Дата документу 12.11.2025 Справа № 314/137/23
Єдиний унікальний № 314/137/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/550/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.111 КК України
12 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 12.02.2025 року , яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця с. Нижній Токмак, Чернігівського району, Запорізької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.111 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього належного йому майна.
Застосовано додаткові покарання у виді позбавлення права займати посади в органах державної влади (у тому числі у правоохоронних) та місцевого самоврядування строком на 3 (три) роки та позбавлення спеціального звання - «старший сержант поліції»,
Вироком суду ОСОБА_8 визнані винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, за наступних обставин.
Згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Запорізькій області № 417 о/с від 09.12.2016 ОСОБА_8 призначено на посаду техніка-криміналіста слідчого відділення Чернігівського ВП Бердянського ВП ГУ НП в Запорізькій області.
12.01.2021, у зв'язку з реорганізацією, ОСОБА_8 переведено на посаду техніка-криміналіста слідчого відділення ВП №1 Бердянського РВП ГУ НП в Запорізькій області.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронні органи - це органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Наказом № 706 о/с від 23.05.2022 на підставі п.6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_8 звільнено зі служби в поліції.
Таким чином, ОСОБА_8 до 23.05.2022 являвся службовою особою - працівником правоохоронного органу.
Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема до медичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_8 присягнув на вірність Українському народові та зобов'язався, усвідомлюючи свою високу відповідальність, вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки.
Водночас, ОСОБА_8 складеної ним присяги не дотримався та в умовах, коли Український народ героїчно протистоїть російському агресору, у порушення вимог ст. 1,2,17 Конституції України, ст.ст.2, 63 Закону України «Про Національну поліцію», зрадив українській державі та всьому Українському народові, вчинивши злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
Так, 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Запорізька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права президент російської федерації (далі - рф) ОСОБА_9 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади рф, діючи всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 №2131 (XX), від 14.12.1974№ 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил рф на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці збройних сил рф, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили часткову окупацію території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Згідно з указом президента Володимира Зеленського № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який указами Президента України ОСОБА_10 продовжено строком до 22.08.2022, який триває дотепер.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Після початку агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил рф було тимчасово взято під контроль Бердянський район та частину інших населених пунктів на території Запорізької області з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об'єктами, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами.
З метою встановлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади на територіях населених пунктів Запорізької області, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами, представниками рф з числа своїх громадян та місцевого населення Запорізької області були сформовані підрозділи силового блоку, які виконують функції правоохоронних органів, тим самим вчиняють діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
У свою чергу, ОСОБА_8 будучи громадянином України, перебуваючи на посаді техніка-криміналіста слідчого відділення ВП №1 Бердянського РВП ГУ НП в Запорізькій області, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання рф території смт. Чернігівка, Бердянського району, Запорізької області та інших населених пунктів Запорізької області, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади рф, бажаючи допомогти окупаційній адміністрації рф та зробити свій особистий внесок для утворення та функціонування на території Запорізької області та, зокрема, смт. Чернігівка, Бердянського району системи органів державної влади рф, у тому числі правоохоронної, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, в період часу приблизно з 04 квітня 2022 року до 23 травня 2022 року (більш точного часу в ході проведення досудового розслідування встановити не виявилось за можливе) в період проведення військових дій на території Запорізької області, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, перейшов на бік ворога, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф, після чого виконує вказівки і розпорядження керівників окупаційної адміністрації рф, усвідомлюючи, що в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, вказане шкодить суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Після цього, ОСОБА_8 з власної ініціативи добровільно розпочав «службу» в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, завдаючи шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Таким чином, ОСОБА_8 вчинив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, тобто державну зраду.
Суд визнав ОСОБА_8 винуватим у державній зраді, оскільки встановив, що він, будучи поліцейським і маючи обов'язок захищати державу, в умовах воєнного стану та збройної агресії з боку рф свідомо й добровільно залишив місце служби, не прибув до нового місця дислокації, попри прямий наказ та перейшов на бік ворога, добровільно вступивши до незаконного правоохоронного органу окупаційної адміністрації рф, де тривалий час виконував поліцейські функції, патрулював із військовими рф, збирався на наради, здійснював оперативні дії, чим умисно завдав шкоди суверенітету, територіальній цілісності, обороноздатності та безпеці України. В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 не погоджується з вироком суду, посилаючись на істотні порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність вини, недотримання принципів справедливого судового розгляду та прав обвинуваченого.
