участі представника позивача Лещенко Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лещенко Наталія Петрівна до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-
встановив:
ОСОБА_1 , діючи в особі представника Лещенко Н.П. звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов обгрунтовує тим, що 23.04.2025 року між сторонами був укладений шлюб.
За час перебування в шлюбі, подружжям був придбаний легковий автомобіль марки Volkswagen модель Passat 2014 року випуску, колір: чорний, номерний знак НОМЕР_1 , VІN код: 1VWCT7A36FC042960, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 02.03.2025 року, листом Територіального сервісного центру МВС №7141(ТСЦ МВС №7141) від 25.02.2025 року.
Згідно вказаних відомостей, вищевказаний автомобіль оформлений на відповідача та залишається у його користуванні
Згідно звіту про визначення середньої ринкової вартості транспортного засобу аналогічного загальному легковому седану марки Volkswagen, модель Passat, 2014 року випуску, ринкова вартість об'єкта складає: 468 699 грн 00 коп.
З урахуванням того, що подружжя шлюб розірвало, тому спільне користування автомобілем є неможливим, оскільки сімейні відносини між сторонами не підтримуються та фактично припинені, що підтверджується копією рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі №711/117/25 від 14.02.2025 року про розірвання шлюбу.
Вказаний автомобіль є спільним майном подружжя, оскільки придбаний в період зареєстрованого шлюбу, за спільні кошти подружжя, тому кожен із них має право на частину спірного автомобіля, а тому просить визнати зазначений автомобіль спільним майном подружжя стягнути 1/2 частину ринкової вартості спірного автомобіля.
Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Відповідно до ч.2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Згідно з ч.2, ч.4, ч.5 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. З огляду на зазначені норми матеріального права, за загальним правилом, поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга ст. 71 СК України), або реалізуються через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 ст. 364 ЦК України).
Просить суд визнати, що легковий автомобіль марки Volkswagen модель Passat 2014 року випуску, колір: чорний, номерний знак: НОМЕР_1 , VIN код: НОМЕР_2 є спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; в порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля Volkswagen модель Passat 2014 року випуску, колір: чорний, номерний знак НОМЕР_1 , VІN код: НОМЕР_2 в розмірі 234 349 грн. 50 коп., залишивши право власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ); стягнути з з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.03.2025 року прийнято до розгляду та відкрите провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження.
02.04.2025 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач просить частково задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що позовна вимога стосовно визнання спірного автомобіля спільним майном подружжя грунтується на вимогах закону та підлягає до задоволення. З зазначеною у звіті, який наданий позивачем ймовірною величиною середньої ринкової вартості об'єкта оцінки він не згоден.
Відповідно до звіту №06/25 про оцінку автомобіля Volkswagen модель Passat 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 від 24.03.2025 року ринкова вартість автомобіля на дату оцінки 24.03.2025 року складає 393 931,76 коп. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя він згоден сплатити позивачеві грошову компенсацію вартості частки автомобіля в розмірі 196 965,88 грн., виходячи з дійсної ринкової вартості майна. Позовна вимога стосовно стягнення з нього на користь позивача судового збору та вартості експертної оцінки автомобіля підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України. Також заперечував про стягнення з нього на користь позивача витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги.
22.04.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, в я кому представник позивача заявила клопотання про призначення у справі автотоварознавчої експертизи автомобіля.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29.04.2025 року призначено у справі судову автотоварознавчу експертизу, на вирішення якої поставлене питання: яка ринкова вартість транспортного засобу марки Volkswagen модель Passat 2014 року випуску, колір чорний, номерний знак: НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_4 на дату оцінки. Проведення експертизи доручено експертам Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових. Зобов'язано ОСОБА_2 надати в розпорядження експерта автомобіль марки Volkswagen модель Passat 2014 року випуску, колір чорний, номерний знак: НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_4 , для проведення його огляду.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.07.2025 року надано дозвіл експерту Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Віктору Гончару на проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи №711/1903/25 без огляду автомобіля Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_4 . Матеріали цивільної справи №711/1903/25 (провадження 2/711/1255/25) повернуто до Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судової-автотоварознавчої експертизи, призначеної ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29.04.2024, змінивши питання, яке було поставлене на вирішення експерту: яка середня ринкова ціна транспортного засобу марки Volkswagen модель Passat 2014 року випуску, колір чорний, номерний знак: НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_4 на дату оцінки.