Вказує, що вирок ґрунтується на неналежних та недопустимих доказах, які не підтверджують факту добровільного переходу ОСОБА_8 на бік ворога в період збройного конфлікту. Він підкреслює, що свідки не надали конкретної інформації про дії обвинуваченого, не встановлено, чи чинився тиск окупаційною владою, а сам обвинувачений не визнавав вини, не подавав заяв до суду, і не реалізовував свого права на захист безпосередньо.
На думку захисника, презумпція невинуватості була порушена, як і принцип «поза розумним сумнівом», який вимагає доведеності вини належними доказами.
Захист вказує, що надані стороною обвинувачення електронні матеріали з соціальних мереж не були верифіковані, їхнє походження сумнівне, а доказів участі Нестеренка у військових формуваннях, каральних акціях або діях проти цивільного населення не встановлено.
У кримінальному провадженні відсутня інформація щодо особистих, сімейних обставин обвинуваченого, що могло б свідчити про тиск або зміну волевиявлення.
Захисник також зазначає, що суд першої інстанції не врахував міжнародні гуманітарні стандарти, які захищають цивільних осіб під час воєнної окупації, зокрема положення Декларації про поліцію Ради Європи, Женевських конвенцій, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які забороняють покарання поліцейських за виконання функцій цивільного захисту в умовах окупації, якщо вони не брали участь у каральних акціях чи співпраці з військовими формуваннями. Також захист апелює до доктрини «плодів отруйного дерева», вказуючи на недопустимість використання доказів, здобутих із порушенням прав і свобод людини, і наголошує, що вся доказова база в справі має похідний, а отже неналежний характер.
Просить апеляційний суд вирок суду першої інстанції скасувати, закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 по пред'явленому обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу та наголосив, що за кілька років досудового розслідування та судового розгляду не було встановлено контакту з обвинуваченим. Доказами не доведено винуватість обвинуваченого в інкримінованому йому кримінальному провадженні.
Прокурор ОСОБА_6 заперечувала проти доводів апеляційної скарги захисника, вирок суду першої інстанції вважала законним, обґрунтованим та просила залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, захисника обвинуваченого, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 розглядалось у суді першої інстанції у порядку, передбаченому главою 24-1 Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень КПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 323 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), якщо стосовно нього уповноваженим органом прийнято рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся.
За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого.
Процедури «in absentia» припускають деякий відступ від загальних правил кримінального процесу. Особливе значення при цьому надається питанню про забезпечення прав відсутнього в залі судового засідання підсудного. У прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини були вироблені критерії, яким має відповідати таке провадження.
При цьому Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення процесуальних прав і гарантій осіб, що беруть участь у кримінальному процесі.
До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.
Так, у рішенні «Медєніца проти Швейцарії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень лише за умови, що при цьому дотримуються гарантії, що забезпечують права людини, закріплені Конвенцією.
Ключове значення в цьому випадку відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійснено відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа «Сейдовіч проти Італії»).
Відповідно до вимог статті 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
У цьому провадженні вказаних вимог було дотримано як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, а також апеляційного провадження, що стороною захисту не заперечується на не спростовано.
Зокрема, повістка про виклик обвинуваченого ОСОБА_8 в судове засідання суду апеляційної інстанції була опублікована у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» випуск №229 (8154) від 08.11.2025 року, сторінка 20; повідомлення про дату, час та місце розгляду провадження також розміщено на офіційному веб-сайті Судової влади.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження ретельно дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності, надав цим доказам належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
Як зазначено вище, судовий розгляд зазначеного провадження здійснювався за відсутністю обвинуваченого у спеціальному судовому провадженні, рішення про проведення якого було належним чином вмотивоване, є законним та обґрунтованим.
У зв'язку з цим обвинувачений ОСОБА_8 не був допитаний судом в якості обвинуваченого по суті висунутого йому обвинувачення.
Разом з тим, як зазначено вище, судом при проведенні спеціального судового провадження були виконані вимоги, передбачені статтею 297-5 КПК України.
Захист обвинуваченого за призначенням здійснював фахівець в галузі права - адвокат ОСОБА_7 .
У ході судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 111 КК України судом були досліджені численні письмові докази, які є релевантними та допустимими відповідно до вимог КПК України.
Їх зміст вказує на обставини вчинення інкримінованого злочину, характеризує особу обвинуваченого та підтверджує добровільність його співпраці з окупаційною адміністрацією рф.
Зокрема, наказом начальника ГУНП в Запорізькій області генерала поліції третього рангу ОСОБА_11 № 282 від 04.04.2022, у зв'язку із захопленням окупаційними військами РФ низки населених пунктів Запорізької області, визначено тимчасовим місцем розташування, зокрема, ВП № 1 Бердянського РВП (смт Чернігівка) м. Запоріжжя, встановлено обов'язок поліцейських прибути до 15.04.2022 (включно) безпечним шляхом, а начальникам - довести наказ у будь-який доступний спосіб та 16.04.2022 подати рапорти про осіб, які не прибули (а.с. 47-49, т.2).
Послужним списком ОСОБА_8 підтверджено його проходження служби у ВП № 1 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області на посаді поліцейського (техніка криміналіста) (а.с. 64-71, т.2).
Висновком службового розслідування від 17.05.2022, проведеного за рапортом т.в.о. начальника Бердянського РВП підполковника поліції ОСОБА_12 , встановлено, що ОСОБА_8 , всупереч вимогам пунктів 3, 5 наказу № 282 від 04.04.2022, безпечним шляхом до м. Запоріжжя, визначеного з 04.04.2022 місцем служби, не прибув, на облік у ГУНП протягом доби не став, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 18, ст. 64 Закону України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарного статуту Національної поліції України (а.с. 73-101, т.2).
Протоколом про результати зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 10.06.2022 встановлено, що ОСОБА_8 у телефонних розмовах обговорює питання проходження служби в незаконному правоохоронному органі: повідомляє, що як службова особа цього органу виїжджав на місце події за фактом крадіжки скутера, проводив оперативно-розшукові дії, у результаті яких встановлено транспортний засіб і особу, яка вчинила крадіжку.
Крім того, у розмові від 08.06.2022 о 09:30 згадується службовий автомобіль «Шкода», який використовується як транспорт незаконного правоохоронного органу, а його «начальник» визначає порядок користування ним. У розмові від 03.06.2022 о 17:58, обговорюючи спільну підприємницьку діяльність з реалізації вугілля з т.зв. «ДНР», ОСОБА_8 прямо вказує, що є «поліцейський» і це може перешкоджати підприємницькій діяльності, а також посилається на те, що «комендант дав добро» і це питання він з'ясує у свого «начальника» (а.с. 172-175, т.2).
Іншим протоколом про результати зняття інформації від 06.07.2022 підтверджено, що ОСОБА_8 у розмові від 03.06.2022 о 20:58 розповідає про несення служби в незаконному правоохоронному органі та патрулювання на автомобілі спеціального призначення «Тигр» з бронюванням і люками.
У розмові від 09.06.2022 о 12:04 він отримує наказ про «общий збор личного состава в отделении полиции со служебным транспортом в 14:00».
У розмовах від 10.06.2022 о 12:33 та 20:12 обговорює перебування в приміщенні чергової частини незаконного правоохоронного органу, відносини з іншими «співробітниками», використання службового транспорту та виїзди на місця подій.
У розмові від 11.06.2022 о 08:39 - питання місця зберігання ключів від чергової частини, кабінету дільничних та проведення оперативної наради. У розмові від 13.06.2022 о 22:00 - спільне патрулювання з військовослужбовцями РФ у смт Чернігівка. У розмовах від 14.06.2022 о 16:39 та 17:38 - встановлення графіків чергувань в незаконному правоохоронному органі (а.с. 176-177, т.2).