01.09.2025 року до суду надійшов висновок експерта від 26.08.2025 року №569/25-27 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.10.2025 року року закрите підготовче провадження у праві.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просила їх задовольнити повністю, в подальшому надіслала до суду заяву, в якій справу просила розглянути у її відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 23.04.2024 року до 14.02.2025 року, який було розірвано рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.02.2025 року (справа №711/117/25).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 02.03.2025 року, 24.04.2024 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на легковий автомобіль марки Volkswagen модель Passat 2014 року випуску, колір: чорний, номерний знак НОМЕР_1 , VІN код: НОМЕР_2 .
Згідно листа Територіального сервісного центру МВС №7141(ТСЦ МВС №7141) від 25.02.2025 року, станом на 21.02.2025 року, власником транспортного засобу Volkswagen Passat 2014 року випуску, № кузова НОМЕР_2 , є ОСОБА_2 .
Вирішуючи питання про поділ майна, суд виходить з наступного.
Так, згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України, яка від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Згідно п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Така правова позиція викладена в постанові КЦС ВС від 27.02.2019 у справі № 464/7011/16-ц (61-12168св18).
Враховуючи те, що автомобіль Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 VІN код: НОМЕР_2 був придбаний сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, суд приходить до висновку визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказаний автомобіль та залишити його у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_2 , стягнувши з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за частину автомобіля.
Одночасно суд приймає до уваги, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц).
Тобто, лише факт встановлення судом в мотивувальній частині рішення певного обсягу спільно нажитого подружжям майна, яке безспірно має статус спільної сумісної власності, і дає суду підстави здійснити його поділ, що суд зазначає в резолютивній частині, вирішуючи спір між сторонами.
Вирішуючи, яку саме суму компенсації слід стягнути на користь ОСОБА_1 , суд враховує наступне.
Так на підтвердження позовних вимог, позивачем до позовної заяви доданий звіт від 28.02.2025 року про визначення середньої ринкової вартості транспортного засобу аналогічного загальному легковому седану марки Volkswagen, модель Passat, 2014 року випуску, ймовірна величина середньої ринкової вартості ринкова вартість об'єкта оцінки складає 468 699 грн 00 коп.
Із звіту № 06/25 від 24.03.2025 року про оцінку автомобіля Volkswagen, модель Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який наданий відповідачем разом із відзивом, вбачається, що ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 VІN код: 1VWCT7A36FC042960 на дату оцінки 24.03.12025 року складає 393 931,76 грн.
Згідно висновку експерта за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи №569/25-27 від 26.08.2025 року, середня ринкова ціна колісного транспортного засобу Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 VІN код: 1VWCT7A36FC042960, станом на 26.08.2025 року складає 409 341,66 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами 1,2 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Висновок експерта є належним доказом, якщо він отриманий внаслідок проведення експертизи та містить докладний опис проведених досліджень, зроблених висновків та обґрунтованих відповідей на поставлені питання.
Висновок експерта є допустимим доказом, якщо він отриманий в порядку, визначеному законодавством, без істотних порушень прав та свобод людини.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що висновок експерта №569/25-27 від 26.08.2025 року є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом вартості транспортного засобу Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 VІN код: 1VWCT7A36FC042960, а тому приймається судом до уваги.
А тому, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути грошову компенсацію 1/2 вартості транспортного засобу Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 VІN код: 1VWCT7A36FC042960, в розмірі 204 670,83 грн. (409 341,66 : 2).
Щодо розподілу судових витрат, то суд приходить до наступних висновків.
Так, відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст. ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до статті 134 ЦПК України передбачено обов'язок сторін попередньо визначити суми судових витрат. Зокрема, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (частина перша цієї статті).
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга цієї статті).
Зі справи відомо, що у позовній заяві представник позивача вказує на те, що орієнтовний розмір судових витрат, які позивач очікує понести у даній справі становлять: 2343,49 грн. судовий збір, 605,60 грн. за подання заяви про забезпечення позову, компенсація вартості оцінки автомобіля у розмірі 3200 грн., 25 000 грн. витрат пов'язаних з наданням правничої допомоги.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частина перша статті 15 ЦПК України визначає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п.268).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000 грн. представником позивача надано ордер серії ВІ №1285097 від 04.03.2025 року, договір №19/02 про надання правничої (правової) допомоги від 19.02.2025 року, укладений між адвоктаом Лещенко Н.П. та ОСОБА_1 , предметом якого є надання правничої допомоги, детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги від 03.10.2025 року, акт прийому-передачі наданих послуг №4 від 03.10.2025 року.