Відповіддю на запит щодо отримання ОСОБА_8 доходів з ГУНП в Запорізькій області за період з 1 кварталу 2021 по 2 квартал 2022 підтверджується факт його проходження служби у підрозділах Національної поліції України у відповідний період (а.с. 189-190, т.2).
У ході судового розгляду, окрім письмових доказів, були допитані свідки сторони обвинувачення.
Свідок ОСОБА_13 підтвердив, що станом на 24.02.2022 він був помічником чергового ВП № 1 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області, а ОСОБА_8 - техніком криміналістом. Після окупації смт Чернігівка близько 27.02.2022 особовому складу надійшла негласна вказівка продовжувати роботу у цивільному одязі, а у березні 2022 року начальник відділення ОСОБА_14 довів інформацію про вказівку керівництва ГУНП виїхати до м. Запоріжжя до 15.04.2022, при цьому свідок виїхав у ніч з 04 на 05.04.2022, тоді як ОСОБА_8 , якому наказ також було доведено, залишився працювати в незаконному правоохоронному органі.
Свідок ОСОБА_15 , який обіймав посаду поліцейського СРПП того ж відділення, підтвердив факт окупації смт Чернігівка 27.02.2022, подальшу роботу відділення у цивільному одязі, збори особового складу та доведення начальником ОСОБА_14 в березні 2022 року у колишньому дитячому садку вказівки виїхати до м. Запоріжжя до 15.04.2022, у тому числі ОСОБА_8 . При цьому, за його відомостями, ОСОБА_8 з тимчасово окупованої території не виїхав, а у квітні - травні 2022 року колега-пенсіонер повідомив йому, що ОСОБА_8 працює в незаконному правоохоронному органі.
Свідок ОСОБА_14 - начальник ВП № 1 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області, показав, що ОСОБА_8 перебував у нього в підпорядкуванні як технік-криміналіст. З 26.02.2022 територія смт Чернігівка була фактично окупована, особовий склад збирався у запасній точці, будівля відділення була зачинена. Наприкінці березня 2022 року від начальника ГУНП надійшла вказівка про евакуацію особового складу до м. Запоріжжя у строк до 15.04.2022, яку він довів усім працівникам, у тому числі ОСОБА_8 . Сам свідок 03.04.2022 виїхав та 04.04.2022 прибув до м. Запоріжжя, тоді як ОСОБА_8 з тимчасово окупованої території не виїхав, а, за відомостями свідка, перейшов на бік ворога, обійнявши посаду в незаконному правоохоронному органі, де здійснював патрулювання на автотранспорті, працював у слідстві, виконував функції помічника чергового.
Свідок ОСОБА_16 - заступник начальника з превентивної діяльності того ж відділення, підтвердила, що після окупації 27.02.2022 відділення продовжувало роботу в цивільному одязі, особовий склад збирався у визначених місцях, ОСОБА_8 брав участь у цих зборах. У березні 2022 року в колишньому дитячому садку начальник ОСОБА_14 довів наказ про виїзд до м. Запоріжжя через м. Василівка до 15.04.2022, у тому числі ОСОБА_8 . Незважаючи на наявність у нього транспортного засобу та реальну можливість евакуюватися, ОСОБА_8 залишився на тимчасово окупованій території та, за інформацією мешканців, одразу перейшов на службу до незаконного правоохоронного органу РФ, де здійснював патрулювання, реагував на події та виконував службові повноваження.
Колегія суддів вважає, що у своїй сукупності наведені письмові докази та показання свідків послідовно підтверджують, що ОСОБА_8 умисно не виконав наказ ГУНП щодо виїзду до м. Запоріжжя, залишився на окупованій території та добровільно вступив на службу до незаконного правоохоронного органу держави-агресора, де здійснював правоохоронні функції, чим доводиться його винуватість в інкримінованому кримінальному правопорушенні.
Свої висновки суд належним чином вмотивував в оскаржуваному вироку та з цими висновками повністю погоджується колегія суддів.
Всі доводи сторони захисту, які є аналогічними тим, що викладені в апеляційній скарзі захисника, були перевірені судом першої інстанції та на ці доводи надана аргументована та змістовна відповідь у вироку.
Зокрема, колегія суддів вказує, що доводи захисника ОСОБА_7 про незаконність та необгрунтованість вироку суду, істотні порушення норм матеріального та процесуального права, що начебто мали місце при ухваленні вироку, є безпідставними, надуманими та не знайшли свого підтвердження під час перегляду в апеляційному порядку вказаного кримінального провадження.
Згідно з матеріалами кримінального провадження та змістом вироку, суд першої інстанції діяв відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, зокрема ст.ст. 2, 7, 17, 62 Конституції України, ст.ст. 21, 22, 91, 94, 323, 324, 374 КПК України, а розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого здійснювався з дотриманням усіх вимог спеціального судового провадження «in absentia».
Вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 3 роки.
Як встановлено судом першої інстанції, у період часу з 04.04.2022 до 23.05.2022 ОСОБА_8 , перебуваючи на території тимчасово окупованого смт Чернiгiвка Бердянського району Запорiзької областi, добровiльно перейшов на бiк ворога, почавши «службу» в незаконно створеному окупацiйному правоохоронному органi рф, тим самим вчинив державну зраду в умовах воєнного стану.
Доводи захисника про те, що обвинувачений був позбавлений права на захист та обрання захисника за власним вибором, спростовуються матеріалами кримінального провадження та вироком суду.
ОСОБА_8 був належно повідомлений про повідомлення йому про підозру через офіційні джерела - публікацію в газеті «Урядовий кур'єр» та на сайті Офісу Генерального прокурора, що відповідає вимогам ст.ст. 135, 136, 278 КПК України.
У зв'язку із ухиленням обвинуваченого від явки до органів досудового розслідування і до суду, для захисту його прав та інтересів було призначено захисника - адвоката ОСОБА_7 згідно з дорученням центру безоплатної вторинної правової допомоги.
Адвокат брав активну участь у розгляді справи, заявляв клопотання, здійснював допит свідків, виступав у судових дебатах, що свідчить про належну реалізацію права обвинуваченого на захист.
Фактичне небажання ОСОБА_8 брати участь у процесі не може розцінюватися як порушення його прав.
Щодо доводів захисника про те, що суд мав критично поставитися до доказів обвинувачення, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції у вироку ретельно проаналізував кожен доказ відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Були безпосередньо досліджені письмові матеріали справи, результати негласних слідчих (розшукових) дій, допитані свідки, зокрема ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які вказали на добровільну співпрацю ОСОБА_8 з окупаційною владою.
Свідки підтвердили, що ОСОБА_8 відмовився від евакуації, мав можливість залишити окуповану територію, але самостійно залишився в смт. Чернігівка та працював у незаконно створеному правоохоронному органі.
Його діяльність включала виконання поліцейських функцій в інтересах окупаційної адміністрації рф, що є формою сприяння державі-агресору.
Не заслуговують на увагу і доводи про те, що обставини матеріального становища чи складу сім'ї ОСОБА_8 свідчать про психологічний тиск.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_8 діяв добровільно, проявляв ініціативу у взаємодії з представниками окупаційної адміністрації, самостійно здійснював поліцейські функції, патрулював із військовими рф, збирався на наради, здійснював оперативні дії, чим умисно завдав шкоди суверенітету, територіальній цілісності обороноздатності та безпеці України.
Ніяких доказів, що підтверджують факт безпосереднього тиску або погроз з боку окупаційної адміністрації, стороною захисту не надано.
Сам факт наявності війни, окупації або складної економічної ситуації не звільняє громадянина України від обов'язку діяти відповідно до Конституції України та Присяги поліцейського, не переходити на бік ворога та не сприяти державі-агресору.
Конституційний обов'язок захищати незалежність і територіальну цілісність України не допускає компромісів.
З приводу доводів про відсутність доказів працевлаштування ОСОБА_8 у новостворених органах слід зазначити, що співпраця обвинуваченого з окупаційною адміністрацією встановлена не формальним працевлаштуванням, а сукупністю об'єктивних фактичних даних: виконанням функцій поліцейського разом з військовими держави агресора, координацією дій із іншими представниками незаконного органу.