Із змісту акту вбачається, що ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 склали цей Акт прийому-передачі наданих послуг №4 до Договору №19/02 про надання правничої (правової) допомоги від 19.02.2025 року, що юридичні послуги з надання правової допомоги, передбачені Договором, здійснені Виконавцем у встановлений термін, у повному обсязі та з дотриманням усіх інших умов договору. Загальна вартість наданих послуг згідно цього Акта склала 25 000 грн.
Згідно платіжних інструкцій від 20.02.2025, 18.03.2025, 21.04.2025, 20.05.2025, 20.06.2025 року позивачем було сплачено 25 000 грн. за надання професійної правничої допомоги адвокатом Лещенко Н.П.
Суд враховує, що витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Суд приходить до висновку про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, значення спору для сторони, витрачений адвокатом час, та є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 № 211/3113/16-ц, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 06.11.2020 у справі № 760/11145/18, від 12.05.2021 у справі № 873/79/20 та від 23.01.2023 у справі № 755/2587/17).
В даному випадку, враховуючи складність справи, характер виконаної адвокатом роботи, критерій реальності та розумності розміру адвокатських витрат, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на надання професійної правничої допомоги в сумі 15000 грн.
Відповідно до ч.ч.4-7 ст. 139 ЦПК України суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов'язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат. У випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно такої сторони в межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Ухвалюючи рішення у справі, при визначенні суми компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд взяв за основу висновок експерта № 569/25-27 від 26.08.2025 року, оскільки звіти надані сторонами, суд не може покласти в основу рішення, вважаючи звіти недопустимими та недостатніми доказами, оскільки розмір середньої ринкової вартості автомобіля на день розгляду справи доведений висновком експерта та експерт, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, визначив інший розмір вартості, ніж встановлено у звітах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року у справі №712/4126/22 (провадження №14-123цс23) щодо відшкодування витрат за проведення експертизи дійшла наступних висновків:
«…..Витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат (стаття 132, КАС України, стаття 123 ГПК України, стаття 133 ЦПК України).
Висновок експерта може бути підготовлений як підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи.
У випадку подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Зокрема, інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і у разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, такий висновок не приймається судом до розгляду (стаття 101 КАС України, стаття 98 ГПК України, стаття 102 ЦПК України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду з позовом, та те, чи пов'язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.
Отже, відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі.
Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.
Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує конструкцію передбачуваності застосування процесуальних норм, отже, не є такою, що відповідає принципу верховенства права…..».
Так, до заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано платіжну інструкцію № 1.258139945.1 від 12.08.2025 року, згідно якої, ОСОБА_1 сплатила на рахунок КНДІСЕ Міністерства юстиції України 6785,28 грн. за експертизу.
Також, при подачі позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2343,49 грн., (за подачу позову), та судовий збір в сумі 605,60 грн. (за подачу заяви про забезпечення позову).
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково (87,33% від ціни позову) з відповідача на користь позивача слід стягнути 2046,56 грн. судового збору за подачу позовної заяви до суду, 528,87 грн. судового збору за подачу до суду заяви про забезпечення та 5925,55 грн. витрат, пов'язаних з залученням експерта.
На підставі наведеного, ст.ст.60, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 316, 319, 321, 328, 331, 368, 372, 386 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 141, 259, 265 ЦПК України, суд, -
увалив:
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Лещенко Наталія Петрівна (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3734 від 24.11.2020 року) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за частку в спільному майні в сумі 204 670,83 грн., 2046,56 грн. судового збору за подачу позовної заяви до суду, 528,87 грн. судового збору за подачу до суду заяви про забезпечення позову, 5925,55 грн. витрат, пов'язаних з залученням експерта та 15 000 грн. витрат, пов'язаних з наданням правничої правової допомоги, а всього 228 171,81 грн. (двісті двадцять вісім тисяч сто сімдесят одна гривня 81 коп.).
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: Р. В. Демчик