Крім того, твердження захисту про те, що вина ОСОБА_8 ґрунтується на «електронних матеріалах із соціальних мереж, які не були верифіковані», не відповідає фактичному змісту вироку та досліджених доказів.
Суд першої інстанції поклав у основу обвинувального висновку не абстрактні дописи з соцмереж, а офіційні документи органів Національної поліції України (накази, послужний список, висновок службового розслідування), протоколи зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, отримані в порядку КПК України, а також послідовні та взаємоузгоджені показання кількох свідків сторони обвинувачення.
Вказані документи самі по собі спростовують доводи захисту щодо «неналежності» та «сумнівності» доказової бази.
Не ґрунтується на матеріалах справи й посилання на відсутність доказів участі ОСОБА_8 у діяльності незаконних органів. Протоколи про результати зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 10.06.2022 та 06.07.2022 (а.с. 172-175, 176-177, т.2) містять конкретні зафіксовані розмови, у яких сам ОСОБА_8 описує виконання функцій службової особи незаконного «правоохоронного органу»: виїзд на місце події за фактом крадіжки скутера, проведення оперативно-розшукових заходів, встановлення особи злочинця, участь у патрулюванні на броньованому автомобілі «Тигр», виконання вказівок «начальника» щодо використання службового транспорту, участь у загальних зборах «личного состава в отделении полиции со служебным транспортом», обговорення графіків чергувань, чергової частини, ключів від службових приміщень, а також спільного патрулювання з військовослужбовцями рф у смт Чернігівка.
Ці дані не є анонімними чи неперевіреними «з соцмереж», а результатом проведення слідчих дій у формі НСРД відповідно до вимог КПК України, що прямо зазначено у вироку.
Вони не лише ідентифікують роль ОСОБА_8 , але й розкривають зміст його фактичних дій - виконання правоохоронних функцій в структурі окупаційного органу, а не пасивне побутове існування на окупованій території.
Посилання сторони захисту на міжнародні гуманітарні стандарти, Женевські конвенції, Декларацію про поліцію Ради Європи та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права також не спростовують установлених судом обставин і свідчать про неправильне розуміння правової природи інкримінованого діяння.
ОСОБА_8 на момент окупації смт Чернігівка не був «звичайним цивільним», а обіймав посаду техніка-криміналіста ВП №1 Бердянського РВП ГУ НП в Запорізькій області, присягнув на вірність Українському народові та був зобов'язаний діяти відповідно до Конституції України, Законів України «Про Національну поліцію», «Про правовий режим воєнного стану» та Присяги поліцейського. Він отримав законний наказ керівництва про евакуацію на підконтрольну територію та мав реальну можливість його виконати, однак умисно залишився в зоні окупації, відмовився від служби Україні та добровільно перейшов на службу до незаконного правоохоронного органу держави-агресора.
Отже, йдеться не про продовження нейтральних функцій цивільного захисту населення під окупацією, а про свідоме включення в силову структуру окупаційної адміністрації, яка діє на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
Норми міжнародного гуманітарного права, що захищають цивільних та дозволяють збереження окремих життєво необхідних служб, не можуть тлумачитися як індульгенція для працівника українського правоохоронного органу, який у період збройної агресії добровільно стає частиною силового апарату окупанта.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов об'єктивного та законного висновку про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
Вирок суду є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 є безпідставною, такою, що спрямована на заперечення фактичних даних, належним чином перевірених і оцінених судом першої інстанції у відповідності до принципу змагальності сторін і безсторонності судового розгляду.
З урахуванням вищезазначеного, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, обґрунтовано вважав зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності - достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Покарання обвинуваченому призначено з дотриманням вимог ст.65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості та фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, підвищеної суспільної небезпеки та особи винного тощо.
Свої висновки в частині призначеного покарання суд також належним чином вмотивував у вироку.
Підстав для пом'якшення покарання обвинуваченому колегія суддів не убачає.
Колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі захисника не наведено переконливого обґрунтування на спростування висновків суду, викладених у вироку, а тому вказана скарга задоволенню не підлягає.
Порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 12.02.2025 року, яким ОСОБА_8 , визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4